Рішення

від 16.08.2020 по справі 910/3097/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2020Справа № 910/3097/20

За позовом Військово-медичного клінічного центру Західного регіону

до Приватного акціонерного товариства «Коріс Україна»

про стягнення 20 008,69 грн,

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Коріс Україна» (відповідач) про стягнення 20 008,69 грн на підставі Договору № 4/16-19 про надання медичної допомоги від 22.06.2016 (далі Договір), з яких: 16 069,52 грн основного боргу; 1 124,87 грн штрафу; 2 600,56 грн інфляційних втрат; 213,74 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору в частині оплати послуг по актам наданих медичних послуг № 178/179 від 08.08.2019, № 206 від 05.09.2019, № 236/237 від 07.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 позовну заяву Військово-медичного клінічного центру Західного регіону залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

16.03.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, направлена засобами поштового зв`язку 13.03.2020. В якості додатку до цієї заяви додано виправлену позовну заяву та додатки до неї.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 позовну заяву Військово-медичного клінічного центру Західного регіону прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3097/20 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

14.04.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 про відкриття провадження у справі № 910/3097/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/3097/20.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі № 910/3097/20 було направлене відповідачу за адресою: 03150, м. Київ, вул. Львівська, буд.26-А, вказаною у позовній заяві, та за адресою: 03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд. 5, корпус 10-А, 5-й поверх, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, поштові відправлення з наведеною ухвалою суду та примірниками повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції були повернуті органами зв`язку до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.03.2020 у справі № 910/3097/20 було надіслано за належними адресами, тобто за адресою, повідомленою суду позивачем, та за адресою, яка відповідає адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуто підприємством зв`язку, суд дійшов висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Згідно з статтею 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі

Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Разом з цим, відповідно до п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), яка діяла до 16.07.2020) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 18.06.2020 № 731-IX), згідно розділу І якого внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, пункт 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За змістом п. 2 розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" в редакції Закону України від 30.03.2020 р. № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. № 731-IX. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

Проте, протягом 20-денного строку після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-IX та станом на дату ухвалення цього рішення учасники справи не подавали заяву про продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до стст 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

22.06.2016 між Приватним акціонерним товариством «Коріс Україна» (страховик, відповідач) та Військово-медичноим клінічним центром Західного регіону (Установа, виконавець, позивач) було укладено Договір № 4/16-19 про надання медичної допомоги (далі Договір або Договір № 4/16-19 від 22.06.2016), відповідно до п. 1.2 якого страховик доручає, а Установа бере на себе зобов`язання надавати лікувально-діагностичну допомогу (надалі медична допомога) громадянам, застрахованим за Договором добровільного медичного страхування, які мають страхові поліси страховика (надалі застраховані особи).

Згідно п. 2.3 Договору надання медичної допомоги застрахованим особам проводиться при погодженні з координатором Установи згідно внутрішнього трудового розпорядку на основі письмового (факсимільного або електронною поштою) направлення, в якому вказуються такі дані: ПІБ застрахованої особи, попередній діагноз, обсяги медичної допомоги, № страхового полісу, страховий ліміт, винятки (послуги, які не оплачує СК), особливі умови (перебування в палатах з покращеними умовами).

Умовами п. 3.1 Договору передбачено обов`язок страховика своєчасно проводити оплату за надані Установою медичні послуги згідно виставлених рахунків.

Згідно п. 4.1 Договору вартість медичних послуг, які надаються застрахованим особам, встановлюються наказом начальника ВМКЦ ЗР. Загальна вартість лікування складається з вартості ліжко-дня, наданих лікарських препаратів та виробів медичного призначення, лабораторних досліджень та інших медичних послуг згідно записів в історії хвороби (п. 4.2 Договору).

Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що розрахунки здійснюються шляхом безготівкової оплати страховиком рахунків Установи. Рахунки Установа виставляє страховику на основі акту наданих медичних послуг, який складається в двох примірниках. У термін 15 (п`ятнадцять) календарних днів з дня подання Установою рахунків страховик зобов`язаний провести оплату за надані медичні послуги та повернути Установі підписаний та завірений печаткою страховика акт наданих медичних послуг.

Відповідно до п. 5.1 Договору за невиконання (в тому числі неналежне виконання) своїх договірних обов`язків сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє один рік (п. 6.1 Договору).

