Рішення

від 29.07.2020 по справі 911/2659/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2659/19

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

приватного підприємства ЮС Агро (55442, Миколаївська обл., Братський район, село Кам`яно-Костувате, код 34473201)

до

товариства з обмеженою відповідальністю Мале впроваджувальне підприємство Релос (08200, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Шевченка, будинок 16, код 16477069)

про стягнення 256704,61 гривень

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

25.10.2019 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного підприємства ЮС Агро (далі по тексту - позивач/ПП ЮС Агро ) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Мале впроваджувальне підприємство Релос (далі по тексту - відповідач/ТОВ Релос ) боргу за Генеральним договором поставки нафтопродуктів від 03.09.2019 № 03/09-19 (надалі за текстом - Генеральний договір), з яких: 253044,14 гривень основний борг та 3660,47 гривень пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах Генерального договору та на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури від 09.09.2019 № 707 позивач, згідно платіжних доручень від 10.09.2019 № 880 та від 11.09.2019 № 881, перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 253044 гривень, за поставку дизельного палива в кількості 11000 літрів. Однак, як зазначає позивач, відповідач станом на 16.10.2019 товар не поставив, грошові кошти, що були сплачені позивачем в якості попередньої оплати за товар, не повернув. В зв`язку чим позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом про стягнення з відповідача 253044,14 гривень попередньої оплати, а також нарахованої, на підставі пункту 8.3. Генерального договору, пені в розмірі 3660,47 гривень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2659/19 за правилами загального позовного провадження.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти пред`явлених позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні. Заперечення відповідача аргументовані тим, що дійсно відповідачем 09.09.2019 було виставлено рахунок-фактуру № 707, при цьому такий рахунок є чорновим варіантом, який містив в собі описки, а саме в кількості визначеного об`єму поставки товару. Поряд із цим, сторонами укладено додаткову угоду, яка є невід`ємною частиною Генерального договору, та згідно якої сторонами погоджено умови поставки та розрахунків, кількість товару та інше. У відповідності до видаткової накладної від 10.09.2019 № 687, яка містить посилання на виправлений рахунок-фактуру, поставка товару була здійснена в об`ємі 10000 літрів. Факт отримання позивачем товару підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 10.09.2019 № 00000687. Крім того, сторонами складено акт звірки розрахунків за період 01.09.2019 по 12.09.2019, що підтверджує факт наявності заборгованості у позивача перед відповідачем в розмірі 36,00 гривень, що в сукупності свідчить про прийняття позивачем товару, у кількості та за ціною визначеною додатковою угодою та спростовує доводи позивача про те, що поставка товару не відбулася.

На підтвердження своїх доводів стосовно фактичної поставки товару позивачу, відповідачем до відзиву долучено копії підписаних обома сторонами: акту звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2019 по 12.09.2019; товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 10.09.2019 № 00000687; видаткової накладної від 10.09.2019 № 687; додаткової угоди від 10.09.2019 № 1 до Генерального договору.

У відповіді на відзив ТОВ Релос позивач заперечує факт поставки відповідачем товару за видатковою накладною від 10.09.2019 № 687 та товарно-транспортною накладною від 10.09.2019 № 00000687. Позивач зазначає, що ані керівником підприємства, ані іншими уповноваженими особами не підписувалися вказані документи, так само як і не підписувались додаткова угода від 10.09.2019 № 1 до Генерального договору та акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2019 по 12.09.2019.

Позивач вказує на те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення або вручення документів, на які посилається відповідач. При цьому, порядок надсилання або вручення будь-яких документів, сторонами обумовлено в Генеральному договорі.

Також до відповіді на відзив долучено нотаріально посвідчену заяву свідка - ОСОБА_1 (директор ПП ЮС Агро ), в якій свідок повідомляє, що видаткова накладна від 10.09.2019 № 687, товарно-транспортна накладна від 10.09.2019 № 00000687, додаткова угода № 1 від 03.09.2019 до Генерального договору та акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2019 по 12.09.2019, директором ПП ЮС Агро ОСОБА_1 не підписувались та печаткою ПП ЮС Агро не скріплювались.

