Постанова

від 19.10.2020 по справі 913/354/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2020 р. Справа № 913/354/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

за участю представників:

від позивача: Морганюк Ю.Є., адвокат, довіреність;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2270 Л/1) на рішення господарського суду Луганської області від 11.08.2020 року ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Тацій О.В., повний текст якого складено 11.08.2020 року, у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Благогаз Збут» м. Львів,

до: Відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області, Луганська область, Старобільський район, с. Чмирівка,

про стягнення заборгованості за договором №60 поставки природного газу від 25.03.2019 року у розмірі 5208,84 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Благогаз Збут» звернулося до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу від 25.03.2019 року №60 у розмірі 5208,84 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він як постачальник природного газу належним чином та в повному обсязі виконав свої зобов`язання за договором №60 поставки природного газу від 25.03.2019 року, зокрема у березні - грудні 2019 року та у січні 2020 року здійснив відповідачу поставку газу на суму 510552,18 грн., однак, відповідач в порушення умов договору не виконав своєчасно та в повному обсязі свої зобов`язання в частині оплати вартості поставленого природного газу (за поставлений природний газ відповідач розрахувався частково на суму 505343,34 грн.), внаслідок чого у позивача виникло право на стягнення з відповідача неоплаченої вартості природного газу на суму 5208,84 грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 11.08.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з Відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області (95740, Луганська область, Старобільський район, с. Чмирівка, вул. Повітрянофлотська, буд. 52-А, ідентифікаційний код 41250114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Благогаз Збут» (79026, м. Львів, вул. Сахарова, буд. 43, оф. 406, ідентифікаційний код 41849377) заборгованість за договором №60 поставки природного газу від 25.03.2019 року за поставлений у січні 2020 року природний газ у розмірі 5208,84 грн.; а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору передбачено можливість постачання газу після закінчення строку його дії. Надані ТОВ Оператор газотранспортної системи України реєстри газотранспортної організації у вигляді інформації щодо остаточної алокації відборів споживача за 01.01.2020 року та інформації щодо закріплення споживача в Реєстрі споживачів постачальника ТОВ Благогаз Збут підтверджує факт постачання 01.01.2020 року ТОВ Благогаз Збут відповідачу природного газу у обсязі 0,54600 тис.м3. Тобто, 01.01.2020 року є останнім днем постачання позивачем відповідачу природного газу.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги Відділ освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області зазначає, що відповідач є бюджетною установою, а відтак закупівля товарів, робіт та послуг у тому числі природного газу проводиться відповідачем виключно з дотриманням Закону України Про публічні закупівлі . Договір від 25.03.2019 року №60 поставки природного газу закінчив свою дію 31.12.2019 року, а отже відповідач не міг отримувати газ без внесення відповідних відомостей у систему Прозоро . Також стверджує, що відповідач визначився з новим постачальником газу, який зобов`язаний постачати газ з 01.01.2020 року, а не з 02.01.2020 року.

Крім того, звертає увагу, що позивач повинен був у визначений договором строк закінчення правовідносин 31.12.2019 року відкріпити установу відповідача, як свого споживача на площадці ТОВ Оператор газотранспортної системи .

Зауважує, що величина і вартість спожитого газу у січні 2020 року була сплачена постачальнику, з яким укладено договір - ТОВ Укргаздобич .

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ «Благогаз Збут» заперечує щодо доводів і вимог апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Зазначає, що надана позивачем алокація є достатнім доказом факту споживання відповідачем 01.01.2020 року природнього газу в обсязі 546 м.куб., оскільки, такі дані наявні в інформаційній платформі оператора ГТС. Зміну постачальника позивачем в IP- платформі підтверджено 31.12.2019, що підтверджується інформацією щодо закріплення споживача в реєстрі споживачів постачальника ТОВ Благогаз Збут .

На переконання позивача, не залежно від наявності чи відсутності договірних відносин, фактичне постачання газу можливе тільки за умови перереєстрації споживача у Реєстрі нового постачальника, що відображається через Інформаційну платформу. Технічні регламенти Інформаційної платформи, дозволили ТОВ Укргазздобич включити відповідача до свого Реєстру тільки 02.01.2020 року, тому діючим постачальником у газову добу 01.01.2020 року виступав позивач і здійснював фактичне постачання газу.

У судовому засіданні 19.10.2020 представник позивача заперечував щодо доводів і вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі « G. B. проти Франції» ), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція відповідача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі і відзиві доводи, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

25.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Благогаз Збут (постачальником за договором) та Відділом освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області (споживач за договором) укладено договір №60 поставки природного газу, за яким постачальник зобов`язується забезпечувати поставку природного газу (ДК 021:2015 - 09120000-6 - Газове паливо) споживачу для його власних потреб (споживання), а споживач зобов`язується приймати природний газ та своєчасно оплачувати його вартість відповідно до умов договору (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 4.1 договору, ціна за спожитий газ у 2019 р. за 1000 куб.м. спожитого природного газу, без урахування тарифів на його транспортування, становить 9450,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Місячна вартість природного газу визначається як добуток ціни газу на загальну кількість реалізованого газу (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 5.1 договору, оплата газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 100 % оплати до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

В силу умов п. 6.2.2 договору постачальник зобов`язався забезпечувати постачання природного газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах, визначених договором на постачання природного газу за умови дотримання дисциплін споживання природного газу та розрахунків за нього.

В розділі 9 договору сторони узгодили умови відповідальності сторін. Так, в силу п. 9.1 за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє в частині поставок газу по 31.12.2019 року, а в частині розрахунків - до повного їх закінчення (п. 12.1 договору).

При цьому, у п. 12.5 договору сторони узгодили, що згідно ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі дія договору поставки природного газу може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2020 року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі.

Так, як вказує позивач, у січні 2020 року ним було додатково поставлено відповідачу природний газ на суму 5208,84 грн.

У свою чергу з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату заборгованості у розмірі 5208,84 грн. за вих. №03/06-01 від 03.06.2020 року, в якій зазначив, що сума боргу за поставлений та спожитий у січні 2020 року природний газ становить 5208,84 грн., а також висловив прохання сплатити на його користь суму основного боргу у вказаному розмірі.

Крім цього, акт приймання-передачі природного газу, видаткова накладна та акт звірки взаєморозрахунків надсилались на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення (а.с.16).

Однак, як стверджує позивач, що не спростовано і відповідачем, останній на відміну від позивача свої зобов`язання в порушення приписів чинного законодавства щодо своєчасної і повної оплати вартості поставленого товару виконав неналежним чином: несвоєчасно та не повному обсязі, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки товару, за яким згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне за своїм змістом положення викладене в ч. 1 ст. 265 ГК України.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До укладеного між сторонами договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

На підтвердження факту постачання відповідачу природного газу на вказану суму позивач надав суду першої інстанції наступні докази:

- копію акту приймання-передачі природного газу № РН-0000263 від 2020 року, згідно якого ТОВ Благогаз Збут передало, а Відділ освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради прийняв природний газ в обсязі 0,54600 тис.м3 вартістю 5208,84 грн. з ПДВ;

- копію видаткової накладної № РН-0000263 від 31.01.2020 року.

Також, на підтвердження своєї позиції позивач надав копії актів звірки взаєморозрахунків, за якими відповідач має заборгованість перед позивачем за расх. накл. №РН-0000263 від 31.01.2020 року у розмірі 5208,84 грн.

Факт належного виконання зобов`язання повинен підтверджуватися первинними документами, котрі відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та статті 9 Закону України Про бухгалтерським облік та фінансову звітність .

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, вказані документи не містять підписів відповідача, внаслідок чого не можуть бути взяті судом до уваги у якості належних доказів на підтвердження факту поставки природного газу.

При цьому, для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, слід врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Частинами першою та другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином із системного аналізу законодавчих актів котрі регулюють господарську діяльність вбачається, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 року у справі №914/2267/18.

Окрім цього, наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається факт господарської операції.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №826/7704/16 та від 17.04.2018 року у справі №820/475/17.

При цьому, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Дана позиція стосовно дослідження всіх доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції в сукупності наведена у постанові Верховного Суду від 04.11.2019 року у справі № 905/49/15 та постанові Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 915/878/16.

При цьому, колегія суддів, зважаючи на встановлений приписами статей 6 та 627 ЦК України принцип свободи договору, констатує, що сторони у пункті 3.2.2 договору обумовили порядок підтвердження обсягів спожитого природного газу. Згідно даного положення, обсяг фактично спожитого природного газу споживачем за поточний місяць повинен бути підтверджений реєстром газотранспортної організації.

Так, на підтвердження факту постачання відповідачу природного газу у розмірі 0,54600 тис.м3 вартістю 5208,84 грн. в матеріалах справи наявний:

- лист щодо надання інформації ТОВ Оператор газотранспортної системи України , в якому повідомлено, що відповідач 01.01.2020 року був закріплений в Реєстрі споживачів постачальника та цього дня мала місце остаточна алокація його відборів;

- а також надані ТОВ Оператор газотранспортної системи України реєстри газотранспортної організації у вигляді інформації щодо остаточної алокації відборів споживача за 01.01.2020 року та інформації щодо закріплення споживача в Реєстрі споживачів постачальника ТОВ Благогаз Збут , якою підтверджується факт постачання 01.01.2020 року ТОВ Благогаз Збут відповідачу природного газу у обсязі 0,54600 тис.м3.

Тобто, 01.01.2020 року є останнім днем постачання позивачем відповідачу природного газу.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає доцільним наголосити і на тому, що фактично у відповідності до умов договору облік обсягів спожитого природного газу відповідачем здійснювався ТОВ Оператор газотранспортної системи України , за результатами чого вносилися дані до Інформаційної платформи Оператора ГТС та було складено відповідні реєстри газотранспортної організації, на підставі яких і зроблено розрахунок фактично спожитих відповідачем обсягів природного газу.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано підтверджено факт здійснення господарської операції з поставки-приймання природного газу, оскільки вказані докази дійсно свідчать про реальний факт споживання відповідачем природного газу (вібдувся реальний рух активів внаслідок здійснення господарської операції з постачання-приймання природного газу).

Більш того, відповідач заперечуючи факт споживання поставленого позивачем природного газу взагалі не посилається на дані комерційного обліку.

Так, заперечуючи факт споживання природного газу відповідач не надав до суду першої інстанції жодних доказів на підтвердження своєї позиції, зокрема, даних комерційного обліку, знятих з приладів обліку, які б відображали показники лічильника станом на 31.12.2019 року та на 31.01.2020 року та свідчили б про отримання відповідачем природного газу виключно у обсягах поставлених ТОВ Укргаздобич .

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції критично віднісся до наданих документів бухгалтерського обліку відповідача. Отже, колегія суддів вважає доцільним проаналізувати заперечення відповідача щодо неотримання ним від позивача протягом січня 2020 року природного газу та постачання йому з 01.01.2020 року природного газу виключно ТОВ Укргаздобич .

13.01.2020 року між ТОВ Укргаздобич та Відділом освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Чмирівської сільської ради Старобільського району Луганської області укладено договір №0801/2 на постачання природного газу від 13.01.2020 року, за яким постачальник зобов`язався передати у власність споживачу у 2020 році природний газ (код за ДК 021:2015-09120000-6 - Газое паливо) обсягах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором, а споживач зобов`язався прийняти газ та оплатити його вартість у розмірах, строках, порядку та на умовах, що визначені договором (п. 1.1 договору). Копія договору наявна у матеріалах справи.

Відповідно до п. 1.2 цього договору, постачальник передає споживачу у період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року (включно) природний газ в планових річних обсягах постачання газу до 114670 куб.м., які визначаються як сума місячних планових обсягів.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання та, відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами в частині постачання природного газу з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На підтвердження факту поставки ТОВ Укргаздобич у січні 2020 року природного газу відповідачем надано: копії технічного акту про фактичне споживання природного газу за договором розподілу природного газу №0942 від 01.01.2020 року, згідно якого споживач прийняв та використав у січні 2020 року природний газ в обсязі 16936 куб. м.; акту №1 передачі-приймання природного газу від 31.01.2020 року обсязі 16936 куб. м. на суму 184602,34 грн.; рахунку на оплату №17 від 03.02.2020 року та платіжних доручень№194, №195 та №196 від 05.02.2020 року.

Однак, колегія суддів вважає необґрунтованою позицію відповідача щодо підтвердження вказаними документами факту отримання природного газу протягом січня 2020 року виключно від ТОВ Укргаздобич , оскільки як вірно встановлено судом першої інстанції з наданих відповідачем доказів вбачається тільки факт поставки у відповідних обсягах та певною вартістю природного газу відповідачу у січні 2020 року. Позаяк, з наданих документів не можливо встановити з якого моменту, конкретної дати розпочалося постачання природного газу відповідачу у січні 2020 року та впродовж якого періоду воно здійснювалося.

Крім цього, керуючись приписами ст.ст. 78, 79 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження факту поставки відповідачу товару у своїй сукупності достовірно підтверджують обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. При цьому, докази на їх спростування в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані.

Також колегія суддів стосовно заперечень апелянта про невідкріплення його від площадки в останній день договору зазначає, що дані обставини не спростовують факт отримання відповідачем газу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, сторонами у встановленому п. 12.5 договору порядку шляхом поставки позивачем відповідачу природного газу на загальну суму 5208,84 грн. фактично було продовжено дію укладеного між сторонами договору.

Аналізуючи факт продовження дії укладеного між сторонами договору у визначеному сторонами у п. 12.5 порядку, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на наступне.

Приписами ч. 3 ст. 206 ЦК України передбачено, що правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 205 ЦК України, у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Тобто, укладення правочину може відбуватися і в формі мовчазної згоди та/або у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) сторін правочину.

Так, на виконання узгодженого у п. 12.5 договору порядку продовження його дії сторонами шляхом власного вільного волевиявлення шляхом вчинення відповідних дій, а саме: передачі зі сторони позивача (постачальника за договором) та приймання з боку відповідача (споживача за договором) природного газу, було фактично продовжено дію укладеного між сторонами договору.

Разом з тим, слід зауважити, що у відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Як було встановлено вище на виконання вимог даної норми між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору та 25.03.2019 року укладено договір №60 поставки природного газу.

Також, слід зауважити, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Позаяк, в даному випадку і ця вимога була виконана, позивачем на виконання встановленого договором обов`язку було поставлено у січні 2020 року відповідачу природний газ у відповідному обсязі загальною вартістю 5208,84 грн.

Крім цього, колегія суддів відхиляє позицію відповідача щодо відсутності факту поставки позивачем природного газу з огляду на відсутність між сторонами договірних правовідносин, оскільки дія укладеного з позивачам договору закінчилася 31.12.2019 року, так як вище судом вже встановлено, що між сторонами склалися фактичні договірні правовідносини в результаті поставки позивачем та споживання відповідачем природного газу у січні 2020 року.

Більш того, суд апеляційної інстанції вважає необхідним відзначити, що в силу положень п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією з загальних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Тобто, відповідач не здійснюючи позивачу оплату вартості поставленого природного газу порушує одну із загальних засад цивільного законодавства принцип добросовісності, який є одним із способів утримання сторін від зловживання своїми правами та в силу якого боржник несе обов`язок виконати зобов`язання добросовісно, з урахуванням звичаїв цивільного обороту.

При цьому, слід звернути увагу і на те, що згідно положень ч. 5 ст. 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що сторонами у п. 12.5 договору обумовлено порядок продовження його дії сторонами шляхом власного вільного волевиявлення шляхом вчинення відповідних дій, а саме: передачі зі сторони позивача та приймання зі сторони відповідача природного газу, про який відповідач явно був обізнаний. Разом з тим, відповідачем не заперечується факт добросовісності та розумності своєї поведінки, відповідність його внутрішній волі, в момент укладення договору відповідного змісту.

Тобто, відповідач попередньо знаючи про наявність такого порядку та здійснюючи фактичне споживання природного газу явно розумів реальність настання певних правових наслідків і виникнення фактичних господарських зобов`язальних правовідносин щодо поставки товару між сторонами.

За таких обставин матеріали справи свідчать, що 01.01.2020 відповідачем отриманий відповідний обсяг газу, а не внесення відповідних даних у систему Прозоро не спростовує зазначеного факту.

В силу ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем природного газу від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вартість поставленого газу відповідно до чинного законодавства та умов договору. У даному випадку, враховуючи те, що поставка природного газу мала місце у січні 2020 року, та беручи до уваги умови п. 5.1 договору щодо порядку проведення розрахунку за поставлений газ, колегія суддів зазначає, що останнім днем, оплати товару є 15.02.2020 року включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, за умовами п. 5.1 договору, оплата газу здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 100 % оплати до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Тобто, як було встановлено вище, оплата за поставлений товар у повному обсязі мала бути внесена відповідачем до 15.02.2020 року включно.

За ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості поставленого у січні 2020 року природного газу не виконав у встановлений договором строк, то він відповідно вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Враховуючи вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов`язку з оплати вартості поставленого газу, колегія суддів вважає, що вимоги позивача в частині стягнення його вартості є обґрунтованими і доведеними, у зв`язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості за поставлений газ у розмірі 5208,84 грн.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (76 ГПК України).

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 11.08.2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.10.2020 року.

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін

Суддя О.І. Терещенко