Рішення

від 07.08.2020 по справі 904/2279/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2020м. ДніпроСправа № 904/2279/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленгіпромез-Дніпро" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором на виконання проектних робіт № 30/08/18 від 30.08.2018 у загальному розмірі 153 307 грн. 38 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленгіпромез-Дніпро" (далі - відповідач) заборгованість за договором на виконання проектних робіт № 30/08/18 від 30.08.2018 у загальному розмірі 153 307 грн. 38 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 150 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 3 307 грн. 38 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 299 грн. 61 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором на виконання проектних робіт № 30/08/18 від 30.08.2018 в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем за актом здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 19.07.2019 робіт та, відповідно, наявністю боргу у сумі 150 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 20.07.2019 по 13.04.2020 (269 днів) в сумі 3 307 грн. 38 коп.

Ухвалою суду від 04.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду № 20907/20 від 15.05.2020), в якому він просив суд продовжити строк для надання відзиву на позовну заяву, посилаючись на запровадження карантину, внаслідок чого у відповідача відсутня можливість належним чином підготуватися та надати відзив на позовну заяву.

В подальшому, відповідач вдруге подав до суду клопотання (вх. суду № 34553/20 від 29.07.2020), в якому просив суд продовжити строк для надання відзиву на позовну заяву, посилаючись на запровадження карантину, внаслідок чого у відповідача відсутня можливість належним чином підготуватися та надати відзив на позовну заяву, у зв`язку з перебуванням його працівників у відпустці на період карантину, відсутності доступу до необхідної документації.

Від позивача засобами електронного зв`язку надійшли письмові пояснення (вх. суду №35684/20 від 05.08.2020), в яких він зазначив таке:

- в позовній заяві було допущено описку у сумі основного боргу та помилково зазначено, що її розмір становить 150 000 грн. 00 коп., фактично, заборгованість складає 150 000 грн. 40 коп., однак оскільки позивач саме таким чином сформулював свої позовні вимоги, то він просить суд розглянути їх саме у викладеному в позовній заяві вигляді (150 000 грн. 00 коп.);

- позивачем було зазначено, що 3% річних нараховано за 269 днів та здійснено таке нарахування в періоді з 20.07.2019 по 13.04.2020;

- за договором позивачем були надані послуги на суму 150 000 грн. 40 коп., що менше, ніж було передбачено договором;

- заборгованість на теперішній час відповідачем не погашена, у зв`язку з чим позивач зазначив, що наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

З приводу строку вирішення даного спору суд вважає за необхідне вказати таке.

Провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 04.05.2020.

При цьому, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2", а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку .

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В той же час, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 17.07.2020 ) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020 , та яким були внесені зміни до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, - процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, строк на вирішення даної справи господарським судом не є порушеним .

З приводу дотримання прав відповідач під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

З огляду на відсутність фінансування витрат на пересилання поштової кореспонденції суду у період з березня по червень 2020 року, ухвала суду від 04.05.2020 була направлена позивачу та відповідачу електронними засобами зв`язку - на їх офіційні електронні адреси (а.с.57-58), відомості про які наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.45-54).

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи щонайменше з 15.05.2020 , оскільки ще 15.05.2020 звертався до суду із клопотанням про продовження строку для надання відзиву на позовну заяву, посилаючись на запровадження карантину (а.с.59-60), але оскільки такі строки були продовжені в силу закону, то вказане клопотання було долучено до матеріалів справи та відповідачу була надана можливість у строки, визначені, зокрема, пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, надати відзив на позовну заяву протягом всього строку дії карантину (до 17.07.2020 - дня, в який набули чинності зміни до вказаної процесуальної норми).

В подальшому, з набранням чинності 17.07.2020 змін, якими було скасовано автоматичне продовження строків та надано можливість протягом 20 днів з 17.07.2020 звернутися із клопотанням про їх продовження, відповідач подав до суду клопотання (вх. суду № 34553/20 від 29.07.2020 ), в якому просив суд продовжити строк для надання відзиву на позовну заяву , посилаючись на запровадження карантину, внаслідок чого у відповідача відсутня можливість належним чином підготуватися та надати відзив на позовну заяву, у зв`язку з перебуванням його працівників у відпустці на період карантину, відсутності доступу до необхідної документації .

Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд вважає за необхідне відмовити у його задоволенні, з огляду на таке:

- на підтвердження викладених у клопотанні обставин (перебуванням працівників відповідача у відпустці на період карантину, відсутності доступу до необхідної документації) , відповідачем не надано суду жодного доказу ; подане до суду клопотання не містить жодного додатку;

- щонайменше з 15.05.2020 відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом та протягом трьох місяців мав можливість надати відзив на позову заяву , а також, у разі наявності, будь-які заперечення чи докази з приводу позовних вимог позивача у даній справі;

- враховуючи положення пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України у діючій редакції, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 05.08.2020 включно;

- з матеріалів справи вбачається, що відповідач вже вдруге подав клопотання про продовження строку подання відзиву на позовну заяву, мотивуючи їх запровадженням Кабінетом Міністрів України на території України карантинних заходів;

- статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини;

- разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів;

- за приписами статті 129 Конституція України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якої кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом;

- відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з урахуванням змін і доповнень) судочинство в Україні здійснюється і в умовах карантину;

- судом враховано, що в клопотанні відповідача не наведено обставин, існування яких об`єктивно могло перешкодити чи унеможливити розгляд справи за наявними матеріалами справи ;

- відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій;

- а тому, враховуючи тимчасовий характер вжитих державою заходів для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2 та пом`якшення карантинних заходів, оскільки суди в період карантину не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя , господарський суд, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом , з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про розгляд даної справи судом; з огляду на відсутність доказів, на підтвердження неможливості подати відзив на позовну заяву у встановлені законодавством строки, господарський суд вважає можливим здійснити розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

З огляду на все вищевикладене, а також те, що провадження у даній справі відкрито 04.05.2020 (понад три місяці назад), що свідчить про те, що задоволення поданого відповідачем клопотання про продовження строку надання відзиву на позовну заяву з аналогічних раніше зазначеним підстав (запровадження карантину) призведе до порушення розумних строків вирішення даного спору, суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання відповідача.

Аналогічні висновки щодо розгляду клопотань учасників справи про відкладення розгляду справи через запровадження карантину наведені у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18, від 15.05.2020 у справі № 17/32Є, від 26.05.2020 у справі № 1-24-7-5/297-06-7817, від 27.05.2020 у справі № 5011-74/9393-2012, від 28.05.2020 у справі № 910/2231/17.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення заборгованості за спірним договором, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг (виконання робіт), факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 30.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ленгіпромез-Дніпро" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір на виконання проектних робіт № 30/08/18 (далі - договір, а.с.28-32), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується виконати робочу документацію по об`єкту "Нове будівництво біогазової електростанції з переробки осаду стічних вод станцій аерації встановленою потужністю 4,8 МВт. Новоолександрівська сільська рада, Дніпровський район (за межами населеного пункту), Дніпропетровська область" (код послуги по класифікатору 71.12) у відповідності до Технічного завдання (додаток № 3 до договору), календарного плану (додаток № 2 до договору), умов договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити результати робіт в порядку та у розмірі, визначених договором (пункт 1.1. договору).

До договору сторонами були підписані наступні додатки:

- додаток № 1 - Протокол погодження договірної ціни (а.с.33);

- додаток № 2 - Календарний план (а.с.34);

- додаток № 3 - Технічне завдання (а.с. 35-37).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу в день його підписання та діє до 31.12.2018. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

В подальшому, 28.12.2018 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору (далі - додаткова угода до договору), в якій сторони дійшли згоди змінити строк дії договору, та виклали пункт 9.1. договору в наступній редакції: "9.1. Строк закінчення виконання проектних робіт - 31.12.2020. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за порушення зобов`язань за договором." (а.с.39).

Доказів розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, у розділі 1 договору сторонами були погоджені умови щодо предмету договору, а саме:

- в технічному завданні (додаток № 3 до договору), що є складовою частиною договору, сторонами погоджується склад, зміст, технічні та інші вимоги до документації, які є результатом виконаних робіт (пункт 1.2. договору);

- строки виконаних робіт визначаються календарним планом (додаток № 2 до договору), який складає невід`ємну частину договору (пункт 1.3. договору).

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. договору вартість робіт, що виконуються по договору, у відповідності з Протоколом погодження договірної ціни (додаток № 1 до договору), який є невід`ємною частиною договору, складає 166 667 грн. 00 коп., крім того ПДВ 20% - 33 333 грн. 40 коп. Всього з ПДВ - 200 000 грн. 40 коп. Розрахунок за договором здійснюється протягом 10 календарних днів від дати підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт на підставі виставленого виконавцем рахунку у розмірі 200 000 грн. 40 коп., в тому числі ПДВ 20% - 33 333 грн. 40 коп.

У Протоколі погодження договірної ціни (додаток № 1 до договору) сторони досягли згоди про розмір договірної ціни за договором в сумі 166 667 грн. 00 коп., крім того ПДВ-20% - 33 333 грн. 40 коп. Всього з ПДВ - 200 000 грн. 40 коп. Протокол є підставою для проведення взаємних розрахунків та платежів між виконавцем та замовником (а.с.33).

У додатку № 2 до договору - календарному плані на виконання робочої документації газопроводів біогазу от ферментаторів № 1-4 до станції підготовки газу, в тому числі системи продувки, збір газового конденсату, факельної установки, а також теплового пункту в приміщенні насосного управління, мереж теплопостачання по об`єкту "Нове будівництво біогазової електростанції по переробки осаду стічних вод станцій аерації встановленою потужністю 4,8 МВт. Новоолександрівська сільська рада, Дніпровський район (за межами населеного пункту), Дніпропетровська область" сторони визначили, що строк виконання робіт - 3 місяці від дати підписання договору та отримання вихідних даних; вартість робіт - 200 000 грн. 40 коп. (а.с.34).

У розділі 3 договору сторонами було погоджено порядок здачі та приймання робіт, а саме:

- після завершення виконання робіт виконавець надає замовнику Робочу документацію у відповідності з Технічними завданням (додаток № 3 до договору) та акт здачі-приймання виконаних робіт (пункт 3.1. договору);

- замовник зобов`язується протягом 10 календарних днів з моменту отримання документації у відповідності з вимогами Технічного завдання (Додаток № 3 до договору) та Акту здачі-приймання виконаних робіт, підписати Акт здачі-приймання виконаних робіт та направити виконавцю, або направити виконавцю мотивовану відмову від підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт (пункт 3.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем у липні 2019 року були виконані проектні роботи по об`єкту: "Нове будівництво біогазової електростанції з переробки осаду стічних вод станцій аерації встановленою потужністю 4,8 МВт. Новоолександрівська сільська рада, Дніпровський район (за межами населеного пункту), Дніпропетровська область" на загальну суму 150 000 грн. 40 коп. , що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 19.07.2019 (а.с.40).

Судом враховано, що генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленгіпромез-Дніпро" станом на момент підписання спірного договору (30.08.2018) та станом на момент розгляду справи судом є Тупік С.М. , який підписав спірний договір, а також підписував клопотання по справі в процесі її розгляду. При цьому, акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 19.07.2019 зі сторони відповідача підписаний генеральним директором - ОСОБА_2

З метою підтвердження наявності повноважень вказаної особи, судом було долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.07.2019 (день підписання акту здачі-приймання за спірним договором), з якого вбачається, що станом на 19.07.2019 генеральним директором підприємства-відповідача був ОСОБА_2 (а.с.67-70).

Так, вказаний акт є первинним обліковим документом та належним доказом виконання позивачем робіт на суму 150 000 грн. 40 коп.

Суд зауважує, що роботи, визначені умовами договору, у повній мірі відповідають роботам, що були виконані позивачем та передані відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 19.07.2019 відповідачу, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання замовником акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги (виконані роботи).

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття послуг (виконаних робіт) за зазначеним вище актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 19.07.2019 відповідачем не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послуги (виконати роботи) відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цих послуг (робіт).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у розділі 2 договору сторонами був погоджений порядок здійснення оплати, а саме:

- розрахунок за договором здійснюється протягом 10 календарних днів від дати підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт на підставі виставленого виконавцем рахунку у розмірі 200 000 грн. 40 коп., в тому числі ПДВ 20% - 33 333 грн. 40 коп. (пункт 2.2. договору);

- всі платежі здійснюються шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 2.3. договору);

- оплата здійснюється в національній валюті України - гривня (пункт 2.4. договору);

- датою здійснення оплати вважається дата списання грошових коштів з рахунку замовника (пункт 2.5. договору).

У зв`язку з відсутності остаточного розрахунку за виконані роботи на загальну суму 150 000 грн. 40 коп., позивач звертався до відповідача із претензією № 01-620 від 11.02.2020, в якій вимагав протягом двох тижнів з моменту отримання претензії погасити вказану заборгованість (а.с.41-42). Вказана претензія разом з актом здачі-приймання виконаних робіт від 19.07.2019 була направлена на адресу відповідача, що підтверджується поштовим описом вкладення від 12.02.2020. Крім того, як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вказана претензія була отримана відповідачем 14.02.2020 (а.с.24-25).

Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, всупереч вказаним умовам договору відповідач прийняті за актом здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 19.07.2019 роботи на загальну суму 150 000 грн. 40 коп. у встановлені в договорі строки не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 150 000 грн. 40 коп., що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірному періоді відповідач не звертався до позивача із вимогою зафіксувати порушення виконавцем умов спірного договору; докази звернення замовника (відповідача) до позивача з будь-якими претензіями щодо якості, строків чи обсягів виконаних робіт в матеріалах справи відсутні.

Викладене підтверджує, що позивачем зобов`язання виконувались у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства та виконані роботи були прийняті відповідачем без зауважень.

Враховуючи визначені контрагентами у пункті 2.2. договору та додатках до договору порядок та строки оплати виконаних робіт, а саме: протягом 10 календарних днів від дати підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт на підставі виставленого виконавцем рахунку, приймаючи до уваги їх прийняття відповідачем за відповідним актом здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 19.07.2019 без зауважень, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг (робіт) настав 29.07.2019 .

В той же час, суд не досліджує питання фактичного отримання рахунку на оплату наданих у спірний період послуг (виконаних робіт), оскільки:

- за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі та акті здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 19.07.2019;

- ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє боржника від обов`язку з оплати наданих товарів (послуг).

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №918/537/18 від 02.07.2019, у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018, у справі № 910/21406/17 від 10.10.2018, у справі № 910/22589/17 від 05.09.2018, у справі № 905/915/17 від 13.07.2018.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження оплати наданих позивачем у липні 2019 року послуг (виконаних робіт) на суму 150 000 грн. 40 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Судом також враховано, що у письмових поясненнях від 05.08.2020 позивач зазначив, що в позовній заяві було допущено описку у сумі основного боргу та помилково зазначено, що її розмір становить 150 000 грн. 00 коп., фактично, заборгованість складає 150 000 грн. 40 коп., однак оскільки позивач саме таким чином сформулював свої позовні вимоги, то він просив суд розглянути їх саме у викладеному в позовній заяві вигляді (150 000 грн. 00 коп.).

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 150 000 грн. 00 коп.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг (виконаних робіт) у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення 3% річних за період прострочення з 20.07.2019 по 13.04.2020 (269 днів) в сумі 3 307 грн. 38 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було неправильно визначено період прострочення - з 20.07.2019 по 13.04.2020 (269 днів), оскільки граничний строк оплати наданих послуг (виконаних робіт), як було встановлено судом вище - є 29.07.2020. Отже, правомірним є нарахування 3% річних з 30.07.2019 по 13.04.2020.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у позовній заяві, з урахуванням письмових пояснень від 05.08.2020 (а.с.3, 65), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що в період з 30.07.2019 по 13.04.2020 3% річних на суму заборгованості 150 000 грн. 00 коп. (як зазначив сам позивач) складають 3 189 грн. 65 коп.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 3 189 грн. 65 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 297 грн. 84 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленгіпромез-Дніпро" про стягнення заборгованості за договором на виконання проектних робіт № 30/08/18 від 30.08.2018 у загальному розмірі 153 307 грн. 38 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленгіпромез-Дніпро" (49040, м.Дніпро, вулиця Космічна, будинок 49 Б; ідентифікаційний код 35203889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (49000, м. Дніпро, вулиця Ламана, будинок 17; ідентифікаційний код 30012785) - 150 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 3 189 грн. 65 коп. - 3% річних та 2 297 грн. 84 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 07.08.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко