Рішення

від 05.08.2020 по справі 908/1196/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/91/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2020 Справа № 908/1196/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, розглянувши матеріали

за позовом Приватного акціонерного товариства «Укрпромобладнання» , 61001, м. Харків, майдан Повстання, 7/8

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Земіт» , 69008, м. Запоріжжя, вул. Каліброва, 15

про стягнення коштів

за участю секретаря судового засідання Осоцький Д.І.

за участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

Суть спору:

15.05.2020 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Укрпромобладнання» , м. Харків до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Земіт» , м. Запоріжжя про стягнення заборгованості у розмірі 71 921,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, в частині поставки передплаченого товару. У зв`язку з чим позивач просить стягнути частину сплачених коштів за повернутий відповідачу товар у зв`язку з невідповідністю вимогам щодо якості в сумі 52 250,03 грн. та не поставлений товар на суму 12 999,98 грн., всього на загальну суму 65 250,01 грн, крім того позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3720,10 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 5951,10 грн.

15.05.2020 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Горохову І.С.

Ухвалою суду від 20.05.2020 позовна заява була залишена без руху для усунення недоліків, допущених позивачем.

17.06.2020 на адресу Господарського суду надійшла заява Приватного акціонерного товариства «Укрпромобладнання» , м. Харків про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 18.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1196/20, присвоєно справі номер провадження 15/91/20. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 13.07.2020 о/об 10 год. 20 хв.

Ухвалою суду від 13.07.2020 продовжено строк розгляду справи на час загальнонаціонального карантину. У судовому засіданні оголошено перерву до 05.08.2020 о/об 10 год. 20 хв.

В судове засідання призначене на 05.08.2020 представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

У зв`язку з неявкою сторін звукозапис судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою не здійснювався.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову (відзив), або будь-які інші письмові заперечення чи пояснення по справі та/або заяви процесуального характеру.

Про дату, час та місце судового засідання відповідача повідомлено належним чином, шляхом направлення на його юридичну адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (69008, м. Запоріжжя, вул. Каліброва, 15), відповідної ухвали суду про відкриття провадження у справі. Дану ухвалу суду відповідачем отримано 25.06.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Таким чином, судом дотримано положення частин 2-4 ст. 120 ГПК України та ч. 5 ст. 242 ГПК України щодо повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання та вчинення відповідної процесуальної дії шляхом вручення сторонам копій ухвал по даній справі в порядку визначеному ГПК України.

Частиною 9 ст. 165 ГПК України закріплено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

Отже, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в матеріалах справи документами.

В судому засіданні 05.08.2020 враховуючи ч. 4 ст. 240 ГПК України, судом прийнято рішення у справі без його проголошення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив.

07.02.2018 Приватне акціонерне товариство «Укрпромобладнання» здійснило попередню оплату товару: контактор МК - 1-22 110В - 8 шт., контактор МК-1-20 110В - 15 шт., контактор МК5-20 110В - 2 шт, контактор МК4-20 110В - 4 шт., згідно виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Земіт» рахунку №79 від 05.02.2018 на суму 78060,01 грн, що підтверджується платіжним дорученням №197 від 07.02.2018.

Гарантійним листом відповідач повідомив позивача, що відвантаження продукції згідно виставленого рахунку №79 від 05.02.2018 буде здійснено згідно наступного графіку: контактор МК-1-20 110В - 8 шт. 20.03.2018, контактор МК4-20 110В - 4 шт. 23.03.2018, МК-1-20 110В - 7 шт. 23.03.2018, контактор МК5-20 110В - 2 шт 27.03.2018, МК - 1-22 110В - 8 шт. до 28.03.2018.

Згідно видаткової накладної № 137 від 29.03.2019 підписаної та скріпленої печатками підприємств, ТОВ «Земіт» здійснив часткову поставку товару, а саме: контактор МК - 1-22 110В - 8 шт., контактор МК-1-20 110В - 15 шт. та контактор МК5-20 110В - 2 шт на загальну суму 65 050,03 грн.

Контактори МК4-20 110В у кількості 4 шт., згідно оплаченого позивачем рахунку № 79 від 05.02.2018, відповідачем поставлені не були.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків щодо поставки товару, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 65 250,01 грн,

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. (ч. 2 ст. 509 ЦК України)

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

За змістом ст.638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України).

У ч. ч. 1, 2 ст. 640 вказаного вище нормативно-правового акту вказано, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Тобто з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору поставки, такі як і істотні умови договору купівлі-продажу, до яких віднесено, зокрема, предмет та ціну.

Як вже зазначалось судом, на підставі виставленого відповідачем рахунку, позивачем було перераховано 78 060,01 грн попередньої оплати за товар, що за висновками суду свідчить про погодження між контрагентами всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду та укладення між ними договору поставки у спрощений спосіб, який є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов`язань. Відповідачем в процесі розгляду спору означених обставин спростовано не було.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що позивачем, як покупцем, було виконано обов`язок з перерахування відповідачу як постачальнику 78 060,01 грн попередньої оплати за товар, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжним дорученням № 197 від 07.02.2018.

В той же час в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем товару на вказану суму.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами повернути кошти сплачені за непоставлений товар, зокрема, листом вих. №10/04-1 від 10.04.2018 про повернення коштів в сумі 12 999,98 грн за недопоставлений товар.

Листом №12/04-01 від 12.04.2018 позивач повідомив про невідповідність поставленої продукції, а саме контакторів МК1-20 у кількості 15 шт. та МК1-22 у кількості 8 шт., відмовився від товару та наполягає на поверненні сплачених коштів в сумі 52 250,03 грн.

У відповідь на лист вих. №12/04-01 від 12.04.2018 відповідач надав лист, яким повідомив про намір повернути грошові кошти за контактори МК1-20, та МК1-22, після повернення вказаної продукції.

Згідно з накладною № 1 від 17.04.2018 позивачем здійснено повернення товару (контактор МК - 1-22 110В - 8 шт., контактор МК-1-20 110В - 15 шт.) на загальну суму 52 250,03 грн.

31.05.2018 позивач звернувся до відповідача з листом вимогою № 31/05-02 про повернення коштів за повернуті ПрАТ «Укрпромобладнання» контактори МК1-20 та МК1-22 у кількості 23 шт та недопоставлені відповідачем контактори МК-2-20 у кількості 4 шт. всього на загальну суму 65 250,01 грн у строк до 10.06.2018.

Вказана вимога отримана відповідачем 15.06.2018, що підтверджується долученим до матеріалів справи поштовим повідомленням (а.с. 19). Тобто вже після спливу строку встановленого позивачем для повернення коштів.

Отже, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав 23.06.2018 та ТОВ «Земіт» зобов`язано повернути грошові кошти в розмірі 65 250,01 грн, сплачені позивачем за непоставлений товар.

Відповідачем у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту порушення взятих на себе зобов`язань з поставки товару, так як і повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар в повному обсязі.

За таких обставин, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Укрпромобладнання» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Земіт» про стягнення 65 250,01 грн попередньої оплати підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Враховуючи викладене, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за період з 11.06.2018 по 04.05.2018 в розмірі 3720,10 грн та суми інфляційних нарахувань за період з червня 2018 року по березень 2020 року в розмірі 5951,10 грн.

Відповідно до частин 2-3 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У контексті ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16, від 20.11.2018 у справі № 910/23457/17, від 31.01.2018 у справі № 910/8399/17, від 03.09.2018 у справі № 910/5811/16, від 15.03.2018 у справі № 910/9978/15, від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 № 6-49цс12.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Водночас умови укладеного між сторонами у спрощеній формі договору поставки визначають наявність у відповідача обов`язку з поставки продукції, який не є грошовим зобов`язанням.

Як встановлено судом, відповідачем не було виконано зобов`язання з передання товару позивачеві, а тому позивач набув право реалізувати своє право вимоги повернення суми попередньої оплати, передбачене ст. 693 Цивільного кодексу України.

У разі реалізації покупцем передбаченого ст .693 Цивільного кодексу України права вимоги повернення суми попередньої оплати від продавця, у постачальника, що прострочив виконання своїх зобов`язань за договором поставки, припиняється зобов`язання поставки товару та виникає грошове зобов`язання перед покупцем щодо повернення суми попередньої оплати у встановлений строк ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк, якщо інший строк повернення передплати не погоджений сторонами у договорі.

Отже, з моменту правомірної відмови покупця від поставки товару шляхом повідомлення про це продавця (отримання продавцем вимоги про повернення суми попередньої оплати) негрошове зобов`язання продавця (з поставки товару) припиняється та у останнього виникає грошове зобов`язання перед покупцем (з повернення суми попередньої оплати), невиконання якого має своїм наслідком застосування передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України міри відповідальності.

Тобто, у постачальника не може одночасно існувати за договором зобов`язання з поставки товару та зобов`язання з повернення суми попередньої оплати.

При цьому для реалізації передбаченого ст. 693 Цивільного кодексу України права вимоги повернення суми попередньої оплати є необхідним пред`явити постачальнику претензію (лист, вимогу), в якій заявити вимогу про повернення суми попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, покупець звернувся до продавця з листом № 31/05-02 від 31.05.2018 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 65 250,01 грн грн.

Відповідач, отримав вказана вимогу 15.06.2018, що підтверджується долученим до матеріалів справи поштовим повідомленням (а.с. 19), тобто постачальник був обізнаний про необхідність повернення суми попередньої оплати на вимогу покупця.

Отже враховуючи те, що відповідач не повернув на вимогу позивача суму попередньої оплати в повному обсязі, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України на суму оплати за не поставлений товар.

Перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначений період нарахування з 11.06.2018 по 04.05.2018. Оскільки вимогу про повернення коштів відповідачем отримано 15.06.2020, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, розрахунок повинен бути здійснений протягом 7 днів з моменту отримання вимоги, тобто з 23.06.2018. Враховуючи викладене суд здійснив власний розрахунок 3 % річних за допомогою комп`ютерної програми «Законодавство» за період з 23.06.2018 по 04.05.2018 на суму 65 250,01 грн, що складає 3655,74 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 3655,74 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр» . Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Між тим, як свідчать матеріали справи позивач розрахунок інфляційних втрат здійснив без урахування вищенаведених вимог законодавства, оскільки інфляція розраховувалась позивачем з урахуванням неповного місяця прострочення заборгованості, що є невірним, оскільки найменший період розрахунку інфляції становить місяць.

Під час перевірки розрахунку інфляційних втрат судом враховано лише період повного місяця періоду за який виникло прострочення грошового зобов`язання, оскільки як зазначено вище найменшим періодом розрахунку інфляції становить місяць. Обґрунтованим періодом нарахування інфляційних втрат, суд вважає період липень 2018 року - березень 2020 року, що становить 6662,50 грн. Враховуючи, що суд не може вийти за межі заявлених вимог інфляційні втрати підлягають задоволенню в розмірі заявленому позивачем у позові 5951,10 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно до задоволених вимог

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 20, 129, 202, 222, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Земіт» (69008, м. Запоріжжя, вул. Каліброва, 15, ідентифікаційний код юридичної особи 39341411) на користь Приватного акціонерного товариства «Укрпромобладнання» (61001, м. Харків, майдан Повстання, 7/8, ідентифікаційний код юридичної особи 30655877) суму заборгованості в розмірі 65 250,01 грн (шістдесят п`ять тисяч двісті п`ятдесят гривень 01 коп.), 3% річних в розмірі 3655,74 грн (три тисячі шістсот п`ятдесят п`ять гривень 74 коп ), суму втрат від інфляції в розмірі 5951,10 грн (п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят одна гривня 10 коп), суму судового збору в розмірі 2100,19 грн. (дві тисячі сто гривень 19 коп.). Видати наказ.

У задоволенні вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 64,36 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, 10 серпня 2020 року.

Суддя І. С. Горохов