Постанова

від 07.04.2021 по справі 120/607/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/607/20-а

Головуючий у І інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

07 квітня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Ватаманюка Р.В. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, треті особи, якф не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Журавненська сільська рада Літинського району Вінницької області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в лютому 2020 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-3317/15-20-СГ щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 11.03.2020 залучив до участі у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та Журавненську сільську раду Літинського району Вінницької області, а також зобов`язав Журавненську сільську раду Літинського району Вінницької області в строк до 20.03.2020 надати інформацію щодо правового статусу належних на праві користування зазначеним особам земельних ділянок.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.08.2020 позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.02.2020 за №2-3317/15-20-СГ про відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою;

- зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_4 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту Олександрівка на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що позивач знаючи, що дана земельна ділянка на яку вона має бажання претендувати належить за договором оренди трьом особам за рішенням 29 сесій 7 скликання Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області від 30.01.2020 №459, яким погоджено передачу земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства громадянам ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , за які на проміжку часу 20-ти років орендують дані земельні ділянки, своєчасно сплачують орендну ділянку, виготовили витяг з Державного земельного кадастру про земельні ділянки з присвоєнням кадастрових номерів, які додаються до апеляційної скарги.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, 29.04.2019 позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Листом Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 28.05.2019 №О-7982/0-1910/0/95-19 позивачеві відмовлено у наданні вказаного дозволу на підставі ч.7 ст.118 Земельного кодексу України. В листі зазначено, що бажана земельна ділянка перебуває у власності (користуванні) третіх осіб.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.12.2019 позов ОСОБА_4 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_4 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Олександрівка на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області;

- зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання ОСОБА_4 від 29.04.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту Олександрівка на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В подальшому, наказом №2-3317/15-20-СГ від 07.02.2020 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило ОСОБА_4 у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою, у зв`язку із тим, що земельна ділянка на яку вона претендує, знаходиться у користуванні інших осіб.

Вважаючи отриману відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд першої інстанції аналізуючи позицію відповідача щодо неможливості надання дозволу, з підстав перебування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач, в користуванні інших осіб, зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на земельну ділянку, на яку бажає позивач виготовити документацію із землеустрою, видавались акти на право постійного користування чи будь-які інші правовстановлюючі документи, що дають право на право постійного користування. Водночас поняття лише користування у чинному законодавстві не міститься, тому і не має жодних юридичних наслідків.

За таких обставин, та враховуючи, що земля, на яку претендує позивач, не перебуває у постійному користуванні, відтак, згода землекористувача не вимагається. А отже, відсутні правові підстави для відмови у наданні дозволу позивачу, з мотивів перебування земельної ділянки в користуванні в іншої особи.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За правилами частин шостої, сьомої і десятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, наведеними нормами права встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку з наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 цього Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки неодноразово розглядала Велика Палата Верховного Суду.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року (справа № 536/233/16-ц), 24 квітня 2018 року (справа № 401/2400/16-ц), 30 травня 2018 року (справа № 826/5737/16), 19 червня 2018 року (справа № 922/864/17).

Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

За обставинами цієї справи, 29.04.2019 позивач звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Наказом №2-3317/15-20-СГ від 07.02.2020 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою, у зв`язку із тим, що земельна ділянка на яку вона претендує, знаходиться у користуванні інших осіб.

Із доводів апеляційної скарги слідує, що рішенням Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області 29 сесії 7 скликання від 30.01.2020 №459 погоджено ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 в наданні у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані на території Журавненської сільської ради Літинського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Також, до апеляційної скарги апелянтами додано Витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки за кадастровими номерами: 0522482800:02:000:0166; 0522482800:02:000:0167; 0522482800:02:000:0165, зареєстрованими за вказаними особами.

Водночас, із наданих позивачем до клопотання від 29.04.2016 графічних матеріалів вбачається, що бажане місце розташування земельної ділянки межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0522482800602:000:0057.

Із Публічної кадастрової карти України судом встановлено, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, входить у межі земельної ділянки за кадастровим номером 0522482800:02:000:0166, яка згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.105) належить ОСОБА_3 та частково входить у межі земельної ділянки з кадастровим номером 0522482800:02:000:0167, яка зареєстрована за ОСОБА_2 (а.с.108) та 0522482800:02:000:0175.

Таким чином, земля, на яку претендує позивач перебуває у користуванні інших особів.

Отже, як свідчать обставини справи, між учасниками цих правовідносин фактично виник спір стосовно цієї земельної ділянки, тому підстав для визначення спору як адміністративного не вбачається.

Хоч позивач і оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, однак провідним мотивом цих вимог є бажання отримати результат, який у кінцевому підсумку має призвести до поновлення (зміни, виникнення) права користування позивача на одну й ту саму земельну ділянку щодо якої прийнято рішення сільською радою відносно третіх осіб.

Отже з викладеного вбачається, що оскаржуване рішення є наслідком реалізації позивачем у справі прав на землю, тобто є похідними вимогами, у зв`язку з чим, враховуючи суб`єктний склад спірних правовідносин, така справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Так, ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Таким чином, в разі, коли порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Отже в даному випадку спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, вказаний спір є спором про цивільне право, тобто має приватно-правовий характер, а саме є спором між позивачем та апелянтами щодо права на земельну ділянку в частині, яка належить апелянтам.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що даний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а має бути вирішений за правилами цивільного судочинства, враховуючи, що між сторонами виник спір з приводу володіння та користування земельною ділянкою, позивач має майновий інтерес щодо конкретного об`єкта нерухомого майна - земельної ділянк.

Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що вказаний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки стосується захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивача, що виникають із земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства

З урахуванням зазначених обставин та норм права, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку адміністративного судочинства, тому ухвалене судове рішення підлягає скасуванню, а провадження в адміністративній справі закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року скасувати, а провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, треті особи, якф не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Журавненська сільська рада Літинського району Вінницької області, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Ватаманюк Р.В. Драчук Т. О.