Рішення

від 10.08.2020 по справі 910/18372/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2020Справа № 910/18372/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Техністрейд"

про визнання договору недійсним,

Учасники справи: не з`явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд" до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18372/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.01.2020.

20.01.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. В даному відзиві відповідач проти позову заперечує та просить витребувати від позивача докази /документи на підтвердження мети та обставин укладенні договору поруки № 4Т13490Д/П від 04.11.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління ТОВ "Абсол Трейд", що були підставою для укладення оспорюваного договору.

27.01.2020 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

В підготовчому засіданні 27.01.2020 за клопотанням представника позивача суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти підготовче засідання на 19.02.2020.

06.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якого позовні вимоги підтримує. Крім того, в даній відповіді позивач просить залишити без розгляду пункт №2 прохальної частини відзиву на позовну заяву у справі №910/18372/19.

Розглянувши вказане клопотання 19.02.2020 суд, ухвалою занесеною до протоколу судового засідання, залишив дане клопотання без розгляду.

06.02.2020 до суду надійшло клопотання позивача про поновлення процесуального строку, встановленого судом на подачу доказів та витребування від відповідача доказів.

19.02.2020 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив поновити позивачу строк на подання клопотання про витребування доказів в порядку 119 ГПК України.

Розглянувши клопотання про витребування доказів 19.02.2020 суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні даного клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 25.03.2020, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Техністрейд".

18.03.2020 на електронну пошту суду надійшло клопотання позивача про відкладення судового засідання.

24.03.2020 на електронну пошту суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою Кабінетом Сіністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, з урахуванням Указу Президента України №87/2020 від 13.03.2020 щодо введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, судове засідання 25.03.2020 не відбулося. Відповідне оголошення було розміщено на офіційному веб-сайті суду та на сторінці суду в мережі Facebook.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 підготовче засідання у справі № 910/18372/19 призначено на 20.05.2020, встановлено відповідачу строк до 11.05.2020 для подання до суду заперечення із урахуванням вимог ст.ст. 165, 167 ГПК України.

20.05.2020 на електронну пошту надійшла заява від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю можливості особисто приймати участь в підготовчому засіданні через продовження карантинних заходів, введених постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020.

У підготовче засідання 20.05.2020 представники позивача, відповідача та третьої особи не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/18372/19 до судового розгляду по суті на 17.06.2020.

27.05.2020 на електронну пошту суду та 29.05.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

В судове засідання 17.06.2020 представники сторін та третьої особи не з`явилися, у зв`язку з чим суд відклав судове засідання на 10.08.2020.

07.08.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

В судове засідання 10.08.2020 представники сторін та третьої особи не з`явилися, про час та місце були повідомлені належним чином.

Водночас, клопотання позивача про відкладення судового засідання обґрунтоване світовою пандемією, викликаною корона вірусом COVID-19.

Розглянувши вказане клопотання позивача, суд зазначає таке.

Частинами 2, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Суд зазначає, що оскільки відповідно наведеної норми суд розглядає справу за відсутності учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки, а неявка позивача у даному випадку не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

Зважаючи на викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки неявка представників сторін та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності учасників справи.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.11.2016 між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд" (поручитель за договором) був укладений договір поруки №4Т13490Д/П (надалі також - договір поруки).

Предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Техністрейд" (боржник за договором) своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4Т13490Д від 16.08.2013, № 4Т13508И від 20.08.2013, № 4Т14027И від 21.01.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені вказаними кредитними договорами (пункти 1, 2 договору поруки).

Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, відповідно до кредитних договорів.

Згідно з п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Крім того, 04.11.2016 позивачем були укладені аналогічні договори поруки, а саме:

- № 4А13476Д/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ "КБ "Приватбанк" Товариством з обмеженою відповідальністю "Анабіс";

- № 4В13493Д/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ "КБ "Приватбанк" Товариством з обмеженою відповідальністю "Версалія".

Крім того, 04.11.2016 Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", (банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд" (позичальник за договором) укладено кредитний договір № 4А16109Г (надалі також - кредитний договір).

У п. А.1 кредитного договору сторони визначили, що видом кредиту є відновлювальна кредитна лінія - кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у п. А.3, у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення по кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Відповідно до п. А.2 кредитного договору ліміт цього кредитного договору становить 4 600 000 000,00 грн (чотири мільярди шістсот мільйонів грн) та надається на наступні цілі: фінансування поточної діяльності підприємства.

Термін повернення кредиту - 22.10.2024 (п. А.3 кредитного договору).

Згідно з п.п. А.6, А.7 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних. При порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Пунктом А.8 кредитного договору передбачено, що сплата відсотків здійснюється позичальником щоквартально (в січні, квітні, липні, жовтні) в період з 25 числа місяця по останній день місяця, а так само у дату, зазначену у п. 1.2 (термін повернення кредиту, зазначений у п. А.3).

Відповідач виконав свої зобов`язання перед позивачем за кредитним договором № 4А16109Г від 04.11.2016 та надав у розпорядження позивача кредитні кошти у розмірі 4 545 027 751,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 747 від 08.11.2016.

Надалі позивач як поручитель, сплатив грошові кошти в загальному розмірі 4 545 027 751,00 грн, як виконання зобов`язань по кредитним договорам ТОВ "Версалія", ТОВ "Анабіс", ТОВ "Техністрейд", що підтверджується платіжними дорученнями №№ 344-353 від 08.11.2016.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на наявність підстав для визнання недійсним договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, з огляду на такі обставини.

Як зазначає позивач у позовній заяві, укладенню усіх вказаних договорів з відповідачем (кредитного договору та договорів поруки) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк".

У позовній заяві позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16р. №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на нього кредитного боргу старих боржників .

При цьому, як вказує позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором від 04.11.2016 № 4А16109Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ.

Тобто, на виконання вказаного плану представники сторін погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір від 04.11.2016 № 4А16109Г та договори поруки №№ 4Т13490Д/П, 4В13493Д/П, 4А13476Д/П від 04.11.2016. Така діяльність позивача була направлена на отримання прибутку від реалізації активів або набуття права власності на них, так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість попередніх позичальників перед банком.

Як вбачається з п. 10 договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Однак, хоча позивачем і були виконанні зобов`язання старих боржників , однак зобов`язання банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Приватбанку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

У зв`язку з викладеними обставинами, як зазначає позивач, він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від відповідача. Однак, як встановлено у рішеннях судів, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" і не було зобов`язано передавати такі документи позивачу.

Таким чином, а ні в порядку договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, а ні в судовому порядку, відповідач не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих боржників" перед банком.

Як зазначає позивач, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем.

Враховуючи викладені обставини, посилаючись на норми ст. 230 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним договір поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк".

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Однак, суд зазначає, що всупереч наведеному позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину.

Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідача запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, які насправді наступити не можуть.

Як вбачається з протоколу № 6 загальних зборів учасників ТОВ "Абсол Трейд" від 02.112016, по першому питанню порядку денного було вирішено укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 4 600 000 000,00 грн по запропонованому банком проекту у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 03.112016 та заявки на отримання кредиту від 03.11.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсол Трейд" є фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ також не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім того, жоден пункт кредитного договору № 4А16109Г від 04.11.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного договору поруки та щодо інших обставин, які позивач наводить в обґрунтування свого позову.

Крім того, суд зауважує, що оскільки позивач поручався за Товариство з обмеженою відповідальністю "Техністрейд", то твердження позивача про обман з боку відповідача є безпідставними, оскільки порука є його (позивача) господарським ризиком при здійсненні підприємницької діяльності.

Отже, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4А16109Г від 04.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення оспорюваного договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, в той час як докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують протилежне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення оспорюваного договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 ЦК України.

Отже, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору №4А16109Г від 04.11.2016 та договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 було направлено на отримання прибутку спростовується встановленими судом обставинами.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання договору поруки недійним.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.08.2020

Суддя Т. Ю. Трофименко