ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" листопада 2020 р. Справа№ 910/18372/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
За участю секретаря судового засідання Яценко І.В.
представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 24.11.2020
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 10.08.2020
у справі № 910/18372/19 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Техністрейд"
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" (далі - позивач) з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників.
Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/18372/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/18372/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що при винесенні оскаржуваного рішення судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до винесення помилкового рішення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Ткаченка Б.О., суддів: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/18372/19, призначено справу до розгляду на 27.10.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" про відкладення розгляду справи, відкладено розгляд справи №910/18372/19 на 24.11.2020, продовжено строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/18372/19.
Позиції учасників справи
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/18372/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Представник Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені у поданих до суду письмових поясненнях, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Техністрейд" своєї позиції щодо вимог і змісту апеляційної скарги не висловило, відзив на апеляційну скаргу до суду не подало.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
04.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 4А16109Г (далі - кредитний договір).
У п. А.1 кредитного договору сторони визначили, що видом кредиту є відновлювальна кредитна лінія - кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у п. А.3, у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення по кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.
Відповідно до п. А.2 кредитного договору ліміт цього кредитного договору становить 4 600 000 000,00 грн (чотири мільярди шістсот мільйонів грн) та надається на наступні цілі: фінансування поточної діяльності підприємства.
Термін повернення кредиту - 22.10.2024 (п. А.3 кредитного договору).
Згідно з п.п. А.6, А.7 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує відсотки за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних. При порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань із погашення/повернення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом за фіксованою ставкою в розмірі 21% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Пунктом А.8 кредитного договору передбачено, що сплата відсотків здійснюється позичальником щоквартально (в січні, квітні, липні, жовтні) в період з 25 числа місяця по останній день місяця, а так само у дату, зазначену у п. 1.2 (термін повернення кредиту, зазначений у п. А.3).
Відповідач виконав свої зобов`язання перед позивачем за кредитним договором № 4А16109Г від 04.11.2016 та надав у розпорядження позивача кредитні кошти у розмірі 4 545 027 751,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 747 від 08.11.2016.
04.11.2016 між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" (далі - поручитель) був укладений договір поруки №4Т13490Д/П (далі - договір поруки).
Предметом договору поруки є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Техністрейд" (боржник за договором) своїх зобов`язань за кредитними договорами № 4Т13490Д від 16.08.2013, № 4Т13508И від 20.08.2013, № 4Т14027И від 21.01.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, встановлені вказаними кредитними договорами (пункти 1, 2 договору поруки).
Відповідно до п. 4 договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитними договорами боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, відповідно до кредитних договорів.
Згідно з п. 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.
Пунктом 10 договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.
Крім того, 04.11.2016 позивачем були укладені аналогічні договори поруки, а саме:
- № 4А13476Д/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ "КБ "Приватбанк" Товариством з обмеженою відповідальністю "Анабіс";
- № 4В13493Д/П, за умовами якого позивач поручився за виконання своїх кредитних зобов`язань перед АТ "КБ "Приватбанк" Товариством з обмеженою відповідальністю "Версалія".
Позивач як поручитель, сплатив грошові кошти в загальному розмірі 4 545 027 751,00 грн, як виконання зобов`язань по кредитним договорам ТОВ "Версалія", ТОВ "Анабіс", ТОВ "Техністрейд", що підтверджується платіжними дорученнями №№ 344-353 від 08.11.2016.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на наявність підстав для визнання недійсним договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, з огляду на те, що укладенню усіх вказаних договорів з відповідачем (кредитного договору та договорів поруки) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.
За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк".
Позивач стверджує, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16р. №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заяві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на нього кредитного боргу старих боржників .
При цьому, як вказує позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.
За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором від 04.11.2016 № 4А16109Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК", ініційованого НБУ.
Тобто, на виконання вказаного плану представники сторін погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір від 04.11.2016 № 4А16109Г та договори поруки №№ 4Т13490Д/П, 4В13493Д/П, 4А13476Д/П від 04.11.2016. Така діяльність позивача була направлена на отримання прибутку від реалізації активів або набуття права власності на них, так як зі слів працівників банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість попередніх позичальників перед банком.
Позивач наголошує на тому, що згідно з п. 10 договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.
Проте, хоча позивачем і були виконанні зобов`язання старих боржників , однак зобов`язання банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК") на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.
Як зазначає позивач, він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від відповідача, проте, як встановлено у судових рішеннях, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" не було зобов`язано передавати такі документи позивачу.
Таким чином, ані в порядку, передбаченому договором поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, ані в судовому порядку, відповідач не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих боржників" перед банком.
На думку позивача, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем.
З урахуванням наведених обставин, посилаючись на норми ст. 230 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" та Акціонерним товариством Комерційним банком "ПРИВАТБАНК".
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Укладений між сторонами спору договір за своєю правовою природою є кредитним договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 1024 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
На думку позивача, укладаючи кредитний договір № 4А16109Г від 04.11.2016, відповідач не мав намірів виконувати свої зобов`язання за договорами поруки, зокрема щодо передачі позивачу документів, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань старих боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.
Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Положеннями статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.
Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Положеннями статей 203, 215, 229, 230 Цивільного кодексу України передбачена недійсність правочинів з вадами волі, коли волевиявлення учасника правочину не відповідає його внутрішній волі, у тому числі якщо внутрішня воля сторони сформувалась невірно під впливом обману. Суд враховує, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
У п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними зазначається, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.
При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, яка має істотне значення.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте, позивачем не доведено обставин які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Сам позивач і в позовній заяві, і в апеляційній скарзі визнає, що про ліквідність забезпечення зобов`язань старих боржників свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора від 31.12.2015р. (ТОВ АФ Прайсвотерхаускуперс (аудит) . Пізніше такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016р. (ТОВ Ернст енд Янг аудиторські послуги ), які були розміщені на веб-сайті ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Стосовно тверджень позивача про те, що, у зв`язку із виконанням позивачем зобов`язань старих боржників за кредитними договорами таких боржників із відповідачем, останній зобов`язаний був передати позивачу впродовж 5 робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, колегія суддів зазначає наступне.
У п. 5 вказаних вище договорів поруки сторони узгодили, що у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.
Згідно з п. 6 вказаних вище договорів поруки поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що сторони у вказаних вище договорах поруки чітко передбачили обов`язок кредитора направити поручителю вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання, як підставу виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором, включаючи сплату основного боргу та сплати відсотків за користування кредитом відповідно до п. 1 договору поруки, як і передбачили обов`язок поручителя виконати зобов`язання, зазначене в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, вказане в п. 5 цього договору.
Проте, доказів направлення відповідачем на адресу позивача (поручителя за договором) письмової вимоги, як підставу виконання поручителем зобов`язань за кредитним договором, матеріали справи не містять.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4А16109Г від 04.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення оспорюваного договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, у той час як докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують протилежне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення оспорюваного договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним у порядку ст. 627 Цивільного кодексу України.
Зокрема, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину.
Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідача запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016, які насправді наступити не можуть.
Як вбачається з протоколу № 6 загальних зборів учасників ТОВ "АБСОЛ ТРЕЙД" від 02.11.2016, по першому питанню порядку денного було вирішено укласти з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" кредитний договір на суму 4 600 000 000,00 грн по запропонованому банком проекту у зв`язку з недостатньою кількістю оборотних коштів та для забезпечення діяльності товариства.
Жодних посилань/згадувань/рішень у частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо трансформації кредитного портфелю Банку.
Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 03.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 03.11.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" є фінансування поточної діяльності.
Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ також не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).
Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4А16109Г від 04.11.2016, а саме в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.
Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення зазначених позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.
Відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.
Згідно з ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Пунктом 3 розділу I Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, визначено, що прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати.
Аналіз наведених правових норм додатково свідчить про неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним договору поруки №4Т13490Д/П від 04.11.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.
Згідно з ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.
У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АБСОЛ ТРЕЙД" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі № 910/18372/19 залишити без змін.
2. Матеріали справи № 910/18372/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 28.12.2020 у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. на лікарняному.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 24.11.2020 |
Оприлюднено | 30.12.2020 |
Номер документу | 93870538 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Ткаченко Б.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні