Постанова

від 10.08.2020 по справі 337/1176/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 10.08.2020 Справа № 337/1176/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 337/1176/20 Головуючий у 1 інстанції Мурашова Н.А.

Провадження №22ц/807/2427/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Крилової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Златосвіт про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСББ Златосвіт про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 02 січня 2018 року на засіданні правління ОСББ Златосвіт вона була обрана головою Правління і на підставі наказу №1-к від 16 лютого 2018 року приступила до виконання обов`язків голови Правління. Рішенням Правління ОСББ Златосвіт від 03 березня 2019 року (протокол №02-02/19) вона була звільнена з посади голови Правління з 14 березня 2019 року, у зв`язку з тим, що загальними зборами ОСББ 17 лютого 2019 року вона не була обрана до нового складу Правління і відповідно її повноваження припинені.

Отже, трудовий договір з нею було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого органу у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи, як це визначено п.5 ст.41 КЗпП України. Відповідний наказ №2-к було видано 14 березня 2019 року. Також цим наказом визначена виплата їй компенсації за невикористану відпустку та вихідна допомога на підставі ст.44 КЗпП України, розмір якої становить не менше, ніж шестимісячний середній заробіток.

Оскільки вихідна допомога не була їй виплачена в день звільнення, як це передбачено ст.116 КЗпП, вона звернулась до суду з відповідним позовом. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2019 року стягнуто з ОСББ Златосвіт на її користь вихідна допомога в розмірі 32549,40 грн. Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 січня 2020 року це рішення залишено без змін.

Втім, виплату їй вихідної допомоги в зазначеному розмірі відповідач фактично здійснив у примусовому порядку 10 лютого 2020 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 на підставі ст.117 КЗпП має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 60071,01 грн., виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 264,63 грн. і періоду затримки розрахунку 227 робочих днів за період з 15 березня 2019 року (наступний день після звільнення) по 10 лютого 2020 року (день фактичного розрахунку).

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСББ Златосвіт середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60071,01 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСББ Златосвіт на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5821,86 грн., та 81,47 грн. судових витрат пропорційно до задоволених вимог. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є обґрунтованими, оскільки в день звільнення ОСББ Златосвіт не здійснило ОСОБА_1 виплату вихідної допомоги в розмірі 32549,40 грн. Зазначена допомога була стягнута рішенням суду і виплачена в порядку примусового виконання судового рішення. Разом з тим, визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню, суд першої інстанції виходив із принципів розумності та справедливості, та дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування до 5821,86 грн. з урахуванням затримки у термін 22 робочих дні, оскільки рішення про стягнення виплат на користь ОСОБА_1 набрало законної сили 09 січня 2020 року та було виконано ОСББ Златосвіт 11 лютого 2020 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року, та прийняти постанову, якої позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановив, що, в порушення вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України, позивачу усі передбачені чинним законодавствам України виплати у повному обсязі здійснені не були, але своїм рішенням передбачену законом виплату стягнув тільки частково, аргументувавши своє рішення посиланням на правовий висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року, справа №761/9584/15-ц. Проте, судом першої інстанції не наведено критерій, визначених Великою Палатою Верховного Суду для зменшення розміру середнього заробітку, не обґрунтовано співмірності зазначеної суми. Жодного спору про розмір вихідної допомоги, як про це зазначив суд першої інстанції, між сторонами не існувало. Вважає, що при відсутності її вини у спірних правовідносинах, за наявності дій Відповідача, які були направлені на затягування судового процесу (видача під час розгляду справи в суді незаконного наказу, сплата вихідної допомоги під примусом приватного виконавця), є несправедливим, нерозумним, непропорційним та нічим не обґрунтованим таке суттєве зменшення передбаченої частиною 1 статті 117 КЗпП України суми виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСББ Златосвіт зазначають, що відносини, що виникли між сторонами, не мають характер трудових відносин, оскільки посада голови ОСББ є виборною, виконання обов`язків голови ОСББ не характеризується ознаками найманої праці, на позивача не було покладено обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку ОСББ. Наказ про припинення трудових відносин №2?К від 14 березня 2019 року було видано Позивачем самостійно, усі нарахування перед звільненням Позивачем було проведено також самостійно, тому ОСББ Златосвіт не порушено ч. 1 ст. 117 КЗпП в частині вини щодо не виплати будь-яких грошових коштів. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі та стягнути з неї на користь ОСББ Златосвіт грошові кошти у розмірі 10000 грн. за надання юридичних послуг.

03 серпня 2020 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення, повністю аналогічні доводам апеляційної скарги. Крім цього, зазначено, що відповідачем не було надано документів на підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги.

За статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведених вимог при ухваленні рішення, суд першої інстанції дотримався.

Так, статтею 82 ЦПК України встановлено підстави звільнення від доказування, зокрема, відповідно до ч. 4 цієї статті, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2019 року (справа № 337/1310/19, провадження № 2/337/1342/2019), визнано незаконним та скасовано наказ голови Правління ОСББ Златосвіт Орєхова О.В. №4-к від 26.04.2019 року Про внесення змін до наказу №2-к від 14.03.2019 року Про звільнення ОСОБА_1 з посади голови правління ОСББ Златосвіт , стягнуто з ОСББ Златосвіт на користь ОСОБА_1 вихідна допомога в розмірі 32549,40 грн. (а.с. 23-26).

Вищезазначеним рішенням встановлено, що наказом №1-к від 15.01.2018р. ОСОБА_1 була призначена на посаду голови Правління ОСББ Златосвіт . Відповідно до протоколу №02-02/19 від 03.03.2019р. зборів членів Правління ОСББ Златосвіт , ОСОБА_1 була звільнена з посади голови правління з 14 березня 2019 року. Відповідно до наказу №2-К від 14.03.2019р. ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади на підставі п.5 ст.41 КЗпП України. Наказом голови Правління ОСББ Златосвіт Орєхова О.В. №4-к від 26.04.2019 року були внесені зміни до наказу №2-к від 14.03.2019 року в частині підстав звільнення і зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі п.9 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Отже, судом під час розгляд справи № 337/1310/19 встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСББ Златосвіт мали місце трудові правовідносини, припинення трудового договору з ОСОБА_1 як головою Правління ОСББ Златосвіт відбулось саме на підставі п.5 ст.41 КЗпП України, а не на підставі п.9 ч.1 ст. 36 КЗпП України, тому вона має право на отримання відповідно до ст.44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше шестимісячного середнього заробітку.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 січня 2020 року рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2019 року залишено без змін (а.с. 27-23).

Відповідно до присів ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Таким чином, рішення суду про стягнення з ОСББ Златосвіт на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 32549,40 грн. набрало законної сили 09 січня 2020 року.

Учасникам справи визнається, що стягнута рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 02 жовтня 2019 року вихідна допомога в розмірі 32549,40 грн. фактично виплачена ОСОБА_1 11 лютого 2020 року.

Затримка розрахунку виплати вихідної допомоги при звільненні тривала з 15 березня 2019 року по 10 лютого 2020 року, тобто 226 робочих днів.

Середній заробіток за час затримки розрахунку складає 264,63 грн., що сторонами не оскаржується.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У статті 117 КЗпП передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 69-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що: закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця .

У пунктах 75-79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) вказано, що: відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16). Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП .

Сума вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 (32549,40 грн.), яку визначив суд, є майже в два рази меншою, ніж заявлена позивачем сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні (60071,01 грн.).

За матеріалами справи ОСББ Златосвіт заперечувало проти права ОСОБА_1 на отримання вихідної допомоги, а тому факт порушення цього права та сума вихідної допомоги були встановлені лише під час судового розгляду.

Судом першої інстанції враховано, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми; надав оцінки обставинам, встановленим судовими рішеннями у справі № 337/1310/19; оцінив критеріїв зменшення розміру відшкодування.

З огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 5821,86 грн., який розраховано у період з 10 січня 2020 року (наступний день за датою набрання законної сили рішення суду) по 10 лютого 2020 року (день, що передував дню фактичної виплати вихідної допомоги) є таким, що відповідає принципам розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд належним чином не обґрунтував своє рішення про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки з огляду на викладене вище є безпідставним, та спростовується змістом оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Натомість, доводи ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, в той час, коли приписами ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім цього, слід зазначити, що оскарження ОСББ Златосвіт судового рішення про стягнення з них на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги, не є діями, які направлені на навмисне затягування судового процесу, а є реалізацією конституційного права на апеляційне оскарження.

Щодо вимоги ОСББ Златосвіт про відшкодування на їх користь 10000 грн. судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, колегія суддів зазначає, що ОСББне надано доказів щодо обсягу послуг і виконаних адвокатом робіт (актів наданих послуг, актів виконаних робіт та ін.), а отже й відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу. Крім цього, з урахуванням обставин справи, зокрема факту порушення відповідачем права ОСОБА_1 щодо отримання всіх сум при звільненні, часткове задоволення позовних вимог з урахуванням принципу розумності та справедливості, з позивача не можуть бути стягнуті судові витрати, понесені відповідачем.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2020 року у цій справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 10 серпня 2020 року.

Головуючий

Судді: