Постанова

від 02.02.2021 по справі 910/3503/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3503/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Мачульський Г.М., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 (суддя Шкурдова Л. М.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 (головуючий суддя Мартюк А. І., судді Алданова С. О., Зубець Л. П.)

у справі № 910/3503/18

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до 1) Акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" і 2) Міністерства енергетики України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 2 - Кабінет Міністрів України

про визнання договору недійсним та стягнення 132 271 500,47 грн

(у судовому засіданні взяли участь представники: прокурор - Гудименко Ю. В., відповідача 1 - Гречко С. І., відповідача 2 - Важинська Ю. І.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Полтавагаз" і Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з позовними вимогами (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів в розмірі 132 271 500,47 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір № 31/31 від 15.03.2013, Додаткова угода № 1 від 24.05.2017 та Протокол розбіжностей від 08.06.2017, укладено з порушенням порядку передачі в користування майна - газорозподільних систем, встановленого приписами статтею 19 Конституції України, статтями 1, 4, 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", пунктів 1.3, 1.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України від 19.05.1999 № 908/68 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1999 за № 414/3707.

3. Стягнення грошових коштів у розмірі 132 271 500,47 грн обґрунтовано безпідставним та безоплатним використанням відповідачем-1 спірного державного майна, яке підлягало передачі в користування виключно на умовах оренди (платного користування) в зв`язку з чим, держава не отримала дохід у вигляді орендної плати за використання майна товариством протягом 2013-2018 років.

Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

5. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що укладення оспорюваного правочину відповідачами-1, -2 спрямоване на виконання постанов Кабінету Міністрів України № 770 від 20.08.2012 та № 95 від 21.02.2017. При цьому, визначений прокурором позивач, як єдиний уповноважений орган у спірних правовідносинах - Фонд державного майна України, не був стороною оспорюваного Договору ані на момент його укладення, ані в редакції Додаткової угоди №1.

6. Відтак на позивача, в даному випадку і на прокурора, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту. Разом з тим, позивачем було схвалено умови договору щодо безоплатності користування спірним державним майном, оскільки примірний договір про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, затверджено Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Фонду державного майна України №882/3812 від 09.11.2012.

7. Зі змісту оспорюваних правочинів вбачається, що вони не суперечать примірному договору про надання на праві господарського відання майна, яке використовується для забезпечення розподілу газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва та примірному договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових.

8. Ані прокурором, ані позивачем належними та допустимими доказами не доведено існування підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, як і не доведено наявності порушення даними правочинами прав або законних інтересів Фонду державного майна України.

9. Користування спірним майном здійснюється відповідачем-1 на підставі Договору, укладеного відповідачами-1, -2, що свідчить про необґрунтованість доводів про відсутність підстав у відповідача-1 для користування зазначеним майном. При цьому, як сам Договір, так і в подальшому Додаткова угода №1 до нього укладалися сторонами на виконання постанов Кабінету Міністрів України, що свідчить про відсутність будь-яких протиправних дій відповідача-1. Застосування формули, за якою вираховується розмір річної орендної плати за використання нерухомого майна, визначеної пунктом 8 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 786 від 04.10.1995, при визначенні розміру завданих збитків суперечить нормам закону, оскільки газорозподільні системи, власником яких є держава, не можуть бути об`єктами оренди. Прокурором, так і позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту завдання державі збитків у заявленому розмірі та відповідно наявності в діях відповідача-1 елементів складу цивільного правопорушення.

10. Разом з тим оскільки суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, заява відповідача-1 про застосування наслідків спливу строків позовної давності судами не розглядалася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Заступник Генерального прокурора подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 910/3503/18 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

12. Скаржник не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності, зокрема скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що згідно з положеннями Конституції України, встановлення порядку користування державним майном віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України.

13. Разом з тим, зазначає, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо передання в безоплатне користування державного майна, у тому числі газорозподільчих мереж. Натомість, єдиним уповноваженим державним органом, який має право передавати у користування державне майно, в тому числі газорозподільчі мережі, є Фонд державного майна України, при цьому таке майно має передаватись в користування суб`єктам господарювання недержавної форми власності виключно на платній основі. Також, за твердженнями прокурора, суди безпідставно вказали про схвалення Фондом державного майна України умов спірного договору з огляду на те, що позивач з оспорюваним договором ознайомлений не був, оскільки не є стороною оскаржуваного договору.

14. Скаржник зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 № 770, на яку посилались суди попередніх інстанції при ухваленні оскаржуваних рішень, як на доказ правомірності укладення спірного договору, є незаконною, оскільки прийнята Кабінетом Міністрів України із перевищенням повноважень, за відсутності нормативно-правового обґрунтування і посилання на норми Конституції України та законів України, при цьому порушує інтереси держави й суспільства.

15. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив про необхідність відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 910/3501/18, з огляду на те, що дана справа має значний суспільний інтерес, оскільки прокуратура звернулась з цим позовом з метою усунення порушень закону, соціальної та економічної несправедливості, підвищення економічної ефективності використання державного майна - газорозподільчих мереж, які мають стратегічне значення для держави.

Позиція інших учасників справи

16. Акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" (Відповідач1) подало відзив на касаційну скаргу у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначаючи, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження наявних у справі доказів та є законною, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

17. Міністерство енергетики України (Відповідач 2) в судовому засіданні 02.02.2021 підтримало позицію Акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газорозподільної системи "Полтавагаз" та зазначило про необґрунтованість доводів касаційної скарги.

18. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Указом Президента України від 25.02.1998 № 151/98 "Про реформування нафтогазового комплексу України" доручено Кабінету Міністрів України, зокрема, перетворити підприємства нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, у державні акціонерні товариства та передати до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 100 відсотків акцій таких державних акціонерних товариств та затвердити перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації.

20. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 затверджено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії ''Нафтогаз України" у користування, згідно з додатком 3, а саме: Магістральні газонафтопроводи та споруди на них; Розподільні газонафтопроводи та споруди на них; Газонафтосховища; Транспортні засоби спеціального призначення.

21. Також вказаною постановою затверджено перелік відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких залишені у державній власності і передаються до статутного фонду Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України".

22. До переліку включено, зокрема, Полтавагаз.

23. Додатком № 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 визначено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів, природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" у користування, а саме: магістральні газонафтопроводи та споруди на них; розподільні газонафтопроводи та споруди на них; газонафтосховища: транспортні засоби спеціального призначення.

24. На підставі зазначеної постанови, а також Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 Про корпоратизацію підприємств та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого Постановою Кабінетів міністрів України від 05.07.1993 № 508 підприємство "Полтавагаз" було перетворено у ВАТ з газопостачання та газифікації "Полтавагаз".

25. 15.03.2013 між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України (орган управління) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (підприємство) укладено договір № 31/31 про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва (надалі - Договір), який укладено з метою забезпечення ефективного використання, збереження та відновлення державного майна, яке не підлягає приватизації, його цільової безаварійної експлуатації, покращення/відновлення, реконструкції і модернізації, а також надійності розподілу природного газу на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 № 770 "Про деякі питання використання державного майна для забезпечення розподілу природного газу" та предметом якого є надання підприємству на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі підприємства і не може бути відокремлене від його основного виробництва (далі - державне майно).

26. Згідно з пунктом 1.2 Договору перелік державного майна, яке перебуває на балансі підприємства та надається йому на праві господарського відання, зазначається у додатку 1, який є невід`ємною частиною Договору.

27. Пунктом 2.1 Договору визначено, що наявність державного майна на балансі підприємства на праві господарського відання не означає набуття підприємством права власності на це майно. Власником державного майна, право господарського відання щодо якого має підприємство за цим Договором, є держава в особі органу управління.

28. У відповідності до пункту 2.2 Договору протягом строку дії Договору підприємству забороняється відчужувати державне майно, здавати його в оренду, в оперативний або фінансовий лізинг, концесію, позичати, передавати речові права (користування та/або володіння) щодо нього у заставу, передавати його в управління та вчиняти будь-які інші дії, що пов`язані із зміною його цільового призначення.

29. Пунктом 3.2.3 Договору визначено, що орган управління зобов`язаний здійснювати контроль за належним виконанням підприємством умов Договору та ефективним використанням і збереженням державного майна згідно з вимогами чинного законодавства.

30. За змістом пункту 3.3.1 Договору підприємство має право використовувати державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, в обсязі, визначеному цим Договором, відповідно до мети, визначеної у преамбулі.

31. Відповідно до пункту 7.1 Договору договір є укладеним і набирає чинності з дати підписання його сторонами та скріплення печатками і діє до моменту відчуження майна, зазначеного у пункті 1.2 Договору, з державної власності.

32. 24.05.2017 між Міністерством енергетики та вугільної промисловосте України (орган управління) та Публічним акціонерним товариством "Полтавагаз" (оператор) підписано додаткову угоду № 1 до Договору від 15.03.2013 № 31/31 "Про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва" щодо його приведення до вимог примірного договору експлуатації газорозподільних систем та їх складових, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 95 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 188), а 08.06.2017 сторонами підписано протокол розбіжностей до додаткової угоди № 1 до Договору від 15.03.2013 № 31/31 (за змістом якого протокол розбіжностей прийнятий сторонами в редакції оператора).

33. Відповідно до пункту 1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) предметом цього договору є надання оператору права на експлуатацію державних газорозподільних систем або їх складових, що є державним майном, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі оператора та не може бути відокремлене від його основного виробництва, згідно з переліком, що є додатком № 1 до цього договору (далі - майно), до яких підключені (приєднані) інші газові мережі.

34. Відповідно до пункту 4 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) право на експлуатацію майна надається з метою провадження оператором ліцензованої діяльності з розподілу природного газу та безаварійного розподілу природного газу його споживачам, ефективного використання майна, його збереження, відновлення, поліпшення, реконструкції та модернізації.

35. Відповідно до пункту 5 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) право власності на майно, надане за цим договором, належить державі.

36. Укладення цього договору не змінює права власності на майно, надане оператору в експлуатацію (пункт 6 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1).

37. Пунктом 7 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) узгоджено, що надане в експлуатацію майно обліковується на балансі оператора.

38. Пунктом 8 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) встановлено, що оператору забороняється будь-яким чином відчужувати чи обтяжувати майно, а також здавати його в оренду, надавати в оперативний або фінансовий лізинг, передавати речові або будь-які інші права щодо нього, передавати його у заставу, в управління та вчиняти будь-які дії, пов`язані із зміною його цільового призначення.

39. Відповідно до пункту 13 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) оператор зобов`язується виконувати роботи, пов`язані із поліпшенням, відновленням, ремонтом, реконструкцією та технічним обслуговуванням майна, відповідно до вимог законодавства, цього Договору, а також створювати умови для безпечної та безаварійної його експлуатації.

40. Оператор забезпечує фінансування за рахунок власних коштів робіт, передбачених в абзаці першому цього пункту, в розмірі не менш як 100 відсотків амортизаційних відрахувань, передбачених у тарифах на послуги з розподілу природного газу. Амортизаційні відрахування, які визначають розмір фінансування зазначених робіт, розраховуються як сума амортизації, передбаченої в тарифах на розподіл природного газу, затверджених НКРЕКП, зменшена на розмір амортизації, яка віднесена на майно оператора, побудованого (отриманого) за власні кошти оператора або отриманого від третіх осіб, крім держави.

41. Пунктом 15 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) передбачено, що оператор щороку здійснює відрахування плати за надане відповідно до цього договору право на експлуатацію майна, що належить державі та обліковується на балансі оператора, у розмірі 10 відсотків його залишкової балансової вартості, з урахуванням умов, визначених абзацом третім цього пункту. Плата за експлуатацію сплачується оператором до державного бюджету протягом року рівними частинами щокварталу до 25 числа наступного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок у Казначействі. Передбачені цим пунктом відрахування здійснюються за умови включення таких платежів до структури тарифу на розподіл природного газу та в обсязі, встановленому тарифом. Оператор на протягом 30 днів з моменту підписання цього договору зобов`язаний звернутися до НКРЕКП з відповідною заявою про включення плати за право експлуатації майна до структури тарифу на розподіл природного газу.

42. Згідно з пунктом 31 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін (у разі наявності) і діє до його припинення з підстав, передбачених пунктом 32 цього договору.

43. Пунктом 32 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) передбачено, що дія цього договору припиняється у разі:

- укладення сторонами іншого договору, предметом якого є використання відповідного державного майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- банкрутства оператора - з дати визнання оператора банкрутом;

- прийняття рішення про ліквідацію оператора за рішенням учасників з дати прийняття такого рішення.

44. Додатком №1 до Договору викладено перелік державного майна, яке перебуває на балансі підприємства та надається йому на праві господарського відання, у кількості 13 084 шт., первісною вартістю 151 012 124,71 грн та залишковою вартістю - 97 888 710,68 грн.

45. Генеральна прокуратура вважаючи, що відповідачами-1, 2 порушені норми законодавства України, оскільки договір № 31/31 від 15.03.2013, Додаткова угода № 1 від 24.05.2017 та протокол розбіжностей від 08.06.2017, укладено з порушенням порядку передачі в користування майна газорозподільних систем, звернулась до місцевого господарського суду з даним позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Розгляд клопотань

46. У касаційній скарзі, додаткових поясненнях та в судовому засіданні 22.12.2020 прокуратурою заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивоване наявністю виключної правової проблеми у зв`язку із суперечністю чинного законодавства у сфері надання в користування суб`єктам господарювання недержавної форми власності газорозподільчих мереж, які є державним майном, невідповідністю нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України нормам чинного законодавства, зокрема Конституції України, а також неоднозначністю правозастосовчої практики, з огляду на наявність колізії норм права щодо визначення порядку використання державного майна - газорозподільчих систем. Прокурор зазначає, що законодавство у цій сфері є недосконалим та неоднозначним і становить порушення принципу юридичної визначеності. Крім того, за доводами прокуратури, зазначена справа має значний суспільний інтерес, оскільки прокуратура звернулась з цим позовом з метою усунення порушень закону, соціальної та економічної несправедливості, підвищення економічної ефективності використання державного майна - газорозподільчих мереж, які мають стратегічне значення для держави та плата за користування якими не справляється, грошові кошти від використання такого майна не надходять до державного бюджету України, а вигоду від такого користування отримують лише облгази.

47. З огляду на викладене, у зв`язку з необхідністю відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі 910/3501/18, заявник просить передати справу № 910/3503/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

48. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

49. Відповідно до приписів частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

50. Згідно з частинами першої - четвертої статті 303 ГПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

51. Так, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

52. При цьому, наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

53. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

54. З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

55. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

56. Верховний Суд зазначає, що наведені заявником клопотання доводи, аргументи та мотиви не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що ця справа містить виключну правову проблему і передача її на розгляд об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

57. Доводи, викладені у пункті 47 цієї постанови, не можуть бути підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в силу положень статті 302 ГПК України (навіть за умови висновку (до якого колегія суддів з огляду на викладене нижче у цій постанові не прийшла) про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі 910/3501/18)).

58. З огляду на викладене Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання скаржника.

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

59. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

60. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник зазначає пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України і таке обґрунтування полягає у необхідності відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 910/3501/18.

61. Так, у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 910/3501/18 міститься такий правовий висновок:

"Статтею 326 ЦК України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Згідно з статтею 113 та статтею 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Указом Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" №1085/2010 від 09.12.2010 утворено Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, реорганізувавши Міністерство палива та енергетики України, Міністерство вугільної промисловості України.

Згідно з Положенням про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Указом президента України №382/2011 від 06.04.2011, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міненерговугілля України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах.

Відповідно до Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 №208 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міненерговугілля) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міненерговугілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексах (паливно-енергетичний комплекс), а також забезпечує формування державної політики у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики та теплопостачання.

Правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту визначає Закон України "Про трубопровідний транспорт".

Статтею 2 зазначеного закону унормовано, що систему трубопровідного транспорту України становлять: магістральний трубопровідний транспорт; промисловий трубопровідний транспорт.

У статті 1 Закон України "Про трубопровідний транспорт" визначено, що магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами, зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Досліджуючи обставини правовідносин сторін, господарські суди встановили, що оспорюваний договір №31/11 від 22.11.2012 про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу укладений відповідачами на виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 № 770.

При укладенні додаткової угоди №1 від 24.05.2017 сторони керувались постановою Кабінету Міністрів України Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових № 95 від 21.02.2017 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 188 від 29.03.2017).

В силу положень ст. 117 Конституції України акти Кабінету Міністрів України є обов`язковими до виконання.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 20.08.2012 доручено саме Міністерству енергетики та вугільної промисловості України укласти з господарськими товариствами із газопостачання та газифікації, на балансі яких обліковується державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, договори про надання такого майна на праві господарського відання згідно з відповідним примірним договором.

Також Міністерство енергетики та вугільної промисловості постановою Кабінету Міністрів України № 95 від 21.02.2017 визначено органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складовими.

Тобто, на момент укладення спірного договору, так і на час розгляду справи органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складових є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Постанови Кабінету Міністрів України № 770 від 20.08.2012 та № 95 від 21.02.2017 є чинними, будь-яких доказів на підтвердження їх скасування у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять, а сторонами не надано.

Надавши власну оцінку оспорюваним правочинам, суди дійшли висновку, що вони не суперечать умовам примірного договору про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва та примірному договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурором та позивачем, належними та допустимими доказами не доведено існування підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Верховний Суд не бачить жодних підстав вважати інакше.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача-1 збитків у сумі 73 416 533,01 грн необхідно зазначити таке.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

В обґрунтування вимог про стягнення з відповідача-1 збитків (упущеної вигоди) прокурор вказував, що у зв`язку з безпідставним та безоплатним використанням АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" спірного державного майна, яке підлягало передачі в користування виключно на умовах платного користування, держава не отримала дохід у вигляді орендної плати за використання майна відповідачем-1 з 2013 по 2017 роки у заявленому до стягнення розмірі.

Проте, користування спірним майном здійснюється відповідачем на підставі договору №31/11 від 22.11.2012 та додаткової угода №1 до нього, укладених між відповідачами на виконання постанов Кабінету Міністрів України, що свідчить про відсутність протиправних дій відповідачів у спірних правовідносинах.

Судами встановлено, що позивачем та прокурором не доведено всіх необхідних складових цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною для настання такої міри відповідальності, як стягнення збитків, а в касаційній скарзі таких висновків судів не спростовано, тому підстави для скасування оскаржуваних судових актів в цій частині також відсутні".

"Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у контексті спірних правовідносин положення ст. ст. 22, 203, 215 Цивільного кодексу України необхідно застосовувати таким чином.

Укладення між суб`єктом господарювання та центральним органом виконавчої влади договору про надання на праві господарського відання державного майна на виконання приписів чинної та обов`язкової до виконання постанови Кабінету Міністрів України, свідчить про відсутність протиправних дій сторін договору та про недоведеність підстав для визнання такого правочину недійсним за ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Відсутність протиправних дій учасника правовідносин як одного з обов`язкових елементів цивільної відповідальності виключає застосування до нього такої міри відповідальності як відшкодування збитків за ст. 22 Цивільного кодексу України".

62. Касаційний господарський суд погоджується із зазначеними висновками Верховного Суду і не вбачає підстав для відступу від них.

63. При цьому Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідно до висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у наведеній постанові.

64. Так, укладення спірних правочинів відбулось на підставі Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про ринок природного газу", Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Указу Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади", а також чинних (відсутні докази визнання їх незаконними або скасування у встановленому законом порядку) та обов`язкових до виконання постанов Кабінету Міністрів України, відповідно до яких (1) затверджено умови примірних договорів та (2) уповноважено на укладання спірних правочинів саме Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, що не суперечить положенням Конституції України.

65. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оспорювані правочини не суперечать умовам примірного договору про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, та примірному договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових.

66. Укладення між суб`єктом господарювання та центральним органом виконавчої влади договору про надання на праві господарського відання державного майна на виконання приписів чинної та обов`язкової до виконання постанови Кабінету Міністрів України свідчить про відсутність протиправних дій сторін договору та про недоведеність підстав для визнання такого правочину недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України. Відсутність протиправних дій учасника правовідносин як одного з обов`язкових елементів цивільної відповідальності виключає застосування до нього такої міри відповідальності як відшкодування збитків за статтею 22 Цивільного кодексу України.

67. При цьому, доводи скаржника, наведені у пунктах 12-14 цієї постанови, спростовуються встановленими фактичними обставинами даної справи (доводи, направлені на переоцінку доказів та обставин справи, Судом відхиляються, оскільки їх оцінка виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 300 ГПК України), правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.08.2020 у справі № 910/3501/18 (пункт 61 цієї постанови), з якою колегія суддів, як зазначалося у пункті 62 цієї постанови, погоджується, а також відповідними висновками судів попередніх інстанцій, які вказаній позиції Верховного Суду відповідають.

68. Окрім цього, доводи скаржника по суті дублюють доводи, які були предметом касаційного перегляду судових рішень у справі № 910/3501/18 та не спростовують висновків суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах (справі № 910/3501/18).

69. За таких обставин, Верховний Суд не вбачає в доводах касаційної скарги достатніх аргументів для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 910/3501/18, який був застосований судом апеляційної інстанції у справі № 910/3503/18.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Під час касаційного розгляду справи Судом не виявлено порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

71. Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

72. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 910/3501/18, відсутні, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції у справі № 910/3503/18.

73. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу заступника Генерального прокурора заступника Генерального прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду та постанову апеляційного господарського суду - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

Розподіл судових витрат

74. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 910/3503/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Г. М. Мачульський

С. К. Могил