Якщо жодна зі сторін не заявляла про розірвання договору за 30 діб до дати його закінчення, то Договір продовжується на той самій термін і на тих самих умовах (п. 6.2 Договору).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі стст 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналіз умов Договору № 4/16-19 від 22.06.2019 свідчить про те, що за своєю правовою природою зазначений договір є договором надання послуг.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за Договором № 4/16-19 від 22.06.2016 у період з серпня по жовтень 2019 року надав відповідачу медичні послуги на загальну суму 16 069,52 грн. Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих медичних послуг № 178/179 від 08.08.2019 на суму 7 863,83 грн, № 206 від 05.09.2019 на суму 3 249,00 грн та № 236/237 від 07.10.2019 на суму 4 956,69 грн.

Матеріали справи також містять рахунки № 178 та № 179 від 08.08.2019, № 206 від 05.09.2019, № 236 та № 237 від 07.10.2019 на загальну суму 16 069,52 грн.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов п. 4.3 Договору примірники рахунків № 178 та № 179 від 08.08.2019, № 206 від 05.09.2019, № 236 та № 237 від 07.10.2019 та актів наданих медичних послуг № 178/179 від 08.08.2019, № 206 від 05.09.2019, № 236/237 від 07.10.2019 направлялися на адресу відповідача, про що свідчать наявні в матеріалах справи супровідні листи № 2852 від 08.08.2019, № 3118 від 05.09.2019, № 3495 від 07.10.2019 та № 3901 від 06.11.2019, реєстри на кореспонденцію № 103Ц від 09.09.2019, № 117Ц від 06.09.2019, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 79010 1066108 3 та фіскальні чеки.

В позовній заяві позивач зазначив, що відповідач підтвердив надання медичних послуг та повернув завірені печаткою акти надання медичних послуг № 178/179 від 08.08.2019 та № 206 від 05.09.2019. Натомість, акт надання медичних послуг № 236/237 від 07.10.2019 відповідач не завірив печаткою та не повернув. В той же час, факт направлення відповідачем застрахованих осіб на медичне обслуговування до позивач підтверджується наявними в матеріалах справи гарантійними листами № 136 від 02.09.2019, № 139 від 29.08.2019, № 140 від 03.09.2019, № 141 від 09.09.2019, № 142 від 11.09.2019, № 143 від 11.09.2019, № 145 від 19.09.2019, № 147 від 20.09.2019, № 148 від 23.09.2019 та № 149 від 25.09.2019. зазначені гарантійні листи були направлені відповідачем позивачу засобами електронного зв`язку, що повністю відповідає вимогам п. 2.3 Договору.

Дослідивши зміст гарантійних листів, судом встановлено, що відповідач гарантував повну оплату консультацій лікарів, які надали медичні послуги згідно акту надання медичних послуг № 236/237 від 07.10.2019. Зазначене свідчить про відсутність у відповідача будь-яких заперечень стосовно обсягу, якості та вартості наданих позивачем медичних послуг згідно акту надання медичних послуг № 236/237 від 07.10.2019.

Умовами ч. 1 ст. 903 передбачено, що, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось вище, умовами п. 4.3 Договору передбачено обов`язок відповідача провести оплату за надані медичні послуги у термін 15 календарних днів з дня подання позивачем рахунків.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Враховуючи наведені правові норми та дати подання позивачем рахунків (09.08.2019, 06.09.2019, 07.11.2019), відповідач був зобов`язаний провести оплату за надані медичні послуги згідно акту № 178/179 від 08.08.2019 у строк до 24.08.2019 включно, згідно акту № 206 від 05.09.2019 у строк до 21.09.2019 включно, згідно акту № 236/237 від 07.10.2019 у строк до 23.10.2019 включно.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своє зобов`язання щодо повного та своєчасного здійснення розрахунків за надані послуги не виконав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку із порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за надані позивачем медичні послуги, у останнього утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 16 069,52 грн (7 863,83 грн (вартість наданих медичних послуг згідно акту № 178/179 від 08.08.2019) + 3 249,00 грн (вартість наданих медичних послуг згідно акту № 206 від 05.09.2019) + 4 956,69 грн (вартість наданих медичних послуг згідно акту № 236/237 від 07.10.2019) = 16 069,52 грн).

07.11.2019 позивач направив на адресу відповідача претензію № 3902 від 06.11.2019 з вимогою терміново погасити заборгованість в сумі 16 069,52 грн. Факт отримання відповідачем 26.11.2019 зазначеної претензії підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 79010 1066108 3 та фіскального чеку.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати наданий медичних послуг за Договором № 4/16-19 від 22.06.2019 настав, а доказів оплати станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати за надані медичні послуги у розмірі 16 069,52 грн (основний борг) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 600,56 грн та штрафу в розмірі 1 124,87 грн за порушення терміну оплати понад 30 днів.

Відповідно до п. 5.1 Договору за невиконання (в тому числі неналежне виконання) своїх договірних обов`язків сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

На підставі наявної в матеріалах справи Довідки № 1057/12 д Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, Свідоцтва про реєстрацію військової частини як суб`єкта господарської діяльності у Збройних Силах та Витягу з Положення про Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (ВМКЦ ЗР), судом встановлено, що ВМКЦ ЗР за організаційно-правовою формою відноситься до державних організацій (установ, закладів), є бюджетною організацією, яка фінансується з Державного Бюджету України, веде самостійний баланс, має кошторис та відкриті реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням малого Державного Герба України, своїм найменуванням та ідентифікаціним кодом ЄДРПОУ 08160677, інші необхідні для здійснення своєї діяльності печатки, штампи, бланки з емблемою (п. 3.2 Положення).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки положення Договору № 4/16-19 від 22.06.2016 не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

При цьому, суд зазначає, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши розрахунок пені, наведений позивачем, судом встановлено, що позивач нараховує пеню за періоди:

- з 24.08.2019 по 25.02.2020 за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно акту № 178/179 від 08.08.2019;

- з 21.09.2019 по 25.02.2020 за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно акту № 206 від 05.09.2019;

- з 23.10.2019 по 25.02.2020 за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно акту № 236/237 від 07.10.2019.

З огляду на зазначене судом встановлено, що при визначені періодів нарахування пені, позивачем було порушено приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, якими передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане.

Як вище було встановлено судом, відповідач був зобов`язаний провести оплату за надані медичні послуги згідно акту № 178/179 від 08.08.2019 у строк до 24.08.2019 включно, згідно акту № 206 від 05.09.2019 у строк до 21.09.2019 включно, згідно акту № 236/237 від 07.10.2019 у строк до 23.10.2019 включно.

Таким чином, суд визначає вірні періоди нарахування пені по кожному акту окремо:

- згідно акту № 178/179 від 08.08.2019 пеня нараховується за період з 25.08.2019 по 24.02.2020;

- згідно акту № 206 від 05.09.2019 пеня нараховується за період з 22.09.2022 по 24.02.2020;

- згідно акту № 236/237 від 07.10.2019 пеня нараховується за період з 24.10.2019 по 24.02.2020.

Здійснивши розрахунок пені за вказані вище періоди за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга», судом встановлено, що обґрунтованою є сума пені у загальному розмірі 2 576,39 грн.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 600,56 грн пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 576,39 грн.

За результатами перевірки здійсненого позивачем розрахунку штрафу порушень не встановлено.

З огляду на викладене, та зважаючи на те, що прострочення з оплати наданих медичних послуг складає більше 30 днів, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу у сумі 1 124,87 грн обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 213,74 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодуксу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума 3% річних у загальному розмірі 211,56 грн (розрахунок здійснений за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга»), яка розрахована за визначені судом періоди нараховані на суму боргу, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 213,74 грн 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 211,56 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до стст 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань за Договором в частині оплати за надані позивачем медичні послуги.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 2 099,23 грн покладається на відповідача, а судовий збір у сумі 2,77 грн покладається на позивача.

Керуючись стст 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Коріс Україна» (03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд. 5, корпус 10-А, 5-й поверх; ідентифікаційний код 20058906) на користь Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (79010, м. Львів, вул. Личаківська, буд. 26; ідентифікаційний код 08160677) 16 069,52 грн (шістнадцять тисяч шістдесят дев`ять гривень 52 коп.) основного боргу, 2 576,39 грн (дві тисячі п`ятсот сімдесят шість гривень 39 коп.) пені, 1 124,87 грн (одну тисячу сто двадцять чотири гривні 87 коп.) штрафу, 211,56 грн (двісті одинадцять гривень 56 коп.) 3% річних, та 2 099,23 (дві тисячі дев`яносто дев`ять гривень 23 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 17.08.2020.

Суддя Гумега О.В