Рішення

від 05.08.2020 по справі 903/994/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 серпня 2020 року Справа № 903/994/19

за позовом: Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

до відповідача: Антоненко Антоніни Валентинівни

про стягнення 125612,39 грн.

Суддя Вороняк А.С.

секретар судового засідання Хвищук Н. В.

за участю представників сторін:

від позивача: н/з,

від відповідача: н/з,

Встановив: Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулися з позовом до Антоненко Антоніни Валентинівни про стягнення 125612,39 грн., з них 16154,61 грн. заборгованість за кредитом, 45460,67 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 63997,11 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням зобов`язань за кредитним договором №б/н від 18.12.2012, на підставі якого фізична особа-підприємець Антоненко А.В. користувалася кредитними коштами.

Оскільки 18.12.2012 відповідач приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг , а на підставі заявки на гарантований платіж банк здійснив кредитування відповідача шляхом проведення платежу за рахунок кредитних коштів у межах встановлених для відповідача лімітів, відповідач не повернула отримані кошти у встановлений строк, то за даними банку станом на 17.10.2019 заборгованість Антоненко Антоніни Валентинівни становить 125612,39 грн., з них: 16154,61 грн. заборгованості за кредитом, 45460,67 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на поточну та прострочену заборгованість згідно пунктів 3.3.9.1. та 3.31.9.2. Умов, 63997,11 грн. заборгованості по пені, нарахованої згідно пункту 3.31.10.1. Умов, несплата яких і стала підставою для звернення з позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 03.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.01.2020.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29.01.2020 повідомлено сторони про призначення підготовчого засідання на 19.02.2020.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.02.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів по 02.04.2020, повідомлено сторони про призначення підготовчого засідання на 04.03.2020 також постановлено здійснити офіційне оприлюднення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про виклик у судове засідання відповідача - Антоненко Антоніну Валентинівну .

Відповідач в судове засідання 04.03.2020 не прибув, уповноваженого представника не направив, ухвала суду від 19.02.2020 була направлена на адресу, що зазначена в відомостях підрозділу УДМС України у Волинській області від 26.12.2019, була повернута поштовим відділенням з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

У судовому засіданні 04.03.2020р. судом ухвалено на місці закрити підготовче провадження у справі та призначити розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 04.03.2020 було повідомлено сторони, що розгляд справи по суті відбудеться 25.03.2020 на 10:30 год.

Судом було оприлюднено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України про повідомлення про судове засідання відповідача на 25.03.2020.

В судове засідання 25.03.2020 представники сторін не з`явились. Про причини неявки суд не повідомили.

Ухвала суду від 04.03.2020 яка була направлена на адресу відповідача, що зазначена в відомостях підрозділу УДМС України у Волинській області від 26.12.2019 була повернута поштовим відділенням з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 25.03.2020 повідомлено сторони, що розгляд справи по суті відбудеться 06.05.2020 .

Ухвалою суду від 06.05.2020 було повідомлено сторони, що розгляд справи по суті відбудеться 10.06.2020.

У зв`язку із підтвердженням захворювання працівника Господарського суду Волинської області коронавірусом COVID-19 з 09.06.2020 приміщення суду було закрито для сторін та їх представників з метою проведення дезінфекції і профілактичних заходів. Судові засідання не проводились. З 16.06.2020 роботу суду було відновлено у звичайному режимі із дотриманням окремих карантинних обмежень, зокрема, маскового режиму, температурного скринінгу, обмеженого доступу відвідувачів суду.

Ухвалою суду від 18.06.2020 розгляд справи по суті було призначено на 15.07.2020.

У зв`язку із недостатністю фінансування суду, кошти для закупівлі марок були відсутні, тому ухвалу суду від 18.06.2020 не було надіслано сторонам по справі, про що складено Акт від 19.06.2020 (а.с. 94).

Беручи до уваги, що направлені на адресу відповідача ухвали суду від 03.01.2020, 29.01.2020, 19.02.2020, 04.03.2020, 25.03.2020 та 06.05.2020 не були вручені під час доставки з відмітками "Інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення", дійшов висновку за необхідне повідомити відповідача про дату та час судового засідання по розгляду справи по суті через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та направити ухвалу суду сторонам по справі поштою.

Ухвалою суду від 15.07.2020 було відкладено розгляд справи по суті на 05.08.2020 на 12:30 год.

В судове засідання 05.08.2020 представники сторін не з`явились.

Представнику позивача було відомо про дату і час розгляду справи, що підтверджується розпискою від 15.07.2020.

Відповідно до вимог ст. 120 Господарського процесуального кодексу України , суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Тобто, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Відповідач неодноразово повідомлявся про дату й час проведення підготовчих засідань та дату й час розгляду справи по суті через офіційний веб-сайт судової влади України, ухвали суду від 03.01.2020, 29.01.2020, 19.02.2020, 04.03.2020, 25.03.2020, 06.05.2020, 18.06.2020, 15.07.2020 були опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Отже, відповідач не був обмежений у доступі до інформації про дату і час проведення судових засідань, і відповідно мав змогу надати суду відзив на позовну заяву або клопотання відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України з обґрунтованими поясненнями причин неможливості бути присутнім у судових засіданнях. Тобто відповідач мав змогу ознайомитися зі змістом ухвал самостійно, навіть якщо ухвалу в паперовому вигляді ним не було отримано.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що господарським судом було виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідач, у розумінні вимог ст. 120 ГПК України , вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору, -

встановив:

18.12.2012 фізична особа-підприємець Антоненко Антоніна Валентинівна підписала заяву на відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 та карткового рахунку № НОМЕР_2 (надалі-заява) (а.с. 14), у якій висловлено згоду з Умовами та правилами надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку www.рb.uа, та Тарифами банку, які разом з даною заявою становлять договір банківського обслуговування.

Заява скріплена підписом та відтиском печатки фізичної особи-підприємця Антоненко А. В.

18.01.2017 відповідач припинила свою господарську діяльність, що підтверджується відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Після підписання заяви про відкриття поточного рахунку, заява була прийнята провідним менеджером ПАТ КБ Приватбанк, на ній зазначено номер відкриття поточного рахунку - № НОМЕР_1 та карткового рахунку № НОМЕР_2 , його валюта - гривня.

Відповідно до змісту заяви про відкриття поточного рахунку банк за наявності вільних грошових ресурсів здійснює обслуговування кредитного ліміту клієнта за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, про розмір якого банк повідомляє клієнту на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, що розміщені в мережі інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із цією анкетою (заявою) складають Договір банківського обслуговування (а.с. 14).

Як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2013 відповідач подала до банку заявку на гарантований платіж (доручення на договірне списання), яка була підписана в системі інтернет-клієнт-банк Приват24, а саме: номер заявки: 4, дата заявки: 11.11.2013, рахунок відправника НОМЕР_1 , найменування відправника: Антоненко А. В., сума платежу: 28000 UAН, в тому числі за рахунок особистих коштів: 0,00 UAН, за рахунок кредитних коштів: 28000UAН, дата зарахування коштів отримувачем: 18.11.2013, дані отримувача: рахунок: НОМЕР_3 , Дяк А.О. - підприємець, призначення платежу: опл. за автотрансп. Послуги зг. рах. 05/11 від 05.11.2013 . Строк повернення кредиту: 18.11.2013. Заявка на гарантований платіж являється дорученням (НОМЕР_1) Антоненко А. В. Заявка підписана 11.11.2013 в системі інтернет-клієнт-банку приват24.

Заявка на суму 28000 грн. була виконана банком в розмірі 27903,19 грн., що підтверджується випискою по рахунку НОМЕР_1 (а.с. 26).

Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (частини 1, 2 статті 1068 Цивільного кодексу України).

Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Згідно з пунктами 6.1 і 6.3 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам) (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин), нерезидентам України (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

За загальним правилом, передбаченим частиною 1 статті 1072 ЦК України та п. 22.9 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк повинен виконати розпорядження клієнта виключно в межах залишку грошей на рахунку платника.

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 1069 Цивільного кодексу України якщо відповідно до договору банківського рахунку банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Судом встановлено, за своєю правовою природою правовідносини сторін носять ознаки змішаного договору банківського рахунку та кредитного договору.

Норми чинного законодавства надають сторонам договору банківського рахунку можливість передбачити в ньому положення про надання банком кредиту, який надається понад залишок грошових коштів на поточному рахунку клієнта в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка. Таке кредитування рахунка клієнта надає останньому можливість здійснювати платежі за умови відсутності або недостатність грошових коштів на його рахунку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 923/760/18.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву на відкриття рахунків, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Наведеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк".

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Оскільки жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідач знайомилася саме з цією редакцією витягу з Умов та правил надання банківських послуг немає, вони ним не підписані, ці Умови та правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору.

Суд не погоджується із розподілом коштів позивачем та їх зарахуванням. Всього відповідачем сплачено 25320,70 грн., з них: 11748,58 грн. банк зарахував в погашення заборгованості по тілу кредиту, 8909,12 грн. - за процентами за користування кредитом, 4663 грн. - пеню.

Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача 125612,39 грн., з них: 16154,61 грн. заборгованості за кредитом, 45460,67 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на поточну та прострочену заборгованість згідно пунктів 3.3.9.1. та 3.31.9.2. Умов, 63 997,11 грн. заборгованості з пені, нарахованої згідно пункту 3.31.10.1. Умов.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом та пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку посилається на витяг із Умов та Правил надання банківських послуг , розміщених на сайті банку, як на невід`ємну частину спірного договору. При цьому, як зазначалось вище, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, якою відповідач приєднався до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Як свідчать матеріали справи, ні у заявці на гарантований платіж, ні у заяві на відкриття рахунку не зазначено процентної ставки та умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення грошового зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, приписи ч.2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення прав позивача, а тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

За таких обставин є правові підстави для стягнення з відповідача суми фактично отриманих і не повернутих коштів в розмірі 2582,49 грн. (виходячи з розрахунку: 16154,61 грн.(сума заборгованості відповідача по тілу кредиту) - 8909,12 грн.(оплачені відповідачем проценти за користування кредитом) - 4663грн.(оплачена відповідачем пеня) = 2582,49 грн.).

Приписами ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що Умови та правила надання банківських послуг не розцінюються як частина кредитного договору, суму наданих банком коштів на підставі заявки на гарантований платіж в розмірі 27903,19 грн., її фактичне отримання позичальником та часткове повернення, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази сторін, господарський суд, оцінюючи їх за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 2582,49 грн., а в іншій частині про стягнення 123029,90 грн., з них: 13572,12 грн. заборгованості по тілу кредиту, 45460,67 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом, 63997,11 пені суд відмовляє через безпідставність та необґрунтованість.

Враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 39,50 грн., а в іншій частині 1881,50 грн. на позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Антоненко Антоніни Валентинівни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) 2582,49 грн. (дві тисячі п`ятсот вісімдесят дві гривні сорок дев`ять копійок) заборгованості по тілу кредиту та 39,50 (тридцять дев`ять гривень п`ятдесят копійок) сплаченого позивачем судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до Антоненко Антоніни Валентинівни про стягнення 123029,90 грн., з них: 13572,12 грн. заборгованості по тілу кредиту, 45460,67 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом, 63997,11 пені - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення

складено 14.08.2020

Суддя А. С. Вороняк