Рішення

від 12.08.2020 по справі 640/15168/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2020 року м. Київ№ 640/15168/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РДЛ»доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РДЛ» (надалі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 06.05.2019 № 00005991402;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 17.07.2019 № 00009321402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2019 відкрито загальне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 19.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні показників податкової звітності з податку на прибуток і податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб`єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечує з підстав викладених у письмовому відзиві, який наявний в матеріалах справи. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку контролюючого органу має ознаки фіктивності. А тому правочини, що укладені між позивачем і таким контрагентом не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє право на формування показників податкової звітності на підставі безтоварних господарських операцій.

Крім того контролюючий орган посилається на заниження позивачем доходу і заниження ПДВ за наслідками простроченої кредиторської заборгованості та неможливість віднесення до витрат сум сплачених коштів по оренді житлового фонду у фізичної особи-підприємця для розміщення власного офісу.

За таких обставин контролюючий орган просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

06 травня 2019 року відповідачем на підставі акта перевірки №205/26-15-14-02-04/37062832 від 25.03.2019 винесено наступне оскаржуване податкове повідомлення рішення, а саме:

- 00005991402, яким позивачу за порушення п.п.44.1, 134.1.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 2 445 560 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 1 957 248,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 489 312 грн.

Крім того, за результатами розгляду ДФС України скарги позивача на ППР, контролюючим органом 17 липня 2019 року винесено друге оскаржуване податкове повідомлення-рішення, а саме:

- 0000932402, яким позивачу за порушення п.198.3 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 10 625 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 8500 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2125 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмового відзиву відповідача, збільшення грошового зобов`язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на наступних обставинах.

В частині податку на прибуток.

Сума основного грошового зобов`язання в розмірі 1 957 248 грн розрахована контролюючим органом наступним чином:

- 6 000 000 грн (безтоварність господарських операцій з ТОВ «Біо Тек») * 18% (ставка податку) = 1 080 000 грн (податок на прибуток);

- 51 000 грн (безнадійна кредиторська заборгованість щодо ПП «Діслав») * 18% = 9180 грн;

- 1 300 024 грн (завищення витрат на оренду приміщення у ФОП ОСОБА_1 за 2017 рік) * 18% = 234 004,32 грн4

- 3 522 578 грн (завищення витрат на оренду приміщення у ФОП ОСОБА_1 за ІІІ квартали 2018 року) * 18% = 634 064,04 грн.

1 080 000 + 9180 + 234004,32 + 634 064,04 = 1 957 248,36 грн (в ППР цифра округлена без копійок).

В частині ПДВ сума основного зобов`язання розрахована наступним чином.

- 51 000 грн (зазначена вище сума простроченої кредиторської заборгованості щодо ПП «Діслав») / 6 = 8500 грн.

Таким чином, донарахування позивачу ПДВ виключно пов`язано з питанням правомірності обліку позивачем простроченої кредиторської заборгованості.

Разом з тим, безтоварність господарської операції позивача з ТОВ «Біо Тек», внаслідок якої контролюючий орган дійшов висновку про те, що відповідний товар був отриманий позивачем у невстановлених перевіркою осіб, а не від ТОВ «Біо Тек» (що призвело до збільшення позивачу доходу на суму отриманого товару від ТОВ «Біо Тек»), ґрунтується на обставинах відсутності у даного контрагента ТМЦ, неподання ним податкової звітності та існуванням досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000000686 від 16.03.2016 за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.205, ч.3 ст.209 КК України, де ТОВ «Біо Тек» вказано як підприємство з ознаками фіктивності.

В частині безнадійної кредиторської заборгованості контролюючий орган посилається на те, що товар / послуги на суму 51000 грн були отримані позивачем від ПП «Діслав», однак позивач не здійснив оплату на вказану суму. Оскільки на переконання контролюючого органу позивачем не було здійснено коригування показників податкової звітності в бік збільшення доходу на суму 51 000 грн, дана сума донарахована за наслідками перевірки.

В частині завищення витрат на оренду приміщення контролюючий орган посилається на те, що позивачем неправомірно укладено договір оренди житлового приміщення з фізичною особою-підприємцем, внаслідок чого всі первинні документи, якими була оформлена оренда в перевіряємому періоді відповідачем до уваги не прийняті, а витрати на оренду приміщення кваліфіковані як неправомірні та відповідно безпідставно завищені.

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов`язань та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись із правомірністю і обґрунтованістю наведених в акті перевірки доводів контролюючого органу, як наслідок, правомірністю оскаржуваних ППР, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Так, чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов`язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов`язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) фіктивне підприємництво це створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб`єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов`язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагента позивача або безпосередньо посадових осіб позивача було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України.

До того ж, суд приймає до уваги те, що контролюючим органом не надано доказів проведення документальних перевірок контрагента позивача в рамках яких було б встановлено неправомірне формування вказаним суб`єктом господарювання показників податкової звітності з податку на прибуток по взаємовідносинам з позивачем.

За таких обставин посилання контролюючого органу на наявність ознак фіктивності ТОВ «Біо Тек» судом відхиляються.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах 06.11.2018 у справі №822/551/18, від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17, від 21 січня 2020 у справі №826/9569/18.

В той же час, як підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «БІОТЕК» і ТОВ «РДЛ» було укладено договір поставки товарів від 06.11.2015 № RDL010/2015, відповідно до якого продавець (ТОВ «БІОТЕК») зобов`язується поставити та передати у власність Покупця (ТОВ «РДЛ») Товар, номенклатура, кількість та ціна якого визначена у специфікації (додаток 1 до Договору) відповідної якості, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його на умовах та у строки визначені Договором.

Відповідно до п. 3.1. Договору поставки товарів від 06.11.2015 № RDL010/2015, оплата за даним Договором здійснюється наступним чином. Покупець здійснює попередню оплату у розмірі 6 000 000, 00 грн (шість мільйонів) гривень 00 копійок, у тому числі ПДВ (20%) - 1 000 000, 00 грн (один мільйон гривень) протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання договору на підставі Рахунку-фактури. Покупець здійснює розрахунок у розмірі 3 950 000,00 грн (три мільйони дев`ятсот п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок у тому числі ПДВ (20%) - 658 333, 33 грн протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання Товару.

Відповідно до п. 3.3. Договору поставки товарів від 06.11.2015 № RDL010/2015 факт отримання товару оформлюється видатковими накладними.

Відповідно до п. 4.1. Договору, даний Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання Сторонами обов`язків.

Факт здійснення попередньої оплати на користь ТОВ «БІОТЕК» (відповідно до умов Договору) підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжних доручень від 06.11.2015 року № 471 на суму 5 000 000, 00 грн та № 477 від 11.11.2015 на суму 1 000 000,00 грн.

За наслідками попередньої оплати товару позивачем ТОВ «Біотек» за правилом першої події було складено та зареєстровано в ЄРПН податкову накладну №7 від 30.11.2015

Як зазначає позивач, враховуючи невеликі розміри і кількість товару (спеціалізовані електронні пристрої, які детально ідентифіковані в специфікації і видатковій накладній), Товар було поставлено особисто директором ТОВ «Біотек» про що сторонами складено і підписано видаткову накладну від 14.01.2016 №1/14.

Стосовно зберігання і обліку позивачем придбаного товару, судом встановлено наступне.

ТОВ «РДЛ» укладено з фізичною особою ОСОБА_2 договір оренди від 01.08.2013 року № RDL005/2013 відповідно до умов якого Орендодавець зобов`язується передати Орендареві (ТОВ «РДЛ») у строкове платне користування, а Орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення, що визначене у Договорі та зобов`язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату.

Відповідно до п. 1.2. Договору оренди від 01.08.2013 року № RDL005/2013 адреса будинку, у якому знаходиться приміщення, що орендується: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пп.4.1. Договору оренди від 01.08.2013 року № RDL005/2013 строк оренди приміщення, що орендується, складає 2 роки 11 місяців з моменту підписання акту передання-приймання майна.

Так, 14.01.2016 під час передачі товару від ТОВ «Біотек», позивачем складено накладну-вимогу на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 14.01.2016 № РДRD-000001 (прибуткова накладна) в якій зазначено про переміщення товару зі складу Основний склад (офіс) на склад с. Старі Петрівці, урочище Букаєвиця, буд. 8-А, Вишгородський район, Київська обл.

