Постанова

від 13.08.2020 по справі 2а-10151/12/1370

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 2а-10151/12/1370

адміністративне провадження № К/9901/32881/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2017 (суддя: Ланкевич А.З.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 (колегія суддів: Попко Я.С., Сеник Р.П., Сапіга В.П.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Галичина до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Галичина звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального Головного управління ДФС (правонаступник Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- від 20.06.2012 №0000860801/4612, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість, що сплачується до бюджету переробними підприємствами, на суму 278020,70 грн., у т.ч. за основним платежем - 223096,83 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 54923,87 грн.;

- від 20.06.2012 №0000870801/4611, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 12249,35 грн., у т.ч. за основним платежем - 10392,97 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1856,38 грн.;

- від 03.09.2012 №0001310801/8950, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість, що сплачується до бюджету переробними підприємствами, на суму 2069,50 грн., у т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями - 2069,50 грн.;

- від 03.09.2012 №0001300801/8948, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1521,51 грн., у т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями - 1521,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нікчемності, фіктивності) господарських операцій позивача з контрагентами є безпідставними, необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Здійснюючи новий розгляд справи, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Львові Державної податкової служби №0000870801/4611 від 20.06.2012, згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 12249,35 грн., у т.ч. за основним платежем - 10392,97 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1856,38 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Львові Державної податкової служби №0000860801/4612 від 20.06.2012 року, згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість, що сплачується до бюджету переробними підприємствами на суму 278020,70 грн., у т.ч. за основним платежем - 223096,83 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 54923,87 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Львові Державної податкової служби №0001300801/8948 від 03.09.2012 року, згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 1521,51 грн., у т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями - 1521,51 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Львові Державної податкової служби №0001310801/8950 від 03.09.2012 року, згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість, що сплачується до бюджету переробними підприємствами на суму 2069,50 грн., у т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями - 2069,50 грн.

Рішення судів мотивовані тим, що матеріалами справи спростовано доводи податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, а відтак наявні в матеріалах справи документи можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, як і їх використання у власній господарський діяльності, що підтверджує дійсну мету господарської діяльності позивача.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати у задоволені позову відмовити. Вказується, що суди розглядаючи дану справу, не здійснили належної оцінки відсутності належно оформлених документів, які можуть підтвердити факт транспортування придбаних позивачем у його контрагента товарно матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), що доводить факт удаваності правовідносин позивача з його контрагентами.

У письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли ще до Вищого адміністративного суду України позивач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що на підставі виданих СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби направлення №34/08-10 від 23.05.2012 року та наказу №62 від 22.05.2012, відповідачем згідно із підп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, підп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за червень та липень 2011 року, ПП Фінансово-промислова компанія Каскад (ЄДРПОУ 35382611) за січень 2010 року, ТОВ ТД Онікс (ЄДРПОУ 37478844) за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт від 06.06.2012 №254/08-10/25553579 (далі - акт перевірки від 06.06.2012 року).

У висновках цього акта перевірки контролюючий орган зазначив про порушення позивачем підп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту по періодах: січень 2010 року на суму 209597,01 грн.; квітень 2011 року на суму 4313,60 грн. та на суму 3639,20 грн.; червень 2011 року на суму 4138,99 грн. та на суму 3043,01 грн.; липень 2011 року на суму 3710,76 грн. та на суму 5047,24 грн.

У зв`язку із чим, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.06.2012:

- №0000860801/4612, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість, що сплачується до бюджету переробними підприємствами, на суму 278020,70 грн., у т.ч.: за основним платежем - 223096,83 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 54923,87 грн.;

- №0000870801/4611, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 12249,35 грн., у т.ч.: за основним платежем - 10392,97 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1856,38 грн.

За наслідками адміністративного оскарження, вказані рішення відповідача були залишені без змін. Окрім того, 03.09.2012 податковим органом додаткового прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0001310801/8950, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість, що сплачується до бюджету переробними підприємствами, на суму 2069,50 грн., у т.ч.: за штрафними (фінансовими) санкціями - 2069,50 грн.;

- №0001300801/8948, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1521,51 грн., у т.ч.: за штрафними (фінансовими) санкціями - 1521,51 грн.

Судами також було установлено, що під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами: ФОП ОСОБА_1 , ПП Фінансово-промислова компанія Каскад та ТОВ ТД Онікс , зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду, який відмовив у задоволені позову, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України Про податок на додану вартість №168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон №168/97-ВР, чинного на час виникнення спірних правовідносин) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов`язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах а , в , г , д пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов`язання з ПДВ у відповідності до положень Закону №168/97-ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 ПК України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов`язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 ПК України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону №996-ХІV, підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини другої статті 3 Закону №996-ХІV на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, вирішуючи спір по суті та посилаючись на положення податкового законодавства чинного на час виникнення спірних правовідносин, суди дійшли правильного висновку, що наведеними правовими нормами, в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів/робіт/послуг чи отримання відповідного доходу від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Верховний Суд відзначає, що судами в рамках даної справи було досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

При цьому, правильно взято до уваги, що податковий орган в обґрунтування прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень не навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на податкової інформації відносно контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Так судами досліджено зміст, та дійсність настання наслідків по укладених між позивачем та його контрагентами наступних договорів: з ТОВ ТД Онікс )В.С.№210301 від 21.03.2011 року, відповідно до якого продавець (ТОВ ТД Онікс ) зобов`язується передати у власність покупцеві (ПрАТ Галичина ) товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму згідно умов цього договору. Загальна сума цього договору - 47716,80 грн., в тому числі ПДВ - 7952,80 грн.; з ПП Фінансово-промислова компанія Каскад №20/11/09 від 03.11.2009, згідно якого продавець (ПП Фінансово-промислова компанія Каскад ) продає, а покупець (ПрАТ Галичина ) купляє цідилки алюмінієві 1000 шт. та ящики пластмасові 2600 шт. у відповідності до заявок покупця, у яких вказується кількість товару, та оплачує його вартість відповідно до умов договору; з ФОП ОСОБА_1 №19/05/10-1 від 19.05.2010, згідно з яким продавець зобов`язується продати та передати у власність покупця (ПрАТ Галичина ) картонно-паперову продукцію, мішки паперові, масло тару, а покупець зобов`язується прийняти товар від продавця та оплатити загальну вартість на умовах цього договору.

При цьому, суди попередніх інстанцій дослідили наявність сформованих по вказаним договореним відносинам з вказаними контрагентами похідних документів. Також судами було встановлено, що отримані товари за наслідками укладених договорів була використана позивачем для ведення власної господарської діяльності. Зокрема, судам установлено, що не заперечено відповідачем товар придбаний у ТОВ ТД Онікс , - преобразователи частоти OMRON 2,2 kw і 1,5 kw та ємкосний давач LC 800, що були передані на виробництво і такі є складовою частиною промислового обладнання доказом чого є наявна в матеріалах схема електрична до установки змішування молочних продуктів з наповнювачем, затверджену 03.02.2011 року, та фотографії елементів обладнання. У ПП Фінансово-промислова компанія Каскад , - цідилки для молока алюмінієві у кількості 1000 шт., а також ящики пластмасові у кількості 26000 шт. Цідилки для молока у березні 2010 року, були передані менеджерам по заготівлі сировини для передачі у підконтрольні їм приймальні пункти молока Бродівського, Радехівського, Сокальського районів Львівської області та Горохівського району Волинської області. Ящики пластмасові передані на виробництво та використані для пакування молочної продукції. На підтвердження вказаних обставин долучила акти приймання-передачі майна від 09.03.2010 (*2) та від 16.03.2010, а також акти списання ТМЦ №ЗГ-0206456 від 31.12.2010 року та від 31.12.2011. У ФОП ОСОБА_1 , - мішки паперові у кількості 27500 шт., які використані у виробництві для пакування, зберігання та переміщування допоміжних матеріалів, на підтвердження чого долучила звіти допоміжних матеріалів за вересень-жовтень 2011 року (*2), березень-квітень 2012 року (*2) та серпень 2012 року.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідач в акті перевірки не наводить обґрунтованих суджень, які б могли заперечити факт завершеності вказаних господарських операцій. При цьому він доводить Суду касаційної інстанції, що дефектність відповідних правовідносин, а відтак їх нереальність та удаваність підтверджуються відсутністю ряду бухгалтерських документів, які на його погляд мали їх супроводжувати, а саме ТТН, актів прийому передачі робіт (послуг, векселів), сертифікатів якості на товар від виробника, гарантійних листів, розрахункові документи.

Суд оцінивши дані доводи, зазначив, що вони є необґрунтованими і в сукупності зібраних судами під час розгляду даної справи доказів не можуть свідчити про удаваність правовідносин між позивачем та його контрагентом в розрізі придбання ТМЦ.

Крім того, Верховний Суд, опираючись на вже напрацьовану позицію з даного питання (постанова від 16.05.2018, справа №813/552/15, провадження №К/9901/25877/18), вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення № 88).

Згідно з пунктом 2.1 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт № 2344-III від 5 квітня 2001 року документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом підпунктів 11.4 та 11.6 Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність ТТН, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Тому питання щодо наявності ТТН, а також правильності її оформлення має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції.

Щодо доводів про відсутність сертифікатів про походження товару як і відсутності актів приймання-передачі придбаного позивачем товарів у названих контрагентів то вони не можуть бути єдиною та законною підставою для висновку про нереальність таких господарських операцій з огляду на доведеність судами попередніх інстанцій обставин їх завершеності, що серед іншого підтверджується фактом оплати приданого позивачем товару.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що позивач не допустив порушень вимог податкового законодавства, що свідчить про протиправність прийняття спірних у даній справі податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2017 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник