Постанова

від 03.11.2020 по справі 910/18250/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2020 р. Справа№ 910/18250/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Разіної Т.І.

секретар судового засідання: Білоус О.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 03.11.2020,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 (повний текст складено 14.08.2020)

у справі №910/18250/19 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл

до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк

треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю Мегапром ЛТД ;

2) Товариство з обмеженою відповідальністю Ділетра ;

3) Товариство з обмеженою відповідальністю Техсервісмонтаж ;

4) Товариство з обмеженою відповідальністю Фрілайн ;

5) Товариство з обмеженою відповідальністю Тамерса

про визнання договору поруки недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл (далі, позивач або Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі, відповідач або Банк) про визнання недійсним Договору поруки №4М13464И/П від 17.11.2016 на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2020 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю Мегапром ЛТД як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі, третя особа-1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Ділетра (далі, третя особа-2), Товариство з обмеженою відповідальністю Техсервісмонтаж (далі, третя особа-3), Товариство з обмеженою відповідальністю Фрілайн (далі, третя особа-4), Товариство з обмеженою відповідальністю Тамерса (далі, третя особа-5).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний Договір поруки №4М13464И/П від 17.11.2016 укладений під впливом введення в оману.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18250/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено суду належними та допустимим доказами наявності передбачених статтею 230 Цивільного кодексу України підстав для визнання недійсним спірного договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 03.09.2020 (про що свідчить відмітка Укрпошти Екпрес на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18250/19 повністю та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним Договір поруки №4М13464И/П від 17.11.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл та Приватним акціонерним товариством Комерційний банк ПриватБанк .

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до наступного:

- Договір поруки №4М13464И/П від 17.11.2016 укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема, він є таким, що вчинений під впливом введення в оману зі сторони відповідача, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України;

- суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги ту обставину, що Банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману ТОВ Денвер-Оіл про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями третіх осіб - ТОВ Мегапром ЛТД , ТОВ Ділетра , ТОВ Техсервісмонтаж , ТОВ Фрілайн , ТОВ Тамерса , та спонукав позивача до укладення пов`язаних між собою кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2017 та договорів поруки;

- ТОВ Денвер-Оіл , як поручитель, виконав свої зобов`язання за кредитними договорами третіх осіб, однак Банк ані в порядку, встановленому договорами поруки, ані в судовому порядку не надав Товариству документи, які б дали змогу ТОВ Денвер-Оіл звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед Банком. Така поведінка відповідача, на думку ТОВ Денвер-Оіл , свідчить про відсутність намірів у Банку виконувати свої зобов`язання за договорами поруки ні в момент їх укладення, ні протягом значного періоду після їх укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману Товариство при отриманні кредитних коштів за Кредитним договором №4Д16123Г від 17.11.2017.

До апеляційної скарги додано також заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Представник відповідача 09.10.2020 подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18250/19 залишити без змін. У відзиві Банк наголосив на тому, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача, а матеріали справи не місять жодного доказу, який би вказував, що Товариство укладало кредитні договори/договори поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, та взагалі взаємозв`язок таких угод з трансформацією кредитного портфелю Банку.

Треті особи відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл у справі №910/18250/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Разіної Т.І., Іоннікової І.А.

У процесі здійснення підготовчих дій відповідно до статті 267 Господарського процесуального кодексу України 28.09.2020 суддя Північного апеляційного господарського суду Іоннікова І.А. заявила самовідвід у справі №910/18250/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Іоннікової І.А. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18250/19 задоволено. Матеріали справи №910/18250/19 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл у справі №910/18250/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Разіної Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18250/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл , призначено до розгляду апеляційну скаргу на 27.10.2020.

У судове засідання, призначене на 27.10.2020, з`явилися представники позивача та відповідача.

Представники третіх осіб у судове засідання 27.10.2020 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи усну заяву позивача про необхідність ознайомлення із поданим відповідачем відзивом на апеляційну скаргу, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 відкладено розгляд справи на 03.11.2020.

У судовому засіданні 03.11.2020 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання, призначене на 03.11.2020, з`явилися представники позивача та відповідача.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно пунктів 3, 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, не вручення під час доставки, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Копія ухвали Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 в даній справі була вручена ТОВ Тамерса , що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Поштові повідомлення із копіями ухвал Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 в даній справі, які направлялися на юридичні адреси третіх осіб 1-4 повернулися на адресу суду із відмітками за закінченням терміну зберігання від ТОВ Ділетра , ТОВ Мегапром ЛТД та ТОВ Техсервісмонтаж , із відміткою адресат відсутній за вказаною адресою від ТОВ Фрілайн .

Копії ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 про відкладення розгляду справи також направлялися на адреси третіх осіб, що підтверджується витягами із сайту Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Отже, з огляду на вищенаведені положення Господарського процесуального кодексу України, треті особи належним чином повідомлялось судом про розгляд апеляційної скарги на рішення суду в даній справі, а суд визнає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності третіх осіб.

Представник позивача у судовому засіданні 03.11.2020 підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.11.2020 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване судове рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

17.11.2016 між ПАТ КБ Приватбанк (банк) та ТОВ Денвер-Оіл (позичальник) укладено Кредитний договір №4Д16123Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4 029 301 067,26 грн.

Водночас, 17.11.2016 між ТОВ Денвер-Оіл (далі - поручитель) та ПАТ КБ ПриватБанк , найменування якого змінено на АТ КБ ПриватБанк (далі - кредитор), було укладено ряд договорів поруки, а саме:

- Договір поруки №4Д13318И/П від 17.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання Ділетра (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 21.05.2013 №4Д13318И від 12.11.2013, №4Д13720И від 13.11.2013, №4Д13721И від 14.10.2014, №4Д14328И від 30.03.2016 №4Д16009Д (надалі первісні кредитні договори , кредитні договори старого боржника );

- Договір поруки №4М13464И/П від 17.11.2016 (далі, спірний Договір) в забезпечення виконання зобов`язання Мегапром ЛТД (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 02.08.2013 №4М13464И, від 05.08.2013 №4М13469И, від 08.04.2014 №4М14158И, від 20.02.2015 №4М15061И (надалі первісні кредитні договори , кредитні договори старого боржника );

- Договір поруки №4Т13310И/П від 17.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання Техсервісмонтаж (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 17.05.2013 №4Т13310И, від 12.11.2013 №4Т13722И, від 19.11.2013 №4Т13756И, від 20.11.2013 №4Т13757И, від 11.11.2014 №4Т14342И (надалі первісні кредитні договори , кредитні договори старого боржника );

- Договір поруки №4Ф13354И/П від 17.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання Фрілайн (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 10.06.2013 №4Ф13354И, від 12.06.2013 №4Ф13355И, від 09.10.2013 №4Ф13655И, від 17.02.2014 №4Ф14146И, від 20.02.2015 №4Ф15055И (надалі первісні кредитні договори , кредитні договори старого боржника );

- Договір поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 в забезпечення виконання зобов`язання Тамерса (надалі попередній боржник , старий боржник ) за кредитними договорами від 05.06.2013 №4Т13350Д, від 07.06.2013 №4Т13351Д, від 11.06.2013 №4Т13352И, від 20.02.2014 №4Т14141И (надалі первісні кредитні договори , кредитні договори старого боржника ).

Згідно з пунктом 3 спірного Договору поруки поручитель ознайомлений із умовами кредитного договору.

Відповідно до пункту 8 спірного Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним у цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 спірного Договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

На підтвердження виконання позивачем обов`язків вищевказаних юридичних осіб за кредитними договорами позивачем до матеріалів позовної заяви долучені відповідні копії платіжних доручень.

Як зазначає позивач, Банк у порядку, передбаченому умовами спірного Договору поруки, передбачені пунктом 10 документи Товариству не передав.

З метою отримання документів, що підтверджують забезпечення зобов`язань вищевказаних боржників відповідача, позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовом, зокрема, в межах господарської справи №910/9482/18.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 у справі №910/9482/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019, у задоволенні позову ТОВ Денвер-Оіл до Банку про зобов`язання відповідача вчинити дії - передати документи, відмовлено.

Звертаючись до суду із позовом у справі №910/18719/19 та обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що спірний Договір поруки був укладений внаслідок обману останнього відповідачем, а тому позивач вважає, що вказаний договір є недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що укладенню Кредитного договору та договорів поруки передувало те, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ ПАТ КБ Приватбанк було зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

За твердженнями позивача, АТ КБ Приватбанк , володіючи повною фінансовою інформацією про ТОВ Денвер-Оіл , усвідомлюючи його високі економічні показники діяльності, висунув ТОВ Денвер-Оіл пропозицію щодо можливості участі ТОВ Денвер-Оіл у процедурі трансформації кредитного портфеля АТ КБ Приватбанк . При цьому, за твердженнями позивача, АТ КБ Приватбанк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання старих боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

Як наголошує позивач, саме на виконання плану трансформації між позивачем та відповідачем були укладені Кредитний договір №4Д16123Г від 17.11.2016 та вищеперелічені договори поруки, серед яких і спірний Договір поруки №4М13464И/П. Дії ТОВ Денвер-Оіл з отримання кредитних коштів були направлені на отримання прибутку від реалізації таких активів або набуття права власності на них, так як зі слів Банку сукупна вартість таких активів, що передані третіми особами в якості забезпечення виконання своїх зобов`язань Банку у декілька разів перевищувала заборгованість таких осіб перед Банком.

При цьому, як наголошує позивач, обов`язковою умовою, на якій наполягало Товариство, було набуття ТОВ Денвер-Оіл права власності на активи, що забезпечували зобов`язання старих боржників перед банком.

Позивач зазначає, що ТОВ Денвер-Оіл , як поручитель, виконав свої зобов`язання за вказаними договорами поруками, сплативши Банку 4 029 301 067,26 грн, однак Банк, ані в порядку, встановленому договорами поруки, ані в судовому порядку не надав Товариству передбачені пунктом 10 договорів поруки документи, які б дали змогу ТОВ Денвер-Оіл звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників перед Банком. Така поведінка відповідача, на думку ТОВ Денвер-Оіл , свідчить про відсутність намірів у Банку виконувати свої зобов`язання за договорами поруки ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману Товариство.

У зв`язку з тривалим невиконанням Банком умов пунктів 8, 10 договорів поруки скаржник вважає, що Банк не мав на меті передавати Товариству документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань старих боржників у вигляді цінних для Товариства активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання ТОВ Денвер-Оіл укласти Кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів Товариство в оману щодо істотних умов Кредитного договору.

Вищезазначене, на думку, позивача, свідчить про наявність підстав для визнання спірного Договору поруки недійсним.

Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позову, наголошував, що відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 15.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 15.11.2016, що були надані ТОВ Денвер-Оіл на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Наведене знайшло своє відображення і в самому Кредитному договорі №4Д16123Г від 17.11.2016, де метою кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності позивача. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення позивачем договорів поруки. Відповідач вважає твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договорів поруки було направлено на отримання прибутку, не відповідають дійсності. Позивачем не доведено суду наявності одночасно трьох складових (умислу в діях Банку; істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману; наявності обману), необхідних для кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір поруки №4М13464И/П від 17.11.2016.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 Цивільного кодексу України).

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним спірного Договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Так, позивачем не доведено, що представниками Публічного акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк при укладенні Договору поруки повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами).

Позивачем також не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки спірного Договору поруки, які насправді наступити не можуть.

Як слідує із умов укладеного між сторонами Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016, на який посилається позивач, останній укладений для фінансування поточної діяльності позивача.

Жодних доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

Так, із матеріалів справи вбачається, що у відповідності до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 15.11.2016 ТОВ Денвер Оіл отримало кредитні кошти в розмірі 4 300 000 000,00 грн на фінансування поточної діяльності, що також підтверджується заявкою на отримання кредиту від 15.11.2016.

Згідно пункту А.2. Кредитного договору сторони погодили ціль кредитування: фінансування поточної діяльності позивача.

При цьому, вказане техніко-економічне обґрунтування та Кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення Кредитного договору або спірного Договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за іншими кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Умови Кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

Позивач обґрунтовував укладення ним кредитного договору із відповідачем задля отримання позивачем прибутку, що є статутною діяльністю позивача, від реалізації або набуття права власності на активи, передані старими боржниками у забезпечення виконання ними зобов`язань перед відповідачем. Водночас, як наголошує скаржник, невиконання відповідачем зобов`язання за договорами поруки щодо передачі позивачу підтверджуючих документів щодо активів таких боржників і є доказом введення позивача в оману при укладенні кредитного договору та позбавляє позивача звернути стягнення на відповідні активи старих боржників.

Так, позивач наголошує, що частина 2 статті 556 Цивільного кодексу України передбачає, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання в частині виконаного зобов`язання.

Однак, колегія суддів зазначає, що ненадання відповідачем документів, що підтверджують забезпечення зобов`язання боржника, за якого поручився позивач, не є обставиною, що свідчить про введення позивача в оману при укладенні спірного договору поруки згідно з положеннями статті 230 Цивільного кодексу України.

Отже, доводи позивача про мету укладання сторонами Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 та спірного Договору поруки №4М13464И/П від 17.11.2016, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, позивачем не доведено наявності трьох складових для визнання спірного Договору поруки недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, а саме: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та наявність обману, а відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ Денвер Оіл у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційної скарги позивача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Денвер Оіл є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Денвер-Оіл на рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18250/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18250/19 залишити без змін.

Матеріали справи №910/18250/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.11.2020.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Т.І. Разіна