Ухвала

від 13.08.2020 по справі 910/7696/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/7696/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

обов`язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді покладено на помічника судді Геращенко Ю.М.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛПО УКРАЇНА -Кияниця О.В - адвокат (ордер КВ №298867, посвідчення),

відповідача - Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (найменування змінено на Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України) - Тацишина О.П. (в порядку самопредставництва), Плигань І.Ю. (в порядку самопредставництва),

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛПО УКРАЇНА

на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2019 (суддя Картавцева Ю.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 (головуючий суддя: Поляк О.І., судді: Кропивна Л.В., Дідиченко М.А.)

у справі № 910/7696/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛПО УКРАЇНА (далі - Товариство)

до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (найменування змінено на Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, далі - Відділення)

про визнання недійсним рішення в частині,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відділення про визнання недійсним рішенням адміністративної колегії Відділення від 26.04.2019 № 60/19-р/к у справі № 135/60/78-рп/к.18 (далі - Рішення АМК) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу в частині, що стосується Товариства.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2019 у справі № 910/7696/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалені місцевим та апеляційним господарськими судами судові рішення зі справи мотивовані, зокрема тим, що встановлені Відділенням обставини щодо: перебування Товариства та товариства з обмеженою відповідальністю Броварське електротехнічне об`єднання (далі - ТОВ БЕО ) у сталих господарських відносинах; використання у господарській діяльності однієї ІР - адреси; подання тендерних пропозицій в один день та в близькі проміжки часу; звернення до одного банку (ПАТ Діамант Банк ) для отримання банківських гарантій; наявності родинних зв`язків між одним із засновників та менеджером з продажу у Товаристві та єдиним засновником ТОВ БЕО , у сукупності та взаємозв`язку підтверджують, що Товариство та ТОВ БЕО обмінювались інформацією під час підготовки до участі у торгах та узгоджували свою поведінку. За вказаних обставин суди дійшли висновку, що Відділенням дотримано вимоги Закону України Про захист економічної конкуренції , Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, досліджено подані документи, належним чином проаналізовано відносини сторін, тому викладені в оскаржуваному Рішенні АМК висновки Відділення відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права, є законними та обґрунтованими.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, 15.06.2020 Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило зазначені судові рішення зі справи скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 ГПК України, мотивовано тим, що під час ухвалення оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 917/1357/17 та від 29.05.2018 у справі №917/1424/17 .

Ухвалою Верховного Суду від 30.06.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі, розгляд касаційної скарги призначено на 13.08.2020.

Відділення у відзиві на касаційну скаргу просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, зазначаючи про їх законність та обґрунтованість.

07.08.2020 від директора Товариства та представника Товариства Кияниці О.В. надійшли клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у справі на іншу дату, у зв`язку з перебуванням уповноваженого представника Товариства Кияниці О.В. у відпустці до 02.09.2020 включно та відсутністю у штаті Товариства іншого юриста (представника).

13.08.2020 у судовому засіданні був присутній уповноважений представник Товариства - адвокат Кияниця О.В., який просив Суд залишити клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги без задоволення.

Враховуючи наведене Суд залишив клопотання директора Товариства та представника Товариства Кияниці О.В. про відкладення розгляду касаційної скарги зі справи без задоволення, у зв`язку з явкою у судове засідання уповноваженого представника Товариства.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/7696/19 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац вісімнадцятий), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац двадцятий), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац вісімнадцятий ).

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/7696/19 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 917/1357/17 та від 29.05.2018 у справі № 917/1424/17 , оскільки висновки в зазначених справах і у справі № 910/7696/19, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів , що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, у справі, що розглядається, судами встановлено, що Рішення АМК мотивовано, зокрема, такими встановленими фактичними даними:

- наявність синхронності дій Товариства та ТОВ БЕО (звернення учасників до одного банку, в якому один з учасників [ТОВ БЕО ] не мав рахунків, з метою отримання банківських гарантій), свідчить про спільну (узгоджену) поведінку під час підготовки документів та участі у процедурах закупівлі;

- наявність зв`язку між Товариством та ТОВ БЕО (Товариство та ТОВ БЕО пов`язані через фізичних осіб - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 );

- здійснення фінансової допомоги та існування господарських відносин (взаємовідносини між Товариством та ТОВ БЕО стосувалися надання позики/поворотної фінансової допомоги, свідчать про фінансову підтримку учасниками один одного в господарській діяльності, довіру та впевненість щодо повернення коштів);

- використання ІР - адрес (Товариство у період проведення процедур закупівель подавало свою фінансову звітність, зокрема з ІР - адреси (176.104.1.114), яку протягом І півріччя 2017 року використовувало ТОВ БЕО , у тому числі здійснювало з її використанням керування банківським рахунком за допомогою системи Клієнт - Банк ).

За наведених обставин Відділення дійшло висновків, що Товариство та ТОВ БЕО під час підготовки документів для участі у процедурах закупівель діяли не самостійно, а узгоджували свої дії та не змагалися між собою , що є обов`язковою умовою участі у конкурентних процедурах закупівель за Законом України Про публічні закупівлі , тому спотворили результати торгів.

Натомість, судом касаційної інстанції встановлено, що постанови Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 917/1357/17 та від 29.05.2018 у справі № 917/1424/17 прийняті хоча й за правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у цій справі, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, що розглядається, тобто зазначені справи і справа №910/7696/19 є відмінними за істотними правовими ознаками.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що господарським судам під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгодженні дії та накладення штрафу, належить здійснювати оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також достатність/вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності.

Отже, Касаційний господарський суд встановив, що встановлені судами фактичні обставини у справі, що розглядається, та у справах № 917/1357/17 і № 917/1424/17 є різними, що виключає подібність правовідносин у цих справах.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у таких постановах Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/7696/19.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах Ейрі проти Ірландії , п.24, Series A № 32, та Гарсія Манібардо проти Іспанії , заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у справі № 910/7696/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛПО УКРАЇНА на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 у справі № 910/7696/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова