Рішення

від 06.08.2020 по справі 910/7582/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2020Справа № 910/7582/20 Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПОРТИР ГРУП (03150, м. Київ, вул. Малевича Каземира, буд. 86Д, код ЄДРПОУ 42198181)

до Товариства з обмеженою відповідальністю КОНЦЕПТ МАШІНЕРІ ГРУП (02034, м. Київ, вулиця Теодора Драйзера, буд. 34/51, код ЄДРПОУ 42512709)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕОНТРАНССЕРВІС" (33013, м. Рівне, пр-т. Миру 10а, к. 5, код ЄДРПОУ 33618576) та

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "АБОРДАЖ ЛОГІСТИК" (02660, м. Київ, вул. Бориспільська, 7, код ЄДРПОУ 39093045)

про стягнення 52 637, 38 грн,

ОСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТРАНСПОРТИР ГРУП звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю КОНЦЕПТ МАШІНЕРІ ГРУП про стягнення за договором про надання транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення вантажів у міжміському та міжнародному сполученні № 0811/19 від 08.11.2019 45 348, 14 грн основного боргу, 652, 27 грн 3 % річних, 589, 53 грн інфляційних втрат та 4 814, 35 грн пені за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору; залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЕОНТРАНССЕРВІС та Товариство з обмеженою відповідальністю АБОРДАЖ ЛОГІСТИК третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.02.2020 була відправлена за адресами місцезнаходження сторін, які визначені в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: позивача (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 6) та відповідача (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5), третьої особи-1 (33013, м. Рівне, пр-т. Миру 10а, к. 5) та третьої особи-2 (02660, м. Київ, вул. Бориспільська, 7).

В матеріалах справи наявні повідомлення про вручення поштового відправлення, з яких вбачається, що відповідач отримав кореспонденцію суду 09.06.2020, позивач - 10.06.2020, третя особа-1 - 09.06.2020 та третя особа-2 - 10.06.2020.

26.06.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає частково, а саме в частині розміру основного боргу, прострочення відповідачем зобов`язання по договору (оплати) та нарахування штрафних санкцій (пені, 3% і інфляційних втрат). Також відповідач зазначає, що запізнення транспортного засобу на завантаження, що відбувалося у республіці Польща, склало вісім діб. Відповідач вважає, що розмір основного боргу повинен бути зменшений на 23 805, 99 грн. Також, у відзиві відповідач зазначає, що останній не отримував від позивача необхідні, належним чином оформлені документи для оплати здійсненого перевезення, (акт здачі прийняття робіт, рахунок), тому оплата і не здійснена.

26.06.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що в заявці № 1 від 08.11.2019 року в графі 4 Дата і час завантаження вказано з 14.11.209 року . Тобто умови вказаної заявки містять дату, з якої (але не раніше), а не в яку можна ставити автомобіль під завантаження. Інакше кажучи, сторонами погоджено, що автомобіль під завантаження може бути поставлений не раніше 14.11.2019 року. Таким чином, позивач зазначає, що поставивши автомобіль під завантаження 22.11.2019 року, не порушив умови заявки № 1 стосовно дати поставки автомобіля під завантаження. На твердження відповідача, щодо прострочення терміну доставки вантажу на два календарні дні (замість 26-27 листопада вантаж було доставлено 29 листопада), позивач зазначає, що умови укладеного договору та заявки № 1 свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення. Також позивач зазначає, що відповідач не довів належними та допустимими доказами фактів, на які посилається у відзиві на позов, а саме, що позивачем були надіслані не рахунок, акт та договір, а інші документи чи матеріали. Більше того, після подачі представником позивача позовної заяви, було отримано відповідь відповідача від 19.05.2020 на претензію, в якій останні вказує на отримання від позивача документів, однак відмовляється підписувати акт виконаних робіт (наданих послуг), про що зазначено в останньому реченні відповіді.

Також 26.06.2020 позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій він просить стягнути 45 348, 14 грн боргу за надані транспортно-експедиторські послуги, 838, 63 грн 3% річних, 816, 27 грн інфляційних втрат та 5 634, 34 грн пені за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати наданих транспортно-експедиторських послуг.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема, положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

Треті сторони своїх пояснень по суті спору не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року.

За приписами пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України , в редакції від 02.04.2020, із змінами внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Разом з тим, 17.07.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) , яким пункт 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу , якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином .

Пунктом 2 Перехідних положень даного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30 березня 2020 року , закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, процесуальні строки, що були продовжені на час дії карантину, закінчилися 06.08.2020.

Враховуючи вищевикладені норми ГПК України щодо процесуальних строків, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСПОРТИР ГРУП (далі - позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю КОНЦЕПТ МАШІНЕРІ ГРУП (далі - відповідач, клієнт) укладено договір про надання транспортно-експедит орських послуг по організації перевезення вантажів у міжміському та міжнародному сполученні № 0811/19.

Згідно п.п. 2.1., 2.2. договору на підставі даного договору експедитор згідно заявок організовує перевезення вантажів автомобільним, морським та/або авіаційним транспортом і проводить розрахунки з усіма учасниками транспортного процесу. Умови виконання контрактних перевезень, а також перелік операцій, які необхідні для здійснення перевезень, узгоджуються сторонами в заявках. Заявка є невід`ємною частиною даного договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним договором пріоритетними є умови, зазначені в заявці. Допускається одержання заявки факсимільним зв`язком, або по електронній пошті.

За п.п. 4.1., 4.2. договору ціни за даним договором установлені в національній валюті. Форма розрахунків безготівкова, шляхом банківського перерахування на поточний рахунок експедитора. Ціни, що відповідають конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень) узгоджуються додатково перед кожним перевезенням (групою перевезень).

Оплата здійснюється на підставі виставлених рахунків (п.4.4. договору).

Відповідно до п. 4.5. договору строк оплати клієнтом 3-5 календарних днів з моменту вивантаження в гривні по курсу НБУ на дату оплати за умови надання до цього моменту копій документів: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунок. Оригінали зазначених документів досилаються поштою. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на рахунок експедитора.

Згідно п.5.1. договору клієнт оплачує експедитору штраф за наднормативний простій транспортного засобу, який виник з вини клієнта, у шлях-у проходження, або на місцях завантаження-розвантаження із розрахунку:

- при міжміських перевезеннях по території України: 40 євро за кожну розпочату добу наднормативного простою, якщо інше не зазначено в заявці;

- при міжнародних перевезеннях: 50 євро за кожну розпочату добу наднормативного простою та на території України, а також 100 євро за кожну розпочату добу наднормативного простою на території інших країн, якщо інше не зазначено в заявці;

- при перевезеннях контейнерних вантажів: 50 доларів за кожну розпочату добу наднормативного простою на території України, а також 100 доларів за кожну розпочату добу наднормативного простою на території інших країн, якщо інше не зазначено в заявці.

Відповідно до п.9.1. договору даний договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2020 року.

На виконання умов договору, позивач прийняв від відповідача заявку № 1 від 08.11.2019 про перевезення з Німеччини до України вантажу.

Відповідно до умов оплати, вказаних в заявці № 1 від 08.11.2019, вартість організації перевезення вантажу була погоджена в розмірі 1690,00 євро, 2400,00 грн за оформлення однієї митної декларації та 1200,00 грн за заїзд на авто на термінал. В даній заявці зазначено, що оплата здійснюється в гривнях по курсу НБУ, протягом 3-5 днів з моменту вивантаження. У випадку прострочення платежу експедитор має право виставити клієнту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день прострочення платежу, а клієнт у цьому випадку зобов`язаний сплатити пеню в повному розмірі.

На виконання вказаної заявки позивачем надано експедиторські послуги щодо перевезення вантажу у визначений заявкою строк без пошкоджень та псувань в кількості відповідно до товаросупровідних документів, що підтверджується підписом повноважної особи та відбитком печатки підприємства на CMR № 273879, дата приймання вантажу -29.11.2019.

Товариство з обмеженою відповідальністю ТРАНСПОРТИР ГРУП надало Товариству з обмеженою відповідальністю "КОНЦЕПТ МАШІНЕРІ ГРУП" договір про надання транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення вантажів у міжміському та міжнародному сполученні № 0811/19 від 08.11.2019, акт наданих послуг № 273879 від 29.11.2019 року та рахунок на оплату наданих послуг № 273879 від 29.11.2019 року в сумі 45 348,14 грн.

Позивач зазначає, що незважаючи на отримання відповідачем всіх документів, що підтверджують належне виконання позивачем зобов`язань відповідно до договору, відповідач так і не сплатив вартість наданих позивачем послуг у розмірі 45 348,14 грн.

Зважаючи на те, що відповідач відмовляється оплачувати надані позивачем послуги та не підписує надані документи, позивач надіслав на юридичну та фактичну адреси відповідача претензію № 13/05 від 13.05.2020 року, в черговий раз додавши до претензій рахунок на оплату наданих послуг № 273879 від 29.11.2019 року в сумі 45 348,14 грн та договір про надання транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення вантажів у міжміському та міжнародному сполученні № 0811/19 від 08.11.2019 з актом наданих послуг № 273879 від 29.11.2019 року для підписання. Однак Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНЦЕПТ МАШІНЕРІ ГРУП" не відповів на претензію позивача.

Разом з тим, судом встановлено, що вантаж відповідача було перевезено із залученням третіх осіб. Так, з Німеччини до Польщі, м. Блонє, перевезення вантажу було здійснено компанією Transportir Limited Polska, що підтверджується договором про надання послуг №PL1/11 від 15.11.2018 року, актом про виконання транспортних послуг № 273879 від 22.11.2019 року, інвойс 273879 від 22.11.2019 року, CMR про перевезення вантажу з Німеччини до Польщі та платіжним дорученням 437 від 18.12.2019 року.

Вантаж клієнта з Польщі, м. Блонє, до України, м. Київ на підставі договору перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України № 0102/19 від 01.02.2019 року було перевезено перевізником Товариством з обмеженою відповідальністю Леонтранссервіс , що підтверджується рахунком на оплату № 1367 від 29.11.2019 року, актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 1367 від 29.11.2019 року, платіжним дорученням № 479 від 08.01.2020 року про оплату наданих послуг.

Також, при транспортуванні вантажу було надано послуги з митно-брокерського обслуговування та заїзду на термінал Товариства з обмеженою відповідальністю Абордаж Логістикс , що підтверджується договором про надання митно-брокерських послуг №000001855 від 01.04.2019 року, рахунком на оплату 7845 від 28.11.2019 року, актом надання послуг 7845_1 від 28.11.2019 року, платіжним дорученням № 417 від 10.12.2019 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем незважаючи на надання позивачем транспортно-експедиторських послуг та надання всіх документів, що підтверджуються виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСПОРТИР ГРУП зобов`язань за договором та заявки №1 від 08.11.2019, Товариство з обмеженою відповідальністю КОНЦЕПТ МАШІНЕРІ ГРУП не надало договір зі своєю мокрою печаткою та підписом, не підписало акт надання послуг та не сплатило вартість наданих позивачем послуг у розмірі 45 348, 14 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору про надання транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення вантажів у міжміському та міжнародному сполученні № 0811/19 від 08.11.2019 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору про надання транспортно - експедиторських послуг № 0811/19 позивач надав транспортно - експедиторські послуги, що підтверджується підписом повноважної особи та відбитком печатки підприємства на CMR № 273879, а відповідач в свою чергу прийняв надані послуги на загальну суму 45 348, 14 грн, що підтверджується актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 273879 від 29.11.2019 року.

Відповідно до п. 4.5. договору строк оплати клієнтом 3-5 календарних днів з моменту вивантаження в гривні по курсу НБУ на дату оплати за умови надання до цього моменту копій документів: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунок. Оригінали зазначених документів досилаються поштою. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на рахунок експедитора.

Судом встановлено, що заявкою № 1 від 08.11.2019 на перевезення сторонами погоджено умови оплати - протягом 3-5 днів з моменту вивантаження.

Крім того, на виконання умов п. 4.4. договору про надання транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення вантажів у міжміському та міжнародному сполученні № 0811/19 позивачем виставлено відповідачу для оплати рахунок № 273879 від 29.11.2019 на суму 45 348, 14 грн.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю КОНЦЕПТ МАШІНЕРІ ГРУП перед Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСПОРТИР ГРУП за договором про надання транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення вантажів у міжміському та міжнародному сполученні № 0811/19 становить 45 348, 14 грн.

Проте, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю ТРАНСПОРТИР ГРУП в розмірі 45 348, 14 грн.

Отже, судом встановлено, що відповідач, в порушення вищезазначених норм цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив оплату наданих й прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 45 348, 14 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що було прострочення поставки автомобіля під завантаження і у зв`язку з цим позивач повинен зменшити суму основного боргу, судом визнаються помилковими, оскільки в установленому порядку зарахування зустрічних однорідних вимог не відбувалося, позов відповідача до позивача не заявлявся, а умови укладеного договору не передбачають автоматичного зменшення розміру оплати за надані послуги у разі прострочення.

Крім того, з пояснень позивача випливає, що прострочення ним поставки автомобіля під завантаження не відбувалося, оскільки в заявці № 1 від 08.11.2019 року в графі 4 Дата і час завантаження вказано з 14.11.209 року . Тобто умови вказаної заявки містять дату, з якої (але не раніше), а не в яку можна ставити автомобіль під завантаження. Таким чином, позивач поставивши автомобіль під завантаження 22.11.2019 року, не порушив умови заявки № 1 стосовно дати поставки автомобіля під завантаження.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 838, 63 грн, 816, 27 грн інфляційних втрат та 5 634, 34 грн пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Так, згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового. зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що положеннями п. 5.4. договору сторонами передбачено, що у випадку прострочення платежу експедитор має право виставити клієнту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, а клієнт у цьому випадку зобов`язаний сплатити пеню в повному розмірі.

Отже, пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

У пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013 зазначено, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Щодо стягнення 3% річних та втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Зазначене помилково не враховано позивачем при здійсненні розрахунку, як і те, що для нарахування інфляційних втрат необхідно, щоб прострочення виконання зобов`язання у місяці, в якому діє відповідний індекс інфляції, мало місце.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми пені, штрафу, 3 % річних та інфляційного збільшення є арифметично правильними та обґрунтованими.

Отже вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо своєчасної доставки вантажу, суд визнає обґрунтовану вимогу про стягнення з відповідача, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з доставки вантажу у встановлений строк, штрафу в розмірі 86 323,90 грн.

Доказів сплати вищевказаного штрафу позивачу відповідачем суду не надано.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Разом з цим, у позові позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 13 500, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСПОРТИР ГРУП долучено до матеріалів справи договір про надання професійної правничої допомоги № 132/20 від 20.05.2020, додаток № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги № 132/20 від 20.05.2020, укладений з Адвокатським бюро ПОРХУНА СЕРГІЯ , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3652, ордер серії КВ № 478070, витяг з Єдиного Реєстру адвокатів України та платіжне доручення № 719 від 22.05.2020 на суму 13 500, 00 грн.

Враховуючи наведене, зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів понесення позивачем витрат на професійну правову допомогу, приймаючи до уваги, що відповідачем не було доведено неспівмірності таких витрат, господарський суд вважає за необхідне покласти на відповідача, з неправильних дій якого виник даний спір, понесені позивачем витрати на професійну правову допомогу в сумі 13 500, 00 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КОНЦЕПТ МАШІНЕРІ ГРУП (02034, м. Київ, вулиця Теодора Драйзера, буд. 34/51, код ЄДРПОУ 42512709) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСПОРТИР ГРУП (03150, м. Київ, вул. Малевича Каземира, буд. 86Д, код ЄДРПОУ 42198181) 45 348 (сорок п`ять тисяч триста сорок вісім) грн 14 коп. боргу за надані транспортно-експедиторські послуги, 838 (вісімсот тридцять вісім) грн 63 коп. 3% річних, 816 (вісімсот шістнадцять) грн 27 коп. інфляційних втрат, 5 637 (п`ять тисяч шістсот тридцять чотири) грн 34 коп. пені, судовий збір в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. та 13 500 (тринадцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено: 06.08.2020

Суддя І.О. Андреїшина