Постанова

від 04.08.2020 по справі 377/811/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/7501/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2020 року місто Київ

справа № 377/811/19

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Пікуль А.А.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильська АЕС на рішення Славутицького міського суду Київської області від 27 лютого 2020 року, ухвалене під головуванням судді Теремецької Н.Ф., повний текст рішення складено 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильська АЕС , третя особа: Первинна профспілкова організаціяДержавного підприємства Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

24 жовтня 2019 року позивач звернулася до Славутицького міського суду Київської області з позовом до відповідача, в якому просила:

поновити її на роботі в ДСП Чорнобильська АЕС на попередній посаді документознавець другої категорії з 01 жовтня 2019 року;

стягнути з ДСП Чорнобильська АЕС на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі, розрахованій станом на день винесення рішення у справі;

стягнути з ДСП Чорнобильська АЕС на її користь, витрати на професійну правничу допомогу в сумі, розрахованій станом на день винесення рішення у справі.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона з 07 жовтня 2016 року на підставі наказу №116-ос від 06 жовтня 2016 року була прийнята на роботу до ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС на посаду документознавця в групу документаційного забезпечення.

Вказувала, що 20 травня 2019 року вона була переведена на посаду документознавця 2 категорії групи документаційного забезпечення.

Зазначала, що згідно з наказом ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС №426-ос від 18 вересня 2019 року її було звільнено з займаної посади з 30 вересня 2019 року у зв`язку із скороченням на підставі п.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач вважає, що її звільнення з роботи за вищевказаною підставою є незаконним, оскільки воно було проведено з грубим порушенням чинного трудового законодавства України.

Посилалася на те, що відповідно до наказу Державного агентства України з управління зоною відчуження №42-19 від 14 березня 2019 року, яке є органом управління, було прийнято рішення про припинення ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС шляхом приєднання до ДСП Чорнобильська АЕС , утворено Комісію з реорганізації ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС та затверджено її склад.

Вказувала, що накази голови Комісії з реорганізації ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС №105 від 13 червня 2019 року Про зміни в організації виробництва та праці і №116 від 27 червня 2019 року Про заходи в зв`язку з припиненням ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС та приєднанням до ДСП Чорнобильська АЕС не містять техніко-економічного обґрунтування прийнятого рішення про зміни в організації виробництва і праці та необхідність скорочення чисельності або штату працівників.

Зазначала, що комісією з реорганізації ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС , до якої відповідно до ч.4 ст.105 ЦК України перейшли повноваження щодо управління справами зазначеного підприємства, не виконано вимоги ч.2 ст.49-4 КЗпП України щодо завчасного надання інформації Первинній профспілковій організації ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС з питання скорочення чисельності або штату працівників, про причини наступних звільнень, строки проведення звільнення.

Посилалася на те, що їй в порушення положень ч.3 ст.49-2, ч.2 ст.40 КЗпП України не було запропоновано як на момент вручення повідомлення про скорочення штату працівників за №90 від 01 липня 2019 року, так і до дня звільнення з роботи 30 вересня 2019 року, наявні вакантні посади на ДСП Чорнобильська АЕС з метою її подальшого працевлаштування.

Вказувала, що її переважне право на залишення на роботі відповідно до ст.42 КЗпП України не враховувалось.

Зазначала, що порушення роботодавцем під час її звільнення з роботи вимог ч.2 ст.ст.40, 42, 49-2, 49-4 КЗпП України свідчать про незаконність її звільнення, що є підставою для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2019 року і по день винесення рішення у справі.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 27 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 з 30 вересня 2019 року на посаді документознавця другої категорії групи документаційного забезпечення на ДСП Чорнобильська АЕС .

Стягнуто з ДСП Чорнобильська АЕС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2019 року по 27 лютого 2020 року в сумі 85659,95 грн. без урахування передбачених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Допущенонегайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Стягнутоз ДСП Чорнобильська АЕС на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2800 грн .

Стягнутоз ДСП Чорнобильська АЕС на користь держави судовий збір в сумі 1625 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ДСП Чорнобильська АЕС подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що із висновком суду першої інстанції про те, що у Голови комісії із реорганізації ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС , яке перебувало на стадії припинення, була об`єктивна можливість запропонувати позивачу вакансії на ДСП Чорнобильська АЕС погодитись не можна, оскільки законодавство України не передбачає обов`язок реорганізованого підприємства пропонувати роботу на іншому підприємстві.

Вказував, що суд дійшовши правильного висновку щодо відсутності у роботодця - ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС можливості працевлаштувати позивача на тому ж підприємстві, повинен був врахувати правову позицію Верховного Суду України, викладену в його рішенні від 09 серпня 2017 року №6-1264цс17.

Зазначав, що висновок суду першої інстанції про те, що посади підприємства, яке припиняється, зберігаються на підприємстві-правонаступнику не відповідає обставинам справи та спростовується наявним в матеріалах справи штатним розписом ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС введеним у дію наказом №114 від 26 червня 2019 року, згідно якого такого структурного підрозділу як відділ виробничо-технічного забезпечення ним передбачено не було, тому і посада позивача не була ним передбачена, а отже - скорочена.

Посилався на те, що є хибним висновком суду про те, що не надано будь-яких переконливих доказів в обґрунтування того, що у зв`язку із скорочення посади позивача її неможливо було перевести за її згодою на іншу роботу на ДСП Чорнобильська АЕС , яке, ніби, фактично стало правонаступником ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС у період з 01 липня 2019 року до 30 вересня 2019 року.

Вказував, що з висновком суду першої інстанції про обов`язок роботодавця по працевлаштуванню працівника реорганізованого підприємства не можна погодитись, оскільки він суперечить правовій природі дискреційного права юридичної особи на власний розсуд визначати свою організаційну структуру та штатний розпис, враховуючи положення ч.3 ст.64 ГК України.

Зазначав, що оскільки заперечення щодо звільнення позивача підписано від імені первинної профспілкової організації С.В. Рабчевським, інформація про якого як керівника ППО не внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у комісії з реорганізації ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС були всі підстави для висновку про підписання листа не уповноваженою на те особою і, як наслідок, звільненні позивача за п.1 ст.40 КЗпП України без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Посилався на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги аргументацію представників ДСП Чорнобильська АЕС , що передача на баланс ДСП Чорнобильська АЕС активів ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС була передбачена планом заходів із реорганізації ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС відповідно до наказу Державного агентства України з управління зоною відчуження №42-19 від 14 березня 2019 року, який також затверджував план заходів із реорганізації ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС шляхом його приєднання до ДСП Чорнобильська АЕС .

