Рішення

від 06.08.2020 по справі 580/1877/20

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року справа № 580/1877/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Босівської сільської ради Лисянського району Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

28.05.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовною заявою до Босівської сільської ради Лисянського району Черкаської області (далі-відповідач) в якій просить:

- визнати неправомірними дії Босівської сільської ради, в особі сільського голови с.Босівка Лисянського району Черкаської області, в ненаданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на земельній ділянці, яка знаходиться під майновим паєм (багаторічні насадження площею 12,8га);

- визнати за позивачем право власності на земельну ділянку 12,8 га, яка розташовані в адміністративних межах Босівської сільської ради та на якій знаходяться належні мені на праві приватної власності багаторічні насадження фруктових дерев в кількості 5910 шт.;

- зобов`язати Босівську сільську раду в особі сільського голови с.Босівка Лисянського району Черкаської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на земельній ділянці, яка знаходиться під майновим паєм (багаторічні насадження площею 12,8га).

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 500000грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що став власником майнового паю - багаторічних насаджень фруктових дерев в кількості 5910 шт., які розташовані в адміністративних межах Босівської сільської ради, на площі 12,8 га, що засвідчене свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат). Позивач зазначає, що 12.03.2020р. звернувся до відповідача із питанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на земельній ділянці, яка знаходиться під майновим паєм (багаторічні насадження площею 12,8га), однак отримав відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, яка мотивована тим, що першочергове відведення земельних ділянок надається учасником АТО. Позивач зазначає про протиправність відмови та вважає її порушенням його законних прав і свобод як громадянина України. Також звернув увагу, що оскільки законодавством надано дозвіл лише на 2 га для ведення ОСГ, а його майновий пай розташований на земельній ділянці 12,8 га, позивач просив суд визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку оскільки він являється власником майнового паю, який розміщений на вказаній земельній ділянці. Позивач також вказує, що дії відповідача щодо відмови у наданні дозволуна розробку проекту землеустрою спричинила йому не лише матеріальні збитки, від утраченої вигоди, а й моральні. Так, позивачем зазначено, що внаслідок трирічної тяганини, він постійно переживав, мав сильний стрес і як наслідок переніс інсульт, що підтверджується довідкою лікаря. Після цього йому знову було направлено одні відписки від сільського голови с. Босівка Лисянського району, в результаті чого його здоров`я знову погіршилось, в зв`язку із чим просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 500000 грн.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02.06.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

22.06.2020р. до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин, запитувана позивачем земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав в розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, не проведена її інвентаризація, не визначені межі та площа, не присвоєний кадастровий номер, відомості про сформовану земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру. Крім того, рішенням сільської ради від 05.03.2020р. №38-10/VІІ, першочергове право на виділення земельних ділянок надано учасникам АТО. Також, звернуто увагу, що позивачем при поданні заяви про надання дозволу на дотримано вимог ст.118 ЗК України, не подано графічні матеріали щодо місця розташування земельної ділянки. Крім того, зазначено, що вимога про визнання права власності не може бути розглянута в порядку адміністративного судочинства, а багаторічні насадження не можуть розглядатись як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки на якій вони розташовані. Також звернуто увагу, що безоплатне надання землі для ведення особистого селянського господарства обмежене ЗК України в розмірі, що не перевищує 2 га. Позовну вимогу щодо стягнення моральної шкоди відповідач вважає необґрунтованою, оскільки погіршення здоров`я позивача відбулись до його звернення до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Ухвалою суду від 06.08.2020р. закрито провадження в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку 12,8 га, яка розташовані в адміністративних межах Босівської сільської ради та на якій знаходяться належні йому на праві приватної власності багаторічні насадження фруктових дерев в кількості 5910 шт.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сількогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії ЧЕ- НОМЕР_1 №515032 виданого Босівською сільською радою, ОСОБА_1 має право на пайовий фонд майна колективного сількогосподарського підприємства агрофірма Дружба .

24.03.2020р. позивач звернувся із заявою Босівської сільської ради Лисянського району Черкаської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на якій знаходяться багаторічні насадження площею 2,0 га.

30.04.2020р. Босівська сільська рада рішенням №39-04/VІІ, на підставі ст.26 ЗУ Про місцеве самоврядування , ст.6 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , керуючись ст.ст.12,116,118,120,122 Земельного кодексу України вирішила не надавати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в приватну власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 12,8 га, яка знаходиться в адмінмежах Босівської сільської ради.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

Статтею 3 ЗК України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, п. а ч.3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до п. в ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Як вбачається із довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.01.2016 року №31-23-0.290-299/167-19, від 06.06.2019р., земельна ділянка орієнтовною площею 12,8 га, кадастровий номер - відсутній, розташована в адміністративних межах Босівської сільської ради Лисянського району Черкаської області (за межами населеного пункту), яку позивач мав намір отримати у власність, належить до сільськогосподарських угідь-багаторічних насаджень, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

Згідно примітки зазначеної довідки, зазначена земельна ділянка непроінвентаризована та несформована, не передана у власність або постійне користування, найближче розташована земельна ділянка має кадастровий номер 7122880400:03:001:0858.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма повністю кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 у справі №545/808/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

При вирішенні даного спору по суті, надаючи оцінку правомірності дій відповідача при наданні позивачу відмови у наданні дозволу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону №280/97-ВР.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено місячний строк розгляду клопотання особи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини п`ятої статті 46 Закон № 280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Отже, чинним законодавством України не передбачено право суб`єкта владних повноважень змінювати встановлений законом режим (періодичність) проведення сесій рад не менше одного разу на місяць у випадку надходження на розгляд до ради документів з питань відведення земельних ділянок (зокрема, клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проекту землеустрою на погодження або затвердження тощо). Оскільки останні являються частинами єдиного процесу відведення земельних ділянок, а тому охоплюються терміном питання відведення земельних ділянок .

