Рішення

від 11.08.2020 по справі 913/354/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м.Харків Справа № 913/354/20

Провадження №7/913/354/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами господарську справу №913/354/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Благогаз Збут (79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 43, оф. 406, ідентифікаційний код 41849377)

до Відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області (95740, Луганська область, Старобільський район, с. Чмирівка, вул. Повітрянофлотська, буд. 52-А, ідентифікаційний код 41250114)

про стягнення заборгованості за договором №60 поставки природного газу від 25.03.2019 року у розмірі 5 208,84 грн.,

Без повідомлення та виклику учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Благогаз Збут звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області про стягнення заборгованості за догоговором №60 поставки природного газу від 25.03.2019 року у розмірі 5 208,84 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він як постачальник природного газу належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором №60 поставки природного газу від 25.03.2019 року у розмірі 5 208,84 грн., а саме: поставив споживачу (відповідачу по справі) протягом березня-грудня 2019 року та у січні 2020 року природний газ на суму 510 552,18 грн., однак, останній в порушення умов договору не виконав своєчасно та в повному обсязі свої зобов`язання в частині оплати вартості поставленого природного газу (за поставлений природний газ відповідач розрахувався частково на суму 505 343,34 грн.), внаслідок чого у нього (позивача по справі) виникло право на стягнення з відповідача неоплаченої вартості природного газу у розмірі 5 208,84 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 17.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/354/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

07.07.2020 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

На підтримку своїє позиції викладає у змісті відзиву наступні заперечення. Так, вказує, що:

- між сторонами відсутні договірні правовідносини, оскільки дія укладеного з позичаем договору закінчилася 31.12.2019 року;

- відсутній факт поставки позивачем у січні 2020 року природного газу, так як позивачем не надано суду жодних документів на підтвердження своїх вимог. При цьому, наявні у матеріалах справи акт приймання-передачі та акти звірки не підписані споживачем внаслідок чого не є належними доказами у розумінні приписів ГПК України);

- факт споживання природного газу та погашення заборгованості за період з березня по грудень 2019 року підтверджується наданими технічними актами, актами приймання-передачів та відповідними платіжними дорученнями про оплату вартості спожитого газу;

- з 01.01.2020 року природний газ постачається ТОВ Укргаздобич , з яким 13.01.2020 року укладено договір на постачання природного газу №0801. У свою чергу вказано, що згідно з п. 11.1 договору, він набуває чинності з дати його підписання та, відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами в частині постачання природного газу з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року (включно). Крім того, зазначено, що факт отримання природного газу від ТОВ Укргаздобич підтверджується технічним актом, актом приймання-передачі, рахунком на оплату та відповідними платіжними дорученнями.

30.07.2020 року представник позивача надіслав на електронну пошту суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому підтримує заявлені позовні вимоги. При цьому, у якості додаткового обґрунтування своїх вимог посилається на те, що згідно даних ТОВ Оператор газотранспортної системи України 01.01.2020 року відповідач отримував природний газ від ТОВ Благогаз Збут , на підтвердження чого надає відповідні докази.

04.08.2020 року від представник позивача через канцелярію суду надійшла аналогічного змісту відповідь на відзив на позовну заяву та додані до неї документи.

Відповідач своїм правом на подання суду заперечення на відповідь на відзив не скористався.

При цьому, в силу приписів п. 4 Розділу Х Прикінцеві положення ГПК України (у чинній редакції) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Однак, жодних заяв від учасників справи про поновлення чи продовження процесуальних строків, встановлених законом та судом відповідно, суду не надходило.

Згідно ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, зважаючи на розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи господарським судом підписано рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

25.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Благогаз Збут (постачальником за договором) та Відділом освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області (споживач за договором) укладено договір №60 поставки природного газу, за яким постачальник зобов`язується забезпечувати поставку природного газу (ДК 021:2015 - 09120000-6 - Газове паливо) споживачу для його власних потреб (споживання), а споживач зобов`язується приймати природний газ та своєчасно оплачувати його вартість відповідно до умов договору (п. 1.1 договору).

Згідно п. 4.1 договору, ціна за 1000 куб.м. спожитого природного газу, без урахування тарифів на його транспортування, становить 9 450,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Місячна вартість природного газу визначається як добуток ціни газу на загальну кількість реалізованого газу (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, оплата газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 100 % оплати до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

В силу умов п. 6.1 договору постачальник зобов`язався постачання природного газу до пунктів призначення на умовах, визначених договором на постачання природного газу, а споживач згідно п. 6.14 договору зобов`язався здійснювати повні і своєчасні розрахунки за поставлений і спожитий газ згідно наданих розрахунків.

В розділі 9 договору сторони узгодили умови відповідальності сторін. Так, в силу п. 9.1 за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє в частині поставок газу по 31.12.2019 року, а в частині розрахунків - до повного їх закінчення (п. 10.1 договору).

Таким чином, строк дії укладеного між сторонами договору закінчився 31.12.2019 року.

При цьому, у п. 12.5 договору сторони узгодили, що згідно ст. 36 ЗУ Про публічні закупівлі дія договору поставки природного газу може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2020 року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі.

Так, як вказує позивач, у січні 2020 року ним було додатково поставлено відповідачу природний газ на суму 5 208,84 грн.

На підтвердження факту постачання відповідачу природного газу на вказану суму позивач надав суду наступні докази:

- копію акту приймання-передачі природного газу № РН-0000263 від 2020 року, згідно якого ТОВ Благогаз Збут передало, а Відділ освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради прийняв природний газ в обсязі 0,54600 тис.м3 вартістю 5 208,84 грн. з ПДВ;

- копію видаткової накладної № РН-0000263 від 31.01.2020 року.

Також, на підтвердження своєї позиції позивач надав суду копії актів звірки взаєморозрахунків, за якими відповідач має заборгованість перед позивачем за расх. накл. №РН-0000263 від 31.01.2020 року у розмірі 5 208,84 грн.

Факт належного виконання зобов`язання повинен підтверджуватися первинними документами, котрі відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України Про бухгалтерським облік та фінансову звітність .

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, вказані документи не містять підписів відповідача, внаслідок чого не можуть бути взяті судом до уваги у якості належних доказів на підтвердження факту поставки природного газу.

При цьому, для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином із системного аналізу законодавчих актів котрі регулюють господарську діяльність вбачається, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.

Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 27.02.2018 року у справі № 813/1766/17 та Верховний Суд у постанові від 29.11.2019 року у справі №914/2267/18.

Окрім цього, наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається факт господарської операції.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 року по справі №826/7704/16 та від 17.04.2018 року по справі №820/475/17.

При цьому, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Дана позиція стосовно дослідження всіх доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції в сукупності наведена у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 року по справі № 905/49/15 та постанові Верховного Суду від 05.12.2018 року по справі № 915/878/16.

При цьому, суд, зважаючи на встановлений приписами статей 6 та 627 ЦК України принципом свободи договору, констатує, що сторони у пункті 3.2.2 договору обумовили порядок підтвердження обсягів спожитого природного газу. Згідно даного положення, обсяг фактично спожитого природного газу споживачем за поточний місяць повинен бути підтверджений реєстром газотранспортної організації.

Так, на підтвердження факту постачання відповідачу природного газу у розмірі 0,54600 тис.м3 вартістю 5 208,84 грн. позивач надав суду:

- лист щодо надання інформації ТОВ Оператор газотранспортної системи України , в якому повідомлено, що відповідач 01.01.2020 року був закріплений в Реєстрі споживачів постачальника та цього дня мала місце остаточна алокація його відборів;

- а також надані ТОВ Оператор газотранспортної системи України реєстри газотранспортної організації у вигляді інформації щодо остаточної алокації відборів споживача за 01.01.2020 року та інформації щодо закріплення споживача в Реєстрі споживачів постачальника ТОВ Благогаз Збут , якою підтверджується факт постачання 01.01.2020 року ТОВ Благогаз Збут відповідачу природного газу у обсязі 0,54600 тис.м3.

Тобто, 01.01.2020 року є останнім днем постачання позивачем відповідачу природного газу.

У зв`язку з цим, суд вважає доцільним наголосити і на тому, що фактично у відповідності до умов договору облік обсягів спожитого природного газу відповідачем здійснювався ТОВ Оператор газотранспортної системи України , за результатами чого вносилися дані до Інформаційної платформи Оператора ГТС та було складено зроблено відповідні реєстри газотранспортної організації, на підставі яких і зроблено розрахунок фактично спожитих відповідачем обсягів природного газу.

Таким чином, суд підтверджує факт здійснення господарської операції з поставки-приймання природного газу, оскільки вказані докази дійсно свідчать про реальний факт споживання відповідачем природного газу (вібдувся реальний рух активів внаслідок здійснення господарської операції з постачання-приймання природного газу).

Більш того, відповідач заперечуючи факт споживання поставленого позивачем природного газу взагалі не посилається на дані комерційного обліку.

Так, заперечуючи взагалі факт споживання природного газу відповідач не надає суду жодних доказів на підтвердження своєї позиції, зокрема, даних комерційного обліку, знятих з приладів обліку, які б відображали показники лічильника станом на 31.12.2019 року та на 31.01.2020 року та свідчили б про отримання відповідачем природного газу виключно у обсягах поставлених ТОВ Укргаздобич .

Разом з тим, суд вважає доцільним проаналізувати заперечення відповідача щодо неотримання ним від позивача протягом січня 2020 року природного газу та постачання йому з 01.01.2020 року природного газу виключно ТОВ Укргаздобич .

13.01.2020 року між ТОВ Укргаздобич та Відділом освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області було укладено договір №0801/2 на постачання природного газу від 13.01.2020 року, за яким постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2020 році природний газ (код за ДК 021:2015-09120000-6 - Газое паливо) обсягах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором, а споживач зобов`язався прийняти газ та оплатити його вартість у розмірах, строках, порядку та на умовах, що визначені договором (п. 1.1 договору). Копія договору наявна у матеріалах справи.

Відповідно до п. 1.2 цього договору, постачальник передає споживачу у період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року (включно) природний газ в планових річних обсягах постачання газу до 114 670 куб.м., які визначаються як сума місячних планових обсягів.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання та, відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами в частині постачання природного газу з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На підтвердження факту поставки ТОВ Укргаздобич у січні 2020 року природного газу відповідачем надано: копії технічного акту про фактичне споживання природного газу за договором розподілу природного газу №0942 від 01.01.2020 року, згідно якого споживач прийняв та використав у січні 2020 року природний газ в обсязі 16 936 куб. м.; акту №1 передачі-приймання природного газу від 31.01.2020 року обсязі 16 936 куб. м. на суму 184 602,34 грн.; рахунку на оплату №17 від 03.02.2020 року та платіжних доручень№194, №195 та №196 від 05.02.2020 року, якими підтверджується факт оплати поставленого природного газу на загальну суму 184 602,34 грн.

Однак, суд критично ставиться до позиції відповідача щодо підтвердження вказаними документами факту отримання природного газу протягом січня 2020 року виключно від ТОВ Укргаздобич , оскільки з наданих ним доказів вбачається тільки факт поставки у відповідних обсягах та певною вартісю природного газу відповідачу у січні 2020 року. Позаяк, з наданих документів не можливо встановити з якого моменту, конкретної дати розпочалося постачання природного газу відповідачу у січні 2020 року та протягом якого періоду воно здійснювалося.

Крім цього, керуючись приписами ст.ст. 78, 79 ГПК України, суд відзначає, що надані позивачем докази на підтвердження факту поставки відповідачу товару у своїй сукупності достовірно підтверджують обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. При цьому, доказів на їх спростування суду не надано.

А тому, зважаючи на встановлені вище обставини, якими більш вірогідно підтверджується факт постачання позивачем природного газу відповідачу, суд констатує добросовісність поведінки позивача.

У свою чергу з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату заборгованості у розмірі 5 208,84 грн. за вих. №03/06-01 від 03.06.2020 року, в якій зазначив, що сума боргу за поставлений та спожитий у січні 2020 року природний газ становить 5 208,84 грн., а також висловив прохання сплатити на його користь суму основного боргу у вказаному розмірі.

Крім цього, суд відзначає, що зазначені вище акт приймання-передачі природного газу, видаткова накладна та акт звірки взаєморозрахунків надсилались на адресу відповідача.

Однак, як стверджує позивач, що не спростовано і відповідачем, останній на відміну від позивача свої зобов`язання в порушення приписів чинного законодавства щодо своєчасної і повної оплати вартості поставленого товару виконав неналежним чином: несвоєчасно та не повному обсязі, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки товару, за яким згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне за своїм змістом положення викладене в ч. 1 ст. 265 ГК України.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До укладеного між сторонами договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як з`ясовано судом, сторонами у встановленому п. 12.5 договору порядку шляхом поставки позивачем відповідачу природного газу на загальну суму 5 208,84 грн. фактично було продовжено дію укладеного між сторонами договору.

Аналізуючи факт продовження дії укладеного між сторонами договору у визначеному сторонами у п. 12.5 порядку, суд вважає необхідним звернути увагу на наступне.

Приписами ч. 3 ст. 206 ЦК України передбачено, що правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

При цьому, згідно з положеннями ч. 3 ст. 205 ЦК України, у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Тобто, укладення правочину може відбуватися і в формі мовчазної згоди та/або у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) сторін правочину.

