Ухвала

від 24.11.2020 по справі 912/3968/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 912/3968/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Безпалюка О. Л. (адвокат),

відповідача - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства ?Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України?

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 (суддя Кабакова В. Г.) і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 (судді: Орєшкіна Е. В. (головуючий), Березкіна О. В., Чус О. В.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Теплоенергетик"

про стягнення 25 089 754, 83 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія, Постачальник) звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Комунального підприємства "Теплоенергетик" (далі - Підприємство) про стягнення з відповідача 20 382 659,91 грн основного боргу, 1 896 792,88 грн пені, 787 930,25 грн 3% річних, 2 022 371,78 грн інфляційних втрат.

12 027 250,11 грн пені за загальний період з 26.12.2017 по 16.12.2018, 4 032 125,45 грн інфляційних втрат за період з січня 2018 року по листопад 2018 року, 3 % річних у сумі 1 611 297,97 грн за період з 26.12.2017 по 16.12.2018, посилаючись на положення статей 509, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і статей 173, 174, 175, 193, 216, 230, 231, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням Підприємством зобов`язань у частині своєчасної оплати вартості газу, поставленого позивачем за договором постачання природного газу від 07.09.2017 № 5133/1718-БО-18 (далі - договір).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 позов задоволено частково: з Комунального підприємства "Теплоенергетик" стягнуто на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 20 382 659,91 грн основного боргу, 948 396,44 грн пені, 787 930,25 грн 3 % річних, 2 011 958,82 грн інфляційних втрат; в решті позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд здійснив перевірку нарахованих позивачем пені та 3% річних та дійшов висновку про правильність їх нарахування у заявленому розмірі. Клопотання Підприємства про зменшення розміру штрафних санкцій задоволено та зменшено розмір заявленої позивачем пені на 50 %. Перевіряючи розрахунок інфляційних нарахувань, місцевий господарський суд встановив, що позивач неправомірно нарахував інфляційні втрати за зобов`язаннями на суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за попередні місяць, тобто "інфляційні" нараховані на "інфляційні", у зв`язку із чим за перерахунком, здійсненим місцевим господарським судом, стягнув з відповідача інфляційні втрати у загальній сумі 2 011 958,82 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 скасовано в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у сумі 10 412,96 грн; у цій частині прийнято нове рішення про стягнення з Підприємства на користь Компанії інфляційних втрат у сумі 10 412,96 грн. сумі 156,19 грн; у решті рішення залишено без змін.

Постанову аргументовано тим, що місцевим господарським судом внаслідок методологічної помилки у розрахунку інфляційних збитків було неправильно відмовлено у частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних збитків на суму 10 412,96 грн (2 022 371,78 грн - 2 011 958,82 грн).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою апеляційної інстанції, Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 948 396,44 грн пені та ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.

Ухвалою Верховного Суду від 02.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 у справі № 912/3968/19 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 24.11.2020.

Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема наголосив на застосуванні судом апеляційної інстанції статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 у справі № 912/3968/19 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 ГК України, на неоднакове застосування якої апеляційним судом посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, за змістом норм статті 551 ЦК України і статті 233 ГК України зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності наведених вище виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу, а також розмір, до якого підлягає їх зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.11.2019 у справі № 922/937/19, від 19.12.2019 у справі № 912/1153/19.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норм права (статті 233 ГК України і частини 3 статті 551 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, оскільки підстави позовів у зазначеній справі та справі, що розглядається (№ 912/3968/19), і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, на відміну від справи № 912/3968/19, під час розгляду якої суди надали оцінку обставинам неналежного виконання Підприємством зобов`язань за договором, який за своєю правовою природою є правочином постачання природного газу відповідачу виключно з метою виробництва ним теплової енергії, яка споживається здебільшого бюджетними установами/організаціями, релігійними громадами та населенням, у справі № 908/1453/14 суди виходили з недоведеності виняткових обставин, які б слугували підставою для зменшення розміру стягуваної пені з комунального підприємства у зобов`язаннях за договором постачання електричної енергії, оскільки фінансовий стан позивача (Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго") є не менш скрутним, ніж у відповідача, зважаючи, зокрема, на наявність заборгованості позивача по заробітній платі та великий податковий борг, тому задля досягнення оптимального балансу інтересів обох сторін суд у вказаному випадку не може надати перевагу відповідачу.

Натомість викладені у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 912/3968/19 висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру стягуваної пені на 50 % ґрунтуються на врахуванні таких фактичних обставин, які в їх сукупності мають винятковий характер для зменшення розміру штрафних санкцій:

1) відповідач у справі, самостійно не визначає порядок розподілу коштів, які надійшли на його рахунок зі спеціальним режимом використання, та оплата із такого рахунку відповідних послуг, залежить від розміру коштів, які надійшли від споживачів;

2) господарський суд прийняв до уваги той факт, що відповідачу потрібні грошові кошти на виплату заробітної плати робітникам та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії з метою забезпечення своєчасного та належного надання відповідних послуг, тоді як згідно з довідкою від 02.01.2020 № 13-2/03 обсяг заборгованості різниці в тарифах на теплову енергію, що надані бюджетним організаціям станом на 01.12.2019 складає: 48 609 273,39 грн; обсяг заборгованості по пільгам на оплату послуги з теплопостачання, що надані населенню станом на 01.12.2019 складає: 22 299,85 грн; обсяг заборгованості по субсидіям на оплату послуги з теплопостачання, що надані населенню станом на 01.12.2019 складає: 1 033 806,44 грн. Згідно з довідкою про дебіторську заборгованість від 02.01.2020 № 13-3/03, заборгованість перед КП "Теплоенергетик" станом на 01.12.2019 складає 230 252,7 тис. грн;

3) позивачем у справі до стягнення також заявлено збитки від інфляції та 3% річних, які також компенсують невчасне погашення заборгованості за договором. Заявляючи додаткові вимоги, позивач використав передбачені законодавством і договором засоби компенсації матеріальних втрат та забезпечення виконання зобов`язання боржником, який відноситься до об`єктів життєзабезпечення та стратегічного призначення. Стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора, а сплата надмірно великих штрафних санкцій зачіпатиме не лише майнові інтереси відповідача, а й, зокрема, можливість вчасного та якісного надання населенню відповідних послуг;

4) діяльність позивача та відповідача, як суб`єктів ринку природного газу, провадиться за принципом забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу. У відносинах між сторонами відповідач є споживачем природного газу, а у відносинах з населенням та організаціями - постачальником теплової, електроенергії, тому суд враховує не лише майнові, але й інші інтереси сторін спору.;

5) приймаючи до уваги заперечення позивача, суд зазначив, що ним не надано доказів виникнення у нього значних збитків, за винятком інфляційних збитків, що нараховані згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України та стягнені з відповідача за цим судовим рішенням. Відтак, нарахована позивачем до стягнення пеня визнана судом "значним стягненням" у порівнянні з невстановленими збитками кредитора (позивача) у справі.

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 912/3968/19 касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду у справі № 908/1453/14 та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 912/3968/19.

З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 у справі № 912/3968/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.03.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 у справі № 912/3968/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

К. М. Пільков