Постанова

від 17.08.2020 по справі 912/3968/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2020 місто Дніпро Справа № 912/3968/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Березкіної О.В., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.,

представники сторін:

від позивача : не з`явився;

від відповідача : не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 (повний текст оформлений 11.03.2020, суддя Кабакова В.Г.) у справі №912/3968/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства "Теплоенергетик", м. Кропивницький

про стягнення 25 089 754,83 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області із позовом про стягнення з Комунального підприємства "Теплоенергетик" на свою користь 20 382 659,91 грн. основного боргу, 1 896 792,88 грн. пені, 787 930,25 грн. 3% річних, 2 022 371,78 грн. інфляційних втрат, з покладенням на відповідача судового збору.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19 позов задоволено частково: з Комунального підприємства "Теплоенергетик" стягнуто на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 20 382 659,91 грн. основного боргу, 948 396,44 грн. пені, 787 930,25 грн. 3% річних, 2 011 958,82 грн. інфляційних втрат, а також 376 190,13 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу №5133/1718-БО-18 від 07.09.2017 в частині своєчасної та повної сплати природного газу на загальну суму 20 382 659,91 грн.

Місцевий господарський суд здійснив перевірку нарахованих позивачем пені та 3% річних та дійшов до висновку про правильність їх нарахування у заявленому розмірі. Перевіряючи розрахунок інфляційних нарахувань, місцевим господарським судом встановлено, що позивачем неправомірно нараховані інфляційні втрати за зобов`язаннями на суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за попередні місяць, тобто "інфляційні" нараховані на "інфляційні", у зв`язку із чим, згідно перерахунку, здійсненого місцевим господарським судом, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у загальній сумі 2 011 958,82 грн.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення нарахованої позивачем пені, місцевий господарський суд врахував, що відповідач є підприємством, яке надає послуги з централізованого теплопостачання на території м. Кропивницький та селища Нового, а отже основним джерелом доходів такого підприємства є кошти, що надійшли за наданні послуги з теплопостачання; грошові кошти, що надходять від споживачів теплової енергії на спеціальні рахунки, відкриті в Акціонерному банку "Ощадбанк" для зарахування коштів, автоматично перераховуються на користь позивача згідно алгоритму розподілу коштів, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; значний обсяг заборгованості перед відповідачем; відсутність збитків у позивача через несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань; дотримуючись принципів справедливості, пропорційності у господарському судочинстві, збалансованості інтересів сторін, задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50%, що дорівнює 948 396,44 грн.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19 в частині відмови у стягненні 958 809,40 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом помилково визнано розрахунок інфляційних втрат позивача неправильним в частині нарахування індексу інфляції за кожний наступний місяць на суму боргу, що вже включає в себе інфляційне збільшення за попередні періоди. Апелянт зазначає, що розрахунок інфляційних втрат ним виконаних відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням практики Верховного Суду.

Апелянт також не погоджується зі зменшенням пені, посилаючись на статтю 233 Господарського кодексу України; зазначає, що однією з обов`язкових умов застосування цієї статті для зменшення штрафних санкцій судом, є, зокрема, дослідження судом майнового стану сторін і боржника, і кредитора, обставини, що обумовили прострочення.

Між тим, відповідно до консолідованого звіту Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про фінансовий стан за 6 місяців 2019 року торгова дебіторська заборгованість (основним видом діяльності підприємства є продаж газу) становила 57 910 тис. грн., торгова кредиторська заборгованість за 6 місяців 2019 року становила 37629 тис.грн., розмір короткострокових позик складає 31834 тис. грн., довгострокових 4696 тис. грн., у зв`язку з чим наведені дані свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017/2018 років.

За твердженнями апелянта, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" забезпечує галузь національної економіки і населення природним газом, тобто як підприємство державного сектору економіки є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави, у зв`язку з чим відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.

Апелянт зазначає, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести ризики щодо недотримання виконання зобов`язань та нести за порушення відповідальність.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2020 (колегією суддів у складі: головуючого судді Орєшкіної Е.В., суддів Широбокової Л.П., Подобєда І.М.) відкрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19.

07.04.2020 від Комунального підприємства "Теплоенергетик" надійшов відзив на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якому відповідач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Відповідач не погоджується із доводами апелянта, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, але й сума, на яку збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Також відповідач погоджується із висновком місцевого господарського суду про зменшення пені на 50%, посилаючись на те, що наявність у кредитора можливості стягнення неустойки не повинно спотворювати її дійсне призначення, оскільки у протилежному випадку із засобу розумного стимулювання боржника виконати основне зобов`язання неустойка перетвориться на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело невиправданих додаткових прибутків кредитора.

Також, Комунальне підприємство "Теплоенергетик" повідомило, що попередній розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв`язку із переглядом справи в апеляційному порядку, складає 12 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2020 (колегією суддів у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач), суддів Широбокової Л.П., Подобєда І.М.) розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19 призначений у судове засідання на 06.07.2020.

09.06.2020 від Комунального підприємства "Теплоенергетик" надійшло клопотання, в якому відповідач, з урахуванням клопотання про уточнення прохальної частини, просить за умови відмови у задоволенні апеляційної скарги стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Комунального підприємства "Теплоенергетик" витрати, пов`язані з оплатою послуг адвоката за надання професійної правничої допомоги щодо ведення справи №912/3968/19 в Центральному апеляційному господарському суді у розмірі 12 000,00 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.06.2020 (колегією суддів у складі головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач), суддів Широбокової Л.П., Подобєда І.М.) задоволено клопотання Комунального підприємства "Теплоенергетик" про участь в режимі відеоконференції із забезпеченням її проведення у приміщенні Господарського суду Кіровоградської області.

02.07.2020 від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшли додаткові пояснення, в яких позивач посилається на практику Верховного суду у подібних справах, зокрема, у справі №905/21/19, яка перебуває на розгляді об`єднаної палати Верховного Суду (на час подання клопотання відсутність повний текст постанови від 26.06.2020).

02.07.2020 від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшли заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, в яких позивач вважає заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу надмірними та просить зменшити їх розмір на 50%. В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на те, що справа не є складною; предмет спору є типовим; сторонами у справі є лише позивач та відповідач; також позивач звертає увагу апеляційного господарського суду, що позиція як позивача так і відповідача сформовані ще під час розгляду справи в суді першої інстанції (втому числі й посилання на судову практику), тому вказана відповідачем кількість часу для проведення правового аналізу апеляційної скарги, підготовки відзиву на апеляційну скаргу та вивчення судової практики є явно завищеними.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Широбокової Л.П. відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2020 визначено для розгляду справи №912/3968/19 колегію суддів у складі: головуючий суддя Орєшкіна Е.В. (доповідач), судді: Подобєд І.М., Березкіна О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2020 справу №912/3968/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Орєшкіної Е.В (доповідача), суддів: Подобєда І.М., Березкіної О.В.

У судовому засіданні 06.07.2020 розгляд справи був відкладений на 17.08.2020.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Подобєда І.М. відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020 визначено для розгляду справи №912/3968/19 колегію суддів у складі: головуючий суддя Орєшкіна Е.В. (доповідач), судді: Березкіна О.В., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 справу №912/3968/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Орєшкіної Е.В (доповідача), суддів: Березкіної О.В., Чус О.В.

У судове засідання, яке відбулося 17.08.2020, представники сторін не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Враховуючи, що апеляційне провадження відкрите 25.03.2020; явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась; відповідачем наданий відзив на апеляційну скаргу та клопотання про розподіл судових витрат (стягнення витрат на правничу допомогу); позивачем надані додаткові пояснення та заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", яке постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано в Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством "Теплоенергетик" (споживач) укладений договір постачання природного газу №5133/1718-БО-18, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 2.1 договору, у рахуванням умов додаткової угоди №2 від 01.04.2018, постачальник передає споживачу з 01.10.2017 по 31.03.2018 та з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 8636 та до 849 тис. куб. метрів відповідно, у тому числі за місяцями (тис.куб.м), згідно наведеної у п. 2.1. таблиці.

Згідно з пунктом 3.1. договору постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна") - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до пункту 4.1 договору кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494 та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493.

Згідно з пунктом 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 12.1, в редакції додаткової угоди №2 від 01.04.2018, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.05.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" поставило, Комунальне підприємство "Теплоенергетик" прийняло природний газ на загальну суму 61 881 247,47 грн., що підтверджується наступними актами приймання - передачі природного газу: від 30.11.2017 на суму 9 449 100,84 грн.; від 31.12.2017 на суму 12 903 734,38 грн.; від 31.01.2018 на суму 12 186 801,20 грн.; від 28.02.2018 на суму 12 573 548,69 грн.; від 31.03.2018 на суму 12 231 046,73 грн.; від 30.04.2018 на суму 2 537 015,63 грн.

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилається на неналежне виконання Комунальним підприємством "Теплоенергетик" зобов`язань за договором постачання природного газу №5133/1718-БО-18 від 07.09.2017 в частині своєчасної та повної оплати природного газу, що стало підставою для нарахування пені; 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до частини другої статті 625 Цивільного України.

Предметом спору є стягнення з Комунального підприємства "Теплоенергетик" заборгованості за договором постачання природного газу №5133/1718-БО-18 від 07.09.2017 та пені, 3% річних, інфляційних втрат за порушення строків оплати за природний газ.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заявлена до стягнення з відповідача заборгованість за поставлений газ за договором №5133/1718-БО-18 від 07.09.2017 у сумі 20 382 659,91 грн., яку Комунальне підприємство "Теплоенергетик" визнало під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 2 022 371,78 грн. інфляційних втрат та 787 930,25 грн. 3% річних за зобов`язаннями грудня 2017- квітня 2018 років.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат за зобов`язаннями грудня 2017 року - квітня 2018 року, місцевим господарським судом встановлено, що позивачем неправомірно нараховані інфляційні втрати за зобов`язаннями за лютий 2018 року на суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за попередні місяць, тобто "інфляційні" нараховані на "інфляційні".

Як зазначено у рішенні місцевого господарського суду, виходячи із положень зазначених норм, розрахунок позивача про стягнення інфляційних втрат не породжує прав і обов`язків у розумінні зобов`язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір.

Правова природа інфляційних втрат зовсім інша, ніж грошового зобов`язання, оскільки інфляційні втрати - це особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Тобто, інфляційні втрати носять допоміжний до основного зобов`язання характер. В той же час, у даному випадку спір стосується коштів, правову природу яких визначено розрахунком позивача за зобов`язаннями за лютий 2018 року.

Тому інфляційні нарахування не є грошовим зобов`язанням у розумінні вимог статті 625 Цивільного кодексу України, а розрахунок позивача не змінює їх правову природу.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням в розумінні положень частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що серед підстав стягнення інфляційних втрат немає будь якого рішення суду щодо стягнення з відповідача заборгованості за газ, переданого за договором постачання природного газу, що є іншим випадком і не є підставою для застосування висновків, викладених в постанові касаційної інстанції у справі №905/600/18.

Згідно перерахунку, здійсненого місцевим господарським судом, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у загальній сумі 2 011 958,82 грн.

Апелянт не погоджується із таким висновком місцевого господарського суду, посилаючись на те, що розрахунок інфляційних втрат ним виконаний відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням практики Верховного Суду.

Апеляційний господарський суд погоджується із такими доводами апелянта.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем заявлено про стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 2 022 371,78 грн. за зобов`язаннями за грудень 2017 року за період з 01.02.2018 по 01.03.2018, за січень 2018 року за період з 01.03.20218 по 31.03.2018, за березень 2018 року за період з 01.05.2018 по 31.05.2019, за квітень 2018 року за період з 01.06.2018 по 31.05.2019.

Місцевий суд не погодився з розрахунком інфляційних збитків, які були надані позивачем до позовної заяви на зазначену суму, зазначивши про помилковість визначення залишку боргу на початок розрахункового періоду з урахуванням індексу інфляції за попередній період та включення його до розрахунку інфляційних втрат на наступний місяць.

Місцевий суд здійснив власний розрахунок інфляційних збитків на загальну суму 2 011 958,82 грн., з якого було виключено інфляційну складову боргу за попередній місяць; помісячний розрахунок інфляційних втрат зазначено у мотивувальній частині рішення суду.

Апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта про те, що місцевим судом було неправильно застосовано методику розрахунку інфляційних збитків, оскільки за період розрахунку індексації при проведенні помісячних розрахунків інфляції бралася до уваги сума основного боргу без урахування інфляційної складової, яка зменшувалася на суму погашеного боргу в цьому місяці. Відтак, було порушено принцип безперервної послідовності перемножування індексів інфляції та штучно виведено інфляційні збитки за попередній місяць із загальної вартості грошей у поточному місяці, в якому проводився розрахунок. Тобто було порушено ту математичну послідовність, яка закладена Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

При цьому, апеляційний господарський суд враховує, що застосування позивачем показника величини приросту індексу споживчих цін 108,280159329% який має заокруглюватися до десяткового числа після коми, та показника 109,565119980%, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми, призвело до заявлення до стягнення суми інфляційних втрат у меншому розмірі, ніж у разі заокруглення до десяткового числа після коми.

Приймаючи до уваги, що місцевим господарським судом визначений розмір інфляційних втрат 2 011 958,82 грн., внаслідок методологічної помилки у розрахунку інфляційних збитків було неправильно відмовлено у частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних збитків на суму 10 412,96 грн. (2 022 371,78 грн. - 2 011 958,82 грн.).

Враховуючи викладене рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні стягнення інфляційних втрат на суму 10 412,96 грн. слід скасувати та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення вимог позивача на суму 10 412,96 грн.

Як зазначено в постанові Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №1078).

Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилася із методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 відступила від висновків касаційного суду в постановах від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020 у справі №924/532/19 про можливість розрахунку інфляційних збитків за поточний період без урахування інфляційної складової основного боргу за попередній місяць, оскільки це порушує принципи індексації доходів населення, визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методикою розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженою наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007, з дотриманням певної математичної послідовності розрахунку, закладеної у цих нормативних актах.

За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта про неправильне застосування місцевим господарським судом методики розрахунку інфляційних збитків та відхиляє посилання відповідача на правову позиція Верховного суду, викладену в постанові від 14.01.2020 у справі №924/532/19.

У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217, частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Додатковою угодою №1 від 15.01.2018 до договору сторонами погоджено пеню в розмірі 15,3% річних.

Позивачем нарахована та заявлена до стягнення з відповідача пеня у загальному розмірі 1 896 792,88 грн., яка правомірно заявлена позивачем.

Між тим, Комунальним підприємством "Теплоенергетик" заявлене клопотання про зменшення розміру пені, яке мотивоване тим, що підприємство самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунки зі спеціальним режимом використання, та оплати із таких рахунків відповідних послуг залежать від розміру коштів, які надійшли від споживачів. Грошові кошти, які спрямовуються на поточний рахунок Комунального підприємства "Теплоенергетик" складають приблизно 15% від загального обсягу сплачених коштів споживачами і використовуються підприємством на першочергову виплату заробітної плати робітникам, податків, зборів, обов`язкових платежів та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії з метою забезпечення своєчасного та належного надання відповідних послуг.

Вказує, що додатковою обставиною, що безпосередньо впливає на необхідність зменшення пені є несвоєчасна оплата споживачами послуг з теплопостачання. Станом на 01.12.2019 дебіторська заборгованість перед Комунальним підприємством "Теплоенергетик" складає 230252,7 тис. грн., що підтверджується довідкою про дебіторську заборгованість від 02.01.2020 № 13-3/03. Обсяг заборгованості різниці в тарифах на теплову енергію, що надані бюджетним організаціям станом на 01.12.2019 складає 48 609 273,39 грн.; обсяг заборгованості по пільгам на оплату послуги з теплопостачання, що надані населенню станом на 01.12.2019 складає 22 299,85 грн.; обсяг заборгованості по субсидіям на оплату послуги з теплопостачання, що надані населенню станом на 01.12.2019 складає 1 033 806,44 грн., що підтверджується довідкою щодо заборгованості перед Комунальним підприємством "Теплоенергетик" від 02.01.2020 №13-2/03.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. Водночас, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України право суду щодо зменшення розміру неустойки розширено: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи, тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 27.03.2019 у справі №912/1703/18.

Як зазначено у рішенні місцевого господарського суду, під час розгляду заявленого відповідачем у справі клопотання про зменшення нарахованої позивачем пені, господарський суд враховує, що Комунальне підприємство "Теплоенергетик" є підприємством, яке надає послуги з централізованого теплопостачання на території м. Кропивницький та селища Нового, а отже основним джерелом доходів такого підприємства є кошти, що надійшли за наданні послуги з теплопостачання; самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання, та оплата із такого рахунку відповідних послуг залежить від розміру коштів, які надійшли від споживачів, оскільки грошові кошти, що надходять від споживачів теплової енергії на спеціальні рахунки, відкриті в Акціонерному банку "Ощадбанк" для зарахування коштів, автоматично перераховуються на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" згідно алгоритму розподілу коштів, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Місцевим господарським судом також враховано, що позивачем у справі до стягнення також заявлено збитки від інфляції та 3% річних, які також компенсують невчасне погашення заборгованості за договором; заявляючи додаткові вимоги, позивач використав передбачені законодавством і договором засоби компенсації матеріальних втрат та забезпечення виконання зобов`язання боржником, який відноситься до об`єктів життєзабезпечення та стратегічного призначення; стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора, а сплата надмірно великих штрафних санкцій зачіпатиме не лише майнові інтереси відповідача, а й, зокрема, можливість вчасного та якісного надання населенню відповідних послуг.

Діяльність позивача та відповідача, як суб`єктів ринку природного газу, провадиться за принципом забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу. У відносинах між сторонами відповідач є споживачем природного газу, а у відносинах з населенням та організаціями - постачальником теплової, електроенергії, тому суд враховує не лише майнові, але й інші інтереси сторін спору.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2019 у справі №922/2932/18, від 01.08.2019 у справі №922/2772/18, від 22.01.2020 у справі №912/684/19.

Місцевим господарським судом прийнято до уваги заперечення позивача про зменшення пені та зазначено, що позивачем не надано доказів виникнення у нього значних збитків, за винятком інфляційних збитків, що нараховані згідно статті 625 Цивільного кодексу України та стягнені з відповідача за цим судовим рішенням; тому нарахована позивачем до стягнення пеня визнається судом "значним стягненням" у порівнянні з невстановленими збитками кредитора (позивача) у справі; дотримуючись принципів справедливості, пропорційності у господарському судочинстві, збалансованості інтересів сторін, місцевим господарським судом задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50%, та дорівнює 948 396,44 грн.

Апелянт не погоджується зі зменшенням пені, посилаючись на статтю 233 Господарського кодексу України; зазначає, що однією з обов`язкових умов застосування цієї статті для зменшення штрафних санкцій судом, є, зокрема, дослідження судом майнового стану сторін і боржника, і кредитора, обставини, що обумовили прострочення.

Апеляційний господарський суд не погоджується із такими доводами апелянта, оскільки за приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення; нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта про ненадання аналізу майнового стану сторін, оскільки з наданих позивачем первинних документів неможливо об`єктивно встановити реальний фінансовий стан позивача, оскільки відсутня інформація щодо чистого доходу, завдяки чому можна встановити збитковість чи прибутковість підприємства, а наведені дані щодо дебіторської заборгованості та розміру позик не є доказом нестачі коштів для здійснення поточної діяльності для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону, тому аргументи позивача визнані неактуальними та недостатніми, що з урахуванням обставин, встановлених судом першої інстанції, свідчить про відсутність доказів отримання понесених позивачем збитків/втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості наданих послуг.

На підставі наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, оцінивши всі доводи сторін по даній справі щодо зменшення розміру пені, дійшов обґрунтованого висновку, що існують обставини, за яких можливе зменшення стягуваної суми пені на 50% на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України.

За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Комунальне підприємство "Теплоенергетик" просить за умови відмови у задоволенні апеляційної скарги стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Комунального підприємства "Теплоенергетик" витрати, пов`язані з оплатою послуг адвоката за надання професійної правничої допомоги щодо ведення справи №912/3968/19 в Центральному апеляційному господарському суді у розмірі 12 000,00 грн., про що повідомило у відзиві на апеляційну скарзі (зазначило про орієнтовний розмір) та подало клопотання про розподіл судових втрат.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу Комунальним підприємством "Теплоенергетик " надані: копія договору про надання правової (правничої) допомоги від 16.04.2020 №16-04-20 з додатком №1, детальний опис наданих адвокатських послуг, рахунок на оплату адвокатських послуг від 14.05.2020 №16-04-20/1, платіжне доручення від 14.05.2020 №1301 на суму 12 000,00 грн., копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю від 30.05.2017 серії КР №000104, ордер від 04.06.2020 серії КР №61532.

Так, згідно з договором про надання правової (правничої) допомоги від 16.04.2020 №16-04-20 адвокат Гусєв Олександр Максимович зобов`язався надавати Комунальному підприємству "Теплоенергетик " правову допомогу, у тому числі, за окремими дорученнями клієнта.

14.05.2020 адвокат Гусєв Олександр Максимович та Комунальне підприємство "Теплоенергетик" підписали додаток №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 16.04.2020 №16-04-20, згідно з яким адвокат надає клієнту правову (правничу) допомогу, яка полягає у наступному: проведення зустрічі та консультації клієнта по справі №912/3968/19, узгодження правової позиції у суді апеляційної інстанції (1 000,00 грн.); проведення правового аналізу матеріалів апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19 (2 000,00 грн.); вивчення законодавчої бази, яка регулює спірні правовідносини (2 000,00 грн.); ознайомлення з практикою у подібних спорах (2 000,00 грн.); підготовка обґрунтованого відзиву на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19 (4 000,00 грн.); прийняття участі у судових засіданнях при розгляді справи №912/3968/19 у Центральному апеляційному господарському суді (1 000,00 грн.).

14.05.2020 адвокат Гусєв Олександр Максимович виставив Комунальному підприємству "Теплоенергетик" рахунок №16-04-20/1 на суму 12 000,00 грн.

14.05.2020 Комунальне підприємство "Теплоенергетик" перерахувало адвокату Гусєву Олександру Максимовичу 12 000,00 грн. згідно з додатку №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 16.04.2020 №16-04-20.

Таким чином, факт надання адвокатом Гусєвим Олександром Максимовичем Комунальному підприємству "Теплоенергетик" послуг на правову допомогу на загальну суму 12 000,00 грн. та сплати вказаної суми підтверджується матеріалами справи.

Як зазначено вище, відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Верховний Суд в постанові від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 07.11.2019 по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Так, Комунальне підприємство "Теплоенергетик" просить стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на свою користь 12 000,00 грн. витрат на професійну правову (правничу) допомогу, з яких:

- 1 000,00 грн. - проведення зустрічі та консультації клієнта по справі №912/3968/19, узгодження правової позиції у суді апеляційної інстанції;

- 2 000,00 грн. - проведення правового аналізу матеріалів апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19;

- 2 000,00 грн. - вивчення законодавчої бази, яка регулює спірні правовідносини;

- 2 000,00 грн. ознайомлення з практикою у подібних спорах;

- 4 000,00 грн. - підготовка обґрунтованого відзиву на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19;

- 1 000,00 грн. - участь у судових засіданнях при розгляді справи №912/3968/19 у Центральному апеляційному господарському суді.

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу та просить зменшити їх розмір на 50%. В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на те, що справа не є складною; предмет спору є типовим; сторонами у справі є лише позивач та відповідач; також позивач звертає увагу апеляційного господарського суду, що позиція як позивача так і відповідача сформовані ще під час розгляду справи в суді першої інстанції (в тому числі й посилання на судову практику) з огляду на те, що вказана відповідачем кількість часу для проведення правового аналізу апеляційної скарги, підготовка відзиву на апеляційну скаргу та вивчення судової практики є явно завищеними.

Відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, місцевим господарським судом зменшено розмір штрафних санкцій на підставі статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, а не у зв`язку із безпідставністю їх нарахування; апеляційний господарський суд погодився із доводами апелянта щодо безпідставної відмови у стягнення інфляційних втрат, апеляційний господарський суд з оглядну на приписи частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати на правничу допомогу відповідача на Комунальне підприємство "Теплоенергетик".

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд частково погоджується із доводами апелянта, наведеними в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для часткового скасування рішення суду першої інстанції, та, відповідно, часткового задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 269, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19 скасувати в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у сумі 10 412,96 грн. та судового збору у сумі 156,19 грн.

В цій частині прийняти нове рішення про стягнення Комунального підприємства "Теплоенергетик" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" інфляційних втрат у сумі 10 412,96 грн. та судового збору у сумі 156,19 грн.

В решті рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 у справі №912/3968/19 залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенергетик" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 164,00 грн.

Витрати на правничу допомогу, понесені Комунальним підприємством "Теплоенергетик" покласти на Комунальне підприємство "Теплоенергетик".

Видачу наказу відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Кіровоградської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений - 18.08.2020.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя О.В. Березкіна

Суддя О.В. Чус