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем допущено порушення місячного строку розгляду клопотання позивача, оскільки позивач звернувся із клопотанням 24.03.2020р., однак рішення №39-04/VII про відмову відповідачем прийнято 30.04.2020р.

Строк розгляду клопотання є строком виконання органом місцевого самоврядування своїх повноважень (компетенції). Цей строк разом з іншими елементами (складовими) утворюють структуру повноважень суб`єкта владних повноважень. Недотримання строку виконання обов`язку є свідченням формального порушення реалізації повноважень, проте, повинно оцінюватися в межах причин і умов, які призвели до цього. Недотримання строку виконання обов`язку не означає припинення повноважень органу місцевого самоврядування і втрату ним правоможності на ухвалення будь-яких рішень, в тому числі й тих, які є предметом спору у цій справі.

Як зазначає відповідач у відзиві на адміністративний позов, позивачем при поданні заяви про надання дозволу на дотримано вимог ст.118 ЗК України, не подано графічні матеріали щодо місця розташування земельної ділянки.

З даного приводу суд зазначає, що частина шоста статті 118 ЗК України передбачає відповідний перелік документів, що має бути поданий до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, а саме: клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені статтею 118 ЗК України.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися відмовою у наданні дозволу у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17.12.2018р. у справі № 509/4156/15-а.

Разом з тим, відповідачем не подано до суду доказів звернення відповідача до заявника з пропозицією усунення виявлених недоліків щодо комплектності, форми чи змісту поданої позивачем заяви.

Крім того, суд зазначає, що прийняте відповідачем рішення №39-04/VII від 30.04.2020р. не відповідає критерію мотивованості, оскільки не містить підстав для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що визначені в частині 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Як вбачається із відзиву на адміністративний позов, та рішення №39-04/VII від 30.04.2020р., позивачу відмовлено у наданні дозволу посилаючись зокрема на рішення Босівської сільської ради від 05.03.2020р. №38-10/VII, яким першочергове право безоплатної приватизації земельних ділянок надано учасникам АТО.

Суд зазначає, що вказане посилання не може бути взяте судом до уваги в контексті правомірності наданої відмови, оскільки надання першочергового права на безоплатну приватизацію земельних ділянок за військовослужбовцями, які виконують завдання по здійсненню антитерористичної операції, не є передачею їх вказаній категорії осіб у власність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 806/5106/15.

За таких обставин, суд доходить висновку, про протиправність дій відповідача при ухваленні рішення №39-04/VII від 30.04.2020р., в зв`язку із чим суд доходить висновку про обгрунтованість даної позовної вимоги.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на земельній ділянці, яка знаходиться під майновим паєм (багаторічні насадження площею 12,8га), суд звертає увагу, що питання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки належить до виключної компетенції Босівської сільської ради, як органу місцевого самоврядування та у відповідності до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської ради, відтак є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

З урахуванням зазначеного, беручи до уваги встановлену протиправність дій відповідача при прийнятті рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою а також дискреційність повноважень Босівської сільської ради з питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає, що для відновлення порушених прав позивача слід зобов`язати Босівську сільську раду повторно розглянути заяву позивача від 24.03.2020р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Босівської сільської ради, з урахуванням висновків суду.

З приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 500000грн., суд зазначає наступне.

В обгрунтування даної позовної вимоги позивач зазначив, внаслідок трирічної тяганини, він постійно переживав, мав сильний стрес і як наслідок переніс інсульт, що підтверджується довідкою лікаря. Після цього йому знову було направлено одні відписки від сільського голови с. Босівка Лисянського району, в результаті чого його здоров`я знову погіршилось, в зв`язку із чим просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 500000 грн.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, необхідно обґрунтування позивачем наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Суд зазначає, що подана позивачем до суду виписка із медичної карти стаціонарного хворого від 03.03.2020р. не може слугувати доказом погіршення здоров`я внаслідок протиправних дій відповідача, оскільки його звернення до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відбулось після зафіксованих у виписці (а.с. 10) захворювань. Так, позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження заподіяння йому душевних страждань протиправними діями відповідача, що були предметом розгляду у даній справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача., в зв`язку з чим позовну вимогу про стягнення моральної шкоди суд вважає не обгрунтованою.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи наведене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, виходячи з системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог, з огляду на що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Босівської сільської ради щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Босівської сільської ради.

Зобов`язати Босівську сільську раду (19341, Черкаська область, Лисянський район, с. Босівка, вул. Шевченка, 38, код ЄДРПОУ - 34207662) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 24.03.2020р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Босівської сільської ради, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень, частини 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Білоноженко