Так, на виконання узгодженого у п. 12.5 договору порядку продовження його дії сторонами шляхом власного вільного волевиявлення шляхом вчинення відповідних дій, а саме: передачі зі сторони позивача (постачальника за договором) та приймання з боку відповідача (споживача за договором) природного газу, було фактично продовжено дію укладеного між сторонами договору.

Разом з тим, слід зауважити, що у відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Як було встановлено вище на виконання вимог даної норми між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору та 25.03.2020 року укладено договір №60 поставки природного газу.

Також, слід зауважити, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Позаяк, в даному випадку і ця вимога була виконана, позивачем на виконання встановленого договором обов`язку було поставлено у січні 2020 року відповідачу природний газ у відповідному обсязі загальною вартістю 5 208,84 грн.

Крім цього, суд відхиляє позицію відповідача щодо відсутності факту поставки позивачем природного газу з огляду на відсутність між сторонами договірних правовідносин, оскільки дія укладеного з позичаем договору закінчилася 31.12.2019 року, так як вище судом вже було встановлено та констатовано, що між сторонами склалися фактичні договірні правовідносини в результаті поставки позивачем та споживання відповідачем природного газу у січні 2020 року.

Більш того, суд вважає необхідним відзначити, що в силу положень п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією з загальних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Тобто, відповідач не здійснюючи позивачу оплату вартості поставленого природного газу порушує одну із загальних засад цивільного законодавства принцип добросовісності, який є одним із способів утримання сторін від зловживання своїми правами та в силу якого боржник несе обов`язок виконати зобов`язання добросовісно, з урахуванням звичаїв цивільного обороту.

При цьому, слід звернути увагу і на те, що згідно положень ч. 5 ст. 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Враховуючи вищевикладене, суд з впевненістю може стверджувати, що сторонами у п. 12.5 договору все ж таки було обумовлено порядок продовження його дії сторонами шляхом власного вільного волевиявлення шляхом вчинення відповідних дій, а саме: передачі зі сторони позивача та приймання з боку відповідача природного газу, - про який відповідач явно був обізнаний. Разом з тим, відповідачем не заперечується факт добросовісності та розумності своєї поведінки, відповідність її його внутрішній волі, в момент укладення договору відповідного змісту.

Тобто, відповідач попередньо знаючи про наявність такого порядку та здійснюючи фактичне споживання природного газу явно розумів реальність настання певних правових наслідків і виникнення фактичних господарських зобов`язальних правовідносин щодо поставки товару між сторонами.

В силу ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вартість поставленого газу відповідно до чинного законодавства та умов договору. У даному випадку, враховуючи те, що поставка природного газу мала місце у січні 2020 року, то беручи до уваги умови п. 5.1 договору щодо порядку проведення розрахунку за поставлений газ, суд констатує, що останнім днем, оплати товару є 15.02.2020 року включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, за умовами п. 5.1 договору, оплата газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 100 % оплати до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Тобто, як було встановлено вище, оплата за поставлений товар у повному обсязі мала бути внесена відповідачем до 15.02.2020 року включно.

За ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості поставленого у січні 2020 року природного газу не виконав у встановлений договором строк, то він відповідно вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Так, з огляду на вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати вартості поставленого газу, вимоги позивача в частині стягнення його вартості є обґрунтованими і доведеними, у зв`язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за поставлений газ у розмірі 5 208,84 грн.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, суд відзначає, що доказів сплати заявленої до стягнення заборгованості відповідачем суду не надано.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що позивачем було поставлено відповідачу протягом січня 2020 року природний газ на загальну суму 5 208,84 грн., вартість якого відповідачем оплачена не була, що свідчить про невиконання відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства свого зобов`язання з оплати природного газу у поставленому обсязі, суд вважає вимоги позивача законними і обґрунтованими, а тому приходить до висновку про задоволення позову повністю.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, згідно якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Благогаз Збут до Відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області про стягнення заборгованості за догоговором №60 поставки природного газу від 25.03.2019 року у розмірі 5 208,84 грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області (95740, Луганська область, Старобільський район, с. Чмирівка, вул. Повітрянофлотська, буд. 52-А, ідентифікаційний код 41250114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Благогаз Збут (79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 43, оф. 406, ідентифікаційний код 41849377) заборгованість за договором №60 поставки природного газу від 25.03.2019 року за поставлений у січні 2020 року природний газ у розмірі 5 208,84 грн.; а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 102,00 грн.

3. Видати наказ позивачу після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 11.08.2020 року.

Суддя О.В. Тацій