Рішення

від 06.08.2020 по справі 910/18250/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2020Справа № 910/18250/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Юрковської В.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження,

справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДЕНВЕР-ОІЛ (вул. Євгена Чикаленка, буд. 1А, оф. 103, м. Кропивницький, Кіровоградська обл., 25006) до Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001), треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю МЕГАПРОМ ЛТД (вул. Журналістів, буд. 9Д, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49051, ідентифікаційний код 33857048), Товариство з обмеженою відповідальністю ДІЛЕТРА (ідентифікаційний код 33858392,вул. Б. Хмельницького, буд. 14А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49051); Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕХСЕРВІСМОНТАЖ (ідентифікаційний код 33669840, вул. Троїцька, буд. 21Г, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000); Товариство з обмеженою відповідальністю ФРІЛАЙН (ідентифікаційний код 32952674, вул. Челюскіна, буд. 8, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000); Товариство з обмеженою відповідальністю ТАМЕРСА (ідентифікаційний код 37070361, вул. Б. Кротова, буд. 16, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49007) про визнання договору поруки недійсним,

Представники сторін:

від позивача:Галушко Сергій Іванович (ордер серії КР № 030038 від 18.12.2019);

від відповідача: Яковенко Олександр Олександрович (довіреність №6 від 03.03.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5127/10 від 31.01.2014)

від третіх осіб: не з`явились,

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду міста Києва надійшла зазначена позовна заява та передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд визнати недійсним договір поруки №4М13464И/П від 17.11.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ДЕНВЕР-ОІЛ та Акціонерним товариством Комерційний банк ПРИВАТБАНК ; стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДЕНВЕР-ОІЛ судові витрати у розмірі 1921,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір поруки №4М13464И/П від 17.11.2016вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 позовна заява прийнята до розгляду, у вказаній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.01.2020. Запропоновано відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, запропоновано позивачу у строк не пізніше п`ять днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати відповідь на відзив в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

20.01.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

24.01.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заявлено клопотання про витребування доказів. Також у відзиві банк зазначає, що отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 ЦК України. Позивачем не доведено позовні вимоги, а саме не доведено наявності підстав для визнання недійсним договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Демидова В.О. підготовче засідання у справі № 910/18250/19 відкладено на 13.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, строк підготовчого провадження продовжено на строк до 30 днів, підготовче засідання відкладено на 12.03.2020.

20.02.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів.

У зв`язку із установленням в Україні карантину у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 20.03.2020 №242, від 25.03.2020 №239, від 29.03.2020 №241, від 02.04.2020 №255), судове засідання у справі № 910/18250/19 призначено на 15.05.2020.

08.05.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

15.05.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 15.05.2020 сторони не з`явилися.

У зв`язку із неявкою в підготовче засідання 15.05.2020 сторін підготовче засідання у справі № 910/18250/19 відкладено на 04.06.2020.

В підготовче засідання 04.06.2020 з`явилися представника позивача та відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 залучено до участіусправі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю ДІЛЕТРА (ідентифікаційний код 33858392,вул. Б. Хмельницького, буд. 14А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49051); Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕХСЕРВІСМОНТАЖ (ідентифікаційний код 33669840, вул. Троїцька, буд. 21Г, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000); Товариство з обмеженою відповідальністю ФРІЛАЙН (ідентифікаційний код 32952674, вул. Челюскіна, буд. 8, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000); Товариство з обмеженою відповідальністю ТАМЕРСА (ідентифікаційний код 37070361, вул. Б. Кротова, буд. 16, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49007). Зобов`язано позивача направити третім особам копію позовної заяви з додатками та докази такого направлення надати суду. Третім особам встановлено строк до 29.06.2020, але не пізніше закінчення підготовчого провадження для надання суду письмових пояснень щодо позову та відзиву (у разі подання) з викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову та відповідні докази; докази направлення пояснень з доданими до них документами на адреси всіх учасників справи. Пояснення щодо позову та щодо відзиву (у разі подання) надати з урахуванням вимог ст. 168 Господарського процесуального кодексу України. Відкладено підготовче засідання у справі № 910/18250/19 на02.07.2020.

01.07.2020 позивач подав до суду додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

02.07.2020 відповідач подав заперечення для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.08.2020.

У судове засідання 06.08.2020 з`явились представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі.

Треті особи у судове засідання 06.08.2020 не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 06.08.2020 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

17.11.2016 між ПАТ КБ Приватбанк (надалі - банк) та ТОВ ДЕНВЕР ОІЛ (надалі - позичальник) укладено кредитний договір № 4Д16123Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4 029 301 067,26 грн.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" та ПАТ КБ Приватбанк укладено такі договори поруки в забезпечення виконання таких осіб перед КБ Приватбанк :

- договір поруки №4Д13318И/П від 17.11.2016 року в забезпечення виконання зобов`язання ДІЛЕТРА (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 21.05.2013 року №4Д13318И від 12.11.2013 року, №4Д13720И від 13.11.2013 року, №4Д13721И від 14.10.2014 року, №4Д14328И від 30.03.2016 року №4Д16009Д (надалі первісні кредитні договори кредитні договори старого боржника ).

- договір поруки №4М13464И/П від 17.11.2016 року в забезпечення виконання зобов`язання МЕГАПРОМ ЛТД (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 02.08.2013 року № 4М13464И, від 05.08.2013 року № 4М13469И, від 08.04.2014 року № 4М14158И, від 20.02.2015 року № 4М15061И (надалі первісні кредитні договори кредитні договори старого боржника ).

- договір поруки №4Т13310И/П від 17.11.2016 року в забезпечення виконання зобов`язання ТЕХСЕРВІСМОНТАЖ (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 17.05.2013 року №4Т13310И, від 12.11.2013 року № 4Т13722И, від 19.11.2013 року №4Т13756И, від 20.11.2013 року №4Т13757И, від 11.11.2014 року № 4Т14342И (надалі первісні кредитні договори кредитні договори старого боржника ).

- договір поруки № 4Ф13354И/П від 17.11.2016 року в забезпечення виконання зобов`язання ФРІЛАЙН (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 10.06.2013 року №4Ф13354И, від 12.06.2013 року № 4Ф13355И, від 09.10.2013 року №4Ф13655И, від 17.02.2014 року №4Ф14146И, від 20.02.2015 року №4Ф15055И (надалі первісні кредитні договори кредитні договори старого боржника ).

- договір поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 року в забезпечення виконання зобов`язання ТАМЕРСА (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 05.06.2013 року №4Т13350Д, від 07.06.2013 року № 4Т13351Д, від 11.06.2013 року №4Т13352И, від 20.02.2014 року №4Т14141И (надалі первісні кредитні договори кредитні договори старого боржника ).

Відповідно до п. 2 договору поруки №4М13464И/П від 17.11.2016 року поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

У пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно із п. 4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п. 5 договору поруки).

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

За змістом пункту 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ ПРИВАТБАНК . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті Призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до п.9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно із п. 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п.14 договору поруки).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією щодо позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув останньому пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі трансформації кредитного портфеля Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк . Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, ПАТ КБ Приватбанк зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ Прайсвортерхаускуперс (аудит) . Пізніше, такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ Ернст енд Янг аудиторські послуги ), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ Приватбанк .

Таким чином, дії товариства із отримання кредитних коштів по кредитному договору №4Д16123Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану трансформації кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

За твердженнями позивача, обов`язковою умовою на якій наполягало товариство було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання старих боржників перед банком.

На виконання такого плану представники ПАТ "КБ Приватбанк" та компанії позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та банком укладено кредитний договір №4Д16123Г, та договори поруки : № 4Д13318И/П, № 4М13464И/П, № 4Т13310И/П, № 4Ф13354И/П, № 4Т13350Д/П.

Позивач вказує, що на виконання вказаних договорів поруки ним як поручителем були перераховані на користь банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки.

Разом з тим, у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов п. 8 та п. 10 договорів поруки, позивач вважає, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

За таких обставин, позивач вважає, що банк ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав відповідача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав .

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу №2від 14.11.2016загальних зборів засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю ДЕНВЕР-ОІЛ , а саме по першомупитанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з ПАТ КБ Приватбанк на суму 4 300 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 15.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 15.11.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за старими кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4Д16123Г від 17.11.2016, а саме в пункті А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Більше того, відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Вказане додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

За таких обставин, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4Д16123Г від 17.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Таким чином, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Викладені позивачем обставини не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного правочину. Наведене позивачем також не свідчить про умисне введення його представника в оману під час укладення сторонами спірного правочину та не доводить наявність безпосереднього зв`язку між обманом та волевиявленням позивача щодо вчинення правочину та умислу в діях відповідача.

Частинами 1 та 2 ст. 556 Цивільного кодексу України встановлено, що після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Виходячи з наведених норм суд зазначає, що метою укладення договору поруки є убезпечення інтересів кредитора та надання йому певних гарантій стосовно того, що зобов`язання боржника перед кредитором (або його частина, обумовлена договором поруки) буде виконано.

Виконання зобов`язання поручителем на користь кредитора не припиняє таке зобов`язання для боржника, адже поручитель у такому випадку набуває прав кредитора перед боржником, обов`язок якого він виконав, та, відповідно, має право вимагати від боржника відшкодування виконаного ним обов`язку на свою користь. При цьому, поручитель вправі вимагати від боржника виконання зобов`язання на свою користь лише в тій частині, у якій вказаний обов`язок був виконаний самим поручителем.

З викладеного вбачається, що отримання прибутку не може бути прямою метою укладення договору поруки, адже порука передбачає лише необхідність відшкодування поручителю того, що він виконав за чужим зобов`язанням. Хибне розуміння позивачем правової природи договору поруки не може свідчити про введення його в оману відповідачем.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, з огляду на що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові у повному обсязі (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237-238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановленийст.256 Господарського процесуального кодексу Українита в порядку, передбаченомуст.257 Господарського процесуального кодексу Україниз урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 РозділуХІПерехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 14.08.2020

Суддя В.О.Демидов