Постанова

від 12.08.2020 по справі 910/3503/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2020 р. Справа№ 910/3503/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Алданової С.О.

Зубець Л.П.

при секретарі Ковальчук Р.Ю.

за участю представників

від прокуратури: Збарих С.М., посвідчення № 054812 від 14.01.2020 р. позивача: Федорчук О.В., довіреність № 11 від 02.01.2020 р. від відповідача-1: Гречко С.І., довіреність № 26 від 20.05.2020 р. від відповідача-2: не з`явились

від третіх осіб на стороні відповідача-2: Мальцев С.С., наказ № 328/к від 23.01.2020 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну

скаргу заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018.

у справі № 910/3503/18 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в

особі Фонду державного майна України

до 1) Акціонерне товариство оператор газорозподільної

системи "Полтавагаз"

2) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2:

Кабінет Міністрів України

про визнання договору недійсним та стягнення 132 271 500,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Полтавагаз" і Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з позовними вимогами (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів в розмірі 132 271 500,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір №31/31 від 15.03.2013, Додаткова угода №1 від 24.05.2017 та протокол розбіжностей від 08.06.2017, укладено з порушенням порядку передачі в користування майна - газорозподільних систем, встановленого приписами ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України";' п.п. 1.3, 1.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України від 19.05.1999 №908/68 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1999 за № 414/3707.

Стягнення грошових коштів у розмірі 132 271 500,47 грн обґрунтовано безпідставним та безоплатним використанням відповідачем-1 спірного державного майна, яке підлягало передачі в користування виключно на умовах оренди (платного користування) в зв`язку з чим, держава не отримала дохід у вигляді орендної плати за використання майна товариством протягом 2013-2018 років.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 року у справі №910/3503/18 в позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що укладення оспорюваного правочину відповідачами-1, -2 спрямоване на виконання постанови Кабінету Міністрів України. При цьому, визначений прокурором позивач, як єдиний уповноважений орган у спірних правовідносинах - Фонд державного майна України, не був стороною оспорюваного Договору ані на момент його укладення, ані в редакції Додаткової угоди №1.

Відтак на позивача, в даному випадку і на прокурора, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Разом з тим, позивачем було схвалено умови договору по безоплатності користування спірним державним майном, оскільки примірний договір про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, затверджено Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Фонду державного майна України №882/3812 від 09.11.2012.

Зі змісту оспорюваних правочинів вбачається, що вони не суперечать вимірного договору про надання на праві господарського відання майна, яке використовується для забезпечення розподілу газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва та примірному договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових.

Ані прокурором, ані позивачем належними та допустимими доказами не доведено існування підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, як і не доведено наявності порушення даними правочинами прав або законних інтересів Фонду державного майна України.

Користування спірним майном здійснюється відповідачем-1 на підставі Договору, укладеного відповідачами-1, -2, що свідчить про необґрунтованість доводів про відсутність підстав у відповідача-1 для користування означеним майном. При цьому, як сам Договір, так і в подальшому Додаткова угода №1 до нього укладалися сторонами на виконання постанов Кабінету Міністрів України, що свідчить про відсутність будь-яких протиправних дій відповідача-1. Застосування формули, за якою вираховується розмір річної орендної плати за використання нерухомого майна, визначену п. 8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України; від 04.10.1995 №786, при визначенні розміру завданих збитків суперечить нормам закону, оскільки газорозподільні системи, власником яких є держава, не можуть бути об`єктами оренди. Прокурором, так і позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання державі збитків у заявленому розмірі та відповідно наявності в діях відповідача-1 елементів складу цивільного правопорушення.

Оскільки місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, заява відповідача-1 про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядалася.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 року у справі №910/3503/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що обґрунтування в рішенні суду щодо схвалення Фондом умов спірного договору, підписаного відповідачами-1, -2 безпідставні, оскільки Фонд будучі ознайомлений зі спірним договором не знав, та не міг знати, які саме умовии були включені до оспорюваного договору його сторонами. Безпідставним та необґрунтованим є висновок суду щодо обов`язковості виконання сторонами постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 №770, так як на думку суду ця постанова є законною, оскільки не скасована в судовому порядку. Судом не надано оцінки доводам прокуратури про незаконність згаданої постанови КМУ та відсутність підстав для її виконання відповідачами, які обґрунтовуються чинними на момент виникнення правовідносин приписами нормативно-правових актів України, у тому числі ст. 4 ЦК України, щодо обов`язку застосування Конституції та законів України як актів вищої юридичної сили у разі невідповідності їм постанов КМУ. Не надано оцінки доводам прокуратури щодо протиправності безоплатного використання відповідачем-1 на праві господарського відання державних газорозподільних мереж та відповідності договору нормам закону, якими заборонено передавати державне майно в користування на безоплатній основі. Також безпідставний висновок щодо відсутності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а також щодо неможливості застосування для визначення збитків, які підлягають відшкодуванню відповідачем-1 до бюджету.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2018 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Калатай Н.Ф.

Розпорядженням №09.1-08/99/18 Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2018 р. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Зубець Л.П. на лікарняному.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2018 р. для розгляду справи № 910/3503/18 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Калатай Н.Ф., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі №910/3503/18, розгляд справи призначено на 29.11.2018 р.

23.11.2018 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, та є законним та обгрунтованим, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду від 25.09.2018р. у справі № 910/3503/18 без змін.

28.11.2018 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Генеральної прокуратури надійшли додаткові пояснення по справі.

29.11.2018 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, та є законним та обгрунтованим, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду від 25.09.2018р. у справі № 910/3503/18 без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2018 року виправлено допущену описку у вступній частині ухвали Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 року у справі №910/3503/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2018 року розгляд апеляційної скарги заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 року у справі №910/3503/18 відкладено на 10.01.2019 р.

03.12.2018 року та 26.12.2018р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Генеральної прокуратури України надійшли доручення до матеріалів справи.

02.01.2019 року через управління автоматизованого документообігу суд) та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли заперечення щодо додаткових пояснень.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 року оголошено перерву у судовому засіданні по справі № 910/3503/18 до 18.01.2019 року.

Розпорядженням № 09.1-08/253/19 Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2019 р. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2019 р. для розгляду справи № 910/3503/18 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Буравльов С.І., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2019 року прийнято справу № 910/3503/18 за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 року у справі №910/3503/18 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Буравльов С.І., Зубець Л.П, розгляд справи призначено на 25.02.2019 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 року оголошено перерву у судовому засіданні по справі №910/3503 18 до 21.03.2019 року.

21.03.2019 року через управління автоматизованого документообігу суду га моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшло клопотання про витребування матеріалів справи, відкладення розгляд справи та зупинення провадження у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 оголошено перерву у судовому засіданні по справі №910/3503/18 до 03.04.2019 року.

01.04.2019 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли заперечення на клопотання про витребування висновку експертизи, зупинення провадження у справі та про витребування матеріалів справи.

03.04.2019 року через управління автоматизованого документообігу суд) та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшло клопотання про призначення експертизи.

Розпорядженням № 09.1-08/822/19 Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 р. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Буравльова С.І. у відпустці.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 03.04.2019 р. для розгляду справи № 910/3503/18 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І.-, судді: Власов Ю.Л., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 року справу № 910/3503/18 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 року оголошено перерву у судовому засіданні по справі №910/3503 18 до 22.04.2019 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 року виправлено описку в вступній частині ухвали Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 у справі №910/3503/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 року задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства газопостачанню та газифікації "Гіолтавагаз" про призначення судової експертизи. Призначено у справі №910/3503/18 судову фінансово-економічну експертизу. Проведення експертизи у встановлений законом строк доручене Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. У зв`язку з призначенням судової експертизи зупинено апеляційне провадження у справі №910/3503/18 до отримання висновку експерта.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 року виправлено описку в ухвалі про призначення судової фінансово-економічної експертизи Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 р. у справі № 910/3503/18, а саме в даті винесення ухвали.

11.05.2019 заступник Генерального прокурора через Північний апеляційних господарський суд подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 у справі № 910/3503/18.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.08.2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 у справі № 910/3503/18. Повернуто матеріали касаційної скарги разом з додатками скаржнику.

16.07.2020 року через управління автоматизованого документообігу суд та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшли матеріали справи №910/3503/18 та висновок експертів від 30.06.2020 №15342/15343/19- 72/15344/19-71/16827ч 16829/20-72.

Розпорядження № 09.1-08/1964/20 Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2020 р., у зв`язку з призначенням судді Власова Ю.Л. суддею Верховного Суду, відповідно до Указу Президента № 195,2019 від 07.05.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3503/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.07.2020 р апеляційну скаргу у справі №910/3503/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.1 (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Калатай Н.Ф., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2020 року поновлено провадження у справі № 910/3503/18. Прийнято справу №910/3503/18 до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І.. судді: Калатай Н.Ф., Зубець Л.П. та розгляд справи №910/3503/18 призначено на 12.08.2020 року.

Розпорядження № 09.1-08/2459/20 Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 р., у зв`язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф. у відпустці призначено повторний автоматизований роз,о_ справи № 910/3503/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 р апеляційну скаргу у справі № 910/3503/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А . (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Алданова С.О., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 року справу № 910/3503/18 прийняти до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

В судовому засіданні 12.08.2020 представник прокуратури до розгляду апеляційної скарги було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи.

Представник відповідача-1 заперечив про задоволення клопотання відкладення розгляду справи.

