Рішення

від 14.08.2020 по справі 918/560/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/560/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Андрійчук О., за участю секретаря судового засідання Рижого Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант - Груп",

до відповідача-2: ОСОБА_1

про стягнення в сумі 40 721,17 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Кухарук М., дов. № 14/20-27-20 від 01.04.2020,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: не з`явився,

УСТАНОВИВ:

У червні 2020 року Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант - Груп" (відповідач-1) та ОСОБА_1 (відповідач-2), у якому просить стягнути солідарно 99 179,93 грн, з яких: 58 458,76 грн основного боргу, 20 591, 55 грн пені 3 080,26 грн інфляційних, 16 581,86 грн 25% річних та 467,50 грн штрафу за неналежне виконання договору фінансового лізингу № 17-17-118 ств-фл/408 від 23.06.2017 та договору поруки № 410 від 23.06.2017.

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідачів.

Згідно із позовною заявою, 23.06.2017 між позивачем та відповідачем-1 укладено договір фінансового лізингу № 17-17-118 ств-фл/408, згідно з яким позивач передав відповідачу-1 у користування предмет лізингу, а останній зобов`язався сплачувати за це плату (лізингові платежі) на умовах договору. Факт отримання відповідачем-1 предмета лізингу - техніки стверджується актом приймання передачі № 14 від 18.07.2017. Станом на 22.05.2020 відповідач-1 повинен був сплати чергові лізингові платежі в сумі 58 458,76 грн, однак станом на дату звернення до суду борг не погасив, у зв`язку з чим позивач здійснив нарахування 20 591,55 грн пені, 3 080,26 грн інфляційних, 16 581,86 грн 25% річних та 467,50 грн штрафу, всього - 99 179,93 грн.

Окрім того, 23.06.2017 між позивачем та відповідачем-2 укладено договір поруки № 410, за яким останній поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов`язань за договором фінансового лізингу № 17-17-118 ств-фл/408 від 23.06.2017 у повному обсязі.

Зважаючи на викладене, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів 99 179,93 грн.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 193 ГК України та ст. 525, 526, 530, 534, 546, 543, 549, 554, 610, 611, 625 ЦК України.

04.08.2020 від відповідача-1 надійшло клопотання, до якого долучено квитанції на суму 84 430,90 грн.

05.08.2020 від відповідача-2 надійшла заява про зменшення пені до 90%, на підтвердження скрутного фінансового становища долучено податкові повідомлення-рішення.

11.08.2020 від відповідача-1 надійшло клопотання про скасування нарахованих штрафних санкцій, яке обґрунтоване тим, що останній неодноразово звертався до позивача з проханням відтермінувати виплати в частині сплати лізингових платежів з огляду на зупинку виробництва, падіння експорту, стрімкий обвал цін на продукцію внаслідок падіння курсу іноземних валют тощо. Зрозумівши, що товариство не зможе розпочати сезон, відновити виробництво, останнє терміново взяло в оренду 15 га землі, яка тривалий час не оброблялася, потребувала тяжкої праці та капіталовкладень. З метою погашення заборгованості за договором лізингу відповідач-1 продав причіп ПТС-4, сівалку СЗ-3,6, зерно. На підтвердження скрутного фінансового становища відповідачем-1 долучено до матеріалів справи банківську довідку за період з 01.02.2019 по 10.08.2020, згідно з якою рух коштів за вказаний період відсутній.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.

Ухвалою суду від 15.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 08.07.2020.

Окрім того, 15.05.2020 в Управління Державної міграційної служби в Рівненській області витребувано інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи - ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 08.07.2020 розгляд справи відкладено на 05.08.2020.

Ухвалами суду від 05.08.2020 провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 58 458,76 грн закрито, у судовому засіданні оголошено перерву до 14.08.2020.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

23.06.2017 між позивачем (лізингодавець) та відповідачем-1 (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 17-17-118 ств-фл/408, за п. 1.1., 1.2. якого лізингодавець зобов`язується набути у власність у постачальника предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов в передати його (предмет лізингу) за плату (лізингові платежі) у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому договорі строк не менше одного року. Сторони погоджуються з тим, що специфікацією та умовами предмета лізингу є найменування, кількість, тип, модель, марка, інші технічні характеристики, вартість предмета лізингу, а також найменування виробника (постачальника) предмета лізингу, що визначені у додатках до цього договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу".

У додатку №1 "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу" визначено, зокрема найменування предмета лізингу - трактор Беларус-892, строк лізингу - 3 роки, ціна - 550 000,00 грн тощо.

Вартість цього договору (розмір фінансового активу) за домовленістю і згодою сторін складає загальну суму виплат, передбачених графіком сплати лізингових платежів, і становить 667 780,23 грн (п. 8.2. договору).

Згідно з п. 5.1. договору лізингу предмет лізингу передається лізингоодержувачу за актом, за умови перерахування платежу у розмірі та в порядку, визначеному п. 4.1. цього договору, та (за необхідності у разі укладення забезпечувального (забезпечувальних) договору (договорів) відповідно до розділу 2 цього договору.

18.07.2017 між сторонами підписано акт № 14 приймання-передачі сільськогосподарської техніки - трактора Беларус-892.

Відповідно до п. 9.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до цього договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", та виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором, якщо інше не встановлено цим договором.

Строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між сторонами (п. 2.2. договору).

Розділом 4 договору врегульовано порядок сплати лізингових платежів. Зокрема, протягом 7 (семи) календарних днів з моменту набрання чинності цим договором лізингоодержувач перераховує на рахунок лізингодавця:попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості Предмета лізингу в розмірі 15 (п`ятнадцяти) відсотків його вартості (включаючи ПДВ). Датою сплати попереднього лізингового платежу є дата надходження коштів на рахунок лізингодавця. З моменту підписання акту лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу; комісію за організацію лізингової операції в розмірі 7(семи) відсотків (без ПДВ) від вартості предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно із сплатою першого та другого лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору згідно з графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору; комісію за супроводження договору в розмірі 11 (одинадцяти) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговий платежем та черговими лізинговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість. Комісія за супроводження договору є складовою частиною лізингового платежу, не відноситься до послуг та не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість. Лізингові платежі у частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця щомісячно. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання акта, всі наступні лізингові платежі - щомісячно. Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору (п. 4.1.-4.4. договору).

Судом із фактичних обставин справи установлено, що станом на дату звернення позивача до суду з відповідним позовом відповідач-1 припинив виконання своїх зобов`язань в частині сплати лізингових платежів, починаючи з лютого 2020, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість в розмірі 58 458,76 грн, що складається з платежів за січень 2020 в розмірі 4 371,60 грн, лютий 2020 в розмірі 13 700,35 грн, березень 2020 в розмірі 13 581,31 грн, квітень 2020 в розмірі 13 462,27 грн, травень 2020 в розмірі 13 343,23 грн.

Заразом після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі відповідач-1 у повному обсязі сплатив лізингові платежі на загальну суму 84 430,90 грн, у тому числі основний борг в розмірі 58 458,76 грн, про що свідчать квитанції № ПН123479С1 від 27.07.2020 на суму 3 357,30 грн (призначення платежу: поточний лізинговий платіж в частині відшкодування вартості майна № 17-17-118 ств-фл/408 від 23.06.2017), № ПН123480С1 від 27.07.2020 на суму 1 642,70 грн (призначення платежу: комісія за супроводження дог. № 17-17-118 ств-фл/408 від 23.06.2017), № ПН127501С1 від 03.08.2020 на суму 79 430,90 грн (призначення платежу: поточний лізинговий платіж в частині відшкодування вартості майна № 17-17-118 ств-фл/408 від 23.06.2017), у зв`язку з чим провадження у справі в цій частині закрито.

Окрім того, за неналежне виконання зобов`язань зі своєчасного внесення лізингових платежів позивач здійснив нарахування 25% річних, інфляційних, пені та штрафу.

У п. 8.1. договору сторони домовилися і встановили, що за будь-яке порушення умов договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене п. 8.4 цього договору, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 0,1% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. Для розрахунку штрафу, визначеного цим пунктом, сума невідшкодованої вартості предмета лізингу становить різницю між первинною вартістю предмета лізингу та сумою попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу.

Згідно з п. 8.3. договору сторони домовилися і встановили, що на прострочену суму лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% (двадцять п`ять) річних. Сплата лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів, що були нараховані на прострочену суму чергового платежу за договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п. 8.1 цього договору.

Пунктом 8.9. договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов`язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов`язань в повному обсязі.

Позовна давність за цим договором, у тому числі для стягнення заборгованості, пені, штрафу, інших видів неустойки, процентів річних та індексу інфляції, - 10 років (п. 10.3. договору).

Зважаючи на викладене, позивач заявив до стягнення 20 591,55 грн пені, 3 080,26 грн інфляційних, 16 581,86 грн 25% річних та 467,50 грн штрафу.

Також за п. 7.1., 7.4. договору зобов`язання лізингоодержувача за цим договором забезпечуються шляхом укладення між лізингодавцем та ОСОБА_1 договору поруки. Лізингоодержувач зобов`язаний укласти забезпечувальний (забезпечувальні) договір (договори), визначений (визначені) в п. 7.1. цього договору, або забезпечити укладення таких договорів, протягом 30 календарних днів з моменту набрання чинності цим договором.

У свою чергу, 23.06.2017 між позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) укладено договір поруки № 410, за п. 1.1., 1.2. якого поручитель поручається перед кредитором у повному обсязі за виконання боржником зобов`язань, що ґрунтуються на договорі фінансового лізингу № 17-17-118 ств-фл/408 від 23.06.2017, укладеним між кредитором та боржником, у тому числі, але не виключно, зобов`язань щодо строків/термінів та розмірі сплати лізингових платежів, сплати можливих штрафних санкцій, пені, індексу інфляції, 3% річних, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов основного договору. Поручитель підтверджує, що він ознайомлений зі змістом основного договору та надає згоду про зміни умов основного договору, в тому числі тих, внаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Відповідно до п. 2.1. договору передбачений п.1.1. договору обов`язок поручителя перед Кредитором не обмежується певною сумою та встановлюється в повному обсязі, що визначений у основному договорі.

За п. 3.1.-3.6. договору поруки у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником своїх зобов`язань за основним договором, кредитор вправі звернутися з письмовою вимогою про усунення таких порушень (виконання зобов`язань) за основним договором як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Поручитель зобов`язується самостійно усунути допущені боржником порушення (виконати зобов`язання Боржника) за основним договором, що визначений у п.1.1. договору, в тому числі, але не виключно, перерахувати суму заборгованості (штрафні санкції) на поточний рахунок кредитора, у термін не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту звернення кредитора з письмовою вимогою про усунення порушень (виконання зобов`язання) за основним договором. Сторони домовилися про те, що звернення кредитора до поручителя з письмовою вимогою про усунення порушень (виконання зобов`язань) за основним договором вважається: цінний лист з описом вкладення, надісланий на адресу поручителя, що зазначена у договорі, або рекомендований лист, надісланий на адресу, що зазначена у договорі, або електронний лист, надісланий на електронну пошту поручителя, що зазначена у договорі. Датою такого звернення є дата відмітки (штемпелю) пошти про відправку вказаних листів на адресу, що зазначена у договорі, або дата відправки електронного листа. У випадку порушення боржником зобов`язань, що випливають із основного договору, в тому числі, але не виключно, зобов`язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати можливих штрафних санкцій, пені, індексу інфляції, 3% річних, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов основного договору, у поручителя виникають всі обов`язки боржника і поручитель відповідає солідарно з боржником перед кредитором в обсязі невиконаних боржником зобов`язань своїм майном та грошовими коштами, на які може бути накладено стягнення згідно з чинним законодавством України. У випадку виконання поручителем обов`язку боржника за основним договором, кредитор зобов`язується передати поручителю всі документи, що підтверджують обов`язок боржника. Моментом сплати лізингових платежів, сплати можливих штрафних санкцій, пені, індексу інфляції, 3% річних, збитків за основним договором, є дата зарахування такої суми на поточний рахунок кредитора.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані із неналежним виконання зобов`язань зі сплати лізингових платежів, та відповідальністю за прострочення їх сплати, регулювання яких здійснюється Законом України Про фінансовий лізинг", ГК України, ЦК України тощо.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених учасниками.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

За ст. 11, 629 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір, який є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

При цьому ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов`язані з виконанням певного договору.

Зазначені положення ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі у порядку, встановленому договором (п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" ).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначалося, позивач за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань здійснив нарахування 20 591,55 грн пені, 3 080,26 грн інфляційних, 16 581,86 грн 25% річних та 467,50 грн штрафу.

На підтвердження проведених нарахувань позивачем долучено до позовної заяви розрахунок основного боргу з урахуванням пені, індексу інфляції, 25% річних станом на 10.10.2019 (з таблиці установлена наявність основного боргу станом на 18.08.2019 в розмірі 11 405,84 грн та станом на 18.09.2019 в розмірі 14 295,54 грн, при цьому нарахування пені, інфляційних та 25% річних проведено позивачем із серпня 2017 по жовтень 2019), а також розрахунок основного боргу з урахуванням пені, індексу інфляції, 25% річних станом на 22.05.2020 (з таблиці установлена наявність основного боргу станом на 18.01.2020 в сумі 4 371,60 грн, станом на 18.02.2020 в розмірі 13 700,35 грн, станом на 18.03.2020 в розмірі 13 581,31 грн, станом на 18.04.2020 в розмірі 13 462,27 грн та станом на 18.05.2020 в розмірі 13 343,23 грн, при цьому нарахування пені, інфляційних та 25% річних проведено позивачем із серпня 2017 по травень 2020).

Вказані документи є власними арифметичними розрахунками позивача. Заразом жодних первинних документів (банківських виписок, платіжних доручень, зведених бухгалтерських документів тощо), на підставі яких суд може достовірно встановити дати та розміри платежів, здійснених відповідачем-1, а відтак залишок заборгованості, на яку здійснюються відповідні нарахування у певний проміжок часу, позивачем суду не надано, що, у свою чергу, унеможливлює перевірку правильності здійснених позивачем нарахувань.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтями 76, 77, 79 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Окрім того, ч. 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Усупереч наведеному позивач свій обов`язок з доказування не виконав, доказово не обґрунтував порядку нарахування пені, інфляційних та 25% річних.

У той же час суд, виходячи із фактичних обставин справи, установив, що станом на дату звернення до суду розмір основного боргу відповідача-1 становив 58 458,76 грн, який виник за період з 18.01.2020 по 18.05.2020 та був погашений з 27.07.2020 по 03.08.2020, про що свідчать квитанції, отже, саме щодо вказаної заборгованості суд має можливість здійснити перевірку правильності нарахувань, заявлених позивачем до стягнення.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наведеної норми матеріального права, яка регулює відповідальність за неналежне виконання грошового зобов`язання, вбачається право кредитора здійснити нарахування 25% річних та інфляційних.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Із системного аналізу наведених норм права вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Суд, здійснивши перерахунок 25% річних, пені, штрафу та інфляційних (з урахуванням святкових та неробочих днів, як це передбачено ч. 5 ст. 254 ЦК України, та кінцевого періоду, визначеного позивачем), установив, що розмір перших становить 2 140,73 грн (при заявленому - 16 581,86 грн), другої - 1 605,76 грн (при заявленому - 20 591,55 грн), третього - 467,50 грн (при заявленому - 467,50 грн), четвертих - 385,63 грн (при заявленому - 3 080,26 грн) (розрахунок додається), отже, 25% річних, пені та інфляційні підлягають частковому задоволенню, а штраф - у заявленому розмірі.

Заразом відповідачами заявлені клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Суд, розглянувши вказані клопотання, установив таке.

Частинами 1, 2 ст. 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Оцінивши фактичні обставини справи, судом установлено, що основний борг сплачений відповідачем у повному обсязі, період прострочення є незначним, позивачем не доведено виникнення у нього збитків через неналежне виконання відповідачем-1 договірних зобов`язань в частині проведення розрахунків з лізингових платежів, відповідачами вживалися заходи, необхідні для належного виконання зобов`язання (листування та переговори про відстрочку платежів, продаж сільськогосподарської техніки та зерна для погашення заборгованості) тощо.

Отже, враховуючи майновий стан обох сторін, відсутність основного боргу, період прострочення, наслідки порушення зобов`язання, беручи до уваги засади справедливості, добросовісності, розумності як складові елементи загального конституційного принципу верховенства права, закріплені у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України, зважаючи на правову природу неустойки та її основне призначення, суд, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, а тому клопотання відповідачів підлягає частковому задоволенню, а пеня та штраф, заявлені до стягнення, зменшенню до 1 000,00 грн та 300,00 грн відповідно.

Судом при вирішенні вказаного питання також ураховано, що введення КМ України карантину для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 негативно впливає на здійснення господарської діяльності в Україні. Негативного впливу зазнають усі суб`єкти господарювання за наслідками введення обмежень, передбачених карантином. А це значно ускладнює або взагалі унеможливлює своєчасну виплату платежів, зокрема за лізинговими платежами.

Окремо суд, беручи до уваги фактичні обставини справи у цій справі, уважає за необхідне звернути увагу позивача та таке.

Як зазначалося, умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем-1 грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, продовжили строк нарахування пені, передбачений ч. 6. ст. 232 ГК України, збільшили позовну давність до 10 років, а також змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 25% річних, у зв`язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення пеню, штраф, 25% річних та інфляційних в розмірі 40 721,17 грн, тобто фактично 70% від суми основного боргу, заявленого до стягнення, який під час розгляду справи погашений у повному обсязі

Разом з тим за ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Отже, враховуючи викладене, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.03.2020.

Щодо забезпечення виконання зобов`язань, то останні врегульовані Главою 49 ЦК України, зокрема ст. 546, 553-559 ЦК України

Так, за ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, у тому числі порукою.

Статтею 553 ЦК України унормовано, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи, що відповідач-1 своїх зобов`язань за договором лізингу в частині своєчасної сплати лізингових платежів належним чином не виконав, у зв`язку з чим позивачем нараховано 25% річних, інфляційні, пеня та штраф, отже, відповідач-2 відповідає перед позивачем як солідарний з відповідачем-1 боржник.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", Серявін та інші проти України , "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, а отже про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з усталеною практикою господарських судів, судовий збір в разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Зважаючи, що позов задоволено частково, відтак судовий збір в розмірі 237,53 грн покладається на відповідача, а решта - на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант - Груп" та ОСОБА_1 про стягнення 20 591, 55 грн пені 3 080,26 грн інфляційних, 16 581,86 грн 25% річних та 467,50 грн штрафу за неналежне виконання договору фінансового лізингу № 17-17-118 ств-фл/408 від 23.06.2017 та договору поруки № 410 від 23.06.2017 задовольнити частково.

Стягнути у солідарному порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант - Груп" (вул. Аеродромна,2, с. Головниця, Корецький район, Рівненська область, 34742, ідентифікаційний код 39281625) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова, 16-А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 30401456) 2 140,73 грн 25% річних, 1 000,00 грн пені, 300,00 грн штафу та 385,63 грн інфляційних.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 19 591,55 грн пені, 2 694,63 грн інфляційних, 167,50 грн штрафу та 14 441,13 грн 25% річних відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант - Груп" (вул. Аеродромна,2, с. Головниця, Корецький район, Рівненська область, 34742, ідентифікаційний код 39281625) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова, 16-А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 30401456) 118,77 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова, 16-А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 30401456) 118,76 грн судового збору.

Позивач: Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"(вул. Мечникова, 16-А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 30401456).

Відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамант - Груп" (вул. Аеродромна,2, с. Головниця, Корецький район, Рівненська область, 34742, ідентифікаційний код 39281625).

Відповідач-2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повне судове рішення складене та підписане 14.08.2020.

Суддя О. Андрійчук