Рішення

від 13.08.2020 по справі 420/4519/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/4519/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІІР" (вул. Пастера, 29 Е, с. Нерубайське, Біляївський район, Одеська область, 67661, код ЄДРПОУ 38477260) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІІР" до Головного управління ДПС в Одеській області за результатом якої позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення головного управління ДПС в одеській області форми Р від 31.03.2020 року №0009500501 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 415 151, 00 грн., в тому числі 943 434, 00 грн. за основним платежем та 471717, 00 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ ДІІР є юридичною особою, яка зареєстрована 06 грудня 2012 року, про що до ЄДР внесено запис № 1 556 102 0000 045348. Основним видом діяльності Товариства є будівництво доріг і автострад.

Товариство взято на податковий облік у Біляївськїй ДПІ Чорноморського управління ГУ ДПС в Одеській області за номером 17556. Товариство зареєстровано платником податку на додану вартість за ІПН 384772615527.

31 березня 2020 року Позивачем отримано від Головного управління ДПС в Одеській області податкове повідомлення-рішення форми Р від 31.03.2020 р. №0009500501 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 415 151,00 грн., в тому числі 943 434,00 грн. за основним платежем та 471 717,00 грн. штрафних санкцій і відповідний розрахунок штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акту перевірки №193/15-32-05-01/38477260 від 10.03.2020 р. Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ДІІР , код за ЄДРПОУ 38477260 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальниками: ТОВ Маркет-Еліт , код за ЄДРПОУ 40452863 за період з 01.04.2019 по 30.04.2019, ТОВ ТК Галактика , код а ЄДРПОУ 42600716 за період з 01.05.2019 по 30.06.2019, ТОВ Інда Стрі , код за ЄДРПОУ 42677862 за період з 01.06.2019 по 30.06.2019 та ТОВ Дар-88 , код за ЄДРПОУ 43010897 за період з 01.09.2019 по 0.09.2019 .

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що працівниками Контролюючого органу зроблені висновки про заниження Товариством податку на додану вартість на загальну суму 943 434,00 грн.

Такий висновок мотивований безпідставним включенням до складу податкового кредиту суми ПДВ від вартові товарів, отриманих від ТОВ ТК ГАЛАКТИКА (код ЄДРПОУ 42600716), ТОВ МАРКЕТ- ЕЛІТ (код ЄДРПОУ 40452863), ТОВ ІНДА СТРІ (Код ЄДРПОУ 42677862) та ТОВ ДАР-88 (код ЄДРПОУ 43010897), з огляду не недоведеність реальності здійснення господарських операцій з зазначеними контрагентами.

Позивач категорично не погоджується з вищевказаним висновком Акту перевірки та винесеним на його підставі податковим повідомленням-рішенням, вважає його противоправним, а отже таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що Товариством, під час проведення перевірки, були надані усі документи, які підтверджують якість придбаного товару та факти його переміщення. Представлені документи відповідають законодавству України, а тому підтверджують реальність і фактичність виконання господарських операцій.

Крім того позивач зазначає, що ТОВ ДІІР не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів, за умови, якщо судом не встановлено фактів; які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Таким чином, оскільки відсутні жодні докази неправомірної поведінки ТОВ ДІІР , останній не має нести відповідальність за некоректність відображення ТОВ МАРКЕТ-ЕЛІТ , ТОВ ТК ГАЛАКТИКА , ТОВ ІНДА СТРІ , ТОВ ДАР-88 та їх контрагентів операцій з отримання та реалізації товару.

22.06.2020 року від Головного управління ДПС в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст.78 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, на підставі ГУ ДПС в Одеській області від 25.02.2020 №765, проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю ДІІР , код за ЄДРПОУ 38477260 (далі ТОВ ДІІР ) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальниками: ТОВ Маркет-Еліт , код за ЄДРПОУ 40452863 за період з 01.04.2019 по 30.04.2019, ТОВ ТК Галактика , код за ЄДРПОУ 42600716 за період з 01.05.2019 по 30.06.2019, ТОВ Інда Стрі , код за ЄДРПОУ 42677862 за період з 01.06.2019 по 30.06.2019 та ТОВ Дар-88 , код за ЄДРПОУ 43010897 за період з 01.09.2019 по 30.09.2019.

Результати позапланової виїзної перевірки ТОВ ДІІР оформлено актом від 10.03.2020 року №193/15-32-05-01/38477260. За даними перевірки встановлено порушення:

п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 943434грн., у тому числі:

квітень 2019 в сумі 305853грн;

травень 2019 в сумі 332944грн;

червень 2019 в сумі 203860грн;

вересень 2019 на загальну суму 100776грн.

Відповідачем зазначено , що первинні документи щодо придбання ТОВ "ТК Галактика", ТОВ "Маркет-Еліт", ТОВ "Інда Стрі", ТОВ "Дар-88", які стали підставою для оприбуткування ТМЦ, на баланс ТОВ ДІІР-88 , придбання яких не підтверджується зібраною податковою та іншою інформацією, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними уповноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання цих ТМЦ, а тому їх оприбуткування та формування податкового кредиту по взаємовідносинах із зазначеними вище підприємствами, є безпідставними для відображення в бухгалтерському та податковому обліках, оскільки операції з придбання та використання товарів, робіт (послуг) в діяльності платника податків фактично не здійснювались.

Враховуючи вищезазначене, операції що ТОВ "ТК Галактика", ТОВ "Маркет-Еліт", ТОВ "Інда Стрі", ТОВ "Дар-88" не підтверджуються стосовно:

врахування реального часу здійснення операцій;

місцезнаходження майна: відсутні власні (орендовані) основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні (орендовані) виробничі активи;

наявності кваліфікованого персоналу;

наявності документів, що свідчать про якість товару, наявність товарно-транспортних накладних;

обрив ланцюга придбання та ін.

З зв`язку з цим, вищезазначені підприємства не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Виходячи із вищевикладеного, недоведеність реальності здійснення ТОВ "ДІІР" господарських операцій свідчить про формальність первинної документації, складеної на їх підставі та їх відображення в регістрах бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Таким чином, договори, видаткові накладні та інші первинні документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку.

Ухвалою суду від 01.06.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 30.06.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 10.08.2020 року сторони не з`явились, про час та місце розгляду повідомлялись належним чином та своєчасно. Від представника позивача 10.08.2020 надійшла заява про розгляд без участі ТОВ ДІІР .

Відповідно до положень ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, серед іншого, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття в судове засідання сторін та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.

Відповідно до ч. 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання 10.08.2020 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, не здійснювалося.

З метою всебічного та об`єктивного розгляду справи, судом досліджено матеріали адміністративної справи, обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов та докази, якими він обґрунтовується, і встановлено наступне.

Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст.78 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010року № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, на підставі направлень, наказу ГУ ДПС в Одеській області від 25.02.2020 №765, проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю ДІІР , код за ЄДРПОУ 38477260 (далі ТОВ ДІІР ) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентами-постачальниками: ТОВ Маркет-Еліт , код за ЄДРПОУ 40452863 за період з 01.04.2019 по 30.04.2019, ТОВ ТК Галактика , код за ЄДРПОУ 42600716 за період з 01.05.2019 по 30.06.2019, ТОВ Інда Стрі , код за ЄДРПОУ 42677862 за період з 01.06.2019 по 30.06.2019 та ТОВ Дар-88 , код за ЄДРПОУ 43010897 за період з 01.09.2019 по 30.09.2019.

За результатом перевірки ГУ ДПС в Одеській області було складено акт від 10.03.2020 року №193/15-32-05-01/38477260.

За даними перевірки встановлено порушення:

п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у загальній сумі 943434грн., у тому числі:

квітень 2019 в сумі 305853грн;

травень 2019 в сумі 332944грн;

червень 2019 в сумі 203860грн;

вересень 2019 в сумі 100776грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки Головним управлінням ДПС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.03.2020 року №0009500501 яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 415 151, 00 грн., в тому числі 943 434, 00 грн. за основним платежем та 471717, 00 грн. штрафних санкцій.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.2 ст.44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 201 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких принципах:

повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв`язку з чим особисте майно та зобов`язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність - постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, міжнародними стандартами фінансової звітності та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у державному секторі, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

безперервність - оцінка активів та зобов`язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати й надалі;

нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІІР" у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ МАРКЕТ-ЕЛІТ , ТОВ ТК ГАЛАКТИКА , ТОВ ІНДА СТРІ , ТОВ ДАР-88 .

Взаємовідносини між Позивачем та зазначеними контрагентами відбувались згідно укладених договорів купівлі-продажу продукції, предметом яких була поставка бітуму, мазуту, емульсії, пічного палива, масла, елементів бар`єрного огородження, мастила, тощо,

Дослідивши зміст вказаних договорів, суд дійшов висновку, що вони містять всі істотні умови, які передбачені законодавством. Зазначені договори, укладені між позивачем та контрагентами, є чинними, ніким не скасовані, а їх виконання підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, що знаходяться в матеріалах справи.

Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій за зазначеними договорами було надано договори, видаткові накладні, акти приймання-передачі товарів, рахунки-фактури, платіжні доручення, податкові накладні, та інші документи.

Таким чином суд зазначає, що матеріали справи містять необхідні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами в періоді, що перевірявся, які відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, а окремі недоліки таких документів не змінюють їх суті та змісту.

Надаючи оцінку правовідносинам позивача з контрагентами, відповідач, як на підстави відсутності реальності господарських операцій, посилається на ті обставини, що підприємства не є імпортерами реалізованого товару. Відповідач зазначив, що первинні документи щодо придбання ТОВ "ТК Галактика", ТОВ "Маркет-Еліт", ТОВ "Інда Стрі", ТОВ "Дар-88", які стали підставою для оприбуткування ТМЦ на баланс ТОВ ДІІР , придбання яких не підтверджується зібраною податковою та іншою інформацією, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними уповноваженими особами звітними документами, які посвідчують факт придбання цих ТМЦ, а тому їх оприбуткування та формування податкового кредиту по взаємовідносинах із зазначеними вище підприємствами, є безпідставними для відображення в бухгалтерському та податковому обліках, оскільки операції з придбання та використання товарів, робіт (послуг) в діяльності платника податків фактично не здійснювались. Враховуючи вищезазначене відповідач вважає, що операції що ТОВ "ТК Галактика", ТОВ "Маркет-Еліт", ТОВ "Інда Стрі", ТОВ "Дар-88" не підтверджуються стосовно:

врахування реального часу здійснення операцій;

місцезнаходження майна: відсутні власні (орендовані) основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні (орендовані) виробничі активи;

наявності кваліфікованого персоналу,

наявності документів, що свідчать про якість товару, наявність товарно-транспортних накладних,

обрив ланцюга придбання та ін.

Разом з цим суд зазначає, що відповідачем не наведено факти, які б безспірно підтверджували недобросовісність саме ТОВ ДІІР як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності своїх контрагентів, якщо така мала місце.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Також, слід зазначити, що обставини, зазначені відносно контрагентів ТОВ ДІІР , не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

При цьому суд зазначає, що при вирішенні податкових спорів, суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Суд зазначає, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано, як і не зазначено жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами договорів не виконано.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів. ТОВ ДІІР не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій Позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "БУЛВЕС АД" проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У рішенні по справі "Інтерсплав проти України" (заява № 803/02) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

При цьому Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що "принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії". З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. "Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі "Маркс проти Бельгії", п.69). Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі "Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів", п.53). Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив. Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має "легітимне сподівання" ("Федоренко проти України", "Едуард Петрович Мельник проти України") на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ("Бурдов проти Росії", "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України"); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ("Брезовец проти Хорватії", "Рисовський проти України", "Кечко проти України", "Стреч проти Великобританії", "Москаль проти Польщі", "Сук проти України", "Федоренко проти України", "Україна-Тюмень проти України").

Відповідно до п.50 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

З огляду на зазначене, враховуючи помилковість та недоведеність висновків акта перевірки суд зазначає, що підстави для збільшення ТОВ ДІІР суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість відсутні, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 31.03.2020 року №0009500501 є протиправним та належить до скасування.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 21 020,00 грн.

У зв`язку з задоволенням даного адміністративного позову суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 21 020,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІІР" (вул. Пастера, 29 Е, с. Нерубайське, Біляївський район, Одеська область, 67661, код ЄДРПОУ 38477260) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення головного управління ДПС в одеській області форми Р від 31.03.2020 року №0009500501 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1415151,00 грн., в тому числі 943434,00 грн. за основним платежем та 471717, 00 грн. штрафних санкцій.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 43142370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІІР" (вул. Пастера, 29 Е, с. Нерубайське, Біляївський район, Одеська область, 67661, код ЄДРПОУ 38477260) судові витрати у розмірі 21 020 (двадцять одна тисяча двадцять) гривень.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.