Представники позивача та третьої особи на розсуд суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, враховуючи, що розгляд справи слухається з листопада 2018р. та неодноразово судом було відкладено, крім того представник прокуратури 11.08.2020р. ознайомився з матеріалами справи, про що зазначено на заяві офісу Генерального прокурора від 05.08.2020р. № 15/3/2-10116-18, таким чином в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення розгляду справи по суті.

Представники прокуратури та позивача у поясненнях наданих у судовому засіданні, підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили суд її задовольнити а рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі №910/3503/18 скасувати, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача-1 та третьої особи у поясненнях наданих у судовому засіданні, заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи.

12.08.2020р. представники відповідача-2 у судове засідання не з`явились. Причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодекс) України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджас розгляду справи.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача-2.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020року задоволено клопотання Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Полтавагаз . Змінено назву Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Полтавагаз на Акціонерне товариство оператор газорозподільної системи "Полтавагаз".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши доказ; проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справ; правильність застосування судом першої інстанції норм законодавств:;, колегія встановила таке.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, Указом Президента України від 25.02.1998 №151/98 "Про реформування нафтогазового комплексу України''' доручено Кабінету Міністрів України, зокрема, перетворити підприємства нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, у державні акціонерні товариства та передати до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 100 відсотків акцій таких державних акціонерних товариств та затвердити перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 затверджено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії ''Нафтогаз України" у користування, згідно з додатком 3, а саме: Магістральні газонафтопроводи та споруди на них; Розподільні газонафтопроводи та споруди на них; Газонафтосховища; Транспортні засоби спеціального призначення.

Також вказаною постановою затверджено перелік відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких залишені у державній власності і передаються до статутного фонду Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України".

До переліку включено, зокрема, Полтавагаз.

Додатком №3 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 визначено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів, природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у користування, а саме: магістральні газонафтопроводи та споруди на них; розподільні газонафтопроводи та споруди на них; газонафтосховища: транспортні засоби спеціального призначення.

На підставі зазначеної постанови, а також Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 Про корпоратизацію підприємств та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого Постановою Кабінетів міністрів України від 05.07.1993 №508 підприємство "Полтавагаз" було перетворено у ВАТ з газопостачання та газифікації "Полтавагаз".

15.03.2013 між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (орган управління) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (підприємство) укладено договір №31/31 про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва (надалі - Договір), який укладено з метою забезпечення ефективного використання, збереження та відновлення державного майна, яке не підлягає приватизації, його цільової безаварійної експлуатації, покращення/відновлення, реконструкції і модернізації, а також надійності розподілу природного газу на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 №770 "Про деякі питання використання державного майна для забезпечення розподілу природного газу" та предметом якого є надання підприємству на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі підприємства і не може бути відокремлене від його основного виробництва (далі - державне майно).

Згідно з п. 1.2 Договору перелік державного майна, яке перебуває на балансі підприємства та надається йому на праві господарського відання, зазначається у додатку 1, який є невід`ємною частиною Договору.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що наявність державного майна на балансі підприємства на праві господарського відання не означає набуття підприємством права власності на це майно. Власником державного майна, право господарського відання щодо якого має підприємство за цим Договором, є держава в особі органу управління.

У відповідності до п. 2.2 Договору протягом строку дії Договору підприємству забороняється відчужувати державне майно, здавати його в оренду, в оперативний або фінансовий лізинг, концесію, позичати, передавати речові права (користування та/або володіння) щодо нього у заставу, передавати його в управління та вчиняти будь-які інші дії, що пов`язані із зміною його цільового призначення.

Пунктом 3.2.3 Договору визначено, що орган управління зобов`язаний здійснювати контроль за належним виконанням підприємством умов Договору та ефективним використанням і збереженням державного майна згідно з вимогами чинного законодавства.

За змістом п.п.3.3.1 Договору підприємство має право використовувати державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, в обсязі, визначеному цим Договором, відповідно до мети, визначеної у преамбулі.

Відповідно до п.7.1 Договору договір є укладеним і набирає чинності з дати підписання його сторонами та скріплення печатками і діє до моменту відчуження майна, зазначеного у п. 1.2 Договору, з державної власності.

24.05.2017 між Міністерством енергетики та вугільної промисловосте України (орган управління) та Публічним акціонерним товариством "Полтавагаз" (оператор) підписано додаткову угоду №1 до Договору від 15.03.2013 №31/31 "Про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва" щодо його приведення до вимог примірного договору експлуатації газорозподільних систем та їх складових, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №188), а 08.06.2017 сторонами підписано протокол розбіжностей до додаткової угоди №1 до Договору від 15.03.2013 №31/31 (за змістом якого протокол розбіжностей прийнятий сторонами в редакції оператора).

Відповідно до п.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №!) предметом цього договору є надання оператору права на експлуатацію державних газорозподільних систем або їх складових, що є державним майном, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі оператора та не може бути відокремлене від його основного виробництва, згідно з переліком, що є додатком №1 до цього договору (далі - майно), до яких підключені (приєднані) інші газові мережі.

