Ухвала

від 13.08.2020 по справі 734/2855/17

КОЗЕЛЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/734/2/20 Справа № 734/2855/17

У Х В А Л А

13 серпня 2020 рокусмт. Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Бузунко О.А.,

при секретарі Галюк Л.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Кутукова С.О.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідачів - адвоката Табачної В.Л.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в смт Козелець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності,

встановив:

Позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому було відкрито провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 25 лютого 2020 року підготовче судове засідання було закрито та справа була призначена до судового розгляду по суті на 26 березня 2020 року.

26 березня 2020 року розгляд справи було відкладено за клопотанням представника позивача - адвоката Кутукова С.О. в зв`язку з запровадженням на території України карантину на 12 травня 2020 року.

08 травня 2020 року на електронну адресу суду та 12 травня 2020 року поштовим зв`язком від представника позивача адвоката Кутукова С.О. надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору та про повернення, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , судового збору в сумі 913,13 гривень, повернення грошових коштів у розмірі 40 000,00 гривень, внесених позивачем ОСОБА_1 на депозит ТУ ДСА в Чернігівській області, та про вирішення питання про розподіл інших судових витрат, понесених ОСОБА_1 , а саме: 16 232,80 гривень витрат за проведення судових експертиз і виклик у судове засідання експерта шляхом стягнення вказаної суми з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах.

Заява мотивована тим, що підставою для звернення до суду послужило те, що ОСОБА_1 висунута вимога до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу шляхом примусового викупу 1/3 частки у праві спільної часткової приватної власності на нерухоме майно, а саме: на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,1000 га, з кадастровим номером 7422010499:31:082:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 16 квітня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі - продажу частки житлового будинку та купівлі - продажу частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку, що були посвідчені приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В. Таким чином, на даний час власником спірного майна, а саме: 1/3 частки у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 та 1/3 частки у праві власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, з кадастровим номером 7422010499:31:082:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , являється ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до витягу від 07 травня 2020 року.

Ухвалою суду від 12 травня 2020 року розгляд вище зазначеного клопотання відкладено до 10 червня 2020 року.

10 червня 2020 року в судовому засіданні було вирішено питання про відкладення розгляду справи до 11 серпня 2020 року за клопотанням представника відповідача.

26 червня 2020 року на адресу суду від представника відповідачів надійшов відзив на клопотання представника позивача, про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності.

Відповідно до відзиву, представник відповідачів зазначає наступне. Щодо закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про припинення права власності на земельну ділянку та ін., відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не заперечують. Вважають, що зазначене клопотання необхідно задовольнити. Щодо повернення позивачу судового збору, сплаченого ОСОБА_1 за подання позовної заяви у розмірі 913,13 грн. та грошових коштів у розмірі 40 000 грн., також відповідачі не заперечують.

Стосовно стягнення зі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частинах витрати за проведення судових експертиз і виклик у судове засідання експерта, заперечують з наступних підстав. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 звертають увагу суду на те, що на їх думку, позов ОСОБА_1 з самого початку був не обґрунтований та безпідставний, в зв`язку з чим відповідачами було подано достатньо належних доказів, що знаходяться в матеріалах справи.

Згідно зі ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, тощо. У випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені ЦПК.

ОСОБА_2 сумлінно особисто або через своїх представників відвідувала судові засідання по справі та намагалась не затягувати судовий процес, тобто не зловживала своїми процесуальними обов`язками та сприяла у своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Справа багато часу перебувала в провадженні суду не з вини відповідача, а цьому сприяла сторона позивача. Так, в порівнянні заявлених клопотань про відкладення розгляду справи, можливо зробити такий висновок. Зі сторони позивача було заявлено більш ніж вісім разів клопотання про відкладення розгляду справи, при цьому жодних належних доказів поважних причин неявки до суду, а ні представником позивача, а ні позивачем до суду надано не було (т. 1 а.с. 69, 78, 125, 153; т. 2 а.с. 4, 99, 122, 142, 200), відповідач просила відкласти розгляд справи лише за три роки перебування справи в провадженні суду не більше трьох разів, при цьому надавала обґрунтовані належні докази того, що неявка зі сторони відповідача відбувається з поважних причин (т. 1 а.с. 22, 128; т. 2 а.с. 136).

Також відповідачі звертають увагу на те, що саме зі сторони позивача були намагання затягнути судовий процес, що підтверджено неодноразовими, необґрунтованими клопотаннями про відвід суддів.

Щодо ствердження позивача про те, що відповідачі вчиняли протиправні дії, а також зловживали процесуальними правами, необхідно зазначити, що це лише наклеп зі сторони позивача. Ствердження позивача про те, що підставою звернення з даним позовом до суду стало незаконне вселення ОСОБА_2 до частини будинку ОСОБА_4 не є вірним.

За захистом своїх прав з приводу незаконного вселення ОСОБА_2 до частини будинку ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_1 зверталась до суду з іншим позовом про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод в користуванні та виселенні ОСОБА_4 зі спірного приміщення. Рішення по зазначеній справі відповідачі виконали в добровільному порядку та сплатили в тій справі судові витрати позивачу.

Спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розпочався спочатку тому, що саме ОСОБА_1 заперечувала право власності на спірну частину будинку та земельну ділянку саме ОСОБА_2 .. Тому, остання, була змушена звернутись до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення частки в спільному майні (справа № 734/1050/17) позов був задоволено та рішення набрало сили після перегляду в апеляційній інстанції.

На думку відповідачів, даний позов ОСОБА_1 з`явився лише тому, що позивач мав намір за безцінок стати власником спірної 1/3 частки будинку та земельної ділянки, що належала на праві власності спочатку ОСОБА_2 , а потім ОСОБА_6 . Цей факт підтверджується тим, що ОСОБА_1 звертаючись з даним позовом до суду внесла на депозитний рахунок 40 000 (сорок тисяч) гривень і стверджувала постійно, що спірне майно не коштує більш ніж 40 000 грн. Навіть намагалась впливати на експерта, наголошувала що 1/3 частка будинку це сарай в якому не можливо мешкати. Для досягнення своєї цілі клопотала про проведення експертизи (двічі), та перед експертом ставила запитання: яка вартість частини будинку якою користується відповідач? , не зважаючи на те, що відповідачам: першому, потім другому належала на праві власності 1/3 частина будинку та земельної ділянки (без виділу в натурі) та згідно право установчих документів відповідачам свого часу належало не тільки та частина будинку, якою користувались останні, завдяки доброї волі позивача, а: 1/3 частина будинку житловою площею 108,7 кв.м, веранда а , веранда а1 , погріб а2 , ганок а4 , ганок а6 , сарай Б , огорожа 3, ворота 4, огорожа 5, ворота 6, огорожа 7 та ін.

Відповідачі наголошують, що експертом при проведенні експертизи, не було оцінено саме вартість 1/3 частини будинку, що належало на праві власності відповідачам, а оцінено тільки та частина будинку, якою ОСОБА_1 (дозволила, так як в натурі не були виділені частки сторін) користуватись відповідачу. Хоча при призначені повторної експертизи, представник відповідачів звертав увагу суду, на те, що відповідачі не мають змоги користуватись повністю 1/3 частиною будинку, користуються меншою, так як позивач не дає можливості, навіть користуватись погребом, який також належить на праві власності відповідачам відповідно. Але судом перед експертом були поставлені тільки ті питання, на які наголошувала позивач, так як оплату за експертизу, позивач взяла на себе, за власним бажанням.

На думку відповідачів, всі ці дії, позивач робив навмисно, в надії, що зможе все ж таки майже задарма, за 40 000 грн. позбавити права власності відповідачів.

І тільки після того, як було проведено двічі експертизи, оцінка майна, перед укладанням договорів дарування між відповідачами, позивач по справі зрозумів, що за безцінок не вдасться позбавити права власності відповідачів, окрім того, позов із самого початку необґрунтований та законних підстав позбавляти права власності не має, а тому розпочала перемови з ОСОБА_7 (яка до речі не однократно казала в приватній бесіді з ОСОБА_1 : якщо остання має велике бажання стати власником всього спірного будинку, то нехай пропонує реальну ринкову вартість і тоді зможуть домовитись, так як мешкати по сусідству зі сварливою сусідкою ніхто не мав вже сил).

Лише після того, як позивач переконалась, що за 40 000 грн. не позбавить права власності відповідача, вирішила знайти компроміс і прийняла пропозицію відповідача ОСОБА_4 купити спірну 1/3 частину будинку та земельну ділянку за кошти згідно оціночної вартості. Що підтверджується укладеними договорами купівлі-продажу від 16.04.2020 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

Ствердження позивача про те, що відповідачі зловживали процесуальними правами, а саме щодо навмисного недопущення експерта для обстеження домоволодіння, яке проводилось 23.03.2018 р., представник відповідачів зазначила, що власником спірного майна була на той час, ОСОБА_8 , відповідач по справі також. Відповідач наголошувала в судовому засіданні після того, як справа повернулась до суду після експертизи, що ОСОБА_8 нажаль тільки 19.03.2018 р. отримала листа від експертної установи, в якому їй повідомлялось про призначення дати проведення огляду експертом домоволодіння. Відповідач ОСОБА_8 негайно листом повідомила експертну установу про те, що саме 23.03.2018 р. вона не зможе бути в м. Остер та прийняти експерта, так як мешкає та працює в м. Києві, й до 30.03.2018 р. з роботи відпроситись не має можливості. Зазначений лист був відправлений 20.03.2018 р. на адресу експертної установи, що підтверджується копією заяви про відкладення обстеження об`єкту від 19.03.2018 р., поштовим описом та чеком про відправку.

Також, коли суд вдруге призначив експертизу по справі, ОСОБА_2 намагалась завчасно дізнатись дату огляду будинку, для того, щоб мати змогу домовитись на роботі і бути присутньою на обстеженні. Постійно телефонувала до експертної установи, але відповідь була така ж сама, як і в перший раз, чекайте листа. Хвилюючись, що знову листа може отримати не завчасно, звернулась двічі письмово з проханням врахувати, що мешкає в м. Києві та з проханням повідомити завчасно про проведення експертизи. Це також підтверджується копіями листів та чеків про відправку.

Тому, ствердження позивача, про те, що ОСОБА_8 навмисно не впустила експерта для дослідження в березні 2018р., це лише її припущення. Оскільки судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, тому, ОСОБА_2 і в цьому випадку не зловживала своїми процесуальними правами.

Щодо ОСОБА_4 , то остання на березень 2018 р. не була власником приміщення, а тому не мала права вирішувати, чи впускати когось до приміщення.

Також, ствердження позивача про те, що ОСОБА_3 не виконала вимогу суду щодо обов`язкової явки до суду, не відповідає дійсності, так як, після залучення ОСОБА_4 до участі в справі в якості співвідповідача (клопотання позивача від 10.01.2019 р. а.с. 240-241) відбувались 7 (сім) судових засідань, інтереси відповідача представляла адвокат Табачна B.Л. па підставі договору, і жодного разу в судових засіданнях, згідно протоколів від 10.01.19 р. (а.с. 243-245); від 12.02.19 р. ( т. 2 а.с. 27); від 27.02.19 р. (т. 2 а.с. 46-48); від 18.03.19 р. (т. 2 а.с. 70-74); від 03.04.19 р. (т. 2 а.с. 89-94); від 12.12.19 р. (т. 2 а.с. 144); від 16.01.20 р. (т. 2 а.с. 158-160), судом не було визнано явку відповідача ОСОБА_4 обов`язковою.

ОСОБА_2 розуміючи те, що позивач все рівно не дасть їй можливості вільно користуватись її майном, а саме, буде й надалі всіляко чинити перешкоди в користуванні майном, не пускати навіть па подвір`я, скориставшись своїм правом власника, на той день розпорядилась своїм майном, подарувала його іншій особі, як власник, відповідно до ст. 319 ЦК України, мала право розпорядитися своїм майном на власний розсуд.

Тому, після укладання договорів дарування 24.09.2018 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 взагалі є в даній справі неналежним відповідачем.

Підсумовуючи вище зазначене, відповідачі просять в стягненні зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах, судових витрат, в тому числі за проведення судових експертиз і виклик у судове засідання експерта, - відмовити.

Позивач та її представник в судове засідання не зявилися, від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 та адвокат Табачна Л.В., яка діє в інтересах відповідачів, в судовому засіданні не заперечувала проти закриття провадження в справі, проте заперечувала проти покладення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, на відповідачів.

Суд, розглянувши клопотання, заслухавши думку учасників, які з`явилися в судове засідання, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Після закриття провадження позивач не має права на повторне звернення до суду з тим же позовом.

Підстави для закриття провадження в справі вичерпно визначені ст. 255 ЦПК України.

Частиною 2 ст. 255 ЦПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає сторонам право вільно розпоряджатися предметом спору і процесу, зокрема, позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти мирову угоду (ст.ст. 206, 207 ЦПК України).

Судом встановлено, що 16 квітня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були укладені договори купівлі - продажу частки житлового будинку та купівлі - продажу частки у праві спільної часткової власності на земельну ділянку, що були посвідчені приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В. Таким чином, на даний час власником спірного майна, а саме: 1/3 частки у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 та 1/3 частки у праві власності на земельну ділянку, площею 0,1000 га, з кадастровим номером 7422010499:31:082:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , являється ОСОБА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до витягу від 07 травня 2020 року, та виключає наявність предмета спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Судом не встановлено підстав для не прийняття заяви про закриття провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмету спору.

За таких підстав суд вважає, що заява позивача про закриття провадження по справі підлягає задоволенню, а провадження у справі підлягає закриттю.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам, що відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається .

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю в зв`язку з відсутнім предметом спору, а судовий збір підлягає поверненню.

Щодо вирішення питання про судові витрати суд зазначає таке.

Питання розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі визначено ст. 142 ЦПК України. Вказана норма процесуального закону не передбачає стягнення понесених позивачем судових витрат з відповідача в разі закриття провадження у справі.

Аналогічні роз`яснення містяться в п.п. 35, 38 Постанови пленуму ВССУ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах .

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що відповідачем було допущено зловживання процесуальними правами або того, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони, як це передбачено вимогами ч. 9 ст. 141 ЦПК України /і яку суд міг би застосувати/, що виключає право позивача заявляти вимогу про компенсацію здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій відповідача, оскільки це нічим не підтверджено, натомість відповідачами надано докази на підтвердження того, що зловживання правами не мало місця.

Неспроможність відповідача надати доступ до свого приміщення для проведення його огляду експертом, про що експерт письмово повідомляється /на підтвердження чого суду надані відповідні докази/, не може свідчити про зловживання правами. Відповідач не лише попередила експерта про неможливість надання доступу до приміщення, а і вказала період, протягом якого вона це не зможе зробити - і цей період не був тривалим, що також не дає підстави суду стверджувати про зловживання відповідача. Суд також звертає увагу на те, що позивач звернулася до суду з тих підстав, що мала намір стати одноособовим власником будинку, а відповідач не задовольнила таку вимогу в добровільному порядку. Проте такі дії не можуть свідчити про необґрунтованість дій відповідача. За наведених обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні питання про відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертиз та викликом експерта.

В клопотанні про закриття провадження в справі також порушено питання про повернення суми в розмірі 40 000,00 грн., внесеної на депозитний рахунок. Аналіз квитанції, яка міститься в матеріалах справи /т. 1, а.с. 13/ свідчить, що вказана сума внесена в межах справи № 734/1050/17, в той час як клопотання про повернення вказаної суми заявлено в справі № 734/2855/17. Позивачем не надано доказів на підтвердження внесення коштів на депозитний рахунок в сумі 40 000,00 грн. в справі № 734/2855/17. Суд, розглядаючи справу № 734/2855/17, не повноважний вирішувати питання про витрати, понесені в іншій справі, зокрема, в справі № 734/1050/17. Разом з тим, суд вважає необхідним розяснити позивачу, що він має право отримати оригінал квитанції, яка міститься в справі № 734/2855/17, про внесення коштів в сумі 40 000,00 грн. на депозитний рахунок та звернутися до суду в рамках справи № 734/1050/17 про повернення вказаної суми.

Керуючись ст.ст. 141, 142, 255, 256 ЦПК України, ст. 7 Закону України Про судовий збір , суд,-

ухвалив:

клопотання представника позивача - адвоката Кутукова С.О. про закриття провадження в справі та розподіл понесених витрат - задовольнити частково.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності - у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Повернути ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з державного бюджету 913,13 гривень (дев`ятсот тринадцять гривень тринадцять копійок) судового збору, сплаченого згідно квитанції № 312 від 14 червня 2017 року.

В іншій частині вимоги клопотання залишити без задоволення.

Роз`яснити позивачу, що у зв`язку із закриттям провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя О.А. Бузунко

Повний текст ухвали складений 13 серпня 2020 року.