Відображення господарської операції з поставки товару в бухгалтерському обліку підприємства підтверджується карткою рахунку 631 (а.с.111-112 том 1).

Стосовно подальшого використання позивачем придбаного товару в рамках власної господарської діяльності, суд зазначає наступне.

Між ТОВ «РДЛ» і Благодійною організацією «Фонд підтримки національної безпеки України» було укладено договір від 06.11.2015 № RDL012/2015, відповідно до умов якого Виконавець (ТОВ «РДЛ») зобов`язується виготовити та здійснити поставку комплектуючих та обладнання, згідно комплектності, кількості та вартості, що передбачено Специфікацією на поставку, яка додається до цього Договору і є його невід`ємною частиною, а замовник - прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного Договору.

На виконання вищевказаного Договору ТОВ «РДЛ» поставило даний товар Фонду, що підтверджується копією видаткової накладної від 12.11.2018 року № 56 та копією товарно-транспортної накладної від 12.11.2018 року № 20.

Відповідно до довідки, наданої головним бухгалтером СБ України (а.с.68 том 2), визначено, що по даним бухгалтерського обліку станом на 01.11.2019 року на балансі військової частини Р 9000 СБ України обліковуються наступні матеріальні цінності: пристрій GS-17-2G/GSM:900, 1800, MHz та автокомплект GS-Car Kit, тобто саме той товар, який був придбаний позивачем у ТОВ «БІОТЕК» за видатковою накладною №1/14 від 14.01.2016 (а.с.26 том 1).

На переконання суду, вказані обставини в сукупності підтверджують факт придбання позивачем товару у ТОВ «Біотек», а отже і безпідставність та необґрунтованість доводів контролюючого органу з приводу отримання позивачем зазначеного вище товару у невстановленої особи, внаслідок чого висновок контролюючого органу про заниження позивачем доходу в цій частині на суму 6 000 000 грн є неправомірним.

Стосовно не віднесення позивачем до дохідної частини в 2016 році 51000 грн простроченої кредиторської заборгованості суд зазначає наступне.

Суть спору в цій частині зводиться до того, що на переконання контролюючого органу позивачем не включено до складу інших доходів за перевіряємий період суму безнадійної кредиторської заборгованості в розмірі 51 000 грн за 2016 рік.

Суд вважає такі висновки відповідача передчасними, виходячи з наступного.

Між ТОВ «РДЛ» і ПП «ДІСЛАВ» було укладено договір про надання послуг від 03.07.2013 року № RDL030713 в порядку та на умовах якого, Виконавець (ПП «ДІСЛАВ») зобов`язується протягом визначеного в Договорі строку надати Замовнику (ТОВ «РДЛ») за плату послуги з розробки програмного модуля RTP-програвача звуку, що передається каналами НІЗ-інтерфейсу, а Замовник зобов`язаний прийняти результати надання послуг та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору.

Пунктом 3.1. Договору про надання послуг від 03.07.2013 року № RDL030713 визначено, що загальна ціна послуг за Договором становить 51 000 (п`ятдесят одна тисяча) гривень 00 коп. в тому числі ПДВ (20%) - 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

Відповідно до п. 3.3. Договору про надання послуг від 03.07.2013 року № RDL030713, ТОВ «РДЛ» здійснює оплату послуг шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ПП «ДІСЛАВ» протягом 60 (шістдесяти) робочих днів від дати підписання Сторонами Акту здавання-приймання наданих послуг.

Акт здавання-приймання наданих послуг за договором про надання послуг від 03.07.2013 року № RDL030713 було підписано 28.08.2013 року.

За висновком викладеним Відповідачем в Акті перевірки, а також у відзиві на позовну заяву, у Позивача кредиторська заборгованість виникла 28.08.2013 року та не була погашена станом на 30.09.2018 року.

Однак, враховуючи положення п.3.3 Договору, останнім днем, коли ТОВ «РДЛ» повинно було оплатити кошти за надані послуги є 27.10.2013 року (з дати підписання акту здавання-приймання послуг відраховується 60 робочих днів).

Тобто, така заборгованість у разі її несплати стає безнадійною кредиторською заборгованістю з 28.10.2016 року (3 роки).

Разом з тим, між ТОВ «РДЛ» та ПП «ДІСЛАВ» була підписана додаткова угода від 29.08.2013 до Договору про надання послуг від 03.07.2013, відповідно до якої, за домовленістю Сторін, Замовник та Виконавець дійшли згоди внести зміни до Договору про надання послуг від 03.07.2013 року № RDL030713, а саме: викласти п.3.3. Договору в наступній редакції: «п.3.3. Замовник здійснює оплату послуг встановлену п. 3.1. Договору шляхом перерахування на поточний рахунок Виконавця коштів до 25.12.2015 року включно».

Таким чином, безнадійна кредиторська заборгованість в сумі 51000 грн виникла з 26.12.2018, чого не було досліджено контролюючим органом внаслідок не витребування документів до перевірки з цього питання.

За таких обставин, оскільки 4 квартал 2018 року не входить до періоду перевірки (а.с.31 том 1), Окружний адміністративний суд міста Києва не вважає за правильне проводити перевірку правильності оподаткування позивачем списаної кредиторської заборгованості в 4 кварталі 2018 року, натомість з огляду на додаткову угоду від 29.08.2013 до Договору про надання послуг від 03.07.2013, суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів контролюючого органу щодо обов`язку позивача включити до інших доходів 2016 року суму безнадійної кредиторської заборгованості за 2016 рік в розмірі 51000 грн.

Стосовно доводів контролюючого органу про завищення позивачем витрат на оренду приміщення у ФОП ОСОБА_1 за 2017 рік, ІІІ квартали 2018 року, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Згідно договору оренди приміщення №001-011/2107 від 01.07.2017, укладеного між ФОП ОСОБА_1 (Орендодавець), яка є платником єдиного податку 3 групи, з однієї сторони, та ТОВ «РДЛ» (Орендар) з іншої сторони, Орендодавець передає, а Орендар бере у тимчасове користування наступні приміщення: адреса будинку, у якому знаходиться приміщення, що орендується: АДРЕСА_2 и, загальна площа приміщень, що орендуються: 347,60 кв.м.

Право на здавання Об`єкту в оренду належить Орендодавцю на підставі Договору купівлі-продажу житлового будинку, серія та номер 757, виданий 21.03.2017.

Приміщення, що орендується, надається Орендарю для забезпечення та здійснення господарської діяльності Орендаря.

Строк оренди становить 35 календарних місяців, починаючи з дати підписання Акту прийому-передачі приміщення.

За календарний місяць користування орендованим приміщенням, Орендар сплачує Орендодавцю Орендну плату, загальна сума якої на момент укладання даного Договору становить 90376,00 грн без ПДВ.

Згідно акту приймання передачі від 01.07.2017 Орендар (ФОП ОСОБА_1 ) передав, а Орендар (ТОВ «РДЛ») прийняв у користування приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 и, загальною площею 347,6 кв.м.

До складу інших операційних витрат ТОВ «РДЛ» включено суму у розмірі 4 822 602 грн, в тому числі за 2017 рік у сумі 1 300 024 грн, за три квартали 2018 року у сумі 3 522 578 гривень.

Суть спору в цій частині та одночасно позиція контролюючого органу зводяться до того, що ФОП ОСОБА_1 в порушення п.291.5.3 Податкового кодексу України не мала права надавати в оренду житлові приміщення, площа яких перевищує 100 кв.м., а позивач в розумінні ч.2 ст.813 Цивільного кодексу України міг використовувати таке житло виключно для проживання в ньому фізичних осіб.

За таких обставин первинні документи позивача щодо віднесення до витрат коштів на оренду приміщень, контролюючим органом до уваги прийняті не були, що й зумовило оподаткування податком на прибуток витрат позивача в сумі 4 822 602 грн.

При цьому контролюючим органом в акті перевірки не заперечується використання позивачем орендованого приміщення в рамках власної господарської діяльності для офісу.

В контексті наведеного суд приймає до уваги наступне.

Главою 59 Цивільного кодексу України (ст.810-826) врегульовано питання найму (оренди) житла.

Дійсно, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.813 Цивільного кодексу України сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи.

Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.

Приходячи до переконання про неможливість віднесення позивачем до витратної частини коштів на оренду нерухомого майна, контролюючим органом не прийнято до уваги той факт, що між позивачем і ФОП ОСОБА_1 не укладався договір найму (оренди) житла, натомість укладався договір оренди приміщення.

Дійсно, сторонами не заперечується, що вказане приміщення знаходиться в житловому будинку, який належить орендодавцю, в той же час контролюючим органом не встановлювались обставини статусу орендованого позивачем приміщення (підвал, окрема кімната, тощо).

При цьому, статтею 4 Житлового кодексу Української СРСР визначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Разом з тим, відповідно до п.1.4 Договору (а.с.132 том 1), приміщення на момент передачі в оренду є без оздоблення, комунікацій, меблів та обладнання, що не відповідає поняттю «житло» в розумінні ч.1 ст.379 Цивільного кодексу України, відповідно до якої житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Згідно ст. 6 Житлового кодексу, житлові будинки і приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Статтею 10 цього Кодексу передбачено, що громадяни зобов`язані використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення та додержуватися правил користування жилими приміщеннями. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

Відповідно до ст.150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Частина перша ст. 383 цього Кодексу регламентує право власника житлового будинку, квартири використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Таким чином, зазначеною нормою закону передбачено пряму заборону використання житлових будинків, квартир лише для промислового виробництва.

Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Однак згідно ч.5 ст.319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Крім того відповідно до ч.2 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Матеріали справи не містять доказів того, що договір оренди приміщення порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ст.228 Цивільного кодексу України).

Одночасно контролюючий орган не звертався до суду з позовами про визнання правочину недійсним (п.20.1.30 Податкового кодексу України) та не надав суду переконливих доказів того, що даний правочин є удаваним, тобто вчиненим сторонами з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За таких обставин не прийняття контролюючим органом до уваги первинних документів позивача щодо понесених витрат на оренду приміщення є безпідставним, а висновок про завищення інших операційних витрат на 4 822 602 грн, в тому числі за 2017 рік у сумі 1 300 024 грн, за три квартали 2018 року у сумі 3 522 578 гривень необґрунтованим.

Посилання відповідача на порушення контрагентом позивача ФОП ОСОБА_1 п.291.5.3 Податкового кодексу України, судом відхиляються, оскільки в розумінні ст.16 Податкового кодексу України, податкова відповідальність має індивідуальний характер.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки контролюючим органом з посиланням на належні і допустимі докази не доведено обставин безтоварності господарських операцій позивача з ТОВ «Біо Тек»; порушення порядку обліку і оподаткування позивачем безнадійної кредиторської заборгованості щодо ПП «Діслав», а також завищення позивачем витрат на оренду приміщення у ФОП ОСОБА_1 , то податкове повідомлення-рішення №00005991402 не можна вважати правомірним.

Стосовно податкового повідомлення-рішення 00009321402, яким позивачу за порушення п.198.3 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 10 625 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 8500 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2125 грн, суд зазначає наступне.

Передумовою прийняття даного ППР слугував висновок контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту за серпень 2016 року в сумі 8500 грн через існування станом на 01.01.2016 кредиторської заборгованості в сумі 51 000 грн, яка не була погашена станом на 30.09.2018, тобто набула статусу безнадійної кредиторської заборгованості.

Однак, як встановлено вище, з огляду на додаткову угоду від 29.08.2013 до Договору про надання послуг від 03.07.2013, укладеного позивачем із ПП «Дислав», станом на граничну дату проведення перевірки (30.09.2018) кредиторська заборгованість не набула статусу безнадійної, внаслідок чого висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту за серпень 2013 року в сумі 8500 грн (51 000 / 6) є необґрунтованим, а дане ППР підлягає скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.05.2019р. №00005991402 та від 17.07.2019 №00009321402, складені Головним управлінням ДФС у м. Києві.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РДЛ» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 19210 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті десять грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «РДЛ» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37062832, адреса: 02088, м.Київ, ВУЛИЦЯ ХАРЧЕНКА ЄВГЕНА, будинок 31, офіс 4).

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДФС У М. КИЄВІ (04116, м.Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович