Постанова

від 07.08.2020 по справі 638/17154/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 серпня 2020 року

м. Харків

справа № 638/17154/17

провадження № 22ц/818/3275/20

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

відповідач - Балаклійській районний відділ Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Міністерства юстиції України,

відповідач - Головне управління Державної казначейської служби у Балаклійському районі Харківської області Державної казначейської служби,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 березня 2020 року в складі судді Грищенко І.О.,

у с т а н о в и в:

В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Балаклійського районного відділу Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Міністерства юстиції України (далі - Балаклійський ВДВС), Відділення державного казначейства у Балаклійському районі Харківської області про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю посадових осіб органу державної влади.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що у Балаклійському ВДВС перебували виконавчі провадження № 45475 та № 48630901 по примусовому виконанню виконавчих листів:

- за № 640/3027/14-ц, 2/640/1295/14 виданого 16 жовтня 2014 року Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми боргу за договором позики від 21 грудня 2014 року;

- за № 640/2075/15-ц, виданого Київським районним судом м. Харкова 11 серпня 2015 року про стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми в загальному розмірі 11 718,00 грн.

Крім того, під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики Київським районним судом м. Харкова 07 травня 2014 року була постановлена ухвала про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_2 .

Зазначає, що станом на січень 2015 року вартість нерухомого майна становила 34 000,00 грн, отже була реальна можливість виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на нерухоме майно. Однак 22 липня 2014 року ОСОБА_2 відчужила ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим рішення не виконано. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року бездіяльність Балаклійського ВДВС щодо невиконання рішення суду від 07 травня 2014 року визнана неправомірною.

Якщо б державні виконавця звернули стягнення на нерухоме майно боржника в порядку примусового виконання, то його вимоги за виконавчими документами були б задоволені. Таким чином, у зв`язку з невиконанням посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій йому було завдано майнової шкоди у вигляді невиплачених коштів на виконання судових рішень.

Крім того, цією ситуацією йому завдано моральних страждань, оскільки втрачені кошти були взяті ним у кредит і він вимушений був сплачувати проценти банку, він був позбавлений можливості зробити ремонт у помешканні, його стосунки з близькими погіршились, що примушує його докладати зусиль для організації свого життя.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з держави на його користь майнову шкоду в розмірі 80 599,85 грн, завдану внаслідок неправомірної бездіяльності державних виконавців Балаклійського ВДВС, та моральну шкоду в розмірі 65 000,00 грн.

23 липня 2018 року Балаклійській ВДВС подав відзив, в якому просив залишити позов ОСОБА_1 без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що ухвала Київського районного суду м. Харкова від 07 травня 2014 року про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_2 була виконана 23 червня 2016 року. Інформація щодо вартості нерухомого майна боржника в матеріалах виконавчого провадження відсутня. Крім того, Балаклійський ВДВС не є належною особою та не може відповідати за невиконання боргових зобов`язань, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зазначає, що на спірні правовідносини не розповсюджується дія статті 625 ЦК України, якою передбачена відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Оскільки вина Балаклійського ВДВС у невиконанні рішення суду відсутня, правові підстави для стягнення з останнього на користь позивача моральної шкоди відсутні.

07 серпня 2018 року Мельниченко Віталій Сергійович - представник Головного управління Державної казначейської служби у Балаклійському районі Харківської області Державної казначейської служби подав відзив на позовну заяву, в якому просив залишити позов ОСОБА_1 без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що позов не є доведеним відповідно до правової позиції, що міститься в постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 813/5138/13-а. Крім того, зазначає, що Головне управління Державної казначейської служби у Балаклійському районі Харківської області Державної казначейської служби не є належним відповідачем.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 березня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання майнової та моральної шкоди.

27 липня 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову за наявності факту порушення його прав органом державної виконавчої служби, оскільки виконавчі дії були вчинені через два роки після того, як боржниця відчужила житло, а також за наявності рішення про визнання дій органу державної виконавчої служби неправомірними. Зазначає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування шкоди, розмір якої підтверджено його власними розрахунками, є необгрунтованим, оскільки орган державної виконавчої служби незаконно відмовився виконувати рішення суду, у зв`язку з чим борг за договором позики став зобов`язанням держави.

26 червня 2020 року Пузіков Вячеслав Анатолійович - представник Державної казначейської служби України подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні скарги.

Відзив мотивовано тим, що Державна казначейська служба України та її територіальні органи не є суб`єктами, які порушували права чи інтереси позивача, що узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц. Зазначає, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року дії Балаклійського ВДВС щодо відмови в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали цього ж суду від 07 травня 2014 року визнано незаконними, відповідну постанову державного виконавця скасовано. Тому вважає, що встановлення факту порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральної шкоди (рішення Європейського суду з прав людини у справах Нєдбала проти Польщі від 04 липня 2000 року, Джабарі проти Туреччини від 11 липня 2000 року, Єрошкіна проти України від 18 червня 2009 року).

30 червня 2020 року Ноженко Алла Леонідівна - представник Балаклійського ВДВС подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в задоволенні скарги.

Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Головне управління Державної казначейської служби у Балаклійському районі Харківської області Державної казначейської служби рішення суду першої інстанції не оскаржило, правом на відзив на апеляційну скаргу не скористалось.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Матеріали справи свідчать, що 17 листопада 2014 року державний виконавець Балаклійського ВДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження за № 45475427 за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2014 року, яким солідарно стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 30 000,00 грн та по 200,00 грн судових витрат з кожної (а. с. 6, 62 т. 1).

Крім того, постановою державного виконавця Балаклійського ВДВС від 04 вересня 2015 року було відкрито виконавче провадження за № 48630901 за виконавчим листом, виданим на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2015 року, за яким стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 11 718,08 грн та по 121,90 грн судових витрат з кожної (а. с. 57, 109 т. 1).

Таким чином, загальна сума заборгованості боржників перед стягувачем становила 42 361,88 грн.

Постановами державних виконавців Балаклійського ВДВС від 17 листопада 2014 року та від 14 вересня 2015 року вказані виконавчі провадження були приєднані до зведеного виконавчого провадження № 45771785 (а. с. 110, 125 т. 1).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 07 травня 2014 року на майно ОСОБА_2 накладено арешт (а. с. 58 т. 1).

Постановою державного виконавця Балаклійського ВДВС від16 червня 2014 року відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа з примусового виконання ухвали Київського районного суду м. Харкова від 07 травня 2014 року (а. с. 26 т. 2).

Встановлено, що 02 липня 2014 року ОСОБА_2 відчужила квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно зі Звітом незалежної оцінки нерухомого майна № 311-б/07-14, складеного 01 липня 2014 року Товариством з обмеженою відповідальністю Аргумент-Експерт оціночна вартість відчужуваної квартири становила 43 128,00 грн (а. с. 82 т. 1).

Разом з тим, постановою державного виконавця Балаклійського ВДВС арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , накладено 20 січня 2015 року (а. с. 142 т. 1).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 травня 2017 року дії Балаклійського ВДВМ щодо винесення постанови від 16 червня 2014 року про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа з примусового виконання ухвали Київського районного суду м. Харкова від 07 травня 2014 року визнано незаконними, постанова державного виконавця Балаклійського ВДВМ від 16 червня 2014 року скасована (а. с . 25 т. 2).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України Про виконавче провадження .

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-Х1У Про виконавче провадження , який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Так, відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цією особи (стаття 1174 ЦК України).

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватися належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішенням, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону України Про виконавче провадження , а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

З наведеного вище випливає, що шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазначені збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що невчинення державним виконавцем всіх необхідних виконавчих дій, зокрема ненакладення арешту на майно боржника призвело до невиконання судових рішень, а тому він має право на відшкодування майнової та моральнї шкоди в розмірі боргу за виконавчими листами, яка з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних втрат складає 80 599,85 грн, та на відшкодування моральної шкоди в розмірі 65 000,00 грн.

Однак факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рушення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників (відомості про закінчення вказаного зведеного виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконати відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18) та від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19).

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з держави, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставах статей 1173, 1174 ЦК України. У зв`язку з наведеним позов ОСОБА_1 в частині стягнення майнової шкоди не підлягає задоволенню.

Положеннями частин першої-третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 вказаної постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

За відсутності факту вчинення протиправних дій підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

З огляду на викладене визначені судом першої інстанції правові підстави для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю посадових осіб органу державної влади, є помилковими, тому оскаржуване судове рішення підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 березня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2020 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді О.В.Маміна

О.Ю.Тичкова