Рішення

від 12.08.2020 по справі 913/217/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року м.Харків Справа № 913/217/20

Провадження №15/913/217/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Татнєфть-АЗС-Україна (вул.Половки, буд.62, м.Полтава, 36010)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс (проспект Хіміків, буд.20, кв.27, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93408)

про стягнення 131 280 грн 57 коп.

Суддя Смола С.В.

Без повідомлення (виклику) представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Татнєфть-АЗС-Україна (далі - ТОВ Татнєфть-АЗС-Україна ) 14.04.2020 звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс (далі - ТОВ Нафтова компанія Нафтатранс ) про стягнення 131 280 грн 57 коп., з яких: заборгованість за договором поставки від 03.01.2018 №2018-1X у сумі 76 395 грн 34 коп., штраф у сумі 3 819 грн 76 коп., 3% річних у сумі 3 718 грн 00 коп., інфляційні нарахування у сумі 9 175 грн 95 коп., пеня в сумі 38 171 грн 52 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що між сторонами 03.01.2018 укладений договір поставки нафтопродуктів автомобільними партіями №2018-1X в редакції додаткових угод до нього.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу дизельне пальне за накладною на реалізацію від 26.09.2018 №ТА000001980 на суму 107 895 грн 34 коп.

Відповідач оплату за поставлене дизельне пальне здійснив несвоєчасно та з порушенням строків оплати, у зв`язку з чим позивачем нараховані пеня, штраф та згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України нараховані інфляційні втрати і 3% річних.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2020 справа передана на розгляд судді Смолі С.В.

Ухвалою господарського суду від 21.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

12.05.2020 від позивача надійшли письмові пояснення від 06.05.2020 №21/04-513, у яких він зазначив, що посилання в тексті позовної заяви на накладну на реалізацію від 04.11.2019 №ТА000002231; товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 04.11.2019 №ТА000002231 є помилковим. Підставами позову слід вважати товарно-транспортну накладну на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 26.09.2018 №ТА000001980 та накладну на реалізацію від 26.09.2018 №000001980.

Зазначені письмові пояснення судом беруться до уваги.

04.06.2020 від позивача надійшло клопотання від 02.06.2020 №21/04-623 про розгляд справи без участі представника.

Як вже зазначалось судом, ухвалою від 21.04.2020, зокрема, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд бере до уваги, що клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило, з огляду на що клопотання позивача суд залишає без розгляду.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Суд бере до уваги, що 17.07.2020 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18.06.2020 №731-ІХ, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Після набрання чинності вказаним законом сторони з клопотанням про продовження процесуальних строків до суду не звертались.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зауважує, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням №6102228643539.

Частиною 8 ст.252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

03.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Татнєфть-АЗС-Україна (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Нафтова Компанія Нафтатранс (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів автомобільними партіями, за умовами якого постачальник зобов`язується передати нафтопродукти у власність покупця для використання ним у комерційних цілях, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти (товар) відповідно до умов договору та додаткових угод до нього (п.1.1 договору).

Згідно з п.1.2 договору поставка товару здійснюється окремими партіями. Обсяги, асортимент, терміни поставки та умови транспортування визначаються відповідною додатковою угодою до цього договору, погодженою сторонами і після її підписання є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.5.1 договору відвантаження товару здійснюється на підставі заявки покупця і підписаної сторонами додаткової угоди.

Датою поставки товару вважається при відвантаженні автомобільним транспортом постачальника - дата поставки товару зазначена в товарно-транспортній накладній (пп.5.8.1 п.5.8 договору).

У відповідності до п.5.9 договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю та якістю, а право власності на товар - перейшло від постачальника до покупця, з дати, зазначеної в документах, перерахованих в п.5.8 договору.

Проведення 100% предоплати за товар. Покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.6.1 договору).

Згідно з п.6.2 договору оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку або на умовах, передбачених у додатковій угоді.

У відповідності до п.6.7 договору якщо за результатами звірки взаєморозрахунків буде встановлено, що сума, що надійшла від покупця за партію товару: а) недостатньо для покриття вартості відвантаженої партії товару - покупець протягом 2-х банківських днів після підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків перераховує постачальнику відсутню суму; б) перевищує вартість відвантаженої партії товару, постачальник, на підставі листів покупця і акту звірки повертає покупцю протягом 2-х банківських днів зайву суму.

При порушенні терміну, передбаченого пп.пп. А , Б п.6.7 цього договору, постачальник має право стягнути з покупця штраф у розмірі 5% від несплаченої суми (п.8.5).

Сторони у п.8.6 договору домовилися, що позовна давність для стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється строком на тридцять шість місяців. Початок і закінчення строку позовної давності визначається відповідно до ст.ст.253-254 Цивільного кодексу України.

Згідно з п.12.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення. Договір може бути продовжений один раз на один рік на тих же умовах, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до його закінчення не заявила про розірвання цього договору.

26.09.2018 між сторонами укладена додаткова угода №21, відповідно до п.1 якої постачальник зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити нафтопродукти за цінами і в об`ємах: вид нафтопродукту - дизельне пальне, кількість - 3,356 т, ціна без ПДВ (грн/т) - 26 791 грн 65 коп.; сума з ПДВ - 107 895 грн 34 коп.

Відповідно до п.4 додаткової угоди умови оплати: оплата на протязі 5 банківських днів, до 02.10.2018.

На виконання умов договору поставки від 03.01.2018 та додаткової угоди від 26.09.2018 №21 позивачем передав, а відповідач прийняв дизельне пальне на суму 107 895 грн 34 коп., яке останній оплатив частково в сумі 31 500 грн 00 коп. Заборгованість складає 76 395 грн 34 коп.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір від 03.01.2018 №2018-1Х є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно із ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто - неналежне виконання.

На виконання умов договору поставки від 03.01.2018 та додаткової угоди від 26.09.2018 №21 позивач поставив відповідачеві товар, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, накладною на реалізацію від 26.09.2018 №ТА000001980 (а.с.10), товарно-транспортною накладною від 26.09.2018 №ТА000001980 (а.с.11), довіреністю від 18.09.2018 №16 (а.с.12).

Приписами ст.530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.4 додаткової угоди від 26.09.2018 №21 до договору поставки нафтопродуктів від 03.01.2018 №2018-1Х умови оплати - оплата на протязі 5 банківських днів, до 02.10.2018.

Відповідач в обумовлений п.4 додаткової угоди від 26.09.2018 №21 строк оплату здійснив, частково сплатив 31 500 грн 00 коп., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с.18-47). Заборгованість складає 76 395 грн 34 коп.

Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто - неналежне виконання.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідач позов не оспорив, доказів відсутності заборгованості не подав.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставкою нафтопродуктів відповідно до додаткової угоди від 26.09.2018 №21 до договору поставки нафтопродуктів від 03.01.2018 №2018-1Х у сумі 76 395 грн 34 коп.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача пені за період з 03.10.2018 по 06.04.2020 у сумі 38 171 грн 52 коп. та штрафу в розмірі 5% у сумі 3 819 грн 76 коп. суд зазначає наступне.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 2, 3 вказаної статті визначено, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п.8.5 договору поставки нафтопродуктів від 03.01.2018 №2018-1Х сторони передбачили, що при порушенні терміну, передбаченого пп.пп. А , Б п.6.7 цього договору, постачальник має право стягнути з покупця штраф у розмірі 5% від несплаченої суми.

У відповідності до п.6.7 договору якщо за результатами звірки взаєморозрахунків буде встановлено, що сума, що надійшла від покупця за партію товару: а) недостатньо для покриття вартості відвантаженої партії товару - покупець протягом 2-х банківських днів після підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків перераховує постачальнику відсутню суму; б) перевищує вартість відвантаженої партії товару, постачальник, на підставі листів покупця і акту звірки повертає покупцю протягом 2-х банківських днів зайву суму.

Суд зауважує, що умовами п.п.6.7, 8.5 договору поставки нафтопродуктів від 03.01.2018 №2018-1Х, на які позивач посилається в обґрунтування вимоги про нарахування пені, сторони не передбачали можливість її нарахування.

Умовами додаткової угоди від 26.09.2018 №21 до договору поставки нафтопродуктів від 03.01.2018 №2018-1Х нарахування пені також не передбачено.

Частинами 4-7 ст.231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

Суд бере до уваги наступне.