Відповідно до п. 4 Договору (в редакції Додаткової угоди №1) право на експлуатацію майна надається з метою провадження оператором ліцензованої діяльності з розподілу природного газу та безаварійного розподілу природного газу його споживачам, ефективного використання майна, його збереження, відновлення, поліпшення, реконструкції та модернізації.

У відповідності до пункту 5 Договору (в редакції Додаткової угоди №1) право власності на майно, надане за цим договором, належить державі.

Укладення цього договору не змінює права власності на майно, надане оператору в експлуатацію (п. 6 Договору (в редакції Додаткової угоди №1).

Пунктом 7 Договору (в редакції Додаткової угоди №1) узгоджено, що надане в експлуатацію майно обліковується на балансі оператора.

Пунктом 8 Договору (в редакції Додаткової угоди №1) встановлено, що оператору забороняється будь-яким чином відчужувати чи обтяжувати майно, а також здавати його в оренду, надавати в оперативний або фінансовий лізинг, передавати речові або будь-які інші права щодо нього, передавати його у заставу, в управління та вчиняти будь-які дії, пов`язані із зміною його цільового призначення.

Відповідно до п. 13 Договору (в редакції Додаткової угоди №1) оператор зобов`язується виконувати роботи, пов`язані із поліпшенням, відновленням, ремонтом, реконструкцією та технічним обслуговуванням майна, відповідно до вимог законодавства, цього Договору, а також створювати умови для безпечної та безаварійної його експлуатації.

Оператор забезпечує фінансування за рахунок власних коштів робіт, передбачених в абзаці першому цього пункту, в розмірі не менш як 100 відсотків амортизаційних відрахувань, передбачених у тарифах на послуги з розподілу природного газу. Амортизаційні відрахування, які визначають розмір фінансування зазначених робіт, розраховуються як сума амортизації, передбаченої в тарифах на розподіл природного газу, затверджених НКРЕКП, зменшена на розмір амортизації, яка віднесена на майно оператора, побудованого (отриманого) за власні кошти оператора або отриманого від третіх осіб, крім держави.

Пунктом 15 Договору (в редакції Додаткової угоди №1) передбачено, що оператор щороку здійснює відрахування плати за надане відповідно до цього договору право на експлуатацію майна, що належить державі та обліковується на балансі оператора, у розмірі 10 відсотків його залишкової балансової вартості, з урахуванням умов, визначених абзацом третім цього пункту. Плата за експлуатацію сплачується оператором до державного бюджету протягом року рівними частинами щокварталу до 25 числа наступного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок у Казначействі. Передбачені цим пунктом відрахування здійснюються за умови включення таких платежів до структури тарифу на розподіл природного газу та в обсязі, встановленому тарифом. Оператор на протягом 30 днів з моменту підписання цього договору зобов`язаний звернутися до НКРЕКП з відповідною заявою про включення плати за право експлуатації майна до структури тарифу на розподіл природного газу.

Згідно з п. 31 Договору (в редакції Додаткової угоди №1) цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін (у разі наявності) і діє до його припинення з підстав, передбачених п. 32 цього договору.

Пунктом 32 Договору (в редакції Додаткової угоди №1) передбачено, що дія цього договору припиняється у разі:

- укладення сторонами іншого договору, предметом якого є використання відповідного державного майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- банкрутства оператора - з дати визнання оператора банкрутом;

- прийняття рішення про ліквідацію оператора за рішенням учасників з дати прийняття такого рішення.

Додатком №1 до Договору викладено перелік державного майна, яке перебуває на балансі підприємства та надається йому на праві господарського відання, у кількості 13084 шт., первісною вартістю 151 012 124,71 грн та залишковою вартістю - 97 888 710,68 грн.

Так. Генеральна прокуратура вважаючи, що відповідачами-1, 2 порушені норми законодавства України, оскільки договір №31/31 від 15.03.2013, Додаткова угода № 1 від 24.05.2017 та протокол розбіжностей від 08.06.2017, укладено з порушенням порядку передачі в користування майна газорозподільних систем, звернулась до місцевого господарського суду з даним позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, в якому просила суд:

- визнати недійсним договір №31/31, укладений 15.03.2013 між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України і Публічним акціонерним товариством "Полтавагаз" про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва;

- визнати недійсними додаткову угоду від 24.05.2017 №1 та протокол розбіжностей до неї від 08.06.2017, які є невід`ємними частинами договору від 15.03.2013 №31/31 про надання ПАТ "Полтавагаз" на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва.

Також, Генеральною прокуратурою було заявлено вимогу про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" на користь держави 132 271 500,47 грн, в обгрунтування якої, зазначено про безпідставне та безоплатне використання Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Полтавагаз спірного державного майна, яке підлягало передачі в користування виключно на умовах платного користування, держава не отримала дохід у вигляді орендної плати за використання майна товариством протягом 2013-2017 років у заявленому до стягнення розмірі.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги Генеральної прокуратури є неообґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Як прокурором, так і позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання державі збитків у заявленому розмірі та відповідно наявності в діях відповідача-1 елементів складу цивільного правопорушення.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необгрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з`ясувати, зокрема, підстави для визнання його недійсним, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 205 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами 1-3, 5-6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013).

Так, у силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Закон України "Про трубопровідний транспорт" визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту.

Статтею 2 зазначеного закону унормовано, що систему трубопровідного транспорту України становлять: магістральний трубопровідний транспорт; промисловий трубопровідний транспорт.

В свою чергу, у статті 1 зазначеного закону встановлено, що магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами, зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Указом президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" №1085/2010 від 09.12.2010 утворено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, реорганізувавши Міністерство палива та енергетики України, Міністерство вугільної промисловості України.

Згідно з Положенням про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Указом президента України №382/2011 від 06.04.2011, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міненерговугілля України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах (далі - паливно-енергетичний комплекс).

Відповідно до Положення про Міністерство енергетики та вугільно: промисловості України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №208 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міненерговугілля є головним органом у центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексах (далі - паливно-енергетичний комплекс), а також забезпечує формування державної політики у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики та теплопостачання.

Статтею 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

У відповідності до частини 1 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" встановлено, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Згідно з статтею 113 та статтею 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України:

1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини громадянина;

3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону;

6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем`єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності національної безпеки України, громадського порядку, боротьби злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2012 Кабінетом Міністрів України видано Постанову "Про деякі питання використання державного майна для забезпечення розподілу природного газу" №770, якою установлено, що державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарських товариств із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, використовується зазначеними товариствами на праві господарського відання.

У пункті 3 вказаної постанови доручено Міністерству енергетики та вугільної промисловості укласти з господарськими товариствами із газопостачання та газифікації, на балансі яких обліковується державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, договори про надання такого майна на праві господарського відання згідно з примірним договором, що затверджується зазначеним Міністерством разом з Фондом державного майна.

Також, даною постановою було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"" та у додатку 3 до постанови у позиції "Розподільні газонафтопроводи та споруди на них" слово "газонафтопродукти" замінено словом "нафтопродукти". Тобто газорозподільні трубопроводи та споруди на них виключені зі складу майна, що передається у користування Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України".

Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Фонду державного майна України №882/3812 від 09.11.2012 затверджено Примірний договір про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу, природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва.

Слід зазначити про те, що з умов оспорюваного Договору вбачається, що він укладений відповідачами-1, -2 на виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 №770, яка в силу положень ст. 117 Конституції України є обов`язковою до виконання.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що укладення оспорюваного правочину Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз спрямоване на виконання постанови Кабінету Міністрів України.

При цьому, визначений прокурором позивач, як єдиний уповноважений орган у спірних правовідносинах - Фонд державного майна України, не був стороною оспорюваного Договору ані на момент його укладення, ані в редакції Додаткової угоди №1.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобго в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Відтак на позивача, в даному випадку і на прокурора, покладений обов`язок обгрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України відповідальний перед Президентом України. Діяльність Фонду державного майна України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України (як суб`єкта управління, що визначає об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління) №770 від 20.08.2012 доручено саме Міністерству енергетики та вугільної промисловості України укласти з господарськими товариствами із газопостачання та газифікації, на балансі яких обліковується державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, договори про надання такого майна на праві господарського відання згідно з відповідним примірним договором.

Разом з тим, позивачем було схвалено умови договору по користуванні спірним державним майном, оскільки примірний договір про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, затверджено Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Фонду державного майна України .№882/3812 від 09.11.2012.

Звертаємо увагу, що Постановою визначено Міненерговугілля органом управління газорозподільним системами, власником яких є держава, або їх складовими.

В свою чергу, частиною 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об`єктами оренди, зокрема, об`єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного на момент укладення оспорюваного Договору) передбачено, що приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. Загальнодержавне значення мають, в тому числі, об`єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, інших населених пунктів, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов`язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод.

Відтак, з означених норм закону вбачається, що газорозподільні системи, власником яких є держава, не підлягають приватизації та не можуть бути об`єктами оренди.

Щодо посилання заступника Генерального прокурора на угоду №76 від 04.02.1999, як приклад того, що саме Фонд державного майна України до укладення оспорюваного договору розпоряджався державними газорозподільними мережами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 25.05.1998 № 747 було утворено Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України". Пунктом 3 цієї постанови затверджено перелік державного майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у користування, до якого увійшли розподільні газопроводи та споруди на них, які перебувають на балансі газорозподільних підприємств України.

На момент прийняття Постанови КМУ №747 від 25.08.98 та утворення НАК "Нафтогаз України" вищезазначене державне майно фактично перебувало на балансі ВАТ "Полтавагаз", яке було правонаступником державного підприємства, що утворювало дане майно. Жодних передач такого майна з балансу ВАТ "Полтавагаз" на баланс НАК "Нафтогаз України" чи інших підприємств, установ, організацій не відбувалось.

Слід зазначити, що Постанова КМУ №747 від 25.08.98 не надавала повноважень Фонду та НАК "Нафтогаз України" укладати угоду про використання державного майна. Відповідно до пункту 3 вищевказаної Постанови КМУ було вміщено припис наступного змісту: "Міністерству економіки, Фонду державного майна, Державному комітетові нафтової, газової та нафтопереробної промисловості (у даний час - Мінпаливенерго), Міністерству фінансів, Міністерству юстиції разом з Компанією подати у двотижневий термін Кабінету Міністрів України узгоджені пропозиції щодо порядку та умов передачі у користування Компанії зазначеного майна".

Натомість, без залучення перелічених державних органів, Міністерство економіки та Фонд видали спільний Наказ від 04.08.1998 №1535/104 "Про використання державного майна, яке не увійшло до статутних фондів". Саме цей наказ передбачав укладення угоди між Фондом та НАК "Нафтогаз України", та на підставі нього було покладено функції оперативного управління державним майном, яке не підлягає приватизації та не увійшло до статутного фонду, на господарське товариство, на балансі якого вказане майно перебуває, за його згодою та за умови укладення Примірної угоди про використання державного майна, яке не підлягає приватизації, яка додається до наказу.

Відповідно, на виконання вищевказаного наказу, було підписано декларативний акт передачі майна між Держкомнафтогаз та НАК "Нафтогаз України" за погодженням з Фондом, всупереч п. 3 Постанови КМУ від 25.05.1998 №747, оскільки були відсутні узгодженні всіма учасниками - Мінекономіки, Фондом, Державним комітетом нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, Мінфіном, Мінюстом, НАК "Нафтогаз України" та відсутні затверджені КМУ пропозиції щодо порядку використання майна. Жодних реальних наслідків підписання такого акту передачі майна між Держкомнафтогаз та НАК "Нафтогаз України" не мало, майно з балансу ВАТ "Полтавагаз" не вилучалось та не передавалось.

04.02.1999 року між Фондом державного майна України та ПАК "Нафтогаз України" було укладено Угоду №76 про використання державного майна, яке не підлягає приватизації, в якій серед підстав її укладення зазначається наказ Фонда та Мінекономіки від 04.08.1998 №1535/104, яким затверджено Примірну угоду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що Наказом Фонду Міністерства економіки України від 27.05.1999 №971/72, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №393/3686, у зв`язку з протестом Генеральної прокуратури України від 17.05.1999 №07/2-163 вих-99 спільний наказ Фонду та Міністерства економіки України від 04.08.1998 №535/104 було скасовано.

Важливо відзначити, що за умовами Угоди №76 від 04.02.1999 року Фонд передавав, а НАК "Нафтогаз України" приймала на себе зобов`язання щодо виконання функцій оперативного управління державним майном, яке не підлягає приватизації, знаходиться на балансі і не увійшло до статутного фонду підприємств, що входять до складу НАК "Нафтогаз України". Відповідно до ст. 39 Закону України "Про власність", ст. 10 Закону України "Про підприємства в Україні" (діючі на момент підписання Угоди №76 законодавчі акти), можливість закріплення державного майна на праві оперативного управління була передбачена виключно за бюджетними установами та казенними підприємствами. НАК "Нафтогаз України" ніколи не була бюджетною установою та казенним підприємством, відтак не могла мати майно на праві оперативного управління. Крім того, загадана Постанова КМУ №747 передбачала розробку узгодженного порядку користування з боку НАК "Нафтогаз України" зазначеного майна, а не передачу НАК "Нафтогаз України" повноважень управління цим майном.

Крім того, згадане Угодою №76 оперативне управління НАК "Нафтогаз України" "майном... на балансі підприємств..., що входять до складу НАК "Нафтогаз України". Проте, відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні" (діючий законодавчий акт на момент підписання Угоди №76), підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Отже, норма скасованого наказу від 04.08.1998 №1535/104 та Угоди від 04.02.1999 №76 щодо використання майна підприємствами, які входять до складу НАК "Нафтогаз України", не може бути реалізованою в принципі.

Також варто згадати, що Фонд своїм листом направив до НАК "Нафтогаз України" повідомлення щодо припинення з 01.01.2013 дії Угоди №76 від 04.02.1999. Відповідно до п.п. 7.27, 8.3. дія Угоди може бути припинена на вимогу однієї із сторін.

08.05.2015 набрав чинності Закону України "Про ринок природного газу", який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про ринок природного газу" газорозподільні системи, власником яких є держава, не можуть знаходитися в користуванні оператора газорозподільної системи на праві господарського відання, крім випадків належності такого оператора до суб`єктів господарювання державного сектору економіки.

21.02.2017 Кабінетом Міністрів України видано постанову "Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових" № 95, якою затверджено типовий договір оренди газорозподільних систем або їх складових та примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових, визначено Міністерство енергетики та вугільної промисловості органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складовими (далі - газорозподільні системи); внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 №770 та від 30.09.2015 №796; доручено Міністерству енергетики та вугільної промисловості разом з операторами газорозподільних систем з метою врегулювання питання використання газорозподільних систем до набрання чинності абзацом другим пункту 1 цієї постанови вжити заходів для укладення до 10.03.2017 договорів експлуатації газорозподільних систем або їх складових, які набиратимуть чинності з 01.04.2017, а також розірвання попередніх договорів, якими регулюються відносини використання зазначеного майна.

Постановою Кабінету Міністрів України №188 від 29.03.2018 вищевказану постанову внесено зміни та виключено вимогу про розірвання попередніх договорів, якими регулюються відносини використання відповідного майна.

Іншого порядку використання газорозподільних систем, власником яких є держава, або їх складових на даний час на законодавчому рівні не закріплено.

Таким чином, з метою приведення до вимог примірного договору експлуатації газорозподільних систем та їх складників, затвердженого вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України №95 від 21.02.2017 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України №188 від 29.03.2017) Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" і Міністерство енергетики та вугільної промисловості України підписали Додаткову угоду №1 від 24.05.2017. та 08.06.2017 протокол розбіжностей.

При цьому, судом першої інстанції правомірно відхилено посилання прокурора на підписання Додаткової угоди №1 від 24.05.2017 до Договору та протоколу розбіжностей (з боку органу управління) не уповноваженою особою, оскільки пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №95 від 21.02.2017 визначено саме Міністерство енергетики та вугільної промисловості уповноваженим органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складовими.

Відтак, місцевий господарський суд обґрунтованого дійшов висновку. що укладаючи оспорювані правочини, відповідачі-1, -2 вчиняли дії на виконання постанови Кабінету Міністрів України №770 від 20.08.2012, а в подальшому - постанови Кабінету Міністрів України №95 від 21.02.2017.

Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції також враховує, що постанови Кабінету Міністрів №770 від 20.08.2012 та №95 від 21.02.2017 є чинними, будь-яких доказів на підтвердження їх оспорювання у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять, а сторонами не надано, в зв`язку з чим, доводи прокурора про невідповідність вказаних постанов вимогам законодавства судом відхиляються.

Також, зі змісту оспорюваних правочинів вбачається, що вони не суперечать умовам примірного договору про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва та примірному договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових.

При цьому, як на момент укладення спірного Договору, так і на чає розгляду справи органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складових виступає Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Таким чином, з огляду на викладене, ані прокурором, ані позивачем, належними та допустимими доказами не доведено існування підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, як і не доведено наявності порушення даними правочинами прав або законних інтересів Фонду державного майна України.

Щодо вимог про стягнення з відповідача-1 збитків у розмірі 132 271 500.47 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків урезультаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов`язання, розмір збитків, причинний зв`язок. Вина відповідача у порушенні презюмується та не підлягає доведенню позивачем.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювана збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювана та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування вимог про стягнення з відповідача-1 збитків (упущеної вигоди) прокурор вказує, що у зв`язку з безпідставним та безоплатним використанням Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" спірного державного майна, яке підлягало передачі в користування виключно на умовах платного користування, держава не отримала дохід у вигляді орендної плати за використання майна товариством протягом 2013-2017 років у заявленому до стягнення розмірі.

Проте, як встановлено судом першої інстанції з фактичних обставин справи, користування спірним майном здійснюється відповідачем на підставі Договору, укладеного відповідачами, що свідчить про необґрунтованість доводів про відсутність підстав у відповідача-1 для користування означеним майном.

При цьому, як сам Договір, так і в подальшому Додаткова угода №1 до нього укладалися сторонами на виконання постанов Кабінету Міністрів України, що свідчить про відсутність будь-яких протиправних дій відповідача-1.

Колегія суддів також зазначає, що застосування формули, за якою вираховується розмір річної орендної плати за використання нерухомого майна, визначену п. 8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, при визначенні розміру завданих збитків суперечить нормам закону, оскільки газорозподільні системи, власником яких є держава, не можуть бути об`єктами оренди.

Крім того, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019р. було призначено у справі №910/3503/18 судову фінансово-економічну експертизу.

16.07.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшли матеріали справи №910/3503/18 та висновок експертів від 30.06.2020 №15342/15343/19- 72/15344/19-71/16827ч 16829/20-72.

Відповідно до висновку, з якого вбачається:

1. Надання звітності ПАТ Полтавагаз про рух державного майна та виконання Інвестиційних програм та Програми розвитку газорозподільної системи на 2017-2026 роки відповідає умовам Договору №31/31 від 15.03.2013. Дані, наведені в звітах, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку ПАТ Полтавагаз .

2. Підтвердження повноти виконання Інвестиційних програм та Плану розвитку газорозподільної системи на 2017-2026 роки виходить за межі компетенції експертів-економістів, оскільки передбачає наявність спеціальних знань, зокрема і технічних, в галузі газової промисловості.

3. Згідно наданих документів, за період з 01.01.2013 по 30.09.2017 підтверджується ведення ПАТ Полтавагаз відокремленого аналітичного обліку амортизаційних відрахувань на маймо, та відрахувань на його розвиток.

Залишкова вартість Державного майна, визначена в Договорі №31/31 від 15.03.2013, становить 177 768,83 тис.грн., що відповідає даним бухгалтерського обліку ПАТ Полтавагаз та даним інвентаризації станом на 31.12.2011.

Віднесення об`єктів Державного майна до відповідних амортизаційних груп і нарахування амортизації по об`єктах відповідає вимогам чинного законодавства в частині ведення підприємством обліку основних засобів.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку товариства, сума амортизаційних відрахувань на Державне майно за період 2013-2017 складає 54 759,39 тис. грн.

3. Згідно наданих на дослідження документів, підтверджується, що облік обсягів та вартості робіт, пов`язаних з поліпшенням, відновленням, ремонтом, реконструкцією та технічним обслуговуванням Державного майна здійснюється ПАТ Полтавагаз на підставі первинних/внутрішньогосподарських документів у відповідності до вимог чинного законодавства в частині відображення в бухгалтерському обліку підприємства господарських операцій, пов`язаних з основними засобами.

Згідно даних бухгалтерського обліку, за 2013-2017 роки сума збільшення первісної вартості Державного майна внаслідок проведення робіт, пов`язаних з поліпшенням, відновленням, ремонтом, реконструкцією і технічним обслуговуванням Державного майна та отримання державного майна за рішеннями органів центральної або місцевої влади підтверджується в загальному розмірі 90 765,16 тис. грн.

Підтвердження виконання робіт, пов`язаних з технічним обслуговуванням державного майна, відповідно до вимог чинного законодавства України, а також забезпечення умов безпечної та безперебійної його експлуатації за період з 2013 по 2017 роки, не відноситься до завдань судово-економічної експертизи, оскільки передбачає проведення ревізійних дій та потребує застосування спеціальних знань в галузі газової промисловості.

Згідно даних бухгалтерського обліку ГІАТ Полтавагаз , вартість робіт, пов`язаних з технічним обслуговуванням державного майна, а також забезпеченням умов безпечної та безперебійної його експлуатації за період 2013- 2017 роки, становить 214 742,2 тис. грн.

4. За сукупністю наданих на дослідження документів, підтверджується, що вартість робіт, пов`язаних із відновленням, реконструкцію та розвитком Державного майна, яка відображена в обліку ПАТ Полтавагаз за період з 2013 по 2017 рік, є більшою ніж 100% від розміру амортизаційних відрахувань на об`єкти Державного майна, які передбачені структурою затверджених НКРЕ/НКРЕК тарифів з урахуванням фактичного обсягу розподілу природного газу, оскільки:

- згідно наданих на дослідження документів, сума амортизаційних відрахувань на Державне майно, передбачена в затверджених НКРЕ/НКРЕКП тарифах з урахування фактичного обсягу розподілу газу в зазначений період, становить 47 625,70 тис.грн.;

- відповідно до звітності ПАТ Полтавагаз за 2013-2017 роки щодо виконання Інвестиційних програм та Плану розвитку газорозподільної системи, фактичний обсяг фінансування робіт з поліпшення та відновлення об`єктів Державного майна за рахунок амортизаційних нарахувань становить 66 818,73 тис.грн.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що як прокурором, так і позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання державі збитків у заявленому розмірі та відповідно наявності в діях відповідача-1 елементів складу цивільного правопорушення.

Щодо поданої відповідачем-1 заяви про пропуск строку позовної давності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки суд відмовив у задоволенні позову і підстав його необґрунтованості, заява відповідача-1 про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом не розглядається.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодекс ом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на як. вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Прокурором та позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи відповідачів та третьої особи.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обставини, викладені заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2018 р. в справі № 910/3503/18 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, та з додержанням норм матеріального й процесуального права. У зв`язку із чим апеляційна скарга заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України не підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2020р. у справі № 910/3501/18, яка залишена без змін постановою Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2020року.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

Керуючись ст.ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2018 р. у справі № 910/3503/18 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

3. Матеріали справи № 910/3503/18 повернути до Господарського суду м. Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 18.08.2020року.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді С.О. Алданова

Л.П. Зубець