Постанова

від 10.08.2020 по справі 910/648/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2020 р. Справа№ 910/648/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Попікової О.В.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.,

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 10.08.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро",

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 про відмову у забезпеченні позову,

у справі №910/648/20 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до 1. Приватного підприємства "Шанс"

2. ОСОБА_1

про стягнення 254 323,39 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 відмовлено Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро" у забезпеченні позову акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного підприємства "Шанс" та ОСОБА_1 про стягнення 254 323,39 грн шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1 -земельну ділянку, кадастровий номер 591070000:05011:0168, площею 0,01 га, для будівництва індивідуальних гаражів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд визнав необґрунтованими і недоведеними мотиви заяви та, керуючись приписами статей 136, 137 ГПК України, дійшов висновку відмовити у задоволені заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

При цьому, суд зазначив, що банк надавав кредит без майнового забезпечення з обтяженням майна позичальника та поручителя. Відтак, враховуючи, що предметом позовних вимог у даній справі є стягнення грошових коштів, у такому випадку немає зв`язку між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позову, оскільки накладення арешту на майно має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким заяву задовольнити та накласти арешт на майно ОСОБА_1 - земельну ділянку, кадастровий номер 591070000:05011:0168, площею 0,01 га, для будівництва індивідуальних гаражів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому скаржник посилається на неправильне застосування норм процесуального права, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин щодо наявності підстав та необхідності вжиття заходів забезпечення позову, ненадання належної оцінки доводам позивача щодо наявності обґрунтованого припущення у позивача щодо неможливості в подальшому виконання рішення суду.

Скаржник наголосив, що суд першої інстанції не звернув увагу на наступні обставини:

- у відповідача-1 відсутнє будь яке майно за рахунок якого могли б бути задоволені вимоги банку;

- відповідачі не виконують належним чином свої зобов`язання за кредитним договором та договором поруки, а саме не сплачують заборгованість за кредитним договором, проценти за користування кредитом, тому є обґрунтовані підстави вважати, що відповідачі можуть вчинити дії, спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, і наявне у відповідача-2 майно може зникнути чи зменшитись, в результаті чого виконання рішення суду стане значно утрудненим або неможливим;

- відповідачем-2 вчинені дії щодо передання корпоративних прав третім особам;

- заборгованість боржника зростає з кожним днем за рахунок нарахування процентів та пені;

- у разі прийняття судом рішення про задоволення заявлених позивачем вимог відбудеться відновлення становища позивача, як кредитора, з повним обсягом прав.

Скаржник зазначив, що поза увагою суду залишилась та обставина, що після звернення банку до суду з даним позовом поручителем - ОСОБА_1 за кредитним договором було відчужено належне йому майно - квартиру та гараж у м. Суми. Крім того, при підписанні кредитного договору місцезнаходженням позичальника було м. Суми, однак в подальшому місцезнаходження юридичної особи було змінено на м. Київ, а засновником ПП Шанс стала інша особа - ОСОБА_2 .

Таким чином, заявник посилається на те, що наведені обставини свідчать про вчинення відповідачами дій спрямованих на ухилення виконання зобов`язання після подання позову до суду, що призведене до утруднення виконання судового рішення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач-1 та відповідач-2 не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2020 апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді - Попікова О.В., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/648/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.08.2020 о 14:20 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 05.08.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 05.08.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою. З урахуванням епідеміологічної ситуації в України, сторони можуть подати до суду заяви про розгляд справи за їхньої відсутності.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 10.08.2020 з`явився представник банку.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання від 10.08.2020 не з`явилися, про час та місце судового засідання належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення. Про причини неявки суд не повідомили, будь-яких клопотань не подали.

Про належне повідомлення ОСОБА_1 (відповідача-2) свідчить поштове повідомлення зі штрих-кодовим ідентифікатором №0411631514367.

Що стосується повідомлення Приватного підприємства "Шанс" (відповідач-1), то ухвала суду про відкриття апеляційного провадження у справі була надіслана відповідачу-2 за його юридичною адресою, яка зазначена у матеріалах справи, а також міститься у відомостях ЄДРПОУ, та повернута відділом поштового зв`язку, зокрема з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою , про що свідчать відомості з сайту ПАТ Укрпошта .

З цього приводу колегія суддів, враховуючи вимоги статей 120, 242 ГПК України, а також вищенаведене, зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Таким чином, судом апеляційної інстанції були здійснені всі необхідні заходи щодо повідомлення відповідача-2 про призначення справи до розгляду та відповідного судового засідання, відтак, відповідач-2 вважається таким, що повідомлений належним чином.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, враховуючи те, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на наявність доказів належного повідомлення учасників справи, дійшов висновку про здійснення апеляційного перегляду оскарженої ухвали за наявними матеріалами.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши думку присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

В провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - банк, позивач) до Приватного підприємства "Шанс" (далі - позичальник, відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - поручитель, відповідач-2) про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором в розмірі 254 323,39 грн., з яких 171 635,78 грн. заборгованості за кредитом, 3 790,09 грн. заборгованості за відсотками, 29 053,30 грн. заборгованості за простроченими відсотками, 46 225,94 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 3 618,28 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням порушенням позичальником взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором № 190418-АЕ від 19.04.2018 щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Оскільки в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та поручителем було укладено Договір поруки №190418-П від 19.04.2018, позов пред`явлено про стягнення з відповідачів заборгованості солідарно.

05.06.2020 позивачем подано заяву від 02.06.2020 про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - земельну ділянку, кадастровий номер 591070000:05011:0168, площею 0,01 га, для будівництва індивідуальних гаражів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (надалі - земельна ділянка)

Заява мотивована тим, що у позичальника відсутнє будь-яке майно, за рахунок якого можна було б задовольнити вимоги банку, позичальник не виконує зобов`язання за кредитним договором. В свою чергу, поручителем також не вчиняються дії, направлені на погашення заборгованості позичальника, навпаки вчиненні дії щодо відчуження його майна. Таким чином, у банку є достатні підстави вважати, що вищевказане майно, яке належить поручителю, може бути ним відчужено, у зв`язку з чим у разі прийняття судом рішення про задоволення позову, його виконання стане значно утрудненим або неможливим.

Викладені обставини, на думку заявника, свідчать про наявність усіх підстав для вжиття судом заявлених заходів забезпечення позову відповідно до ст. ст. 136 та 137 ГПК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно приписів ст.ст. 136, 137, 140 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Однак положення зазначеної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення у контексті положень статті 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 30.07.2020 у справі №910/3836/20.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Суд зазначає, що обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти: збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом матеріалів справи вбачається,предметом позовних вимог у справі є солідарне стягнення з відповідачів, як позичальника та поручителя грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову про накладення арешту на нерухоме майно не співвідноситься з визначеним ним предметом позову, оскільки спір не стосується права власності. Банк надавав кредит без майнового забезпечення з обтяженням майна позичальника та поручителя.

Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення грошових коштів, у такому випадку немає зв`язку між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позову, оскільки накладення арешту на майно має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що вимоги заявника, наведені у заяві про забезпечення позову щодо накладення арешту на майно поручителя, не співмірні із позовними вимогами банку.

В цій частині судом апеляційної інстанції також враховано правову позицію висловлену у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 10.10.2019 у справі № 904/1478/19.

Поміж тим, судом апеляційної інстанції додатково взято до уваги, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Вищенаведені норми процесуального законодавства свідчать, що в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. Тобто, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Заявник у доводах оскарження посилається на те, що у відповідача-1 (позичальника) відсутнє будь-яке майно за рахунок якого могли б бути задоволенні вимоги банку. Проте, в силу приписів статтей 73, 74, 77, 78 ГПК України, посилаючись на ці обставини, банк не подав будь-яких доказів на підтвердження його аргументів в цій частині.

При цьому посилання банку на зміну адреси місце знаходження юридичної особи позичальника, а також зміну засновника ПП Шанс , яким був ОСОБА_1 (поручитель у цій справі) на Макеєва Р.О., не є тими обставинами, які б могли свідчити про вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання або слугувати підставою для висновку про неможливість чи істотне ускладнення в майбутньому виконання судового рішення у разі задоволення позову. Ці доводи є суперечливими та не заслуговують на увагу, позаяк зміна місцезнаходження юридичної особи, зміна засновника підприємства не припиняє дію юридичної особи позичальника за кредитним договором, не змінює умови кредитного договору та договору поруки.

Таким чином, враховуючи викладене в сукупності, здійснивши в межах повноважень, визначених процесуальним законом, оцінку доводів сторін стосовно розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана заявником заява ґрунтується на бездоказових припущеннях щодо можливого ухилення банком від виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором у разі задоволення позову, а відтак і щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання такого рішення. При цьому заявник не надав належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, із якими діюче законодавство пов`язує доцільність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. (Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у Постанові Верховного Суду від 13.01.2020 по справі №922/2163/17, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19).

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що заява позивача є необґрунтованою, а тому у її задоволенні правомірно відмовлено судом першої інстанції.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на низку постанов Верховного Суду, зокрема у справі №922/2673/18 від 25.02.2019, №910/7141/13 від 25.09.2019, як на підставу скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, відхиляються колегією суддів, оскільки відповідна оцінка наданих заявником доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову, здійснюється судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин конкретної справи. Крім того, обставини що стосуються заяв про забезпечення позову, які досліджувались у зазначених судових справах, не є тотожними у даній справі.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

Суд, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин при розгляді даної справи зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження судом першої істанції обставин даної справи та обґрунтування судових рішень, колегія суддів погоджується з виконанням судом першої інстанції обов`язку щодо обґрунтування своїх висновків та не вбачає порушення норм матеріального та процесуального права, які могли б потягнути наслідки скасування ухвали суду.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження позивача є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженої ухвали у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Оскільки підстав для скасування ухвали у справі та задоволення апеляційної скарги немає, судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на скаржника - Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро".

Керуючись Главою 1 Розділу IV Апеляційне провадження Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.06.2020 у справі №910/648/20 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови суду складено та підписано - 11.08.2020.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.В. Попікова

О.О. Євсіков