Частиною 4 ст.231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення ч.6 ст.231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за ч.2 ст.343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за ст.ст.1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, ч.1 ст.1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , ч.ч.14-16 ст.14 Закону України Про державний матеріальний резерв , ч.2 ст.36 Закону України Про телекомунікації .

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Викладене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 10.12.2019 (справа №904/4156/18), які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права.

Як уже зазначалось, ані п.п.6.7, 8.5 договору поставки нафтопродуктів від 03.01.2018 №2018-1Х, ані умовами додаткової угоди від 26.09.2018 №21 до договору поставки нафтопродуктів від 03.01.2018 №2018-1Х сторони не передбачили нарахування пені за несвоєчасну оплату поставленого товару, з огляду на що суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення пені за період з 03.10.2018 по 06.04.2020 у сумі 38 171 грн 52 коп.

Положеннями п.8.5 договору поставки нафтопродуктів від 03.01.2018 №2018-1Х сторони передбачили можливість стягнення постачальником з покупця штрафу у розмірі 5% від несплаченої суми при порушенні терміну, передбаченого пп.пп. А , Б п.6.7 договору.

Суд зауважує, що нарахування штрафу сторонами передбачено у разі проведення звірки взаєморозрахунків та підписання акту звірення і не залежить від того, чи мало місце прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару.

Позивачем до позовної заяви доданий акт звірки взаєморозрахунків (а.с.17), який направлений відповідачеві листом від 31.03.2020 №21/04-400/1 (а.с.16), але він судом до уваги не приймається, оскільки складений в односторонньому порядку тільки ТОВ Татнєфть-АЗС-Україна .

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5% у сумі 3 819 грн 76 коп.

Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 03.10.2018 по 06.04.2020 у сумі 3 718 грн 00 коп. суд зазначає наступне.

За змістом пп.1.9 п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов`язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов`язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов`язання визначено по 1 серпня 2014 року або включно до 1 серпня 2014 року , то останнім днем виконання такого зобов`язання буде 1 серпня 2014 року.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних (а.с.54-55) судом встановлено, що він є неправильним, оскільки позивачем день фактичної оплати заборгованості включений в період часу, за який здійснюється їх нарахування.

Водночас, господарський суд вважає за необхідне навести власний розрахунок 3% річних, зроблений за допомогою програми Законодавство :

№ і дата накладноїСтрок оплатиСума заборгованості в грн.Часткова оплата, грнПеріод нарахування 3% річнихКількість днів простроченняСума 3% річних, грн від 26.09.2018 №ТА000001980до 02.10.2018 107895,34 03.10.2018-10.10.2018 8 70,94 102895,34 11.10.2018 у сумі 5000 грн 11.10.2018-25.10.2018 15 126,86 101895,34 26.10.2018 у сумі 1000 грн 26.10.2018-30.10.2018 5 41,87 101395,34 31.10.2018 у сумі 500 грн 31.10.2018-11.11.2018 12 100,01 100395,34 12.11.2018 у сумі 1000 грн 12.11.2018-06.12.2018 25 206,29 99895,34 07.12.2018 у сумі 500 грн 07.12.2018-18.12.2018 12 98,53 99395,34 19.12.2018 у сумі 500 грн 19.12.2018-21.12.2018 3 24,51 98895,34 22.12.2018 у сумі 500 грн 22.12.2018-23.01.2019 33 268,24 98395,34 24.01.2019 у сумі 500 грн 24.01.2019-31.01.2019 8 64,70 97895,34 01.02.2019 у сумі 500 грн 01.02.2019-14.02.2019 14 112,65 97395,34 15.02.2019 у сумі 500 грн 15.02.2019-21.02.2019 7 56,04 96395,34 22.02.2019 у сумі 1000 грн 22.02.2019-13.03.2019 20 158,46 95395,34 14.03.2019 у сумі 1000 грн 14.03.2019-28.03.2019 15 117,61 94395,34 29.03.2019 у сумі 1000 грн 29.03.2019-21.04.2019 24 186,20 93395,34 22.04.2019 у сумі 1000 грн 22.04.2019-19.05.2019 28 214,94 92395,34 20.05.2019 у сумі 1000 грн 20.05.2019-02.06.2019 14 106,32 91395,34 03.06.2019 у сумі 1000 грн 03.06.2019-13.06.2019 11 82,63 90395,34 14.06.2019 у сумі 1000 грн 14.06.2019-20.06.2019 7 52,01 89395,34 21.06.2019 у сумі 1000 грн 21.06.2019-23.06.2019 3 22,04 88395,34 24.06.2019 у сумі 1000 грн 24.06.2019-25.06.2019 2 14,53 87395,34 26.06.2019 у сумі 1000 грн 26.06.2019-01.07.2019 6 43,10 86395,34 02.07.2019 у сумі 1000 грн 02.07.2019-07.07.2019 6 42,61 85395,34 08.07.2019 у сумі 1000 грн 08.07.2019-14.07.2019 7 49,13 84395,34 15.07.2019 у сумі 1000 грн 15.07.2019-16.07.2019 2 13,87 83395,34 17.07.2019 у сумі 1000 грн 17.07.2019-14.08.2019 29 198,78 82395,34 15.08.2019 у сумі 1000 грн 15.08.2019-29.08.2019 15 101,58 81395,34 30.08.2019 у сумі 1000 грн 30.08.2019-16.09.2019 18 120,42 80395,34 17.09.2019 у сумі 1000 грн 17.09.2019-20.10.2019 34 224,67 79395,34 21.10.2019 у сумі 1000 грн 21.10.2019-20.12.2019 61 398,06 77395,34 21.12.2019 у сумі 2000 грн 21.12.2019-05.02.2020 47 298,35 76395,34 06.02.2020 у сумі 1000 грн 06.02.2020-06.04.2020 61 381,98 Разом: 3997,93

Ураховуючи принцип диспозитивності судового процесу, розмір заявлених позивачем до стягнення 3% річних, обґрунтованими є 3% річних за період з 03.10.2018 по 06.04.2020 у сумі 3 718 грн 00 коп.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з жовтня 2018 року по лютий 2020 року в сумі 9 175 грн 95 коп. суд зазначає наступне.

Підпунктом 3.2 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань передбачено, що згідно з Законом України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті Урядовий кур`єр . Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, господарський суд прийшов до висновку про те, що він є арифметично неправильним, оскільки в ньому не враховані місяці, у які мала місце дефляція, а також невірно визначено початок періоду нарахування - жовтень 2018 року.

Водночас, господарський суд вважає за необхідне навести власний розрахунок інфляційних втрат, зроблений за допомогою програми Законодавство :

№ і дата рахунку-фактуриСтрок оплатиСума заборгованості, в грн.Період нарахування Індекс інфляції за весь період прострочення, %Сума інфляції, грн від 26.09.2018 №ТА000001980до 02.10.2018 100395,34Листопад 2018 1,014 1405,53 98895,34Грудень 2018 1,008 791,16 98395,34Січень 2019 1,01 983,95 96395,34Лютий 2019 1,005 481,98 94395,34Березень 2019 1,009 849,56 93395,34Квітень 2019 1,01 933,95 92395,34Травень 2019 1,007 646,77 87395,34Червень 2019 0,995 -436,98 83395,34Липень 2019 0,994 -500,37 81395,34Серпень 2019 0,997 -244,19 80395,34Вересень 2019 1,007 562,77 79395,34Жовтень 2019-листопад 2019 1,008007 635,72 77395,34Грудень 2019-січень 2020 0,999996 -0,31 76395,34Лютий 2020 0,997 -229,19 Разом: 5 880,35

Таким чином обґрунтованими є інфляційні втрати за період з листопада 2019 року по лютий 2020 року в сумі 5 880 грн 35 коп.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню частково.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236, 238, 240, 252 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Татнєфть-АЗС-Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс , проспект Хіміків, буд.20, кв.27, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93408, ідентифікаційний код 40245501, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Татнєфть-АЗС-Україна , вул.Половки, буд.62, м.Полтава, 36010, ідентифікаційний код 38194448, заборгованість у сумі 76 395 грн 34 коп., 3% річних у сумі 3 718 грн 00 коп., інфляційні втрати в сумі 5 880 грн 35 коп. та судовий збір у сумі 1 376 грн 89 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У решті позову відмовити.

4. Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Татнєфть-АЗС-Україна (вул.Половки, буд.62, м.Полтава, 36010, ідентифікаційний код 38194448);

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Нафтова компанія Нафтатранс (проспект Хіміків, буд.20, кв.27, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93408, ідентифікаційний код 40245501).

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя С. Смола