Ухвала

від 17.08.2020 по справі 908/2828/19 (334/8395/18)

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

17.08.2020 м.Дніпро

Справа № 908/2828/19 (334/8395/18)

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2020 в межах справи № 908/2828/19

про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" матеріали у справі № 334/8395/18

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор"

про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2020 в межах справи № 908/2828/19, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 ГПК України).

02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, яким розділ X "Прикінцеві положення" ГПК України доповнено пунктом 4 відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", із змінами і доповненнями, та постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641, дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, продовжено з 22.05.2020 до 31.08.2020.

17.07.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX яким пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України викладено у новій редакції, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Водночас згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 731-IX процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У даному випадку, судове рішення (ухвала), що оскаржується, підписано у повному обсязі 11.06.2020, відтак, останній день подачі апеляційної скарги - 01.07.2020.

Апеляційна скарга на вказане судове рішення подана до канцелярії Господарського суду Запорізької області 06.08.2020, тобто з пропуском процесуального строку, встановленого для її подання, питання про поновлення пропущеного процесуального строку, апелянт не порушує.

За положеннями п. 2 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Законом України "Про судовий збір" визначено правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

З 01.01.2018 (2018 рік звернення з позовною заявою до суду) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1 762,00 грн.

Пунктом 2.1. частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 2.4. ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 30 000, 00 грн, відповідно, розмір судового збору за подання апеляційної скарги у даному випадку становить 2 643, 00 грн (30 000, 00 грн х 1,5% = 1 762, 00 грн х 150 % = 2 643, 00 грн).

Апелянтом не додано належних доказів сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Між тим, в апеляційній скарзі апелянтом зазначено, що він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до п. ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Так, дійсно за вимогою щодо поновлення позивача на роботі апелянт звільнений від сплати судового збору в силу Закону.

Разом з тим, що стосується вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд зазначає наступне.

Для встановлення наявності чи відсутності підстав для сплати судового збору за вказаною вимогою, необхідно визначити, чи входить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати, у справах про стягнення якої позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (відповідно до преамбули цього Кодексу).

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі або оформлюється наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Ураховуючи викладене, середній заробіток за час вимушеного прогулу, підстави та порядок виплати якого унормовані частиною другою статті 235, статтею 236 КЗпП України не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній Заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 369/10046/18.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 та від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц.

Таким чином, від сплати судового збору за подання апеляційної скарги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач не звільняється.

Відповідно до ст. 174, ч.ч. 2, 3 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, залишається без руху.

За положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга також залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху із наданням апелянту строку для усунення вищезазначених недоліків.

Апеляційний суд звертає увагу, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 174, 234, 235, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2020 у справі № 908/2828/19 залишити без руху, надавши апелянту строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, а саме:

- визначитись з питанням щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (подати відповідне клопотання);

- сплатити судовий збір у встановленому порядку, розмірі (у сумі 2 643, 00 грн) та на належні реквізити, надати до суду докази його сплати.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Суддя Л.А. Коваль