Рішення

від 28.07.2020 по справі 910/3884/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.07.2020Справа № 910/3884/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Степов`юк С.О. розглянувши господарську справу

За позовом Державного підприємства "Луганський Авіаційний ремонтний завод" (91004, м.Луганськ, квартал вул Острая Могіла 180, код ЄДРПОУ 08215600)

до Держави України в особі:

1) Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Городецького 13, код ЄДРПОУ 00015622)

2) Державної казначейської служби України ( 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646)

про відшкодування шкоди 4 782 191,04, яка заподіяна особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, його посадовою особою

Представники сторін:

Від позивача: Пантюшенко О.О. адвокат

Від відповідача 1: Литовченко В.П. за дов.

Від відповідача 2: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Луганський Авіаційний ремонтний завод" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди 4 782 191,04, яка заподіяна особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, його посадовою особою.

Позовні вимоги мотивовані незаконною бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Севастополі у ВП № 38294724 про стягнення з ДП Севастопольського авіаційного підприємства на користь Державного підприємства "Луганський Авіаційний ремонтний завод" 5 977 153,43 грн, яке було відкрито на підставі наказу Господарського суду м.Севастополь № 919/213/13-г від 13.05.2013, та в рамках якого 06.12.2013 були стягнені із боржника грошові кошти та у січні 2014, платіжні доручення про перерахування на користь стягувача коштів у сумі 4 782 191,04 грн сформовані органом виконавчої служби, проте кошти перераховані стягувачу не були, неодноразові звернення до відповідачів не призвели до відновлення прав стягувача, у зв`язку із чим позивач просить стягнути спірні кошти з відповідача як майнову шкоду в порядку ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.03.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 12.05.2020.

21.04.2020 відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому стверджує, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у справі, позивачем не наведено як саме і якими діями Міністерство юстиції України порушило його права та законні інтереси, зауважує, що станом на момент вчинення виконавчих дій 2013-2014 році Головне управління юстиції у м. Севастополі було державним органом, який здійснює покладені на нього функції, враховуючи, що м.Севастополь є тимчасово окупованою територією України, діяльність територіальних органів Міністерства юстиції України на зазначеній території є об`єктивно неможливою, водночас пояснює, що позивачем не доведено та не надано протиправних дій відповідача 1, оскільки він в порядку визначеному законом, не оскаржував дій відповідача 1 та не визнавав їх незаконними, у задоволенні позову просив відмовити.

12.05.2020, 04.06.2020 у підготовчих засіданнях оголошувались перерви до 04.06.2020, 14.07.2020.

29.05.2020 позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову, в якій заявляє, що стягнення коштів підлягає з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України та пояснення по справі щодо можливості судом самостійного встановлення факту протиправної поведінки заподіювачів шкоду у спірних правовідносинах.

14.07.2020 відповідач 1 подав заяву про застосування строків позовної давності.

Суд 14.07.2020 закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті спору на 28.07.2020.

22.07.2020 позивач подав додаткові пояснення на доводи відповідача 1 щодо пропуску строку позовної давності для звернення з даним позовом, в якому зазначив про наявність рішення у адміністративній справі № 826/17071/16, що розглядалась Окружним адміністративним судом м.Києва про визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 щодо невиконання платіжних доручень № 14, № 45 (провадження відкрито 04.11.2016, рішення прийнято 07.08.2019), тому строк позовної давності не пропущений.

У судовому засіданні 28.07.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача 1 проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Представник відповідача 2 письмового відзиву на позов не надав, у засідання суду не з`являвся, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до ст.120 ГПК України.

Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач у позовній заяві, у відділі примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби України Головного управління юстиції у м. Севастополі знаходилось виконавче провадження ВП № 38294724 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Севастополь № 919/213/13-г від 13.05.2013 про стягнення з ДП Севастопольське авіаційне підприємство на користь ДП "Луганський Авіаційний ремонтний завод" заборгованості в розмірі 5 977 153,43 грн.

В ході проведення виконавчий дій у ВП № 38294724 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби України Головного управління юстиції у м. Севастополі знаходилось виконавче провадження ВП № 38294724 щодо примусового виконання наказу Господарського суду м. Севастополь Новікова Н.В. від 05.12.2013 накладено арешт на грошові кошти на рахунках боржника ДП Севастопольське авіаційне підприємство у межах суми 7 983 792,53 грн.

Відповідно до наданих банківських виписок з рахунку ДП Севастопольське авіаційне підприємство 06.12.2013 та 22.01.2014 грошові кошти на загальну суму 6 388 151,51 грн. були стягнені з рахунку боржника на рахунок ГУ ДКСУ у м.Севастополі № 37314005000880.

В подальшому Головним управлінням юстиції у м.Севастополі оформлено платіжні доручення № 14 від 15.01.2015 на суму 4 471 392,39 грн, № 45 від 25.01.2014 на суму 307 798,65 грн, отримувач: Луганський авіаційний ремонтний завод, призначення платежу: перерахунок коштів, що надійшли від ДП Севастопольське авіаційне підприємство на користь ДП Луганський авіаційний ремонтний завод згідно розпорядження державного виконавця ВП № 38294724, примірники вказаних документів позивач отримав на вимогу 05.05.2014.

Листом від 19.02.2014 на запит позивача Головне управління державної казначейської служби України у м.Севатополі про неоплачені платіжні документи зазначило, що платіжне доручення № 14 від 15.01.2014 ВДВС ГУЮ у м.Севастополі знаходиться на опрацюванні та негайно було сплачене при наявності фінансового ресурсу, враховуючи, що всі кошти зараховують на єдиний казначейський рахунок.

Листом від 23.09.2014 Державна казначейська служба України повідомила, що кошти, стягнуті Відділом примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у м.Севастополь з ДП Севастопольське авіаційне підприємство зараховані на депозитний рахунок відділу.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство Луганський авіаційний ремонтний завод звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДР: 37567646), в якому заявило вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання платіжного доручення від 15.01.2014 № 14 на суму 4 474 392,39 грн. та платіжного доручення від 25.01.2014 № 45 на суму 307798,65 грн., наданих Відділом примусового виконання рішення Державно виконавчої служби України ГТУЮ у м. Севастополі до ГУ ДКС України у м. Севастополі для перерахування з депозитного рахунку виконавчої служби № 373140050008800, відкритого в Державній казначейській службі України (єдиний казначейський рахунок) на користь ДП ЛАРЗ суми боргу, зобов`язання відповідача перерахувати суми боргу в розмірі 4 474 392,39 грн. та 307798,65 грн. на поточний рахунок позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2019 у справі № 826/17071/16 у задоволенні адміністративного позову Державного підприємства Луганський авіаційний ремонтний завод відмовлено у повному обсязі.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом до Держави України в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України позивач свої вимоги мотивує бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Севастополі у ВП № 38294724 щодо неперерахування на рахунок позивача, як стягувача отриманих у процесі виконавчих дій стягнених з боржника коштів у сумі 4 782 191,04 грн, які перебували на депозитному рахунку органу державної виконавчої служби, проте не отримані стягувачем через бездіяльність його посадових осіб, що полягала у тому, що керівник органу ДВС та особа, уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС не підписали платіжні доручення № 14 від 15.01.2014р. на суму 4 474 392,39 грн. та № 45 від 25.01.2014р. на суму 307 798,65 грн.; державний виконавець не здійснив перерахування грошових коштів у міру їх стягнення на користь ДП ЛАРЗ .

За змістом частин 1 - 3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 1166 цього Кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із статями 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та осіб.

На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей1173, 1174 цього Кодексу допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого внаслідок порушення належного йому майнового права та (або) ушкодженні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17).

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему в питанні самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, у постанові від 13.03.2019 у справі № 920/715/17 зазначила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд, оцінюючи надані сторонами докази, самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди.

Таким чином, при вирішенні спору суд самостійно оцінює дії державного виконавця в контексті статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", якою врегульовано зняття арешту з майна, та відповідно може зробити висновок про правомірність чи неправомірність таких дій. При цьому судам слід було врахувати та оцінити також послідовність дій виконання державним виконавцем наказу господарського суду, їх повноту та дотримання ним строків, встановлених Законом України "Про виконавче провадження", щодо прийняття відповідних постанов та заходів реагування для максимального забезпечення основної задачі та функції виконавчої служби - виконання судового рішення.

Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 12.14. розділу XII Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012р. за № 489/20802, із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції № 1765/5 від 30.11.2012 та № 924/5 від 18.05.2013 в останній редакції станом на час спірних правовідносин, копії платіжних доручень (реєстри до платіжних доручень) про перерахування коштів стягувачам долучаються до матеріалів виконавчого провадження, яким визначено належність указаних коштів стягувачам.

Згідно з п. 12.18, 12.21. розділу XII Інструкції при перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень, платіжне доручення підписується керівником органу ДВС та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС.

Згідно з абз.2 п. 12.22. розділу XII Інструкції державний виконавець складає розрахунок про розподіл грошових коштів і здійснює їх перерахування у міру їх стягнення. Розрахунок про розподіл грошових коштів долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження.

Як зазначає позивач та встановлено зі змісту рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2019 у справі № 826/17071/16, кошти за платіжним дорученням від 15.01.2014 № 14 на суму 4 474 392,39 грн. з ДП Севастопольське авіаційне підприємство стягнуто на депозитний рахунок ВПВР УДВС ГУЮ у м. Севастополі, відкритий у ГУ ДКС України у м. Севастополь.

Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Севастополі станом на час спірних правовідносин - 2014 рік знаходився у м.Севастополі.

Відповідно до Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Відповідно до ст. 9 цього Закону, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

У зв`язку з вищенаведеним належить врахувати ту обставину, що по причині анексії Автономної Республіки Крим та міста Севастополь робота органів державної виконавчої служби м. Севастополь у квітні 2014 року була припинена,

Згідно з п. 1. постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 17 Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції , ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, покладено на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тощо. Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 вказаної постанови.

Згідно із наказом Міністерства юстиції від 30.01.2015 № 115/5 головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі перейменовано на головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Водночас суд зазначає, що матеріалами справи не встановлено, що позивачем вчинялись будь-які дії щодо звернення після квітня 2014 до Державної виконавчої служби України, правонаступника/тимчасово наділеного повноваженнями Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Севастополі на території України після анексії Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Міністерства юстиції України, вчинялись спроби відновлення матеріалів ВП № 38294724.

Звернення позивачем до адміністративного суду у 2016 із позовом по справі № 826/17071/16 до Державної казначейської служби України, суд не приймає в якості належного способу захисту своїх прав у ВП № 38294724, як стягувача, враховуючи, що як зазначено Державною казначейською службою України спірні кошти були перераховані та облікувались на рахунку Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Севастополі, у т.ч. як Казначейство у даному випадку здійснює лише перерахування коштів за призначенням.

Таким чином, твердження про бездіяльність/незаконні дії Міністерства юстиції України за відсутності самого факту реєстрації/заявлення стягувачем після незаконної окупації м.Севастополя своїх прав до Держави України щодо отримання з Державного бюджету України коштів у заявленій сумі, які знаходились на рахунку Відділу примусового виконання рішень ДВС ГУЮ м. Севастополь у 2014 року, є безпідставними.

Позивач не довів наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави (у даному випадку відповідачів) та збитками, які позивач зазнав у зв`язку із неотриманням коштів.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Всупереч вказаних вимог позивачем не доведено та з наданих документів судом не встановлено наявності складу цивільного правопорушення для стягнення шкоди, зокрема неправомірності дій відповідачів, та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відзиві на позовну заяву відповідачем 1 заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Враховуючи те, що судом встановлено недоведеність порушення відповідачами прав та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах, безпідставність заявлених позовних вимог та відмовлено у задоволенні позову по суті спору, заявлена відповідачем заява про застосування позовної давності розгляду не підлягає.

За приписами статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статями 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову до Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди 4 782 191,04, яка заподіяна особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, його посадовою особою, відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 07.08.2020.

Суддя О.М.Ярмак