Рішення

від 10.08.2020 по справі 910/6992/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.08.2020Справа № 910/6992/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукро" (65089, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 59, корп. А/5, приміщення 1; ідентифікаційний код 38573891)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 41 літера "А", офіс 310; ідентифікаційний код 36716311)

про стягнення 507 957, 50 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Лукро" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 507 957, 50 грн за договором № ТЕО/2016_06_30 транспортно-експедиторського обслуговування від 30.06.2016, яка складається із суми основного боргу - 213 802, 64 грн, неустойки (пені) - 288 912, 72 грн, 3 % річних - 2 266, 76 грн та інфляційних збитків - 2 975, 38 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

10.08.2020 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, а також, поновити процесуальний строк на його подання відзиву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву відмовлено. Відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" на позовну заяву № 05-08/2020 від 05.08.2020 залишено без розгляду.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лукро" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (клієнт) укладено договір № ТЕО/2016 06 30 транспортно-експедиторського обслуговування, предметом якого є надання експедитором клієнту послуг з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта, в тому числі з організації перевезень різними видами транспорту, перевалки у портах та надання інших узгоджених сторонами послуг.

Відповідно до п. 1.2. договору послуги надаються на підставі заявки на організацію транспортно-експедиторських послуг (додаток № 1) або додаткової угоди до договору, в якій вказуються: вид послуги, вид, найменування вантажу, відправник, отримувач, пункт відправлення та призначення вантажу, розмір плати експедитору та інші погоджені сторонами умови.

Заявка направлена/передана з використанням засобів електронного /факсимільного зв`язку прирівнюється до оригіналу.

У випадку відсутності письмової заявки клієнта довіреність клієнта є належним доказом доручення клієнта експедитору приступати до надання послуг за договором.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата за цим договором здійснюється клієнтом на умовах 100% передоплати на підставі рахунку експедитора, якщо інше не передбачено погодженою сторонами заявкою, у національній валюті України - гривні.

У випадку погодження сторонами вартості послуг експедитора у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, оплата наданих послуг здійснюється згідно курсу валюти НБУ на момент виставлення рахунку.

У випадку виникнення у експедитора додаткових витрат, здійснених в інтересах клієнта та пов`язаних з виконанням цього договору, експедитор виставляє клієнту додаткові рахунки, які також підлягають оплаті в строк, передбачений п. 4.2. договору.

Відповідно до п. 4.2. договору, клієнт оплачує рахунки експедитора протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту виставлення рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора, якщо інше не погоджено сторонами. У випадку несплати рахунку клієнтом протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту його виставлення, експедитор залишає за собою право виставлення нового рахунку. Датою виставлення рахунку є дата відправлення електронної версії рахунку на електронну адресу клієнта, вказану в розділі 9 цього договору.

Пунктом 4.5. договору визначено, що за фактом надання послуг експедитор надає (надсилає) клієнту двосторонній Акт наданих послуг у двох примірниках, про що повідомляє клієнта шляхом направлення відповідного повідомлення на електронну адресу клієнта.

Клієнт протягом 2-х днів з дня отримання Акту зобов`язаний направити експедитору підписаний Акт наданих послуг або письмову мотивовану відмову від прийому послуг.

При неотриманні експедитором оформленого (підписаного) клієнтом Акту наданих послуг або письмової вмотивованої відмови від приймання послуг протягом 14-ти днів з дати відправлення Актів експедитором, послуги вважаються прийнятими клієнтом без зауважень.

Відповідно до п. 8.1. договору, останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і скріплення печатками сторін і діє до надсилання письмового повідомлення іншій стороні про його розірвання. Таке повідомлення повинно бути надіслано не менше ніж за 30 днів до дати розірвання договору.

Позивач у своєму позові зазначає, що ним на виконання умов договору було надано відповідачу послуги з транспортно-експедиторського обслуговування вантажів та відповідно заявлено до відшкодування витрати згідно з виставленими рахунками на оплату № 5368 від 22.11.2019 на суму 41 734,07 грн.; № 5530 від 02.12. 2019 на суму 39 554,16 грн.; № 6 від 03.01.2020 на суму 113 338,52 грн..

Також позивачем було виставлено рахунок на оплату № 5001 від 06.11.2019 на суму 18 215,89 грн. як штрафні санкції за прострочення платежу та № 867 від 05.02.2020 на суму 960, 00 грн. за відшкодування витрат митного оформлення.

Крім того, факт надання вказаних послуг підтверджується виставленими позивачем актами надання послуг: № 6 від 03.01.2020 на суму 113 338, 52 грн, № 5381 від 02.12.2019 на суму 39 554,16 грн, акт № 5227 від 22.11.2019 на суму 41 734, 07 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всі рахунки надсилалися на адресу відповідача електронною поштою з доменом @lukroltd.com на електронну адресу відповідача як це передбачено п. 4.2. договору, однак відповідач не здійснив оплату у вказані строки.

Крім того, рахунки № 5368 від 22.11.2019 на суму 41 734,07 грн.; № 5530 від 02.12. 2019 на суму 39 554,16 грн.; № 6 від 03.01.2020 на суму 113 338,52 грн.; № 5001 від 06.11.2019 на суму 18 215,89 грн та акти № 6 від 03.01.2020 на суму 113 338, 52 грн, № 5381 від 02.12.2019 на суму 39 554,16 грн, акт № 5227 від 22.11.2019 на суму 41 734, 07 грн. надсилалися відповідачу 31.01.2020 засобами поштового зв`язку, які відповідно були отримані представником відповідача, проте станом на дату звернення до суду з позовом не були ним сплачені.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору від 30.06.2020 № ТЕО/2016_06_30, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором надання транспортного експедирування.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відтак судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору були надано наступні послуги транспортного експедирування:

- щодо вантажу відповідача COSCO SHIPPING PANAMA 5x20 TCKU2086468, TRLU8954260, APZU3920125, APZU3820321, CMAU1871644 позивачем було надано послуги та заявлені до відшкодування витрати згідно рахуноку на оплату № 5368 від 22.11.2019 на загальну суму 41 734,07 грн. (експедування вантажів на суму 846,80 грн.; відшкодування витрат за залізничне перевезення на суму 34 778,39 грн.; відшкодування витрат з подавання/ прибирання вагонів в порту на суму 5 564,53 грн.; відшкодування витрат зі страхування порожнього контейнера на суму 544,35 грн.);

- щодо вантажу відповідача COSCO SHIPPING SEINE 4x20 TRHU3102772, ECMU2029778, ECMU1749032, TGHU0335866 позивачем було надано послуги та заявлені до відшкодування витрати згідно рахунку на оплату № 5530 від 02.12.2019 на загальну суму 39 554,16 грн. (експедування вантажів на суму 671,24 грн.; відшкодування витрат за залізничне перевезення на суму 34 567,92 грн.; відшкодування витрат з подавання/ прибирання вагонів в порту на суму 4 315,00 грн.);

- щодо вантажу відповідача MILAN TRADER 11x20 CMAU0077558, CMAU1910993, ECMU2031760, TRHU1011400, TRLU8918258, DRYU2811530, TTNU1923274, CMAU1048810, ECMU2095208, TGHU1088755, CMAU0334620 позивачем було надано послуги та заявлені до відшкодування витрати згідно рахунку на оплату № 6 від 03.01.2020 на загальну суму 113 338,52 грн. (експедування вантажів на суму 1 302,73 грн.; відшкодування витрат за залізничне перевезення на суму 95 336,98 грн.; відшкодування витрат з подавання/ прибирання вагонів в порту на суму 11 724,68 грн.; відшкодування витрат з навантажно-розвантажувальних робіт порожнього контейнера на території складу на суму 4 974,13 грн.).

Крім того, судом встановлено, що позивачем було виставлено рахунок № 5001 від 06.11.2019 на суму 18 215, 89 грн як штрафні санкції за прострочення платежу за договором та рахунок № 867 від 05.02.2020 на суму 960, 00 грн за відшкодування витрат митного оформлення.

Також, судом встановлено, що позивачем за фактом надання послуг було виставлено відповідні акти наданих послуг: № 5227 від 22.11.2019 на суму 41 734, 07 грн, № 5381 від 02.12.2019 та № 03.01.2020 на суму 113 338, 52 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору, клієнт оплачує рахунки експедитора протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту виставлення рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора, якщо інше не погоджено сторонами. У випадку несплати рахунку клієнтом протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту його виставлення, експедитор залишає за собою право виставлення нового рахунку. Датою виставлення рахунку є дата відправлення електронної версії рахунку на електронну адресу клієнта, вказану в розділі 9 цього договору. В якості виду електронного підпису відповідного рахунку сторони визначили наступну сукупність ознак: наявність посади уповноваженої особи експедитора та відправлення рахунку з електронної адреси експедитора з домена @lukroltd.com.

Пунктом 9 договору закріплено, що наступну електронну адресу відповідача: general@yyt.com.ua, vvtgroup@ukr.net.

Пунктом 4.5. договору визначено, що за фактом надання послуг експедитор надає (надсилає) клієнту двосторонній Акт наданих послуг у двох примірниках, про що повідомляє клієнта шляхом направлення відповідного повідомлення на електронну адресу клієнта.

Клієнт протягом 2-х днів з дня отримання Акту зобов`язаний направити експедитору підписаний Акт наданих послуг або письмову мотивовану відмову від прийому послуг.

При неотриманні експедитором оформленого (підписаного) клієнтом Акту наданих послуг або письмової вмотивованої відмови від приймання послуг протягом 14-ти днів з дати відправлення Актів експедитором, послуги вважаються прийнятими клієнтом без зауважень.

Суд, дослідивши матеріали справи в частині виконання позивачем обов`язку надсилати електронною поштою відповідачу на наступні електронні адреси: general@yyt.com.ua, vvtgroup@ukr.net виставлені рахунки та акти за надані послуги, встановив, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази (наприклад скрін-шоти сторінок електронної переписки), з яких можливо було б встановити факт дійсного направлення (виставлення) позивачем вказаних вище рахунків та актів наданих послуг відповідачу у порядку передбаченому п. 4.2. та 4.5 договору, а тому посилання позивача в цій частині не є обґрунтованими та не беруться судом до уваги.

Водночас суд вказує, що з матеріалів справи, а саме копії експрес-накладної № 20400159539597 "Нова пошта", вбачається, що позивач 21.01.2020 на адресу відповідача направив наступні супровідні документи: рахунок № 6 та акт № 6 від 03.01.2020, рахунок № 5530 та акт № 5381 від 02.12.2019, рахунок № 5368 та акт № 5227 ( розділ "додаткова інформація про відправлення").

Вказане поштове повідомлення було отримано представником відповідача 03.02.2020 згідно наданої позивачем роздруківки щодо інформації про посилку № 20400159539597.

Відтак, з огляду на те, що позивачем не надано до суду доказів направлення рахунків на адресу відповідача електронною поштою, суд дійшов висновку, що рахунок на оплату № 5368 від 22.11.2019 на загальну суму 41 734,07 грн., № 5530 від 02.12.2019 на загальну суму 39 554,16 грн. та № 6 від 03.01.2020 на загальну суму 113 338,52 грн. відповідно до наявних в матеріалах справи доказів фактично були виставлені відповідачу 03.02.2020, які він у відповідності до п. 4.2. повинен був оплати у строк до 06.02.2020 (включно), однак станом на дату ухвалення вказано рішення відповідачем такої заборгованості не погашено.

Щодо актів наданих послуг, суд, враховуючи викладені вище обставини, п. 4.5 договору та те, що матеріали справи не містять від відповідача письмової вмотивованої відмови від приймання послуг, дійшов висновку, що послуги за акти наданих послуг: № 5227 від 22.11.2019 на суму 41 734, 07 грн, № 5381 від 02.12.2019 та № 03.01.2020 на суму 113 338, 52 грн. належним чином надані позивачем та прийняті без зауважень відповідачем, а відтак у останнього виник обов`язок з оплати.

Додатково суд зазначає, що згідно наявного в матеріалах справи листа від 30.01.2020 № 08, відповідач визнає факт існування у нього заборгованості за рахунками № 5368 від 22.11.2019 на загальну суму 41 734,07 грн., № 5530 від 02.12.2019 на загальну суму 39 554,16 грн. та № 6 від 03.01.2020 на загальну суму 113 338,52 грн.

Що стосується виставленого позивачем відповідачу рахунку на оплату № 5001 від 06.11.2019 на загальну суму 18 215, 89 грн у якості санкцій за прострочення платежу за договором, суд зазначає наступне.

Виходячи із доказів, які містяться в матеріалах справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодних розрахунків, з яких можна було б встановити порядок здійснення нарахувань штрафних санкцій, сума яких вказана в рахунку на оплату № 5001 від 06.11.2019 та вид таких нарахувань (чи то пеня, чи то штраф).

Крім того, суд вказує, що здійснення позивачем нарахувань згідно рахунку на оплату № 5001 від 06.11.2019 не входить до предмету договору, а виставлення по ним окремих рахунків не передбачено розділом 5 договору ("Відповідальність сторін").

При тому суд звертає увагу, що позивач даним позовом також заявляє вимогу щодо стягнення з відповідача сум неустойки відповідно до п. 5.17 договору по несплаченим рахункам № 5368 від 22.11.2019 на загальну суму 41 734,07 грн., № 5530 від 02.12.2019 на загальну суму 39 554,16 грн. та № 6 від 03.01.2020 на загальну суму 113 338,52 грн., що у разі задоволення позову призведе до подвійного нарахування позивачем штрафних санкцій та їх стягнення з відповідача.

Щодо виставленого позивачем рахунку № 867 від 05.02.2020 на суму 960, 00 грн за відшкодування витрат митного оформлення, суд також зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази його направлення відповідачу чи то електронною поштою чи то іншими засобами поштового зв`язку, а відтак позивачем не доведено факту виставлення останнього відповідачу та виникнення у відповідача обов`язку щодо його оплати.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Підсумовуючи викладене вище, враховуючи встановлені судом обставини щодо порядку надання послуг та порядку здійснення між сторонами розрахунків, з огляду на те, що відповідачем не спростовано заявлених позивачем вимог, суд дійшов висновку, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 194 626, 75 грн за рахунками № 5368 від 22.11.2018 (акт № 5227 від 22.11.2019), № 5530 від 02.12.2019 (акт № 5381 від 02.12.2019) та № 6 від 03.01.2020 (акт № 6 від 03.01.2020).

Що стосується заявлених позивачем до стягнення нарахованих на існуючу суму заборгованості неустойки (пені), 3 % річних та інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.17 договору за несвоєчасну оплату виконаних робіт клієнт сплачує експедитору неустойку в розмірі 0,5% від суми неоплачених рахунків за кожний день прострочення платежу. Якщо термін перевищує 90 днів, то розмір неустойки складає 2 % в добу від суми заборгованості. У випадку затримки оплати більше 20 днів експедитор вправі припинити видачу наступних вантажів клієнту.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на викладене вище, враховуючи встановлені судом обставини щодо виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату послуг за рахунками № 5368 від 22.11.2018 (акт № 5227 від 22.11.2019), № 5530 від 02.12.2019 (акт № 5381 від 02.12.2019) та № 6 від 03.01.2020 (акт № 6 від 03.01.2020), надані позивачем розрахунки, то на переконання суду правомірним нарахування пені повинно здійснюватися з 07.02.2020 по 15.05.2020, враховуючи розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, за здійсненими судом перерахунком, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню суми пені: за рахунком № 5368 від 22.11.2019 на суму 41 734, 07 грн в розмірі 2 237, 22 грн.; за рахунком № 5530 від 02.12.2019 на суму 39 554, 16 грн в розмірі 2 120, 36 грн.; за рахунком № 6 від 03.01.2020 на суму 113 338, 52 грн в розмірі 6 075, 69 грн, що в загальному становить 10 433, 27 грн, а відтак вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Суд здійснивши перерахунок 3 % річних за період з 07.02.2020 по 15.05.2020 та інфляційних втрат за повні місяці, протягом яких існувала заборгованість, а саме з березня 2020 по квітень 2020, зазначає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають наступні суми: за рахунком № 5368 від 22.11.2019 на суму 41 734, 07 грн 3 % річних в розмірі 338, 66 грн, інфляційні втрати в розмірі 670, 42 грн; за рахунком № 5530 від 02.12.2019 на суму 39 554, 16 грн 3 % річних в розмірі 320, 97 грн, інфляційні втрати в розмірі 635, 40 грн; за рахунком № 6 від 03.01.2020 на суму 113 338, 52 грн 3 % річних в розмірі 919,71 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 820, 67 грн, що в загальному становить 1 579,34 грн 3 % річних та 3 126, 49 грн інфляційних втрат, а відтак вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукро" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 41 літера "А", офіс 310; ідентифікаційний код 36716311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукро" (65089, Одеська обл., м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 59, корп. А/5, приміщення 1; ідентифікаційний код 38573891) основну заборгованість в розмірі 194 626 (сто дев`яносто чотири тисячі шістсот двадцять шість) грн 75 коп, пеню в розмірі 10 433 (десять тисяч чотириста тридцять три) грн 27 коп, 3 % річних в розмірі 1 579 (одна тисяча п`ятсот сімдесят дев`ять) грн 34 коп, інфляційні втрати в розмірі 3 126 (три тисячі сто двадцять шість) грн 49 коп та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 146 (три тисячі сто сорок шість) грн 48 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 10.08.2020

Суддя Д.О. Баранов