Постанова

від 01.12.2020 по справі 903/994/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року Справа № 903/994/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Розізнана І.В.

суддя Грязнов В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду Волинської області від 05.08.2020 року у справі №903/994/19 (суддя Вороняк А.С., повний текст рішення складено 14.08.2020 р.)

за позовом акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до ОСОБА_1

про стягнення 125612,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 05.08.2020 року у справі №903/994/19 позов акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення 125612,39 грн. задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 2582,49 грн. заборгованості по тілу кредиту та 39,50 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог про стягнення 123029,90 грн., з яких: 13572,12 грн. заборгованості по тілу кредиту, 45460, 67 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом, 63997,11 пені - відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач просить суд стягнути з відповідача 16154,61 грн. заборгованості за кредитом, 45460,67 грн. заборгованості за відсотками нарахованими на поточну та прострочену заборгованість згідно пунктів 3.3.9.1. та 3.31.9.2. Умов та 63997,11 грн. заборгованості з пені, нарахованої згідно пункту 3.31.10.1. Умов.

Однак з огляду на те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме долучений до позовної заяви Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, якою приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також на те, що ні у заявці на гарантований платіж, ні у заяві на відкриття рахунку не зазначено процентної ставки та умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення грошового зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, суд не погоджується з розподілом позивачем фактично сплачених відповідачем коштів.

Таким чином з огляду на відсутність підстав для нарахування згідно умов договору процентів за користування кредитом та пені, господарський суд Волинської області приходить до висновку про перерозподіл коштів сплачених відповідачем та зарахування 25320,70 грн. в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту. Тому суд вважає обґрунтованим задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2582,49 грн. заборгованості за тілом кредиту.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що відсутність підпису уповноваженої особи відповідача на Умовах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, а також не вказує на відсутність договірних правовідносин між сторонами та про відсутність заборгованості. Апелянт зазначає, що підпис відповідач поставив саме в заяві про приєднання до вказаних Умов, чим засвідчив факт згоди з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.

Заявник, звертає увагу апеляційного суду на те, що відмовляючи в частині позовних вимог, місцевий господарський суд вважав, що Умови не можна вважати складовою частиною кредитного договору через їх мінливість, при цьому керувався позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові по справі №342/180/17-ц від 03.07.2019р.. Однак АТ КБ "Приватбанк" вважає, що така позиція Великої Палати Верховного Суду не може застосовуватись до спірних правовідносин оскільки обставини справи №342/180/17-ц відмінні від обставин справи №903/994/19, зокрема, спір стосувався цивільної справи та відповідачем у справі є фізична особа, на яку розповсюджується дія законодавства про захист прав споживачів.

Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", посилаючись на положення ст.1054 ЦК України та ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", додає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків по кредиту, суд першої інстанції знехтував принципами платності кредитного договору. Вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних правових підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.

Позивач також вказує, що відповідач виконання своїх зобов`язань за договором не довів, факту укладення кредитного договору не заперечував, вимог про визнання його недійним або неукладеним не заявляв, окремі умови укладеного договору не оспорював, розмір наявної заборгованості перед позивачем не спростував.

Відповідач, ОСОБА_1 , своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не скористалась.

Частиною 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи викладене, а також приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду Волинської області від 05.08.2020 року у справі №903/994/19 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2012 р. акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та фізичною особою-підприємцем Антоненко Антоніною Валентинівною було підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитками печатки (надалі - заява) (а.с. 14). У відповідності до заяви позивач відкрив відповідачу поточний рахунок № НОМЕР_1 (валюта - гривня) та картковий рахунок № НОМЕР_2 (валюта - гривня).

Підписавши цю заяву, відповідач висловив згоду із Умовами та Правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування за розрахунковими картками (що розміщені на сайті банку http://www.privatbank.ua, https://www.client-bank.privatbank.ua), Тарифами банку, які разом із цією заявою та карткою зі зразками підписів і відбитка печатки, складають Договір банківського обслуговування.

В заяві сторони погодили, що у разі відсутності або недостатності коштів на рахунку клієнта (у разі перевищення суми платежу над залишком коштів) банк може встановити клієнту на рахунок кредитний ліміт.

Банк за наявності вільних грошових ресурсів здійснює обслуговування кредитного ліміту клієнта за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, про розмір якого банк повідомляє клієнту на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміна ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентуються Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом із цією анкетою (заявою) складають договір банківського обслуговування.

18.01.2017 р. відповідач припинив свою господарську діяльність, що підтверджується відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Зі змісту довідки про розміри встановлених кредитних лімітів ФОП Антоненко А.В. вих. №НОК-087 від 22.11.2019 р. вбачається, що станом на 11.11.2013 р. розмір кредитного ліміту по рахунку № НОМЕР_1 становив 29500 грн. (а.с.22)

11.11.2013 р. відповідачем було подано до банку заявку №4 на гарантований платіж (доручення на договірне списання), яка була підписана в системі інтернет-клієнт-банк Приват24, а саме: з рахунку відправника ОСОБА_1 № НОМЕР_1 на рахунок підприємця Дяка Анатолія Олексійовича № НОМЕР_3 було здійснено платіж у сумі 28000 UAН ( в тому числі за рахунок особистих коштів: 0,00 UAН, за рахунок кредитних коштів: 28000 UAН). Призначення платежу: "опл. за автотрансп. послуги зг. рах. 05/11 від 05.11.2013 р.". Дата зарахування коштів отримувачем: 18.11.2013 р.. Строк повернення кредиту визначено 18.11.2013 року. В заявці на гарантований платіж зазначено, що остання являється дорученням (26007055502000) Антоненко А.В. на списання грошових коштів в оплату за господарським договором.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором №б/н від 18.12.2012 р. (а.с.24) та виписки по рахунку НОМЕР_1 (а.с. 26) заявка на суму 28000 грн. була виконана банком в розмірі 27903,19 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічний припис містить статті 526 ЦК України.

Згідно статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно з ч.1,2 ст.1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (частини 1, 2 статті 1068 Цивільного кодексу України).

Пунктами 6.3 статті 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" унормовано, що Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Статтею 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом (ст.1069 ЦК України).

Можливість встановлення АТ КБ "Приватбанк" на рахунок ФОП Антоненко А.В. кредитного ліміту визначена підписаною сторонами заявою про відкриття поточного рахунку, що є частиною договору банківського обслуговування. Розміри встановлених кредитних лімітів підтверджуються відповідною довідкою про розміри наданих ФОП Антоненко А.В. кредитних лімітів (а.с.22).

Таким чином господарським судом Волинської області вірно було встановлено, що за своєю правовою природою правовідносини сторін носять ознаки змішаного договору банківського рахунку та кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Оцінюючи твердження апелянта про те, що відсутність підпису відповідача на Умовах не свідчить про не ознайомленість з ними, а також щодо того, що відповідач поставив підпис в заяві про приєднання саме до вказаних Умов, чим засвідчив факт згоди з умовами кредитування та отримання кредиту на цих умовах, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, останній має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ті умови, на які посилається позивач, як на підставу позову у даній справі. При цьому, з огляду на зміст статті 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/548/19, постанова від 12.03.2020р.).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані позивачем до позовної заяви у даній справі витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с.15-21) були доведені до відома фізичної особи-підприємця Антоненко А.В. під час підписання заяви про відкриття поточного рахунку від 18.12.2012 р., а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у розмірах і порядках нарахування вказаних позивачем у документах доданих ним до позовної заяви.

Крім того, витяг з Умов та правил надання банківських послуг належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни до Умови.

Апеляційним господарський суд встановив, що до спірних правовідносин неможливо застосувати ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк".

Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, а тому його не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування, укладеного 18.12.2012 року шляхом підписання заяви про відкриття поточного рахунку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у заяві відповідача про відкриття поточного рахунку від 18.12.2017 р. процентна ставка по кредиту не зазначена. Також у цій заяві відсутні умови про застосування до відповідача відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання та, відповідно, не визначено її розміру. Заявка на гарантований платіж від 11.11.2013 р. таких умов також не містить.

Таким чином колегією суддів встановлена відсутність підстав вважати, що сторони обумовили розмір процентів за кредитом, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Щодо посилання позивача на той факт, що відповідач не заперечував факту ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг та укладення кредитного договору, не доводив виконання своїх зобов`язань за договором, не спростовував розмір наявної заборгованості перед позивачем, а тому відповідно до ст.13 ГПК України несе ризик настання наслідків невчинення ним процесуальних дій, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).

Згідно з ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що виходячи з принципу змагальності господарського процесу, обов`язок доказування щодо предмету та підстав заявлених позовних вимог покладається на позивача. Водночас відсутність заперечень з боку відповідача не є підставою для безумовного визнання існування тих чи інших обставин, на які посилається позивач у справі, а суд не звільняється від обов`язку перевірки наданих позивачем доказів на підтвердження його позовних вимог.

Частиною 4 статті 236 ГПК України унормовано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо доводів позивача про безпідставність застосування до цих правовідносин правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17, необхідно зазначити, що господарським судом Волинської області, за встановлених обставин справи, були враховані такі висновки відповідно до норм ч. 4 ст. 236 ГПК України. При врахуванні вказаної правової позиції необхідно виходити з наданого судом тлумачення норм права, а не суб`єктного складу сторін спору чи виду судочинства в межах якого вирішувався спір.

Доводи апелянта про те, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку щодо стягнення процентів по кредиту суд першої інстанції знехтував принципами платності кредитного договору не приймаються судом до уваги, оскільки місцевий господарський суд не вказував, що кредит є безоплатним, а лише констатував недоведеність позивачем істотних умов кредитного договору, зокрема, щодо розміру та порядку нарахування процентів.

Водночас вказані доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, які є законними, відповідають встановленим обставинам справи та узгоджуються з правової позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах.

На підставі вищевикладеного, з огляду на відсутність правових підстав для нарахування процентів за кредитом та пені, місцевий господарський суд правомірно встановив наявність підстав для здійснення перерозподілу коштів сплачених відповідачем за договором, шляхом зарахування всіх коштів в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту. Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 2582,49 грн. заборгованості по тілу кредиту.

Апеляційний господарський суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 05.08.2020 р. у справі №903/994/19 залишити без змін, апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, порядку та строк, передбачений ст.ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "01" грудня 2020 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.