Рішення

від 05.08.2020 по справі 914/411/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2020 справа № 914/411/20

За позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Львівського комунального підприємства "Центральне", м. Львів

про: стягнення боргу в розмірі 13656,85 грн за договором №2651/15-ТЕ-21 від 23.02.2015

Суддя У.І. Ділай

Секретар М.Мазуркевич

За участі представників сторін:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", до відповідача: Львівського комунального підприємства "Центральне", про стягнення боргу в розмірі 13656,85 грн за договором №2651/15-ТЕ-21 від 23.02.2015.

Ухвалою суду від 25.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 24.03.2020.

Ухвалою від 24.03.2020, від 28.04.2020, від 11.06.2020, від 30.06.2020 та від 21.07.2020 розгляд справи відкладено, з підстав зазначених в ухвалах.

Сторони явки повноважних представників в судове засідання 05.08.2020 не забезпечили.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

23 лютого 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 2651/15 -ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язувався передати у власність відповідачу у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України, а відповідач зобов`язувався прийняти та оплатити його на умовах договору.

Згідно п.6.1. договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до умов п.7.2. договору, у разі невиконання відповідачем умов п.6.1. цього договору, відповідач зобов`язується позивачу (крім суми заборгованості) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв природній газ на загальну суму 31286,42 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу долученими до матеріалів справи.

Як зазначив позивач у позовній заяві, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору. Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за Договором складає 3456,42грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушенням умов договору не оплатив позивачу в повному обсязі вартість отриманого газу. Відтак, АТ НАК Нафтогаз України звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3456,42грн основного боргу, 1611,83грн пені, 200,57грн інфляційних втрат та 162,85грн 3% річних.

Крім цього, керуючись умовами п.7.2. договору, у зв`язку із порушенням покупцем умов п.6.1. цього договору, позивач нарахував відповідачу 4599,78грн пені.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 652,77 грн інфляційних втрат та 4 947,88 грн 3% річних.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір № 2651/15 -ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу від 23.02.2015, у зв`язку із чим набули взаємних прав і обов`язків.

За договором купівлі-продажу, відповідно до вимог п. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.627 ЦК України , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується копіями актів приймання-передачі природного газу, долучених до матеріалів справи.

Факт поставки позивачем відповідачу газу згідно умов спірного договору відповідачем не заперечено. Проте, відповідач свої зобов`язання за спірним договором виконав невчасно та не в повному обсязі.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати заборгованості за придбаний газ у розмірі 3456,42грн основного боргу.

При цьому, Господарський суд Львівської області вважає за необхідне зазначити таке, з огляду на положення Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Для застосування наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених п.7.2 спірного договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата за поставлений позивачем природний газ була здійснена відповідачем поза межами порядку і строків, встановлених договорами.

Відповідач повністю не розрахувався за отриманий газ у 2015 році.

30.11.2016 набрав чинності Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Статтею 3 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Водночас, ч. 3 ст. 7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Суд зазначає, що для застосування положень Закону необхідна наявність кількох умов, зокрема, відносини повинні бути між постачальником природного газу та підприємством, яке здійснює виробництво теплової або електричної енергії, централізоване водопостачання та водовідведення населенню, використовуючи природний газ, а сума основного богу має бути сплачена підприємством постачальнику до набрання чинності цим Законом. Тобто, передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суму заборгованості, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Згідно із ст. 1 Закону України Про теплопостачання (в редакції, чинній на момент укладення між сторонами Договору), теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Статтею 23 Закону України Про теплопостачання (в редакції, чинній на момент укладення між сторонами Договору), господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

Також, положеннями п. 42 ч. 3 ст. 9 Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності (який був чинним на момент укладення Договору та в редакції, чинній на момент укладення Договору) передбачалося, що відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії.

На момент укладення між сторонами Договору, чинною була постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.08.2012 №276 Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії) . Ліцензійні умови встановлюють організаційні, кваліфікаційні, технологічні та спеціальні (особливі) вимоги провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії) (далі - виробництво теплової енергії).

Таким чином, теплопостачальною організацію є суб`єкт господарювання, який з метою початку ведення господарської діяльності по виробництві теплової енергії створив та забезпечив усі необхідні передумови, визначені Ліцензійними умовами та у встановленому законом порядку одержав ліцензію на виробництво теплової енергії.

У пункті 1.2 спірного договору зазначено, що газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Однак, як встановлено судом (відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) ЛКП Центральне не є теплогенеруючою організацією, яка виробляє з природного газу теплову енергію та продає її відповідним категоріям споживачів та в розділі Види діяльності відсутній Код КВЕД 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (основний).

Відтак, на правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем не поширюється дія Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії від 03.11.2016.

За вказаних обставин, Господарський суд Львівської області вважає поданий позов підставним та обґрунтованим.

Інфляційні нарахування та стягнення трьох процентів річних від простроченої суми на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивач просить правомірно стягнути з відповідача 652,77 грн інфляційних втрат та 4 947,88 грн 3% річних.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 4599,78грн пені суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2. Договору та ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми пені судом встановлено, що вимога про стягнення з відповідача 4599,78грн пені - підлягає задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини .

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 165, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Львівського комунального підприємства "Центральне" (79019, м. Львів, вул. Удатного, 7, ідентифікаційний код 22333423) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 3456,42грн основного боргу, 4599,78грн пені , 652,77 грн інфляційних втрат , 4 947,88 грн 3% річних та 2102,00грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України. Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 10.08.2020.

Суддя У.І. Ділай