Рішення

від 12.08.2020 по справі 120/607/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 серпня 2020 р. Справа № 120/607/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Кушніренко О.В.,

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

представника третьої особи 1: не з`явилась,

третя особа 2: не з`явилась;

третя особа 3: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Журавненська сільська рада Літинського району Вінницької області (третя особа 1), ОСОБА_2 (третя особа 2), ОСОБА_3 (третя особа 3) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-3317/15-20-СГ щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Ухвалою суду від 21.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Крім того, даною ухвалою витребувано у відповідача відомості про власника (землекористувача) земельної ділянки на яку просить надати дозвіл на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 , інші документи, які брались відповідачем до уваги під час розгляду поданого позивачем клопотання, а також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву, який має відповідати вимогам статті 162 КАС України.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема, у відзиві представник відповідача зазначив, що оскаржуване у даній справі рішення відповідачем прийнято за огляду на повідомлені Журавненською сільською радою Літинського району Вінницької області відомості (лист №114/02-27 від 13.05.2019), за якими зазначена у клопотанні ОСОБА_1 земельна ділянка знаходиться у користуванні ОСОБА_2 (1,1100 га) та ОСОБА_3 (1,3100 га).

Враховуючи повідомлені представником відповідача обставини, суд ухвалою від 11.03.2020 вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. Крім того, суд даною ухвалою залучив до участі у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Журавненську сільську раду Літинського району Вінницької області, а також зобов`язав Журавненську сільську раду Літинського району Вінницької області в строк до 20.03.2020 надати інформацію щодо правового статусу належних на праві користування зазначеним особам земельних ділянок.

В судове засідання 24.03.2020 учасники процесу не з`явились, натомість подали клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням комплексу обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Ухвалою від 24.03.2020 за клопотанням сторін відкладено судовий розгляд справи на іншу дату. Зазначено, що про дату, час та місце наступного судового засідання сторонам, які беруть участь у справі, буде повідомлено додатково після завершення запроваджених у державі комплексів обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), шляхом надсилання судових повісток за адресами їх місця реєстрації, а також засобами телефонного зв`язку, за номерами телефонів, що містяться в матеріалах справи (або будуть додатково повідомлені представниками сторін).

В зв`язку з послабленням карантину, з метою повідомлення сторін про дату, час та місце наступного судового засідання, суд 20.07.2020 сформував та надіслав за адресами місця реєстрації сторін справи судові повістки, в яких датою наступного судового засідання визначив 12.08.2020.

В судове засідання позивачка не з`явилась, про причини неявки суду не повідомила, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась завчасно та належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Представник Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області в судове засідання також не з`явився, вимог ухвали від 11.03.2020 щодо надати інформації відносно правового статусу належних на праві користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельних ділянок не виконав, про причини неявки та невиконання вимог ухвали не повідомив. При цьому, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Треті особи 2, 3 в судове засідання також не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Зважаючи на викладене, суд керуючись положеннями ст. 205 КАС України вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників сторін.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив, що 29.04.2019 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Наказом №2-3317/15-20-СГ від 07.02.2020 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою, у зв`язку із тим, що земельна ділянка на яку вона претендує, знаходиться у користуванні інших осіб.

Вважаючи отриману відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Земельні правовідносини регулюються Земельним Кодексом України.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Порядок набуття права власності на земельні ділянки визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно із матеріалами справи, позивач вирішила скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та з цією метою звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з відповідним клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Олександрівка на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналізуючи позицію відповідача щодо неможливості надання дозволу, з підстав перебування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, в користуванні інших осіб, суд вказує на наступне.

Як зазначалось вище, підставами для відмови у наданні дозволу є: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Дані підстави є вичерпними та не передбачають відмови у зв`язку з перебуванням земельної ділянки в оренді іншої особи.

Окрім того, перебування землі в користуванні іншої особи не впливає на прийняття рішення про надання/відмови у наданні дозволу.

Так, при наданні дозволу вимагається згода землекористувача у разі вилучення у такого (землекористувача) землі. При цьому, порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 ЗК України.

Згідно ч. 1, 2 та 5 вказаної норми, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених ч. 9 цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

З аналізу наведеного видно, що земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, можуть вилучатись відповідними органами для суспільних та інших потреб на підставі рішення такого органу та виключно за згодою землекористувача.

Отже, процедура вилучення земельної ділянки, відповідно до процитованої норми, застосовується виключно до земельних ділянок, які надані у постійне користування. Останнім, в розумінні ч. 1 ст. 92 ЗК України, - є право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Окремо суд враховує рішення Конституційного Суду України у справі №1-17/2005 від 22 вересня 2005 року, у якому зазначено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Отже, враховуючи наведене суд констатує, що поняття "постійне користування" земельною ділянкою та "користування" не є тотожними та мають різні юридичні наслідки.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на земельну ділянку, на яку бажає позивач виготовити документацію із землеустрою, видавались акти на право постійного користування чи будь-які інші правовстановлюючі документи, що дають право на право постійного користування. Водночас поняття лише користування у чинному законодавстві не міститься, тому і не має жодних юридичних наслідків.

За таких обставин, та враховуючи, що земля, на яку претендує позивач, не перебуває у постійному користуванні, відтак, згода землекористувача не вимагається. А отже, відсутні правові підстави для відмови у наданні дозволу позивачу, з мотивів перебування земельної ділянки в користуванні в іншої особи.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з усталеною судовою практикою дозвіл та документація із землеустрою, розроблена на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. Передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (див. постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 26.02.2019 у справі № 826/5737/16, від 17.04.2019 у справі № 461/8315/17).

Отже, надання дозволу на розробку документації із землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.

Надання дозволу на розробку документації із землеустрою не свідчить, що така документація буде затверджена відповідним органом. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні документації із землеустрою може бути відмовлено.

Підсумовуючи, суд приходить до переконання, що відповідач протиправно відмовив позивачці у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Отже, позов в частині скасування оскаржуваного наказу від 07.02.2020 за № 2-3317/15-20-СГ належить задовольнити.

Оцінюючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача надати позивачці дозвіл на розроблення проекту землеустрою на підставі клопотання від 29.04.2019, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Втім, повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі № К/31204/15).

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 в справі №819/570/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області має виключні повноваження щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Таким чином, оскільки відповідач відмовив позивачці у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а суд дійшов висновку про те, що наказ відповідача є протиправним, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант поведінки - прийняття позитивного рішення про надання позивачці відповідного дозволу.

При цьому суд враховує повторність неправомірної відмови відповідача за результатами розгляду одного й того ж клопотання позивачки.

Так, судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.12.2019 у справі № 120/3251/19-а визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Олександрівка на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області. Зокрема, в межах розгляду вказаної справи судом встановлено, що відповідач за наслідками розгляду поданого позивачем клопотання свою позицію щодо відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою сформував у листі від 28.05.2019 за №О-7982/0-1910/0/95-19, мотиви якого є ідентичні наведеним в оскаржуваному наказі.

Вказане рішення суду набрало законної сили та набуло статусу остаточного. Вказаним рішенням зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 29.04.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Однак, як виявилось, зазначений спосіб захисту порушених прав та інтересів позивачки виявився неефективним, оскільки відповідач повторно надав позивачці незаконну відмову, що зумовило необхідність повторного звернення до суду.

Разом з тим, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Відтак за обставин, коли відповідач фактично не врахував висновків суду у справі № 120/1701/19-а та повторно прийняв рішення з очевидними ознаками незаконності, саме собою скасування судом такого рішення з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути клопотання позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не матиме ефекту, а судовий захист у такому разі буде вважатися неповним.

Тому у ситуації, що склалась, беручи до уваги, що позивачка повторно вимушена звертатися за захистом своїх прав до суду з одного й того ж питання, суд доходить висновку про необхідність врахування положень ст. 13 Конвенції з метою захисту прав позивачки, гарантованих ст. 6 Конвенції.

Крім того, при вирішенні справи суд також враховує висновки ЄСПЛ щодо необхідності дотримання принципу "належного урядування". Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у цій справі судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач довільно трактує визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та повторно відмовив позивачці у наданні такого дозволу з непередбачених законом підстав, незважаючи на раніше прийняте судом рішення на користь позивачки з цього ж питання.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачкою, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити повністю.

З урахуванням викладених обставин, заявлений адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням наданих позивачем доказів, понесених зі сплати судових витрат, відшкодуванню підлягають витрати зі сплати судового збору у розмірі 840, 80 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.02.2020 за №2-3317/15-20-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту Олександрівка на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

ОСОБА_3 (АДРЕСА_2)

Журавненська сільська рада Літинського району Вінницької області (Вінницька обл., Літинський р-н, с. Журавне, вул. Леніна, буд. 1, код ЄДРПОУ 04326483).

Повний текст рішення виготовлено та підписано: 14.08.2020

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна