Постанова

від 12.08.2020 по справі 826/9615/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9615/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Добріська Н.А. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім систем відеонагляду "ССТВ ТРЕЙД" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім систем відеонагляду "ССТВ Трейд" звернулось до суду з позовом, у якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 08.06.2018 № 00006871402 та № 00006881402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 08.06.2018 № 00006871402 та № 00006881402.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив про нереальність вчинення господарських операцій між ТОВ "Торговий дім систем відеонагляду "ССТВ Трейд" та його контрагентами ТОВ "Сістем Лайн", ТОВ "Фінансреал" та ТОВ "Т-М Київ", що виключає можливість формування та ведення податкового обліку за такими операціями, та відповідно, свідчить про правомірність оскаржуваних рішень, які прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства.

У відзиві Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім систем відеонагляду "ССТВ ТРЕЙД" на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві вказано про правомірність висновків суду першої інстанції, який прийняв обґрунтоване рішення, належно та повно встановивши обставини справи. Крім того, зазначено про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, які спростовуються матеріалам справи та наданими Товариством доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Торговий дім систем відеонагляду "ССТВ Трейд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 28.05.2014 по 31.12.2017, за результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт №339/26-15-14-02-05/39230853 від 24.05.2018.

Згідно висновків, наведених у акті перевірки, ГУ ДФС у м. Києві виявлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

- пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П(с)БО №11, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306 із змінами та доповненнями, пункту 5 П(с)БО №15 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.2009 №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 за №860/4153 із змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 312146,00 грн;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.1 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 370012,00 грн.

Такий висновок контролюючим органом зроблено з огляду на те, що позивачем не підтверджено реальність вчинення господарських операцій з контрагентами ТОВ "Систем Лайн" та ТОВ "Фінансреал", а також ТОВ "Т-М Київ" під час придбання товару.

На підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 08.06.2018:

- № 00006871402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 312146,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 78037,00 грн;

- № 00006881402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 370012,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 185007,00 грн.

Не погоджуючись із вищевказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив, зокрема, з того, що контролюючим органом не надано належних та беззаперечних доказів, які підтверджують безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами. Натомість, на підтвердження реальності (товарності) спірних операцій позивачем надано до суду копії первинної документації, складеної за результатами фінансово-господарських операцій останнього з ТОВ "Систем Лайн", ТОВ "Фінансреал" та ТОВ "Т-М Київ" за результатами дослідження яких підтверджено факти здійснення господарських операцій, що не спростовано відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, а відтак оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.198.1, 198.2 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п.п. 198.5, 198.6 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У пункті 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Аналіз положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (зі змінами) (далі - Положення №318), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

У пунктах 6, 7 розділу "Визнання витрат" зазначеного Положення №318 визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно з пунктом 10 розділу "Склад витрат" цього Положення №318 собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Відповідно до пункту 11 розділу "Склад витрат" цього Положення №318 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати;

- прямі витрати на оплату праці;

- інші прямі витрати;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Виходячи з положень абзацу 11 частини першої статті 1, частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суд враховує враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 19.06.2018 у справі №808/2447/17 та від 31.07.2018 у справі №820/3119/17.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з його контрагентами , рух активів у процесі здійснення господарських операцій, мету та обставини використання товару у власній господарській діяльності позивача, судом першої інстанції вірно встановлено таке.

23.12.2015 між ТОВ "ТДСВ "ССТВ Трейд" (Покупець) та ТОВ "Сістем Лайн" (Постачальник) укладено договір поставки №28/12.

У відповідності до пунктів 1.1, 1.2 та 3.1 Договору №28/12, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю продукцію, а Покупець зобов`язується прийняти її від Продавця та здійснити оплату у строки і порядку передбаченому договором. Найменування, одиниця вимірювання, кількість, ціна Товару, що підлягає поставці за цим Договором, визначається у рахунках-фактурах.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме - копії договору постачання товару, видаткових накладних, податкових накладних, рахунками фактурами, картка рахунку, технічна карта, які є первинними в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, 11.01.2016 між ТОВ "ТДСВ "ССТВ Трейд" (Покупець) та ТОВ "Фінансреал" (Постачальник) укладено договір поставки №б/н.

У відповідності до пунктів 1.1, 1.2, 3.1, 3.2 вказаного договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язаний прийняти та своєчасно здійснити оплату за товар. Ціна, кількість та асортимент товару, що є предметом цього Договору, визначаються рахунками фактури та накладною. Передача Постачальником і прийом Покупцем Товару засвідчується видатковою накладною, що підписується уповноваженими представниками сторін. У накладній визначається кількість товару, найменування, ціна за кожну одиницю товару, загальна ціна товару.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентом, а саме: копіями договорів, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, карток рахунку, технічних карт, які є первинними в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, позивачем надано сертифікати відповідності з додатками, податкові декларації.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується з тим, що первинні документи оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Відповідачем не надано жодних доказів, що на час укладення та виконання договорів контрагентами позивача не були зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто не мали достатній об`єм правоздатності для складання первинних документів та укладання будь-яких правочинів.

Відповідно до принципу офіційності контролюючий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття свого рішення. У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов`язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

У Додатку 2 до акта перевірки контролюючий орган оцінюючи взаємовідносини позивача з його контрагентами ТОВ "Т-М Київ" та ТОВ "Сістем Лайн", що виникли на підставі тих договорів, які визначені в акті перевірки (договір поставки від 01.04.2015 №01/04-1 та від 23.12.2015 №28/12 відповідно), але за більш пізній період (в акті перевірки по взаємовідносинам з ТОВ "Т-М Київ" з поставки аналогічного товару оцінювався період квітень-травень 2015 року, а в Додатку 2 - червень-липень 2015 року; в акті перевірки по взаємовідносинам з ТОВ "Сістем Лайн" з поставки аналогічного товару оцінювався період січень-лютий 2016 року, а в Додатку 2 - травень 2016 року), ГУ ДФС у м. Києві зазначає про дослідження подальшої реалізації поставленого товару і вказує на те, що податкова інформація, яка б ставила під сумнів реальність здійснення господарських операцій - відсутня. Разом з тим, сам акт перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить інформації щодо перевірки таких питань.

До того ж зафіксовані в Додатку 2 до акта перевірки висновки ГУ ДФС у м. Києві щодо відсутності підстав для сумнівів у реальності господарських операцій з вказаними контрагентами позивача вказують на невідповідність дійсним обставина, а відтак і про недоречність висновків акта перевірки щодо відсутності у ТОВ "Т-М Київ" та ТОВ "Сістем Лайн" матеріальних можливостей для виконання умов договорів (кількість працюючих, відсутність основних фондів), а також подальше внесення даних до ІС "Податковий блок" про заведення (через значний період часу після здійснення господарських операцій) картки суб`єкта фіктивного підприємництва.

З огляду на викладене в сукупності суд приходить до висновку про не доведення відповідачем з посиланням на достатні, належні та допустимі докази нереальності спірних господарських операцій та фіктивності ТОВ "Торговий дім систем відеонагляду "ССТВ Трейд", а також не спростовано відомості, що містяться поданих позивачем первинних документів.

Слід також зазначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи формування валових витрат.

В частині доводів апелянта щодо наявності кримінальних проваджень та вироку Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2016 у справі №757/52832/16-к, колегія суддів зазначає, що відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків. Докази на які посилається відповідач не відповідають вимогам належності та допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки контролюючий орган не довів, що такі отримано у розпорядження а також, те що він має право їх використання у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Стосовно вироку Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2016 у справі № 757/52832/16-к, на який ГУ ДФС у м. Києві вказує в апеляційній скарзі як на доказ нереальності господарських операцій з ТОВ "Фінансреал", колегія суддів виходить з того, що винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 205, частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України визнано саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Водночас, договір поставки від 11.01.2016 та первинні бухгалтерські документи на виконання умов цього договору (рахунки на оплату, видаткові накладні) від імені ТОВ "Фінансреал" підписував директор цього Товариства Сакевич Антон Олександрович , що свідчить про неспроможність таких посилань та неможливість визнання вироку Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2016 у справі №757/52832/16-к в якості належного доказу в розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов?язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Верховним Судом у постанові від 24.04.2018 у справі №813/8500/13-а зазначено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Отже, суд, оцінюючи спірні фінансово-господарські операції, передусім виходить з того, що юридична відповідальність згідно норм чинного законодавства України є персоніфікованою.

Підприємство яке є сумлінним платником податків і виконало усі вимоги, з якими закон пов`язує право на зменшення об`єкта оподаткування податком на додану вартість на суму податкового кредиту, не повинно нести відповідальність за своїх контрагентів.

Суд апеляційної інстанції вказує, що відповідачем не надано належних та беззаперечних доказів, які підтверджують безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами.

В контексті викладеного, колегія суддів погоджується з висновками окружного адміністративного суду за наслідками розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім систем відеонагляду "ССТВ ТРЕЙД" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Інші твердження апелянта жодним чином не спростовують правомірність аргументів, якими керувався суд першої інстанції.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, зазначений обов`язок не виконано, та у встановленому порядку не обґрунтовано правомірність прийнятих рішень.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв`язку з обставинами справи, а містять лише загальні посилання на положення нормативно-правових актів та акту перевірки, що є недостатнім для скасування спірного судового рішення.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Ганечко О.М.

Повний текст постанови виготовлено 14.08.2020.