Рішення

від 11.08.2020 по справі 904/1900/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2020м. ДніпроСправа № 904/1900/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Приватного підприємства "Гранд Ховер" (м. Миколаїв)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайд ДП" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг охорони № 120319/1 від 12.03.2019 у загальному розмірі 124 955 грн. 44 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Гранд Ховер" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайд ДП" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг охорони № 120319/1 від 12.03.2019 у загальному розмірі 124 955 грн . 44 коп.

Ціна позову складається з наступним сум:

- 36 763 грн. 20 коп. - основний борг;

- 86 765 грн. 96 коп. - пеня;

- 1 426 грн. 28 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг охорони № 120319/1 від 12.03.2019 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем у червні 2019 року послуг та, відповідно, наявністю боргу у сумі 36 763 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 0,5% від суми боргу за загальний період прострочення з 05.07.2019 по 31.03.2020 в сумі 86 765 грн. 96 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період з 05.07.2019 по 31.03.2020 у сумі 1 426 грн. 28 коп. Ухвалою суду від 08.04.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 21682/20 від 20.05.2020), у якому він просив суд здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та вирішити спір за наявними матеріалами справи без виклику сторін; зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

З приводу строку вирішення даного спору суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі було відкрито ухвалою суду від 08.04.2020.

При цьому, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В той же час, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 17.07.2020 ) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті , строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину .

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020 , та яким були внесені зміни до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, - процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом . Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, строк на вирішення даної справи господарським судом не є порушеним.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 21.04.2020 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" форми 20 "За закінченням встановленого терміну зберігання" (а.с.149).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 07.04.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, площа Дем`яна Бєдного, будинок 11, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.64-66).

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 08.04.2020 було повернуто з довідкою Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" форми 20 "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.77-81). Також, підприємство поштового зв`язку безпідставно зазначило про досилання конверту за місцем обслуговування, зазначило на конверті іншу адресу (Д107, Високовольтна, 32/163), але в подальшому повернуло конверт без вручення.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою" , яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 1 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 2 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Крім того, до моменту надходження належного фінансування на відправлення поштової кореспонденції суду, з метою належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у даній справі судом, а також доведення до відповідача змісту ухвали суду від 08.04.2020, судом здійснена відповідна публікація оголошення на сайті "Судова влада України" від 18.05.2020 (а.с.73), а також здійснено направлення ухвали суду від 08.04.2020 на електронну адресу, що відображена у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 07.04.2020 у розділі Інформація про здійснення зв`язку з юридичною особою) - prayddp@ukr.net (а.с.72).

Інших засобів зв`язку з відповідачем Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 08.04.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

При цьому, слід відзначити, що вказані в ухвалі строки для надання відзиву на позовну заяву були продовження в силу закону (пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, відповідачу була надана можливість у строки, визначені, зокрема, пунктом 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, надати відзив на позовну заяву протягом всього строку дії карантину (до 17.07.2020 - дня, в який набули чинності зміни до вказаної процесуальної норми).

В подальшому, з набранням чинності 17.07.2020 змін, якими було скасовано автоматичне продовження строків та надано можливість протягом 20 днів (з 17.07.2020 по 05.08.2020) звернутися із клопотанням про їх продовження, відповідач з таким клопотанням до суду не звертався.

Враховуючи положення пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України у діючій редакції, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 05.08.2020 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 11.08.2019 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення заборгованості за спірними договором, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 12.03.2019 між Приватним підприємством "Гранд Ховер" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прайд ДП" (далі - замовник, відповідач) укладено договір про надання послуг з охорони № 120319/1 (далі - договір, а.с.13-15), предметом якого є забезпечення охорони матеріальних цінностей на об`єкті, а саме: м. Миколаїв, військове містечко № 72, будівництво гуртожитків - 72/Г1, 72/Г2, 72/Г3, 72/Г4, 72/Г5, 72/Г6, що знаходяться за адресою: м. Миколаїв, військове містечко № 72 та будівництво гуртожитків військового гуртожитку у Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Кринички, під час якого виконавець здійснює охорону об`єкту, що належить замовнику, а замовник зобов`язується своєчасно виконувати оплату послуг по охороні об`єкта із розрахунку 215 208 грн. 00 коп. (в т.ч. ПДВ) щомісяця (пункт 1.1. договору).

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з 15.03.2019 та діє до 31.05.2020.

Доказів зміни, розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У розділі 4 договору сторонами були погоджені умови щодо вартості послуг і порядку розрахунків, зокрема:

- загальна сума щомісячної оплати за договором складає 215 208 грн. 00 коп. (в т.ч. ПДВ) (підпункт 4.1.1. договору);

- оплата щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази - до 16 числа звітного місяця і до 05 числа місяця, що слідує за звітним, а в подальшому оплата щомісячної суми договору здійснюється до 05 числа місяця, що слідує за звітним (підпункт 4.1.2. договору);

- надалі оплата за надані послуги здійснюється до 05 числа наступного місяця на підставі рахунку та акту прийому-здачі виконаних робіт з охорони, виставлених виконавцем після закінчення місяця. За умови не підписання замовником акту прийому-здачі виконаних робіт з охорони протягом 3 діб та відсутності письмового заперечення із боку замовника щодо викладеного в акті, такі послуги вважаються наданими належним чином (підпункт 4.1.3. договору);

- у разі дострокового розірвання договору (пункт 6.2.) остаточна оплата заборгованості за надані послуги здійснюється протягом 2-х банківських днів з дня розірвання договору (підпункт 4.1.4. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу послуги , загальна вартість яких склала 531 576 грн. 00 коп., на підтвердження чого сторонами складені відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000004 від 31.03.2019 за послуги згідно з договором № 120319/1 від 12.03.2019 з 22.03.2019 по 31.03.2019 на суму 30 780 грн. 00 коп. (а.с.16-17);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000006 від 30.04.2019 за послуги згідно з договором № 120319/1 від 12.03.2019 з 01.04.2019 по 30.04.2019 на суму 215 208 грн. 00 коп. (а.с.18);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000008 від 31.05.2019 за послуги згідно з договором № 120319/1 від 12.03.2019 з 01.05.2019 по 31.05.2019 на суму 193 680 грн. 00 коп. (а.с.19-20);

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000010 від 19.06.2019 за послуги згідно з договором № 120319/1 від 12.03.2019 з 01.06.2019 по 12:00 год. 19.06.2019 на суму 91 908 грн. 00 коп. (а.с.21-22).

Вказані акти підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень, претензій сторони одна до одної не мають, про що зазначено в кожному із наведених вище актів.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання замовником акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття послуг за зазначеними актами відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за ним.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У зв`язку з прийняттям у спірний період послуг відповідачем, позивачем виставлені відповідачу для оплати наступні рахунки:

- рахунок-фактура № СФ-0000004 від 31.03.2019 на суму 30 780 грн. 00 коп. (а.с.23);

- рахунок-фактура № СФ-0000006 від 30.04.2019 на суму 215 208 грн. 00 коп. (а.с.24);

- рахунок-фактура № СФ-0000008 від 31.05.2019 на суму 193 680 грн. 00 коп. (а.с.25);

- рахунок-фактура № СФ-0000010 від 19.06.2019 на суму 91 908 грн. 00 коп. (а.с.26).

Як було вказано вище, у підпункті 4.1.3. сторони визначили, що оплата за надані послуги здійснюється до 05 числа наступного місяця на підставі рахунку та акту прийому-здачі виконаних робіт з охорони, виставлених виконавцем після закінчення місяця.

Відповідно до пункту 2.1. договору замовник зобов`язаний, зокрема, своєчасно проводити оплату послуг з охорони.

Як зазначає позивач, ним взяті на себе зобов`язання щодо надання послуг з охорони були виконані у повному обсязі та належним чином, претензій щодо якості та обсягу наданих послуг відповідач з моменту їх надання і до теперішнього часу не висловлював.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надані в спірний період послуги було оплачено лише частково - на загальну суму 494 812 грн. 80 коп. , що підтверджується підсумковою банківською випискою за період з 01.03.2019 по 29.02.2020 (а.с.28-44), наступним чином:

- 05.04.2019 в сумі 10 000 грн. 00 коп. частково оплачено рахунок-фактуру № СФ-0000004 від 31.03.2019 (а.с. 30);

- 15.04.2019 в сумі 20 780 грн. 00 коп. оплачено рахунок-фактуру № СФ-0000004 від 31.03.2019 (а.с. 30);

- 08.05.2019 в сумі 30 000 грн. 00 коп. частково оплачено рахунок-фактуру № СФ-0000006 від 30.04.2019 (а.с. 31);

- 11.06.2019 в сумі 185 208 грн. 00 коп. оплачено рахунок-фактуру № СФ-0000006 від 30.04.2019 (а.с. 33);

- 05.07.2019 в сумі 193 680 грн. 00 коп. оплачено рахунок-фактуру № СФ-0000008 від 31.05.2019 (а.с. 35);

- 14.11.2019 в сумі 34 000 грн. 00 коп. частково оплачено рахунок-фактуру № СФ-0000010 від 19.06.2019 (а.с. 41);

- 21.11.2019 в сумі 21 144 грн. 80 коп. частково оплачено рахунок-фактуру № СФ-0000010 від 19.06.2019 (а.с. 41).

Доказів оплати наданих позивачем у червні 2019 року за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000010 від 19.06.2019 послуг на залишкову суму 36 763 грн. 20 коп. відповідач не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

У зв`язку з вказаним, позивачем на адресу відповідача було направлено лист-вимогу №310719/1 від 31.07.2019, в якій він вимагав в строк до 31.08.2019 сплатити суму боргу за договором про надання послуг з охорони № 120319/1 від 12.03.2019 у розмірі 91 908 грн. 00 коп. Також зазначив, що у випадку неотримання оплати буде вимушений звернутися до Господарського суду Дніпропетровської області для стягнення її у примусовому порядку (а.с. 10). Докази направлення вказаного листа-вимоги наявні в матеріалах справи, а саме: копія поштового опису вкладення від 31.07.2019, фіскальний чек та накладна від 31.07.2019 (а.с.11-12).

Відповідач вимогу позивача не виконав, відповіді на вказаний лист не надав.

Отже, всупереч умовам пункту 4.1.3. договору відповідач прийняті за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000010 від 19.06.2019 послуги на загальну суму 91 908 грн. 00 коп. у встановлені в договорі строки у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 36 763 грн. 20 коп., що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами у підпункті 4.1.3. договору порядок розрахунків за надані послуги, приймаючи до уваги їх прийняття відповідачем за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000010 від 19.06.2019, граничним терміном оплати за рахунком-фактурою № СФ-0000010 від 19.06.2019 на залишкову суму 36 763 грн. 20 коп. є 05.07.2019.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати наданих позивачем 19.06.2019 послуг на залишкову суму 36 763 грн. 20 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 36 763 грн. 20 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені , передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня .

Так, у пункті 5.4. договору сторони погодили, що у випадку невиконання строків, зазначених в пункті 4.1. замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожний день прострочений день, до моменту повного погашення заборгованості .

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 05.07.2019 по 31.03.2020 в сумі 86 765 грн. 96 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було неправильно визначено періоди прострочення (включено до періоду прострочення граничний термін виконання зобов`язання з оплати - 05.07.2019, а також граничні дні періодів (14.11.2019, 21.11.2019) включено в наступний період, отже в ці дні здійснено подвійне нарахування пені), а також не було враховано положення статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" щодо законодавчого обмеження пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а здійснено розрахунок, виходячи із 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Крім того, слід відзначити що з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому, порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв`язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов`язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов`язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (аналогічні положення містяться також у частині 3 статті 343 Господарського кодексу України). Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, а також положення статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000010 від 19.06.2019 на суму 91 908 грн. 00 коп. граничний термін оплати - 05.07.2019;

- відповідачем вказані послуги були частково оплачені 14.11.2019 в сумі 34 000 грн. 00 коп., отже в період прострочення з 06.07.2019 по 13.11.2019 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 91 908 грн. 00 коп. та в цей період складає 10 973 грн. 56 коп.;

- в подальшому відповідачем вказані послуги були частково оплачені 21.11.2019 в сумі 21 144 грн. 80 коп., отже в період прострочення з 14.11.2019 по 20.11.2019 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 57 908 грн. 00 коп. та в цей період складає 344 грн. 27 коп.;

- станом на момент винесення рішення заборгованість за вказаним актом складає 36 763 грн. 20 коп., отже в період прострочення з 21.11.2019 по 31.03.2020 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 36 763 грн. 20 коп. та в цей період складає 3 327 грн. 04 коп., а всього пеня складає 14 644 грн. 87 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 14 644 грн. 87 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період з 05.07.2019 по 31.03.2020 у сумі 1 426 грн. 28 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.4), та встановлено, що під час його проведення позивачем було неправильно визначено періоди прострочення (включено до періоду прострочення граничний термін виконання зобов`язання з оплати за актом - 05.07.2019, а також граничні дні періодів (14.11.2019, 21.11.2019) включено в наступний період, отже в ці дні здійснено подвійне нарахування 3% річних).

Таким чином, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено наступне:

- за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000010 від 19.06.2019 на суму 91 908 грн. 00 коп. граничний термін оплати - 05.07.2019;

- відповідачем вказані послуги були частково оплачені 14.11.2019 в сумі 34 000 грн. 00 коп., отже в період прострочення з 06.07.2019 по 13.11.2019 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 91 908 грн. 00 коп. та в цей період складають 989 грн. 58 коп.;

- в подальшому відповідачем вказані послуги були частково оплачені 21.11.2019 в сумі 21 144 грн. 80 коп., отже в період прострочення з 14.11.2019 по 20.11.2019 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 57 908 грн. 00 коп. та в цей період складають 33 грн. 32 коп.;

- станом на момент винесення рішення заборгованість за вказаним актом складає 36 763 грн. 20 коп., отже в період прострочення з 21.11.2019 по 31.03.2020 3% річних підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 36 763 грн. 20 коп. та в цей період складають 398 грн. 10 коп., а всього 3% річних складають 1 421 грн. 00 коп.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 421 грн. 00 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 888 грн. 69 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Гранд Ховер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайд ДП" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг охорони № 120319/1 від 12.03.2019 у загальному розмірі 124 955 грн. 44 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прайд ДП" (49000, м. Дніпро, площа Дем`яна Бєдного, будинок 11; ідентифікаційний код 38893934) на користь Приватного підприємства "Гранд Ховер" (54036, м. Миколаїв, вулиця Клубна, будинок 161; ідентифікаційний код 36098784) 36 763 грн. 20 коп. - основного боргу, 14 644 грн. 87 коп. - пені, 1 421 грн. 00 коп. - 3% річних, 888 грн. 69 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11.08.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко