Окрема думка

від 06.08.2020 по справі 910/4517/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

06 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/4517/14

У цій справі більшістю голосів суддів була ухвалена постанова, якою касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Шувар" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № 910/4517/14 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, вважаю за необхідне, керуючись частиною 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, висловити окрему думку.

За частинами першою та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Тобто суд касаційної інстанції розглядає справу в межах відкритого касаційного провадження в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Як на підставу касаційного оскарження, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ринок сільськогосподарської продукції "Шувар" посилалось на пункт 1 частини 2 статі 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/4103/18, від 26.03.2019 у справі №910/26948/15, від 16.04.2019 у справі №912/3872/17.

Проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не було враховано судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, Верховний Суд у пунктах 4.2 та 4.3 постанови від 06.08.2020 встановив, що жоден з висновків у справах №910/4103/18, №910/26948/15 та №912/3872/17 не можна вважати таким, що був зроблений судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах.

Погоджуюся з таким висновками більшості колег.

Разом з тим не можу погодитися з висновками, що у такому разі відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у зв`язку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/2683/19, прийнятої після подання касаційної скарги, зокрема, що застосування норм статей 857, 858 Цивільного кодексу України.

На мою думку, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/2683/19, не могли бути підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та передачі справи на новий розгляд, оскільки у цій справі суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові про розірвання договору про надання комплексних послуг № 12/2017-21 іР від 15.12.2017, укладеного між ним та відповідачем, та стягнення 782 594,00 грн, сплачених за цим договором, з тих підстав, що позивач не довів, що виконані підрядником роботи не відповідають умовами договору підряду або вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру, результат роботи є непридатним для використання, а виявлені недоліки є істотними.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги про усунення порушень умов договору є безпідставними, документально не обґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем не було порушено умови договору підряду, з огляду на те, що сторонами не погоджено будівництво дороги з використанням відповідної марки бетону та її щільності.

Тобто суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, дійшов аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/2683/19, оскільки позивач, посилаючись на наявність у виконаних відповідачем підрядних роботах недоліків та недопрацювань не довів, що виконані підрядником роботи не відповідають умовами договору підряду або вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру, результат роботи є непридатним для використання, а виявлені недоліки є істотними.

За таких обставин вважаю, що висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, який викладений у справі № 910/2683/19, жодним чином не суперечить висновку суду апеляційної інстанції у цій справі, а навпаки за своїм змістом є таким саме (відмова у позові з підстав недоведеності), тому відсутні підстави для його врахування.

Окрім того, на мою думку, правовідносини, що розглядаються у справі, та у справі № 910/2683/19 взагалі не можна визнати подібними, оскільки хоча мають місце різні обставини справи; різний перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, що впливає на правильність застосування норм права і відповідно на висновок суду за результатами вирішення спору.

Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Отже, у такому разі суд касаційної інстанції може направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо має місце одночасно декілька умов:

1) порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі , що унеможливило встановлення фактичних обставин,

2) суд не дослідив зібрані у справі докази;

3) має місце обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

У даному випадку слід виходити з того, що: скаржник не посилався на порушення процесуального права, і такі обставини не були підставою для відкриття касаційного провадження; суд апеляційної інстанції дослідив зібрані у справі докази (суд касаційної інстанції не погодився з оцінкою висновків експертизи; а відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази), обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, не підтвердилась.

Наведене, на мою думку, унеможливлює передачу справи на новий розгляд.

У такому разі, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Суддя І. Кондратова