Постанова

від 11.08.2020 по справі п/320/299/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/299/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Бабенка К.А.,

Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації, в якій просив зобов`язати посадових осіб відповідача визнати його інвалідом війни та видати посвідчення відповідного зразка.

Вимоги позовної заяви обґрунтовує тим, що відповідачем безпідставно відмовлено йому у наданні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формування Цивільної оборони та внаслідок цього отримав 3 групу інвалідності, що відповідно до вимог чинного законодавства є підставою для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на обставини аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та разом з цим наголошує, що надані позивачем документи не містять жодної інформації, яка б підтверджувала факт його участі у ліквідації наслідків на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони та залучення його до складу формувань Цивільної оборони з посиланням на наказ чи розпорядження штабу цивільної оборони. При цьому, відповідач зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства надання вказаних документів є обов`язковою умовою для встановлення особі, яка брала участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС та у зв`язку з цим отримала інвалідність, статусу інваліда війни. Апелянт також звертає увагу, що аналогічної правової дотримується і Верховний Суд.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Позивачем, у свою чергу, було подано до суду відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з урахуванням всіх обставин справи, що мають значення для її вирішення, а також з дослідженням всіх наданих сторонами доказів у відповідності до норм матеріального права, та з дотриманням норм процесуального права. Натомість, доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та необґрунтованими, а вимоги апеляційної скарги такими, що задоволенню не підлягають.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи першої категорії, що підтверджується посвідченням від 27 вересня 2019 року серії НОМЕР_1 .

Згідно виписки з акту огляду МСЕК серії КИО-1 №294520 позивачу з 22.02.2007 встановлено 3 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

Як вбачається з трудової книжки, позивач у період з 27.03.1986 по 21.05.1986 працював каменщиком ІІІ розряду будівельної бригади у Тетіївському районному споживчому товаристві; у період з 27.05.1986 по 12.05.1987 працював каменщиком ІІІ розряду у Тетіївській підрядній спеціалізованій ремонтно-будівельній дільниці №6, у період з 28.05.1987 по 01.04.1988 працював каменщиком ІІІ розряду у Тетіївському міжгосподарському комбінату з надання комунальних послуг сільському населенню Райсільколгосп .

Згідно з довідкою Тетіївської підрядної спеціалізованої ремонтно-будівельної дільниці, позивач дійсно працював в Тетіївському РСУ-6, та у період з 10.06.1986 по 15.06.1986 був відряджений в м. Чорнобиль для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС .

Також, зі змісту довідки Тетіївської підрядної спеціалізованої ремонтно-будівельної дільниці, форма якої затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальним питанням від 09.03.1988 №122, вбачається, що позивач у період з 10.06.1986 по 15.06.1986 був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 29.12.1987 №1497-378-и та постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦСПС від 05.06.1986 №665-195, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах відповідно до списку №1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173.

Даний факт також підтверджується копією довідки Тетіївської підрядної спеціалізованої ремонтно-будівельної дільниці про нараховану заробітну плату за період з 10.06.1986 по 15.06.1986.

Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Розглянувши подані позивачем документи, відповідач листом №06-К528/19 від 09.08.2019 повідомив позивачу, що підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни немає.

Крім того, у вказаному листі позивачу було повідомлено про те, що відповідно до роз`яснення Міністерства соціальної політики України, для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни необхідно надати до органів соціального захисту документи про залучення формувань Цивільної оборони підприємств, установ до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, залучення особи до вказаних формувань, роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також групу інвалідності та причину захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків на Чорнобильської катастрофи.

Не погоджуючись з прийнятим суб`єктом владних повноважень рішеннням та вважаючи його протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що особи залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни. При цьому, судом зазначено, що необхідності надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача було автоматично переведено в невоєнізоване формування ЦО внаслідок аварії на ЧАЕС.

За наведених обставин, та враховуючи, що досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони Чорнобильської АЕС та отримання ним інвалідності третьої групи внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 - 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 - 1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Судом першої інстанції було правильно встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов`язків.

Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

З огляду на наведене колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є достатні підстави для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, оскільки в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 року у справі № 368/1579/14, від 10.05.2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 07 червня 2018 року у справі № 377/797/17 та від 21 серпня 2018 року у справі № 279/2285/16-а, від 10.10.2019 року у справі № 278/1320/17, від 06.05.2020 року у справі №751/1484/17, від 26.02.2020 року у справі №377/196/17.

Разом з цим, судовою колегією встановлено, що позивач у позовній заяві просить зобов`язати відповідача видати йому відповідне посвідчення інваліда війни.

Згідно з п. 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 інвалідам війни (стаття 7 Закону № 3551-XII) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - інвалід".

З огляду на те, що позивач не має статусу інваліда війни, то у відповідача були відсутні підстави для видачі йому відповідного посвідчення.

Отже, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позивач брав участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що були законні підстави для надання позивачу статусу інваліда війни.

Таким чином, на підставі встановлених під час апеляційного розгляду обставин справи у їх сукупності та взаємозв`язку, колегією суддів встановлено, що висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства, а також повністю спростовуються доводами апелянта та наявними у справі доказами.

Положеннями ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування, та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Тетіївської районної державної адміністрації задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: К.А. Бабенко

О.М. Кузьмишина