Вказував, що оскільки копія наказу про звільнення вручена позивачу 23 вересня 2019 року, а трудова книжка 30 вересня 2019 року, тому відлік строку необхідно обчислювати саме з 23 вересня 2019 року, тобто з події, яка відбулася раніше, що не було враховано судом першої інстанції.

Зазначав, що суд першої інстанції, розглядаючи справу в порядку спрощеного провадження, вийшов за межі позовних вимог і предмету судового дослідження та протягом кількох судових засідань задовольняв необгрунтовані клопотання представика позивача та витребовував документи всупереч вимогам ст.83 ЦПК України, що порушило принцип змагальності та, як наслідок, призвело до перевищення розумних строків розгляду справи в порядку спрощеного провадження, передбачених ст.275 ЦПК України.

Від позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представниквідповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вказаних підстав.

Представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, в тому числі і через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність третьої особи на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та копії трудової книжки позивача, наказом №116-ос від 06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 з 07 жовтня 2016 року була прийнята на посаду документознавця в групу документаційного забезпечення ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС .

Наказом №277-ос від 20 травня 2019 року ОСОБА_1 була переведена документознавцем другої категорії групи документаційного забезпечення (т.1 а.с.17-24).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Статуту ДП УЗФО ЧАЕС, затвердженого Наказом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 01 червня 2017 року №75 ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС було засноване на державній власності та належало до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження. Підприємство було створене з метою забезпечення ефективності виконання робіт із зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об`єкта Укриття на екологічну систему (т.5 а.с.175-185).

15 лютого 2019 року головою Державного агентства України з управління зоною відчуження видано наказ №27-19 Про затвердження організаційно-управлінської структури підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ , яким з метою оптимізації діяльності підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ, шляхом реформування організаційно-управлінської структури затверджено організаційно-управлінську структуру підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ, в складі якої було відсутнє ДП УЗФО ЧАЕС (т.4 а.с.208-209).

Листом голови Первинної профспілкової організації ДП УЗФО ЧАЕС від 12 березня 2019 року №539-УЗФО повідомлено голову Державного агентства України з управління зоною відчуження про допущення порушень внаслідок підписання без консультацій з Профспілкою наказу ДАЗВ №27-19 від 15 лютого 2019 року та зазначено вимогу щодо залучення профспілки до масштабних змін, що може вплинути на працездатність трудового колективу (т.1 а.с.32).

Наказом голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 14 березня 2019 року №42-19 Про припинення державного підприємства Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС , в редакції наказів від 20 березня 2019 року №50-19, від 26 березня 2019 року №61-19, від 16 квітня 2019 року №76-19, від 06 травня 2019 року №88-19, від 10 червня 2019 року №116-19, від 01 липня 2019 року №134-19 припинено ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС , код ЄДРПОУ 36359955 в результаті реорганізації шляхом його приєднання до Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильська АЕС , код ЄДРПОУ 14310862; установлено, що ДСП ЧАЕС є правонаступником майна, прав і обов`язків ДП УЗФО ЧАЕС; утворено Комісію з реорганізації та затверджений План заходів з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС (т.4 а.с.214-237).

При цьому, в порушення п.п.3.1, 3.4 Галузевої угоди між Державним агентством України з управління зоною відчуження і Профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України на 2018-2020 роки рішення про реорганізацію ДП УЗФО ЧАЕС попередньо не узгоджено з профспілкою.

Планом заходів з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС, передбачено, зокрема, за три місяці до можливого вивільнення працівників направити до профспілкової організації інформацію про реорганізацію підприємства та можливе наступне вивільнення працівників для проведення консультацій та здійснення спільних заходів (п.2); протягом місяця від дати реєстрації наказу розробити та надати на затвердження ДАЗВ проект Статуту ДСП ЧАЕС (п.9); протягом 14 днів від дати реєстрації наказу розробити зміни до організації структури ДСП ЧАЕС(п.10); протягом місяця від дати реєстрації наказу розробити зміни до штатного розпису ДСП ЧАЕС та надати їх на погодження ДАЗВ (п.11); протягом 10 днів від дати затвердження штатного розпису провести переведення працівників на ДСП ЧАЕС з дотриманням вимог чинного законодавства (п.12); за 20 календарних днів до запланованого звільнення працівників, у разі скорочення чисельності або штату працівників, змін у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями або відмови працівника від пропозиції, підготувати та надати в профспілкову організацію подання на кожного такого працівника про звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України з зазначенням дати його звільнення, для отримання згоди профспілки на звільнення (п.13); не раніше 2 місяців від дати попередження про звільнення, у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями, або у разі їх відмови від зайняття запропонованої посади, провести звільнення працівників за п.1 ст.40 КЗпП України з дотриманням вимог чинного законодавства (п.14) (т.4 а.с.224-226).

Кваліфікаційні вимоги до посади документознавця 2 категорії групи документаційного забезпечення закріплені в посадовій інструкції 1ПІ-ГТЗ, що затверджена 15 березня 2019 року директором ДП УЗФО ЧАЕС (т.5 а.с.71-72).

18 березня 2019 року Головою Атомпрофспілки на адресу Голови ДАЗВ було направлено лист №12/78, в якому він зазначив, що в разі застосування положень законодавства про переведення працівників або їх вивільнення (п.1 ст.40 КЗпП України), які передбачені в Плані заходів з реорганізації в п.п.2-3, 12-15, суттєво погіршується правове положення працівників. Такі дії не відповідають вимогам чинного законодавства щодо реорганізації підприємства з точки зору трудових відносин і самій суті переведення. Всі працівники повинні автоматично включатися до штату ДСП ЧАЕС на попередніх умовах, за яких вони працювали раніше (т.1 а.с.49).

З аналогічними вимогами про автоматичне включення до штату ДСП ЧАЕС працівників ДП УЗФО ЧАЕС на умовах укладених трудових договорів направлено звернення директора ДП УЗФО ЧАЕС голові ДАЗВ та голові Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС від 19 березня 2019 року за №01-19/303 (т.1 а.с.50-51).

29 березня 2019 року головою Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС на виконання вимог ч.2 ст.49-4 КЗпП України та ч.3 ст.22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності направлено на адресу голови ППО ДП УЗФО ЧАЕС ОСОБА_2 та голови ППО ЧАЕС ОСОБА_9 лист №01-19/345 Про заплановане наступне вивільнення (т.1 а.с.53-54).

Вказаним листом повідомлено голову ППО ДП УЗФО ЧАЕС та голову ППО ЧАЕС проте, що для підвищення ефективності і оптимізації управління ДСП ЧАЕС на основі проведеного аналізу економічних і виробничих можливостей, у зв`язку з наступним приєднанням до нього ДП УЗФО ЧАЕС, на ДСП ЧАЕС будуть внесені зміни в його організаційну структуру та штатний розпис; припинення ДП УЗФО ЧАЕС викликає необхідність внесення змін в організацію виробництва і праці ДП УЗФО ЧАЕС, а саме скорочення чисельності або штату працівників та їх звільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 01 липня 2019 року, в тому числі по підрозділах, які зазначено в ньому; всього з облікової чисельності 790 працівників планується до вивільнення 114 працівників. Так, зокрема, в цьому листі зазначено, що в групі документаційного забезпечення планується звільнення 2 працівника категорії професіонали. Також запропоновано провести спільні консультації для розробки заходів щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення і зазначено, що більш детальна інформація щодо категорій працівників, які підлягають скороченню на підставі п.1 ст.40 КЗпП України буде направлена на адресу ППО ДП УЗФО ЧАЕС після затвердження змін до штатного розпису ДСП ЧАЕС, хоча така інформація до первинної профспілкової організації ДП УЗФО ЧАЕС направлена не була.

Наказом голови Державного агентства України з управління зоною відчуження №78-19 від 17 квітня 2019 року затверджено Положення про Комісію з реорганізації (ліквідації) підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ, в якій визначено повноваження Комісії з реорганізації (ліквідації) підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ, та голови Комісії (т.1 а.с.140-143).

При цьому, головою комісії було призначено першого заступника генерального директора (з планування та зняття з експлуатації) ДСП ЧАЕС ОСОБА_4

27 травня 2019 року голові Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС головою ППО ДП УЗФО ЧАЕС направлено лист за № 558-УЗФО щодо грубих порушень законодавства при здійснені реорганізації та з аналогічними вимогами був направлений лист голови ППО ЧАЕС від 27 травня 2019 за № 38-15/168 (т.1 а.с.58-59).

Наказом першого заступника генерального директора (з планування та зняття з експлуатації) ДСП ЧАЕС від 30 травня 2019 року №705 Щодо введення в дію та втрати чинності штатних розписів з 30 травня 2019 року введено в дію на ДСП ЧАЕС штатні розписи таких підрозділів: адміністративно-господарського цеху, складського господарства, транспортного цеху, відділу організації харчування, відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об`єктів зони відчуження та м. Славутич, до яких перейшли всі завдання та функції, що виконували структурні підрозділи ДП УЗФО ЧАЕС (т.3 а.с.113-248).

Як вбачається з листа в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС від 06 червня 2019 року №2124/24020000-2019, адресованого заступнику голови Атомпрофспілки ОСОБА_10 та голові ППО ДСП ЧАЕС ОСОБА_9 Щодо змін організаційної структури управління ДСП ЧАЕС , в зв`язку з припиненням ДП УЗФО ЧАЕС в результаті реорганізації шляхом його приєднання до ДСП ЧАЕС, ДСП ЧАЕС були передані додаткові завдання та функції, частина яких є новими, тому для забезпечення їх виконання необхідне створення в організаційній структурі управління ДСП ЧАЕС нових структурних підрозділів, а частина завдань та функцій, аналогічних переданим з ДП УЗФО ЧАЕС, вже виконується підрозділами, і створення нових підрозділів для забезпечення їх виконання не потрібне (т.1 а.с.168-232).

13 червня 2019 року головою Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС видано наказ №105 Про зміни в організації виробництва і праці , яким доручено директору ДП УЗФО ЧАЕС підготувати новий штатний розпис підприємства за виключенням штату і чисельності працівників підрозділів підприємства, які буде вивільнено, та надати ДАЗВ підготовлений штатний розпис для його подальшого погодження. Після введення в дію нового штатного розпису забезпечити персональне вручення працівникам під підпис письмових повідомлень про скорочення відповідних посад та наступне їх звільнення у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників (т.1 а.с.144-145).

Підставою для винесення цього наказу, як зазначено в його преамбулі, став проведений аналіз виробничих можливостей подальшої господарської діяльності ДП УЗФО ЧАЕС шляхом приєднання до ДСП ЧАЕС, наказ №705 від 30 травня 2019 року, яким було затверджено погоджений ДАЗВ штатний розпис ДСП ЧАЕС, та протокол № 4 засідання Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС від 11 червня 2019 року.

Як вбачається з протоколу №4 засідання Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС від 11 червня 2019 року, на засіданні вказаної комісії розглядався проект наказу Про зміни в організації виробництва і праці , за результатами засідання якої вирішено, зокрема: надати ДП УЗФО ЧАЕС та ППО ДП УЗФО ЧАЕС штатний розпис та перелік вакансій ДСП ЧАЕС, доопрацювати проект Про зміни в організації виробництва і праці з урахуванням отриманих письмових зауважень членів Комісії (за їх наявності); за результатами поіменного голосування прийняти за основу проект наказу ДП УЗФО ЧАЕС Про зміни в організації виробництва і праці , за умови його доопрацювання з урахуванням письмових зауважень членів Комісії (т.1 а.с.146).

Досліджений протокол №4 засідання Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС свідчить про те, що Комісією з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС, до якої відповідно до ч.4 ст.105 ЦК України перейшли повноваження щодо управління справами ДП УЗФО ЧАЕС, не розглядалось питання щодо кількості та категорій працівників ДП УЗФО ЧАЕС, які підлягали скороченню, та не приймалось будь-яких рішень з цих питань, хоча відповідно до п.3.5 Положення про комісію з реорганізації (ліквідації) підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ, саме комісія під час процедури проведення припинення вирішує кадрові питання.

19 червня 2019 року головою Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС затверджено та погоджено з головою ДАЗВ структурну схему ДП УЗФО ЧАЕС, до складу якої ввійшло чотири підрозділи: відділ організації харчування; адміністративно-господарський цех; транспортний цех; відділ забезпечення фізичного захисту та охорони об'єктів зони відчуження та м. Славутича. Також 19 червня 2019 року головою Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС було затверджено та погоджено з головою ДАЗВ штатний розпис ДП УЗФО ЧАЕС, до складу якого ввійшли вказані структурні підрозділи, тобто ті підрозділи, які були включені до штатного розпису ДСП ЧАЕС, введеного в дію з 30 травня 2019 року. Групи документаційного забезпечення та посади, яку займала позивач в цій групи документознавець 2 категорії, в зазначеному штатному розписі не передбачено (т.2 а.с.100-122).

Наказом голови Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС №114 від 26 червня 2019 року введено в дію вказаний штатний розпис ДП УЗФО ЧАЕС з 26 червня 2019 року, який був чинним на день звільнення позивача з роботи (т.2 а.с.98).

27 червня 2019 року головою Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС видано наказ №116 Про заходи в зв`язку з припиненням ДП УЗФО ЧАЕС та приєднанням до ДСП ЧАЕС (т.2 а.с.19-20).

Як вбачається із змісту даного наказу, надано доручення відповідальним особам підготувати список №1 персоналу, який підлягає переведенню до ДСП ЧАЕС через приєднання внаслідок реорганізації, шляхом виключення із особового складу ДП УЗФО ЧАЕС та включення до особового складу ДСП ЧАЕС, та список №2 персоналу, який підлягає звільненню з ДП УЗФО ЧАЕС внаслідок скорочення; забезпечити вручення персонально кожному працівнику повідомлення про скорочення та ознайомити під підпис з інформацією про наявні на ДСП ЧАЕС вакансії для можливого працевлаштування; працівникам, які підлягають скороченню, у разі надання згоди працювати на будь-якій із запропонованих вакансій, подавати відповідні заяви про прийняття на роботу на ДСП ЧАЕС до спливу 2-місячного терміну.

На виконання вказаного наказу було підготовлено список №1 персоналу, який підлягає переведенню до ДСП ЧАЕС, а саме працівників адміністративно-господарського цеху, транспортного цеху, відділу організації харчування, відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об`єктів зони відчуження та м. Славутич (т.2 а.с.21-70).

Таким чином, дія трудових договорів більшої частини працівників ДП УЗФО, а саме працівників адміністративно-господарського цеху, транспортного цеху, відділу організації харчування, відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об`єктів зони відчуження та м. Славутич, які були зазначені в списку №1, була продовжена на ДСП ЧАЕС відповідно до ч.4 ст.36 КЗпП України, що підтверджено наказами в.о. генерального директора ДСП ЧАЕС №846 від 01 липня 2019 року, №847 від 01 липня 2019 року, №848 від 01 липня 2019 року, №849 від 01 липня 2019 року, якими працівників відділу організації харчування, працівників адміністративно-господарського цеху, працівників транспортного цеху ДП УЗФО ЧАЕС, працівників відділення забезпечення фізичного захисту та охорони об`єктів зони відчуження та м. Славутича, зараховано до штатного складу ДСП ЧАЕС (т.1 а.с.233-259).

Згідно наказу №364-ос від 04 липня 2019 року Про виключення працівників із особового складу ДП УЗФО ЧАЕС , зі змінами, внесеними наказом №368-ос від 10 липня 2019 року, виключено працівників, визначених у затвердженому списку №1 персоналу, який підлягає переведенню на ДСП ЧАЕС, із особового складу ДП УЗФО ЧАЕС з 01 липня 2019 року (додаток №1 до цього наказу) (т.2, а.с.79, т.5 а.с.117-144).

Інша частина працівників ДП УЗФО ЧАЕС на виконання наказу голови Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС від 27 червня 2019 року №116 Про заходи в зв`язку з припиненням ДП УЗФО ЧАЕС та приєднанням до ДСП ЧАЕС була включена до списку №2 персоналу ДП УЗФО ЧАЕС, який підлягає звільненню внаслідок скорочення, до якого внесено, зокрема, документознавця 2 категорії АУП/групи документаційного забезпечення ДП УЗФО ЧАЕС Таршевську Ю.В . (т.2 а.с.71-78).

Як вбачається з матеріалів справи, 15 липня 2019 року позивачу було вручено повідомленням про скорочення штату працівників №90 від 01 липня 2019 року, в якому їй повідомлено, що відповідно до наказу ДАЗВ від 14 березня 2019 року №42-19 Про припинення державного підприємства Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС припинено ДП УЗФО в результаті реорганізації шляхом приєднання до ДСП ЧАЕС. Тому в ДП УЗФО здійснюється скорочення штату працівників через реорганізацію підприємства. Посада, яку вона займає, відсутня в штатному розписі ДСП ЧАЕС і підлягає скороченню. Також повідомлено про те, що у підрозділах ДСП Чорнобильська АЕС відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані їй для подальшого працевлаштування. У разі виникнення відповідною за кваліфікацією вакансії до закінчення двомісячного терміну попередження, вона буде запропонована їй у відповідності до чинного законодавства. Вказане повідомлення не містить посилань про відсутність вакантних посад на ДП УЗФО ЧАЕС (т.1 а.с.147).

Відповідно до наказу голови Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС №426-ос від 18 вересня 2019 року Про припинення трудового договору позивач з 30 вересня 2019 року була звільнена із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням.

Підставою звільнення зазначено: наказ ДАЗВ від 14 березня 2019 року №42-19 зі змінами та доповненнями Про припинення державного підприємства Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС , наказу ДП УЗФО ЧАЕС №105 від 13 червня 2019 року Про зміни в організації виробництва і праці , наказу ДП УЗФО ЧАЕС №116 від 27 червня 2019 року Про заходи в зв`язку з припиненням ДП УЗФО ЧАЕС та приєднанням до ДСП ЧАЕС .

У наказі також зазначено, що листом ППО ДП УЗФО ЧАЕС від 27 серпня 2019року №575-УЗФО не надано згоду на звільнення (т.1 а.с.25).

З наказом про звільнення позивач ознайомилася 23 вересня 2019 року, про що свідчить її підпис в наказі.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала на те, що рішеннями відповідача у справі ДП УЗФО ЧАЕС в особі комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС, правонаступник майнових прав та обов`язків ДСП Чорнобильська АЕС були допущені порушення вимог ст.ст.49-2, 49-4 КЗпП України під час її звільнення згідно з п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України).

Частиною 1 ст.36 КЗпП України передбачено підстави для припинення трудового договору.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Таким чином, при зміні власника підприємства, а також його реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення) трудові відносини продовжуються за згодою працівника. Припинення в цих випадках трудового договору (контракту) з ініціативи адміністрації можливо тільки при скороченні чисельності або штату працівників.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов'язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі, обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Статтею 49-2 КЗпП України передбачений порядок вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Відповідно до ч.3 ст.49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У абзаці 1 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів надано роз`яснення, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі №6-1723цс17, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналіз положень ч.2 ст.40 КЗпП України та ст.49-2 КЗпП України у їх сукупності дає підстави для висновку, що важливою умовою при звільнені працівника на підставі п.1 ст.40 КЗпП України є об`єктивна неможливість перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС шляхом приєднання до ДСП ЧАЕС 695 працівників були зараховані до штату ДСП ЧАЕС, тобто з ними була продовжена дія трудового договору на підставі ч.4 ст.36 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Вказані працівники залишилися працювати на тому робочому місці, на якому працювали, будучи у трудових відносинах з ДП УЗФО ЧАЕС.

За період з 01 липня 2019 року до 10 жовтня 2019 року до ДПС ЧАЕС з ДП УЗФО ЧАЕС на підставі п.5 ст.36 КЗпП України було переведено 28 працівників, що підтверджено списком працівників, прийнятих до ДСП ЧАЕС в порядку переведення з ДП УЗФО ЧАЕС (т.5 а.с.100).

Судом першої інстанції встановлено, що з моменту вручення 15 липня 2019 року ОСОБА_1 повідомлення про скорочення штату працівників, в якому було зазначено про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані їй для подальшого працевлаштування у підрозділах ДСП Чорнобильська АЕС , та до моменту її звільнення, Комісією з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС в особі голови позивачу не було запропонован ожодної вакансії на ДСП ЧАЕС.

Як вбачається з матеріалів справи, наявність вакансій, які могли та повинні були бути запропоновані позивачу на ДСП ЧАЕС підтверджується звітами про вакансії на ДСП ЧАЕС згідно штатного розпису за період з 02 липня 2019 року по 16 вересня 2019 року, відповідно до яких вакантними були такі посади, які могли бути запропоновані позивачу, зокрема: ЦПРВ/ДПзТРАВ/Група обслуговування майданчика тимчасового складування технологічних матеріалів-дезактиваторник 3 розряду; Адміністративно-господарський цех/ДСОСПтаДЗІЗП/Група з санітарного обслуговування санперепускників АПК-1 та ЗО - дезактиватор ник 2 розряду; Цех з поводження з радіоактивними відходами/група з підготовки виробництва-діловод, відділ документаційного забезпечення коректор; ВДЗ/група організації діловодства старший інспектор з контролю за виконанням доручень; Відділ організації харчування/Їдальня№19/Група обслуговування підрядних організацій мийник посуду 2 розряду (т.2 а.с.138-173).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач відповідає кваліфікаційним вимогам до вказаних посад, зазначених у робочих інструкціях цих посад, чинних в період з дня вручення позивачу повідомлення про скорочення штату працівників і до дня звільнення, тому мала всі підстави претендувати на її працевлаштування на будь-яку з цих посад (т.5 а.с.73-76, 89-93).

При цьому, вище вказані звіти про вакансії на ДСП ЧАЕС згідно штатного розпису за період з 02 липня 2019 року по 16 вересня 2019 року електронною поштою працівником відділу управління персоналом ДСП ЧАЕС направлялись 02 липня 2019 року, 08 липня 2019 року, 15 липня 2019 року, 22 липня 2019 року, 29 липня 2019 року, 05 серпня 2019 року, 12 серпня 2019 року, 19 серпня 2019 року, 27 серпня 2019 року, 02 вересня 2019 року, 16 вересня 2019 року голові Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС, що представниками відповідача не заперечувалося (т.5 а.с.101-112).

Зазначені обставини свідчать про те, що у голови Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС була об`єктивна можливість за відсутності вакансій на ДП УЗФО ЧАЕС, яке перебувало на стадії припинення, запропонувати позивачу вакансії на ДСП ЧАЕС, на які вона могла бути переведена за її згодою, оскільки іншим працівникам пропонувалася робота, і їх було переведено.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що у зв`язкузі скороченням посади позивача її неможливо було перевести за її згодою на іншу роботу на ДСП ЧАЕС, яке стало правонаступником ДП УЗФО ЧАЕС, що є порушенням передбаченого ч.2ст.40 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядку звільнення працівника та гарантованого Конституцією Україниправа на збереження місця роботи і захист від незаконного звільнення.

Також відповідачемне булонадано доказів про те, що позивач була ознайомлена з переліком вакантних посад на ДСП ЧАЕС та відмовилась від переведення на ці посади.

За правилом ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьоїстатті 41 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Вказані норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються разом із загальними нормами.

Відповідно до ч.7 ст.43 КЗпП Українирішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною 6 ст.39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права, розглядаючи трудовий спір, необхідно з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд оцінює рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу оцінюється судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України). Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі №569/18201/14-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 серпня 2019 року до Первинної профспілкової організації ДП УЗФО ЧАЕС надійшло подання Голови Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС №01-19/864 від 09 серпня 2019 року про надання згоди на звільнення у зв`язку зі скороченням ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України (т.1 а.с.148), яке було розглянуто 27 серпня 2019 року на засіданні ПК ППО ДП УЗФО ЧАЕС.

З протоколу засідання ПК ППО ДП УЗФО ЧАЕС від 27 серпня 2019 року №20 вбачається, що профспілковим комітетом не надано згоду на звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням працівників - члена первинної профспілкової організації ДП УЗФО ЧАЕС документознавця 2 категорії групи документаційного забезпечення ДП УЗФО ЧАЕС - Таршевської Ю .В . , внаслідок виявленого порушення роботодавцем умов проведення звільнення, встановлених п.3.4 Галузевої угоди, укладеної між Державним агентством України з управління зоною відчуження і профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості на 2018-2020 роки, та п.4.1 колективного договору, укладеного між роботодавцем та профспілковим комітетом первинної профспілкової організації ДП УЗФО Чорнобильської АЕС на 2015-2016 роки щодо непогодження наказів ДАЗВ №27-19 від 15 лютого 2019 року Про затвердження організаційно-управлінської структури підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління ДАЗВ та №42-19 від 14 березня 2019 року Про припинення державного підприємства Управління забезпечення об`єктів Чорнобильської АЕС з Профспілкою. Комісією з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС реалізація рішення про реорганізацію здійснено з порушенням ч.4 ст.36 КЗпП України щодо не продовження дій трудового договору усім працівникам приєднаного підприємства юридичної особи. В порушення вимог ст.40 КЗпП України обґрунтування необхідності скорочення чисельності та (або) штату працівників ДП УЗФО ЧАЕС відсутнє, оскільки функції ДП УЗФО ЧАЕС залишилися незмінними, обсяги виконуваних робіт не змінилися в бік зменшення. Мотивоване та обґрунтоване рішення про причини та необхідність скорочення штату чи чисельності працівників ДП УЗФО ЧАЕС з визначенням штатних одиниць, які скорочуються, взагалі не приймалося. Про причини наступних звільнень, строки проведення звільнення Головою Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС ППО ДП УЗФО ЧАЕС так і не повідомлено, чим порушено ч.2 ст.49-4 КЗпП України. За правилом ч.2 ст.40 КЗпП України позивачу не пропонувалась ДП УЗФО ЧАЕС в особі Комісії з реорганізації інша робота, як на момент вручення повідомлення про скорочення штату працівників, так і у подальшому до моменту її звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України, чим порушено вимоги ч.3 ст.49-2 КЗпП України. Викладені обставини свідчать про порушення роботодавцем в особі Голови Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС прав працівника на працю та позбавляє його рівних можливостей у здійсненні його трудової діяльності та порушення гарантованого ст.43 Конституції України права на захист від незаконного звільнення (т.4 а.с.155-165).

Зазначене рішення ППО ДП УЗФО ЧАЕС про ненадання згоди на звільнення позивача викладене у листі ПК ППО ДП УЗФО ЧАЕС від 27 серпня 2019 року №575-УЗФО, адресованого голові Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС, в якому наведено обґрунтування прийнятого рішення, з посиланням на протокол № 20 від 27 серпня 2019 року (т.1 а.с.27-30).

Оцінюючи рішення профспілкового органу на предмет наявності ознак обґрунтованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у рішенні ППО ДП УЗФО ЧАЕС саме правового обґрунтування щодо незаконності звільнення ОСОБА_1 , зокрема про порушення прав позивача при звільненні.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що оскільки заперечення щодо звільнення позивача підписано від імені первинної профспілкової організації ОСОБА_8, інформація про якого як керівника ППО не внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС були всі підстави для висновку про підписання листа не уповноваженою на те особою і, як наслідок, звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Згідно детальної інформації про юридичну особу ППО ДП УЗФО ЧАЕС, остання не перебуває в стані припинення, її керівником зазначено ОСОБА_2 (т.1 а.с.153-155).

Проте, з копії журналу реєстрації наказів з особового складу (про прийняття, переміщення, переведення, сумісництво, звільнення) 04-42 вбачається, що ОСОБА_2 був звільнений з ДП УЗФО ЧАЕС 31 травня 2019 року, наказом №283-ос від 31 травня 2019 року Про припинення трудового договору (т.2 а.с.125-130).

Відповідно до п.1.4.3 Статуту Професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості України, затвердженого 24 січня 1992 року І З`їздом Професійної спілки працівників атомної енергетики та промисловості України (з наступними змінами та доповненнями), первинна профспілкова організація добровільне об`єднання, засноване членами профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, організації, незалежно від форми власності і виду господарювання, або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або навчаються в одному навчальному закладі (т.4 а.с.134-151).

У п.1.4.7 Статуту зазначено, що голова первинної профспілкової організації виборний одноособовий орган первинної профспілкової організації, який здійснює визначені цим Статутом повноваження.

Згідно з п.п.6.1, 6.2 Статуту первинна профспілкова організація утворюється за наявності не менше трьох осіб, які виявили бажання утворити профспілкову організацію. Рішення про створення первинної профспілкової організації та вступу її до складу профспілки приймається на установчих зборах. Засновниками первинної профспілкової організації є члени профспілки.

Відповідно до п.6.10 Статуту голова первинної профспілкової організації обирається безпосередньо на зборах (конференції) і за посадою є головою профспілкового комітету та його президії.

До компетенції зборів (конференції), належить: визначення основних напрямів роботи первинної профспілкової організації; обрання голови первинної профспілкової організації, його заступників, профспілкового комітету; вирішення питань про реорганізацію, саморозпуск первинної профспілкової організації, вихід профорганізації із профспілки та порядок розпорядження її власністю (п.6.14 Статуту).

Аналіз наведенихположень Статуту свідчить про те, що голова первинної профспілкової організації обирається безпосередньо на зборах (конференції).

Враховуючи, що голова ППО ДП УЗФО ЧАЕС ОСОБА_2 був звільнений з ДП УЗФО ЧАЕС, то 18 липня 2019 року було проведено збори членів ППО ДП УЗФО ЧАЕС, на яких обрано профспілковий комітет у кількості 4 осіб, головою ПК обрано ОСОБА_8 , про що зазначено у протоколі №1, копія якого долучена до матеріалів справи (т.4 а.с.167-170).

Таким чином, ОСОБА_8 був обраний головою ППО ДП УЗФО ЧАЕС зборами членів Первинної профспілкової організації ДП УЗФО ЧАЕС, в межах повноважень, передбачених п.6.14 Статуту.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

За змістом ч.3 цієї статті якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Аналіз подання голови Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС №01-19/864 від 09 серпня 2019 року про надання згоди на звільнення у зв`язку зі скороченням ОСОБА_1 , яке було направлене до ППО, свідчить про те, що Комісія з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС знала про обрання головою ПК ППО ДП УЗФО ЧАЕС ОСОБА_8

Наведені обставини підтверджуються змістом вказаного подання, з якого вбачається, що воно виконано друкованим способом та у нижньому лівому кутку друкованим способом виконана відмітка про отримання подання 12 серпня 2019 року головою ПК ППО ДП УЗФО ЧАЕС ОСОБА_8 (т.1 а.с.148).

А відтак, враховуючи, що Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС було відомо про обрання ОСОБА_8 головою ПК ППО ДП УЗФО ЧАЕС, не дивлячись на те, що відомості про нього як про керівника ППО ДП УЗФО ЧАЕС, не було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, рішення ПК ППО ДП УЗФО ЧАЕС від 27 серпня 2019 року про ненадання згоди на звільнення позивача, яке викладене у листі ППО ДП УЗФО ЧАЕС від 27 серпня 2019 року №575-УЗФО є чинним та таким, що відповідає вимогам закону.

При цьому, слід зазначити, що вказане рішення приймалося колегіально на засіданні ПК ППО ДП УЗФО ЧАЕС, а не одноособово ОСОБА_8 .

Беручи до уваги те, що відповідачем було порушено встановлений законом порядок звільнення позивача, а саме: не виконано обов`язок по її працевлаштуванню, не запропоновано іншої наявної вакантної посади на ДСП ЧАЕС, як на підприємстві-правонаступнику, до якого перейшли всі права та обов`язки ДП УЗФО ЧАЕС, в тому числі і обов`язки у трудових правовідносинах, не встановлено факту неможливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на цьому підприємстві і факту відмови позивача від переведення на іншу роботу, а також те, що звільнення позивача відбулося без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої вона є, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та порушенням прав останньої.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання наказу голови Комісії з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС №426-ос від 18 вересня 2019 року Про припинення трудового договору , яким звільнено ОСОБА_1 з 30 вересня 2019 року із займаної посади документознавця 2 категорії групи документаційного забезпечення незаконним та поновлення позивача на роботі.

Згідно роз`яснень, які викладені у абз.2 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 06 листопада 1992 року у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.4 ст.36 КЗпП).

Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.

Слід також зазначити, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести посаду, яка була скорочена.

З урахуванням наведеного, можливість поновлення незаконно звільненого працівника до проведення реорганізації, напряму пов`язана з збереженням його посади у новоутвореному внаслідок реорганізації підприємстві.

Уабз.3 п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів розяснено, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадкахправонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п.1ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Аналогічна норма міститься у ст.240-1 КЗпП України, у якій зазначено, що у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідокліквідаціїпідприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно доЗакону України Про зайнятість населення .

З аналізу наведених норм та правил очевидним є висновок про те, що неможливість поновлення працівника на попередній посаді може бути пов'язано виключно з однією обставиною - ліквідацією підприємства.

У випадку ж реорганізації підприємства можливість поновлення працівника на посаді продовжує існувати, і у такому випадку працівник має бути поновлений на підприємстві-правонаступнику, яке крім отримання в порядку правонаступництва майнових прав реорганізованого підприємства отримало його обов`язки щодо працевлаштування його працівників (ч.1 ст.104 ЦК України), та рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.

Згідно з ч.1 ст.235 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність поновлення ОСОБА_1 з 30 вересня 2019 року на посаді документознавця 2 категорії групи документаційного забезпечення на ДСП Чорнобильська АЕС .

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що позивач підлягала поновленняю на роботі в тому підприємстві, де зберігалося її робоче місце спростовуються вищевикладеним.

Щодо посилання ДСП Чорнобильська АЕС на те, що ОСОБА_1 пропустила строк для звернення до суду за захистом своїх трудовиих прав, оскільки копія наказу про звільнення вручена позивачу 23 вересня 2019 року, а трудова книжка видана 30 вересня 2019 року, тому відлік строку необхідно обчислювати саме з 23 вересня 2019 року, тобто з події, яка відбулася раніше, що не було враховано судом першої інстанції колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов 'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, з наказом про припинення трудового договору №426-ос від 18 вересня 2019 року ОСОБА_1 ознайомилася 23 вересня 2019 року , про що свідчить її підпис у наказі та остання цього ж дня отримала копію вказаного наказу (т.4 а.с.248).

З копії витягу з журналу обліку трудових книжок та додатків до них вбачається , що трудова книжка позивачубула видана в день звільнення 30 вересня 2019 року (т.5 а.с.155-156).

За змістом ч.1ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Констатувавши загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що строк звернення до суду за захистом порушеного трудового права відраховується з події, яка настала раніше.

А тому, є некоректним зазначення судом першої інстанції про те, що законодавець встановив альтернативу для визначення строку звернення до суду у справах про звільнення з роботи: в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 23 вересня 2019 року ознайомиласяз наказом про звільнення у зв`язку із скороченням, однак з цього часу та по 30вересня 2019 включно, тобто по день її звільнення, остання не мала об`єктивної можливості реалізувати своє право на звернення до суду з вимогою про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки трудові відносини між позивачем та роботодавцем ще тривали.

Отже, скористатися можливістю звернення до суду для захисту свого порушеного права ОСОБА_1 могла лише після припинення трудових відносин , а саме з 30 вересня 2019 року.

До суду позивач звернулася з даним позовом 24 жовтня 2019 року, про що свідчить штамп суду про одержання позовної заяви (т.1 а.с.1-11).

Таким чином,колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не пропустила строк звернення до суду за захистом свого права.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно з роз`ясненнями, які викладені у п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 0 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно з довідкою ДП УЗФО Чорнобильська АЕС №161 від 25 вересня 2019 року середньоденна заробітна плата документознавця 2 категорії ДП Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС ОСОБА_1 на день її звільнення, обчислена відповідно до вказаного Порядку та становить 831,65 грн. (т.5 а.с.202-203).

Відповідно до довідки ДСП Чорнобильська АЕС №47-74 від 28 січня 2020 року, згідно з виробничим графіком підсумованого обліку робочого часу з двома вихідними днями для денного персоналу ДП УЗФО ЧАЕС, що працює в зоні відчуження, на 2019 рік кількість робочих днів становить: у жовтні 22; у листопаді 21; у грудні 21 робочих дні. Виробничим графіком №2 підсумованого обліку робочого часу з двома вихідними днями для денного персоналу ДСП ЧАЕС , що працює в зоні відчуження, на 2020 рік встановлено у січні 2020 20 робочих днів, у лютому 2020 також 20 робочих днів (т.5 а.с.146).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача обчислюється з 01 жовтня 2019 року і по день ухвалення рішення суду - по 27 лютого 2020 року.

Кількість робочих днів за вказаний період становить 103 дні (у жовтні 2019 року 22; у листопаді 2019 року 21; у грудні 2019 року 21, у січні 2020 року 20 робочих дні, з 1 лютого по 27 лютого 2020 року- 19 робочих днів), тоді середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується наступним чином: 831,65 грн. (середньоденна заробітна плата) х 103 (кількість робочих днів вимушеного прогулу за період з 1 жовтня 2019 року по 27 лютого 2020 року) = 85659,95 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 85659,95 грн., за вирахування передбачених законодавством податків та обов`язкових платежів.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що ДСП Чорнобильська АЕС стало правонаступником ДП УЗФО Чорнобильської АЕС лише після внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення ДП УЗФО Чорнобильської АЕС , а саме з 13 січня 2020 року, а тому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач ДСП Чорнобильська АЕС зобов`язаний був працевлаштувати позивача та запропонувати їй наявні вакансії на підприємстві колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються доказами, які наявні у матеріалах справи, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обовязки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.1 ст.106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Системний аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що реорганізація є такою формою припинення юридичної особи, коли передача всього свого майна, прав та обов`язків переходить іншим юридичним особам-правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення. У такому випадку посади підприємства яке припиняється, зберігаються на підприємстві-правонаступнику. При цьому слід враховувати, що і у такому випадку можливе проведення скорочення штату працівників, однак на підприємстві-правонаступнику повинні існувати вакансії для продовження здійснення ним своєї діяльності.

Приєднання це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального акту орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру.

Згідно з ст.107 ЦК України юридична особа-правонаступник, до якої внаслідок приєднання перейшли майно, права та обов`язки припиненої юридичної, несе відповідальність за її зобов`язаннями в повному обсязі.

Встановлена законодавством можливість припинення юридичної особи шляхом її приєднання до іншої юридичної особи, тобто по суті одночасне створення іншої більш великої установи, яка буде виконувати повноваження особи, що припиняється, не виключає, а навпаки покладає на роботодавця зобов`язання по працевлаштуванню працівників юридичної особи, яка припиняє свою діяльність.

Таким чином, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

З матеріалів справи вбачається, що наказом голови Державного агентства України з управління зоною відчуження від 14 березня 2019 року №42-19 Про припинення державного підприємства Управління забезпечення функціонування об`єктів Чорнобильської АЕС , в редакції наказів від 20 березня 2019 року №50-19, від 26 березня 2019 року №61-19, від 16 квітня 2019 року №76-19 припинено ДП УЗФО Чорнобильської АЕС , код ЄДРПОУ 36359955 в результаті реорганізації шляхом його приєднання до ДСП Чорнобильська АЕС , код ЄДРПОУ 14310862; установлено, що ДСП ЧАЕС є правонаступником майна, прав і обов`язків ДП УЗФО ЧАЕС; утворено Комісію з реорганізації та затверджений План заходів з реорганізації ДП УЗФО ЧАЕС.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДП УЗФО Чорнобильської АЕС припинило свою діяльність як юридична особа 13 січня 2020 року, номер запису: 13601120013001075, правонаступником визначено ДСП Чорнобильська АЕС , код ЄДРПОУ 14310862 (а.с.125-128, т.4).

Пунктом 3.12 статуту ДСП Чорнобильська АЕС , затвердженого наказом ДАЗВ від 18 грудня 2019 року №259-19, визначено, що підприємство є правонаступником майна, прав і обов`язків ДП УЗФО Чорнобильської АЕС в результаті реорганізації ДП УЗФО Чорнобильської АЕС шляхом його приєднання до ДСП Чорнобильська АЕС (а.с.123-124, т.4).

Виходячи з наведеного, ДСП Чорнобильська АЕС , як правонаступник, з 01 липня 2019 року прийняло на себе основні функції підприємства ДП УЗФО Чорнобильської АЕС до внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення ДП УЗФО Чорнобильської АЕС .

Як було вірно вствноелно судом першої інстанції підставами для припинення трудового договору з ОСОБА_1 стала саме реорганізація ДП УЗФО Чорнобильської АЕС шляхом приєднання до ДСП Чорнобильська АЕС .

Крім того, наказом голови комісії з реорганізації ДП УЗФО Чорнобильської АЕС Про заходи в зв`язку з припиненням ДП УЗФО Чорнобильської АЕС та приєднанням до ДСП Чорнобильська АЕС від 27 червня 2019 року №116 визначено забезпечити вручення персонально кожному працівнику повідомлення про скорочення та ознайомити під підпис з інформацією про наявні на ДСП Чорнобильська АЕС вакансії для можливого працевлаштування; працівникам, які підлягають скороченню, у разі надання згоди працювати на будь-якій із запропонованих вакансій, подавати відповідні заяви про прийняття на роботу на ДСП Чорнобильська АЕС`до спливу 2-місячного терміну.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відповідач, як підприємство правонаступник, зобов`язаний був запропонувати наявні вакантні посади на ДСП Чорнобильська АЕС .

Посилання ДСП Чорнобильська АЕС в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано, що визначати чисельність працівників та штатний розпис є правом роботодавця і не потребує доведення в суді та обґрунтування доцільності такого скорочення, що у штаті відповідача відсутні ідентичні посади, яку обіймала позивач, не заслуговують на увагу, оскільки згідно з роз`ясненнями, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.4 ст.36 КЗпП).

Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберігалося його попереднє місце роботи.

У разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести посаду, яка була скорочена. Можливість поновлення незаконно звільненого працівника до проведення реорганізації, напряму пов'язана з збереженням його посади у новоутвореному внаслідок реорганізації підприємстві.

У випадку реорганізації підприємства можливість поновлення працівника на посаді продовжує існувати, і у такому випадку працівник має бути поновлений на підприємстві-правонаступнику, яке крім отримання в порядку правонаступництва майнових прав реорганізованого підприємства отримало його обов`язки щодо працевлаштування його працівників (ч.1 ст.104 ЦК України), та рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.

Доводи відповідача, що позивач повинна була скористатися правом самостійного працевлаштування, не ґрунтуються на положеннях закону, оскільки обов`язок працевлаштування працівника, який підлягає скороченню, покладено на роботодавця відповідно до ч.3 ст.49-2 КЗпП України і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватись добросовісно, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції: вийшов за межі позовних вимог, безпідставно витребував документи в порушення ст.83 ЦПК України, не надав оцінки усім аргументам відповідача, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не вплинули на правильність висновків суду і не призвели до неправильного вирішення спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права , які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, ОСОБА_1 просила стягнути з ДСП Чорнобильська АЕС на її користь витрати на професійну правову допомогу, які вона понесла у суді апеляційної інстанції у розмірі 1500 грн.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язанихз розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 29 Закону України Про адвокатуру визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Згідно з ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №1-04-20 від 22 квітня 2020 року; детальний опис робіт (наданих послуг); розрахунок вартості робіт (послуг); акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг); рахунок-фактуру та товарний чек про сплату позивачем 1500 грн.

Відповідачемне було зазначено, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, або обсягом наданих адвокатом послуг. Також відповідач не заявив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ДСП Чорнобильська АЕС без задоволення, а відтак відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1500 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені позивачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильська АЕС - залишити без задоволення .

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 27 лютого 2020 року - залишити без змін.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильська АЕС , місцезнаходження: Київська область, місто Славутич, вул. 77-ї Гвардійської дивізії, 7/1, код ЄДРПОУ 14310862 на користь ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2020 року.

Головуючий:

Судді: