Рішення

від 05.08.2020 по справі 462/1510/20

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/1510/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2020 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Колодяжного С.Ю.

з участю секретаря судового засідання Колошкіна П.І.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Парашич В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, третя особа - Територіальний підрозділ центру надання адміністративних м.Львова, про скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов`язання провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку,

встановив:

Позивач в березні 2020 року звернувся в суд з позовом до Львівської міської ради, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, третя особа - Територіальний підрозділ центру надання адміністративних м.Львова, в якому, з врахуванням уточнень до позовних вимог, просить:

- запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:04:014:0100 площею 0,0274 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_3 на підставі рішення Залізничного районного суду м.Львова, серія та номер: 2-153/11, виданий 01.12.2011, - скасувати;

- зобов`язати Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:04:14:0100 площею 0,0274 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , де підставою виникнення права власності є Рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2014 року у справі №462/432/13.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за життя 14.12.2015 року склала заповіт, що посвідчений державним нотаріусом Киричук В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1-1223, за яким заповіла йому все своє майно. Померлій належала земельна ділянка з кадастровим номером 4610136300:04:014:0100, площею 0.0274 га, з цільовим призначення для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 29.07.2019 року він звернувся до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Дули М.Б. щодо спадкування за заповітом майна після смерті матері, проте при перевірці документів щодо майна померлої ОСОБА_3 приватним нотаріусом було встановлено, що підставою виникнення права власності на земельну ділянку є судові рішення, а саме: рішення Залізничного районного суду м.Львова, серія та номер: 2-153/1, видане 01.12.2011 року та ухвала Апеляційного суду Львівської області №1309/2-153/11 від 24.05.2012 року. Також було встановлено, що на момент проведення реєстрації права власності дані рішення судів були скасовані. Однак за ОСОБА_3 було визнано право власності на вказану земельну ділянку на підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від 02.07.2014 року у справі №462/432/13. За життя ОСОБА_3 не встигла вжити заходів щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо даної земельної ділянки. Вважає, що в зв`язку з цим наявні обставини, які створюють перешкоди для спадкування ним земельної ділянки без внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Також зазначає, що факт прийняття спадщини в установлений законом спосіб та строки, а також право на оформлення спадщини підтверджується заповітом від 14.12.2015 року, витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі №57021441 від 29.07.2019 року та довідкою №344/01/16 від 26.11.2019 року. Відтак, 24.12.2019 року він звернувся в Територіальний підрозділ центру надання адміністративних м.Львова із заявою про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надав всі необхідні документи. Однак, 26.12.2019 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради прийнято рішення відмовити у внесенні змін до запису про право власності на нерухоме майно. Вважає, що ним виконано всі встановлені законодавством вимоги для оформлення свідоцтва про право на спадщину, а відповідачами порушено його права, у зв`язку з чим він не може оформити спадкові права після смерті матері.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 16 березня 2020 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 22 квітня 2020 року, залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, третя особа Територіальний підрозділ центру надання адміністративних послуг м.Львова, про скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов`язання провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, як співвідповідача Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради.

Представник відповідача - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради 05.05.2020 року подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив позовні вимоги. Зазначив, що позивач у справі не є власником нерухомого майна, до запису про яке вносяться зміни, тобто є неналежним заявником. Вказує, що позивач звернувся із заявою про внесення змін, які полягали у зміні підстави виникнення права власності - правовстановлюючого документа, тобто просить внести зміни, які не передбачені законодавством. Вказав, що позивач не надав доказів того, що нотаріусом було відмолено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Вважає, що позивачем не зазначено жодної норми закону, які порушив державний реєстратор, приймаючи рішення про відмову за результатом розгляду за поданої позивачем заяви до ЦНАПУ, а Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради не може нести негативних наслідків власної бездіяльності померлої ОСОБА_3 .

Представник відповідача - Львівської міської ради подала 15.05.2020 року відзив, в якому зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Львівська міська рада, як юридична особа, не наділена повноваженнями щодо забезпечення державної реєстрації та проведення інших реєстраційних дій у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також повноваженнями щодо формування та ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначені повноваження відносяться до компетенції Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради. Позивач, визначивши відповідачем Львівську міську раду, не обґрунтував вимоги саме до Львівської міської ради та не навів належне обґрунтування відповідно до законодавства, які норми порушила Львівська міська рада. Вважає, що права та законні інтереси позивача не порушувалися та не оспорювалися. Просить в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, покликаючись на мотиви такого, який просить задовольнити.

Представник відповідача - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради проти позову заперечив. Вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідач - Львівська міська рада, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, не забезпечила явку в судове засідання свого уповноваженого представника, натомість її представник Наумець А.Г. 01.07.2020 року подала клопотання про розгляд справи за відсутності представника Львівської міської ради.

Третя особа - Територіальний підрозділ центру надання адміністративних м.Львова, яка належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, не забезпечила явку в судове засідання свого уповноваженого представника.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду,крім випадків,встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 (а.с. 13, 14).

14.12.2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що належатиме їй на день смерті і на що вона за законом матиме право заповіла своєму сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.15).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД №477620, ОСОБА_3 була співвласником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.52).

Також встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово була предметом спору у судових справах (№2-153/11 та №462/432/13).

28.05.2013 року в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:04:014:0100 площею 0,0274 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та її належність ОСОБА_3 на підставі рішення Залізничного районного суду м.Львова, серія та номер: 2-153/11, видане 01.12.2011 року (а.с. 16-22). В подальшому вказане судове рішення, яке було підставою для внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, 26.12.2012 року було скасоване (а.с. 28-32).

Відтак, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 02.07.2014 року у справі №462/432/13 проведено розподіл земельної ділянки. ОСОБА_3 відповідно до таблиці №1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2993 від 15.09.2008 року виділено земельну ділянку геометричними розмірами по периметру: 18,63; 7,72; 4,05; по будинку: 6,09; 31,76; 8,61 м, площею 273,9 кв.м, що становитиме 13/20 часток (а.с. 33-40).

Проте, як встановлено, за життя ОСОБА_3 не зверталася про здійснення державної реєстрації права власності на земельну ділянку на підставі вказаного рішення Апеляційного суду Львівської області від 02.07.2014 року.

Рішенням Центру надання адміністративних послуг Львівської міської ради від 27.12.2019 року №50486275 відмовлено позивачу у внесенні змін до запису про право власності, оскільки подані ним документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження (а.с.51).

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з ч.1 ст.2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.5 цього Закону України у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Державній реєстрації, відповідно до ч.4 ст.15 Закону підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Частиною 1 статті 18 Закону передбачено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Частина друга цієї ж статті, визначає, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно частини 8 статті 18, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст.22).

Стаття 24 Закону передбачає вичерпний перелік підстав для відмови у вчинення державної реєстрації, зокрема, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1)заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2)заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3)подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4)подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5)наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6)наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7)заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9)заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10)заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11)заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Відповідно до п.29 Постанови Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , за результатами розгляду заяви адміністратор центру надання адміністративних послуг, що забезпечує прийняття, зберігання та видачу документів, поданих для державної реєстрації прав, невідкладно повертає заявникові оригінали документів, поданих для такої реєстрації (крім документів, що відповідно до закону не повертаються заявнику), та за наявності бажання заявника отримати результати державної реєстрації прав у паперовій формі - видає витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав чи у разі відмови у проведенні державної реєстрації прав - рішення державного реєстратора щодо відмови в державній реєстрації прав.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, законом було встановлено дві імперативні норми в сукупності за наявності яких вносились зміни до запису Державного реєстру прав: заява власника та вичерпний й перелік змін, які вносяться в реєстр.

Позивачем заявлено вимогу про скасування запису про державну реєстрацію права власності щодо земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 на підставі рішення суду.

З наведених норм Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено за наявності підстав визначених Законом. За наявності таких підстав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Суд вважає, що дана вимога не може бути задоволена, оскільки позивач не є власником нерухомого майна, до запису якого вносяться зміни, тобто є неналежним заявником в силу положень п.3 ч.2 ст.2 та Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Тому не є суб`єктом, якому належить право звертатись з відповідною заявою про реєстрацію речового права щодо майна яке йому не належить на визначених законом підставах.

Також позивачем не спростовано під час розгляду справи ту обставину, внаслідок якої йому було відмовлено у здійсненні державної реєстрації речового права, а саме, що подані ним документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Слід також взяти до уваги положення п.2 ч.3 ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , згідно якого, скасування державної реєстрації може відбуватися лише у випадку з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. При цьому законодавством чітко визначено, що скасування державної реєстрації на підставі рішення суду відбувається лише з одночасним вирішенням речового права. З врахуванням тої обставини, що позивачем не заявлено позовних вимог про визнання, зміну чи припинення права власності щодо земельної ділянки, у суду відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З правового аналізу вище зазначених положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що внесення відомостей до Державного реєстру прав здійснюється виключно на підставі рішень суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав.

Відтак, належним способом захисту порушених в даному випадку є заявлення позивачем однієї із вище зазначених вимог.

Проте, позивачем заявлено вимогу про зміну підстави набуття права власності в Державному реєстрі прав, тобто іншу, аніж ту, за якою можливо внесення змін до Державного реєстру прав, що не вбачає підстав для задоволення позову, при цьому слід зазначити, що суд здійснює розгляд справи в межах заявлених позовних вимог відповідно до положень ст. 13 ЦПК України.

Відсутні підстав і для задоволення позовної вимоги про зобов`язання зареєструвати право власності, де змінити підставу набуття права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду, з огляду на наступне.

З врахуванням того, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 року, ні законом, ні порядком не передбачено внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині зміни підстави виникнення права власності в обраний позивачем спосіб, а державний реєстратор при здійсненні реєстраційних дій, здійснює такі відповідно до вимог вказаних нормативно-правових актів.

Позивачем заявлена вимога про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які полягає у зміні підстави виникнення права власності - правовстановлюючого документа, тобто позивач просить внести зміни, які не передбачені законодавством.

Також суд звертає увагу на той факт, що позивачем не долучено належних та допустимих доказів, які б вказували на порушення його законних прав та інтересів з приводу неможливості здійснення оформлення прав на спадщину за заповітом. В матеріалах справи відсутні докази про відмову нотаріуса в оформленні свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті власника земельної ділянки.

За таких обставин суд дійшов висновку про законність рішення державного реєстратора про відмову у внесенні змін до запису про право власності та про відмову у здійснення реєстрації речового права, оскільки за відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності, така реєстрація була би проведена з порушенням вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та відсутність підстав для зобов`язання Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:04:14:0100 площею 0,0274 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , де підставою виникнення права власності є Рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2014 року у справі №462/432/13.

Заявлення ОСОБА_2 позовних вимог до Львівської міської ради суд вважає безпідставним, з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки Львівська міська рада, як юридична особа, не наділена повноваженнями щодо забезпечення державної реєстрації та проведення інших реєстраційних дій у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також повноваженнями щодо формування та ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а ці повноваження відносяться до компетенції Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради.

За змістом ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Вимога для захисту порушеного права має відповідати змісту цього права та характеру його порушення.

Одним зі способів захисту цивільних прав, з яким особа має право звернутися до суду, є вимога про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод та інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Враховуючи характер спірних правовідносин, а також встановлені судом обставини, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не заборонений законом, однак у світлі цієї справи є неправильним, оскільки не ґрунтується на вимогах закону. Проте позивач не позбавлений можливості звернення до суду для захисту своїх законних прав та інтересів щодо спадкування спірного нерухомого майна.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати не підлягають стягненню з відповідачів у справі та відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:04:014:0100 площею 0,0274 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_3 на підставі рішення Залізничного районного суду м.Львова, серія та номер: 2-153/11, виданий 01.12.2011 та про зобов`язання Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради зареєструвати право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4610136300:04:14:0100 площею 0,0274 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , де підставою виникнення права власності є Рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2014 року у справі №462/432/13, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду, відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - через Залізничний районний суд м.Львова.

Згідно п.3 Розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.08.2020 року.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: С.Ю. Колодяжний