На підставі викладених у заяві свідка обставин, позивачем 12.12.2019 подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення експерта позивач просив поставити наступне питання: - чи виконано рукописний підпис на товарно-транспортній накладній від 10.09.2019 № 0000687, додатковій угоді № 1 від 03.09.2019 до генерального договору поставки нафтопродуктів від 03.09.2019 № 03/09-19, акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2019 по 12.09.2019 та видатковій накладній від 10.09.2019 № 687 самим директором приватного підприємства ОСОБА_1., чи іншою особою?. Проведення експертизи у цій справі позивачем запропоновано доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що умовами додаткової угоди до Генерального договору сторонами обумовлено порядок поставки товару, а факт поставки товару підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 10.09.2019 № 00000687 та видатковою накладною від 10.09.2019 № 687, що в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні є первинними документами. На думку відповідача, названі документи є беззаперечним доказом поставки товару позивачу та спростовують протилежні доводи позивача щодо відсутності поставки товару.

Ухвалою суду від 16.01.2020 клопотання приватного підприємства ЮС Агро про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено; призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України; на вирішення експерта поставлено питання такого змісту: - чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у генеральному договорі № 03/09-19 від 03.09.2019, додатковій угоді № 1 від 03.09.2019, видатковій накладній № 687 від 10.09.2019, товарно-транспортній накладній від 10.09.2019 № 00000687, акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2019 по 12.09.2019, ОСОБА_1 чи іншою особою?. На час проведення експертизи провадження у справі № 911/2659/19 зупинено.

За результатами проведення експертного дослідження на адресу суду надійшов висновок експерта.

Ухвалою суду від 25.05.2020 провадження у справі № 911/2659/19 поновлено та призначено підготовче засідання на 24.06.2020. Ухвалою суду від 24.06.2020 підготовче засідання відкладено на 15.07.2020.

Ухвалою суду від 15.07.2020 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 29.07.2020.

Представники позивача та відповідача, які про розгляд справи були повідомлені належним чином, в судове засідання 29.07.2020 не з`явились, що в силу приписів ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.09.2019 приватним підприємством Юс-Агро (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю Мале впроваджувальне підприємство Релос (постачальник) укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів № 03/09-19, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця (поставити), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти у свою власність й оплатити нафтопродукти, далі за текстом - товар у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього (пункт 1.1. Генерального договору).

Поставка товару відбувається на підставі додаткових угод до цього договору, які підписуються повноважними представниками сторін, та є невід`ємною частиною цього договору, в яких сторонами узгоджується ціна, кількість, асортимент, умови поставки, терміни відправлення поставки та оплати товару й інші умови поставки (пункт 1.2. Генерального договору).

Постачальник зобов`язується на підставі підписаної сторонами додаткової угоди передати (поставити) у власність покупця товар (пункт 3.1.1. Генерального договору).

Поставка товару здійснюється на підставі підписаної сторонами відповідної додаткової угоди (пункт 5.1. Генерального договору)

За умовами пункту 5.9. Генерального договору приймання-передача (поставка) товару оформлюється актом приймання-передачі товару або видатковою накладною. На постачальника покладається обов`язок оформити акт приймання-передачі товару або видаткову накладну (п. 5.11. договору) та передати зазначені документи покупцю в порядку, який встановлений в п. 12.10. договору. На покупця покладається обов`язок підписати зі своєї сторони та скріпити печаткою акт приймання-передачі товару (підписати видаткову накладну) одразу після отримання зазначених документів від постачальника, після чого у строк 2 (двох) робочих днів покупець зобов`язується повернути постачальнику один екземпляр вказаного акту (видаткову накладну разом з довіреністю на отримання ТМЦ) в оригіналах та копії транспортних (перевізних) документів (у разі поставки товару залізничним транспортом - копію залізничної накладної, а у разі поставки товару автомобільним транспортом - копію товаротранспортної накладної).

За змістом Розділу 6 Генерального договору покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в сумі, яка визначена у відповідній додатковій угоді; оплата здійснюється за умовами, які визначені у відповідній додатковій угоді до договору; ціна товару є договірною, зазначається з врахуванням ПДВ, і узгоджується в додаткових угодах в залежності від умов поставки товару; ціни за товар не підлягають зміні після отримання попередньої оплати за партію товару.

Пунктом 9.2. Генерального договору передбачено, що даний договір, додаткові угоди до нього, а також інші документи, які буди створені при його виконанні, передані по факсу або за допомогою факсимільного зв`язку, мають силу оригіналу. Після передачі зазначених вище документів по факсу або за допомогою факсимільного зв`язку, сторони протягом 5 (п`яти) календарних днів зобов`язані провести обмін оригіналами таких документів на умовах, викладених в п. 12.10. договору.

Всі повідомлення, що направляються сторонами одна одній у зв`язку з виконанням умов цього договору, якщо інше не передбачено умовами договору, повинні бути здійснені у письмовій формі, скріплені підписом уповноваженої особи і печаткою відповідної сторони, і вважатимуться поданими належним чином, якщо вони відправлені рекомендованим листом, доставлені особисто за місцезнаходження сторін, зазначеним у цьому договорі, або відправлені за допомогою факсимільного зв`язку з направленням оригіналів документів рекомендованим листом протягом 5 (п`яти) календарних днів від дати відправки за допомогою факсимільного зв`язку (пункт 12.10. Генерального договору).

З аналізу умов Генерального договору, такий носить рамковий характер та всі умови щодо поставки товару (найменування, строки, вартість, об`єм) мають визначатися додатковими угодами до цього договору.

Факт укладання зазначеного договору сторонами в перебігу розгляду справи не заперечувався.

09.09.2019 відповідачем на адресу позивача виставлено рахунок № 707 від 09.09.2019, який виставлений на виконання Генерального договору № 03/09-19 від 03.09.2019 на суму 253044 гривень за дизельне пальне у кількості 11000 літрів.

Факт виставлення зазначеного рахунку відповідачем не заперечувався.

У відповідності до наявних у матеріалах справи платіжних доручень від 10.09.2019 № 880 на суму 102000 гривень та від 11.09.2019 № 881 на суму 151044 гривень, із призначенням платежу - за дизель згідно рах. № 707 від 09 вересня 2019 року, позивач сплатив на користь відповідача 253044 гривень.

Факт отримання від позивача грошових коштів у зазначеному розмірі відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувався.

В зв`язку із не поставкою відповідачем оплаченого позивачем товару, останній 18.09.2019 звернувся до відповідача із вимогою, в якій зазначив, що ним проведено оплату рахунку від 09.09.2019 № 707 проте, станом на 18.09.2019 товар не поставлено, додаткових угод не укладено. На підставі викладених обставин, позивач просив відповідача здійснити поставку товару - дизельного палива у кількості 11000 літрів протягом семи днів від дня пред`явлення вимоги.

Факт отримання зазначеної вимоги позивача відповідачем не заперечувався.

Позивач стверджує, що відповідач свого обов`язку, покладеного на нього умовами Генерального договору, не виконав, поставку товару не здійснив, у зв`язку з чим позивач звернутися до суду із розглядуваним позовом про стягнення з ТОВ Релос суми попередньої оплати в розмірі 253044,14 гривень та нарахованої, на підставі п. 8.3. Генерального договору, пені в розмірі 3660,47 гривень.

Відповідач у відзиві на позов, заперечив пред`явлені позовні вимоги, посилаючись на те, що факт поставки товару - дизельного палива в об`ємі 10000 літрів, підтверджується підписаними постачальником та покупцем видатковою накладною від 10.09.2019 № 687 та товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 10.09.2019 № 00000687, які оформлені на підставі додаткової угоди від 10.09.2019 № 1 до Генерального договору. Разом із цим, підписаний обома сторонами акт звіряння розрахунків за період 01.09.2019 по 12.09.2019, засвідчує наявність заборгованості у позивача перед відповідачем в розмірі 36,00 гривень.

Водночас, як стверджує відповідач, виставлений ним рахунок від 09.09.2019 № 707 на оплату дизельного пального у кількості 11000 літрів було виставлено помилково, адже це був чорновий варіант рахунку, в якому помилково зазначено про кількість товару у 11000 літрів коли як поставка мала відбуватися у кількості 10000 літрів.

Надаючи належну правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням заперечень позивача щодо отримання товару за первинними документами, на які посилався відповідач стверджуючи про фактичну поставку товару, суд ухвалою від 16.01.2020 призначив судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інститут судових експертиз Міністерства юстиції України. Також, вказаною ухвалою, суд попередив судових експертів до початку проведення судової експертизи про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

За результатом проведеного експертного дослідження, судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України складено висновок від 26.03.2020 № 3945/3947/20-12.

В силу положень ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 Господарського процесуального кодексу України).

У відповідності до вказаного висновку підписи від імені ОСОБА_1 , які містяться в наступних документах: Генеральному договорі від 03.09.2019 № 03/09-19; додатковій угоді від 03.09.2019 № 1; видатковій накладній від 10.09.2019 № 687; товарно-транспортній накладній від 10.09.2019 № 00000687; акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2019 по 12.09.2019 - внесені шляхом перенесення барвної речовини синього кольору з поверхні рельєфного кліше-факсиміле підпису на поверхню документів, способом безпосереднього контакту кліше-факсиміле із поверхнею аркушу.

Нормами статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Проаналізувавши зміст укладеного Генерального договору, судом встановлено, що сторонами умовами договору не було досягнуто письмової згоди щодо використання факсимільного відтворення підпису під час існування договірних відносин. Тобто, наявність факсимільного відтворення підпису директора приватного підприємства ЮС-Агро ОСОБА_1 на додатковій угоді від 03.09.2019 № 1, видатковій накладній від 10.09.2019 № 687, товарно-транспортній накладній від 10.09.2019 № 00000687, акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.09.2019 по 12.09.2019 не відповідає положенням частини 3 статті 207 Цивільного кодексу України.

Отже з урахуванням того, що сторони не погоджували використання факсимільного відтворення підпису директора приватного підприємства ЮС-Агро ОСОБА_1, а підпис останнього на додатковій угоді та первинних документах є його зображенням нанесеним рельєфним кліше-факсиміле, а також приймаючи до уваги, що позивач заперечує факт підписання перелічених документів у будь-який спосіб, заперечуючи саму події їх підписання, суд дійшов висновку про порушення сторонами вимог щодо способу оформлення названих вище документів.

Відповідно, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано суду доказів поставки товару в передбаченому договором порядку, а тому аргументи відповідача про доведеність поставки товару із посиланням на додаткову угоду від 03.09.2019 № 1, видаткову накладну від 10.09.2019 № 687, товарно-транспортну накладну від 10.09.2019 № 00000687, судом відхиляються, оскільки не можуть сприйматися у якості належних та допустимих доказів узгодження сторонами поставки товару у кількості 10000 літрів дизельного пального та факту здійснення відповідачем такої поставки та прийняття її з боку позивача, враховуючи, що на таких документах міститься факсимільне відтворення підпису ОСОБА_1 директора приватного підприємства ЮС-Агро , а сам він подію підписання цих документів заперечує.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність в матеріалах справи належних доказів поставки товару на суму 253044 оплаченого позивачем згідно рахунку-фактури від 09.09.2019 № 707.

При цьому, як вже зазначалося, що не заперечується сторонами оплата позивачем товару здійснена на підставі виставленого відповідачем рахунку від 09.09.2019 № 707 на оплату дизельного пального у кількості 11000 літрів на суму 253044 гривень.

Дослідивши зміст розділу 6 Генерального договору від 03.09.2019, суд приходить до висновку про те, що рахунок відповідача не може розглядатися у якості окремої, самостійної, належної правової підстави для проведення оплати за товар, адже сторонами у належний спосіб не досягнуто домовленості про об`єм, вартість та умови поставки товару, яка могла бути викладена лише в додатковій угоді до Генерального договору.

Між тим, з огляду на висновок судових експертів та висновки суду, що викладено вище додаткова угоду № 1 від 10.09.2019 також не може вважатися належною правовою підставою для оплати за товар у кількості 10000 літрів.

З огляду на викладене вище, вбачається доведеним та беззаперечним факт сплати позивачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 253044 гривень за 11000 літрів дизельного пального згідно рахунку-фактури від 09.09.2019 № 707.

Сторонами не заперечувалося того факту, що оплата позивачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 253044 гривень за своєю сутністю є попередньою оплатою.

З огляду на висновки суду про відхилення доказів відповідача про здійснення ним поставки товару на користь позивача, суд приходить до висновку, що отримавши від позивача зазначену суму попередньої оплати, свій зустрічний обов`язок щодо постачання товару чи то у кількості 11000 літрів, чи то у кількості 10000 літрів не виконав, що давало позивачу підстави для звернення до суду із вимогою про примусове стягнення з відповідача зазначеної суми грошових коштів.

При цьому, судом враховано, що відповідач не заперечуючи факт отримання від позивача вимоги про поставку товару від 18.09.2019, відповідач фактично ухилився від її розгляду, відповіді не надав, про фактичне виконання умов договору поставки не зазначав та, як вбачається, вперше зазначив, що ним здійснено поставку відповідно до умов договору лише під час розгляду судом цієї справи.

Зазначена обставина опосередковано може свідчити про те, що скоріше факт поставки місця не мав, адже якби поставка відбулася, а отримувач товару офіційно заявляє про його не отримання, постачальник не міг залишити таке звернення без відповідного реагування, що, в контексті положень ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, з більшою вірогідністю свідчить на користь доводів позивача про те, що поставка товару фактично місця не мала.

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що вона не містить жодної норми матеріального права, якою врегульовано спірне питання, при цьому позивачем не зазначено правової природи коштів, які він просить стягнути з відповідача.

Частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростовувалося перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів в сумі 253044 гривень, відсутність між сторонами договірного врегулювання зазначеної заборгованості у спосіб підписання відповідної додаткової угоди, як того вимагає Генеральний договір, суд вважає, що спірні правовідносини сторін у даній справі регулюються статтею 1212 Цивільного кодексу України.

У відповідності до норми вказаної статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, оскільки Генеральний договір сам по собі не є належною правовою підставою для проведення оплати за окремою поставкою, адже є рамковим договором, та оскільки відповідна додаткова угода із визначенням найменування, кількості та вартості товару сторонами підписана не була, а виставлений рахунок № 707 від 09.09.2019 мав би виставлятися та оплачуватися лише після підписання додаткової угоди, а тому також не може розглядатися належною підставою для проведення оплати, в контексті обставин, що встановлено судом, суд приходить до висновку, що оплата грошових коштів на користь відповідача проведена без достатньої правової підстави.

Поряд із цим, сплативши на користь відповідача 253044 гривень за 11000 літрів дизельного пального згідно рахунку № 707 від 09.09.2019, позивач хоча і діяв не узгоджено, сплачуючи грошові кошти без підписання додаткової угоди договору, втім не отримавши на свою користь товару є постраждалою особою, що дає підстави для висновку про підставність звернення позивача до суду із розглядуваним позовом в частині вимог про стягнення суми боргу.

Разом із тим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму боргу у розмірі 253044,14 гривень, однак матеріалами справи підтверджується сплата коштів на рахунок відповідача в сумі 253044 гривень, а тому позовні вимоги в частині стягнення 0,14 гривень задоволенню не підлягають.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3660,47 гривень пені нарахованої на підставі пункту 8.3. Генерального договору.

Поряд із тим, як вже встановлено судом, спірні правовідносини підпадають під правове регулювання статті 1212 Цивільного кодексу України та враховуючи, що матеріали справи не містять доказів договірного врегулювання сторонами суми передоплати, вказана сума не може вважатись такою, що сплачена в рахунок передоплати на поставку товару, адже додаткова угода до договору є такою, що не підписана сторонами, а, отже, відсутні підстави нарахування пені, в порядку п. 8.3. Генерального договору, на суму передплати у розмірі 253044 гривень.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Задовольняючи позов, суд виходить з тих міркувань, що умовами договору сторони не погодили використання факсимільного відтворення підпису, при цьому, долучені до матеріалів справи докази, на які послався відповідач, що підтверджують факт поставки товару, містять факсимільне відтворення підпису директора приватного підприємства ЮС-Агро ОСОБА_1. Таким чином, долучені відповідачем до матеріалів справи докази (товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 10.09.2019 № 00000687, видаткова накладна від 10.09.2019 № 687, додаткова угода від 10.09.2019 № 1 до Генерального договору), що на думку останнього підтверджують факт поставки товару, судом не сприймаються, як належні та допустимі докази того, що сторонами погоджені умови поставки товару, як власне такі докази і не підтверджують сам факт здійснення поставки товару позивачу.

За встановлених судом обставин, суд приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Мале впроваджувальне підприємство Релос на користь приватного підприємства ЮС Агро 253044,00 гривень боргу.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 3795,66 гривень та сума судових в розмірі 2451,60 гривень пов`язаних з проведенням експертизи.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов приватного підприємства ЮС Агро задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Мале впроваджувальне підприємство Релос (08200, Київська обл., місто Ірпінь, вулиця Шевченка, будинок 16, код 16477069) на користь приватного підприємства ЮС Агро (55442, Миколаївська обл., Братський район, село Кам`яно-Костувате, код 34473201) 253044,00 гривень боргу, 3795,66 гривень судового збору та 2451,60 гривень судових витрат.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення .

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2020.

Суддя Р.М. Колесник