Рішення

від 17.08.2020 по справі 922/1529/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2020 р. Справа № 922/1529/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Політучій В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Проджект", м. Полтава до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерго", м. Харків про стягнення 435602,40 грн. за участю представників сторін:

позивача - Веретун Н.І. (договір про надання правової допомоги б/н від 01.06.2020);

відповідача - Махонін О.С. (Ордер АЕ № 1032756 від 31.07.2020);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Проджект", м. Полтава (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерго", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 435602,40 грн., з яких:

190092,00 грн. основного боргу;

44473,36 грн. індексу інфляції;

15800,42 грн. 3% річних;

131785,65 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами;

53450,97 грн. пені.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу та витрати по сплаті судового збору

Позов обґрунтовано з посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного розрахунку за отриманий товар за укладеним між сторонами договором поставки № 20 від 07.09.2017.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; зазначену справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено розгляд справи по суті на 22.06.2020.

Протокольними ухвалами господарського суду Харківської області від 22.06.2020, від 06.07.2020, від 20.07.2020, від 03.08.2020 розгляд справи відкладався.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву в порядку та строки, встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 21.05.2020.

На судове засідання 20.07.2020 прибули представники позивача та відповідача.

Представник відповідача оголосив суду клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на необхідність ознайомлення з матеріалами справи та підготовки відзиву на позов.

Представник позивача проти задоволення зазначеного клопотання заперечувала.

Протокольною ухвалою від 17.08.2020 в задоволенні клопотання представника відповідача відмовлено, оскільки як свідчать матеріали справи, останній вступив в розгляд справи 31.07.2020, звернувся до суду з клопотанням (вх. № 17538 від 31.07.2020) про відкладення судового засідання призначеного на 03.08.2020, яке судом в подальшому було задоволено. Таким чином, судом було створено відповідачу умови для реалізації своїх процесуальних прав, в т.ч. щодо подання відзиву на позов та документів в обґрунтування своїх доводів, однак, відповідач зазначеною можливістю з невідомих причин не скористався. Подання ж представником відповідача чергового клопотання про відкладення розгляду справи з тих самих підстав та мотивів судом визнається як зловживання своїми процесуальними правами, та спрямоване на безпідставне затягування розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позицію, викладену в позовній заяві, просить суд її задовольнити.

Представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити. На думку представника відповідача, оскільки позивач не надавав відповідачу до сплати відповідні рахунки-фактури в порядку, визначеному п. 8.2. договору, строк виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати є таким, що не наступив. Також представник відповідача повідомив, що він не заявляє клопотання про застосування до спірних правовідносин позовної давності, та вважає заявлений позов не обґрунтованим.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 07.09.2017 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 20 (далі за текстом - договір; а. с. 17-19), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору строки поставки кожної узгодженої партії товару становить 10 (десять) календарних днів з дати узгодження партії поставки в рахунку.

За змістом пунктів 7.1.-7.3. договору, договору ціна товару, який поставляється на умовах даного договору, узгоджується та відображається в рахунках-фактурах та вказується у видатково-прибутковій накладній. Сума договору складається з суми вартості усіх партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору. Ціни встановлюються у національній валюті України - гривня.

Згідно з п. 8.1 договору покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору та рахунку-фактури, виставленої постачальником на вартість поставленої партії товару.

Згідно з п. 8.5. договору, в разі прострочення покупцем оплати більше товару, ніж на 60 календарних днів, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% (двадцяти п`яти) річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

У відповідності до п. 9.3 договору за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

Пунктом 11.1 договору передбачено: цей договір вступає в дію з дати його укладання обома сторонами і діє до 31.12.2017, але до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань по даному договору. Дострокове розірвання договору можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством України в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу обумовлений договором товар за наступними видатковими накладними:

№ 365 від 03.11.2017 на суму 143382,00 грн. (а. с. 26);

№ 412 від 06.11.2017 на суму 20073,48 грн. (а. с. 27);

№ 385 від 14.11.2017 на суму 28676,40 грн. (а. с. 28);

№ 425 від 22.11.2017 на суму 169725,00 грн. (а. с. 29);

№ 444 від 27.11.2017 на суму 190092,00 грн. (а. с. 30);

№ 188 від 05.06.2018 на суму 159541,50 грн. (а. с. 31).

Всього на загальну суму 711490,38 грн.

Факт поставки товару відповідачу за зазначеними видатковими накладними також підтверджується відповідними підписаними сторонами товарно-транспортними накладними (а. с. 49-54).

Товар було передано уповноваженим особам підприємства відповідача, які діяли на підставі довіреностей (а. с. 45-48).

Відповідні податкові зобов`язання за поставлений товар за згаданими видатковими накладними були поставлені позивачем на облік, про що складено податкові накладні. Будь-яких заперечень з цього приводу підприємством відповідача не заявлялося.

Як зазначає позивач, з метою відповідної оплати відповідачем отриманого товару останньому були виставлені наступні рахунки:

№ 315 від 07.09.2017 на суму 143382 грн.;

№ 343 від 02.11.2017 на суму 20073,48 грн.;

№ 351 від 07.09.2017 на суму 28676,40 грн.;

№ 362 від 10.11.2017 на суму 169725 грн.;

№ 363 від 10.11.2017 на суму 190092 грн.;

№ 344 від 02.11.2017 на суму 159541,50 грн. (а.с. 20-25)

Однак, відповідач за отриманий товар своєчасно та в повному обсязі не розрахувався, станом на момент розгляду справи його борг перед позивачем за поставлений товар становить 190092 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 1 від 25.01.2019 (а. с. 59-70) з вимогою про сплату існуючої заборгованості, однак, остання залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Обставини щодо стягнення зазначеного боргу в судовому порядку стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, в зв`язку з прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань за договором, позивачем на підставі умов договору також нараховано до стягнення з відповідача 44473,36 грн. індексу інфляції, 15800,42 грн. 3% річних, 131785,65 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 53450,97 грн. пені.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. ст. 691, 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар у сумі 190092,00 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовано. Строк виконання відповідачем зобов`язань з її оплати визначено умовами договору (п. 8.1.) та є таким, що настав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову, та стягнення з відповідача на користь позивача 190092,00 грн. заборгованості за поставлений товар за договором поставки № 20 від 07.09.2017.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що позивач нібито не виставляв відповідачу до сплати відповідні рахунки-фактури в порядку визначеному п. 8.2. договору, а тому строк оплати товару нібито не може вважатися таким, що настав.

По-перше, як вже було зазначено вище, строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару визначено п. 8.1. договору, та становить 30 календарних днів з дати поставки товару. Даний пункт договору не ставить в залежність оплату товару з виставленням рахунку-фактури.

По-друге, банківські реквізити позивача на які відповідач мав можливість сплатити борг, відображені в кожній з видаткових накладних за якими здійснювалася поставка товару. Такі документи відповідач, як сторона договору, зобов`язаний мати в своєму розпорядженні. У випадку ж наявності з цього приводу певних питань, відповідач, з метою виконання своїх зобов`язань за договором, на протязі встановленого п. 8.1. договору строку мав можливість звернутися до позивача з приводу уточнення реквізитів на сплату, виставлення останнім рахунку-фактури (у випадку її неотримання попередньо), тощо, та отримавши відповідні роз`яснення або документи, виконати свої зобов`язання перед позивачем, проте цією можливістю відповідач не скористався.

По-третє, матеріали справи містять копії рахунків-фактур № 315 від 07.09.2017 на суму 143382 грн., № 343 від 02.11.2017 на суму 20073,48 грн., № 351 від 07.09.2017 на суму 28676,40 грн., № 362 від 10.11.2017 на суму 169725 грн., № 363 від 10.11.2017 на суму 190092 грн., № 344 від 02.11.2017 на суму 159541,50 грн. Як зазначає представник позивача, ці рахунки були виставлені відповідачу до сплати. При цьому, матеріали справи містять докази часткового виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за договором. Зазначене в свою чергу свідчить, що оплату товару відповідач здійснював або на підставі виставлених рахунків, або взагалі без таких (якщо твердження представника відповідача про неотримання рахунків відповідають дійсності). Таким чином, відповідач був обізнаний щодо банківських реквізитів позивача, на які можливо здійснювати оплату товару, та таким чином мав можливість здійснити повну оплату отриманого товару.

Щодо вимог про стягнення пені суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань з оплати, оскільки не оплачував отриманий товар у повному обсязі у строк, встановлений договором поставки № 20 від 07.09.2017.

Як зазначено вище, згідно з п. 9.3 договору, за порушення грошових зобов`язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день порушення виконання.

Зазначене надає позивачу право на нарахування пені за допущене відповідачем прострочення.

Відповідачем заяв про застосування до спірних правовідносин позовної давності не заявлялося. Його представник в судовому засіданні 17.08.2020 повідомив, що будь-яких заяв з цього приводу в нього немає.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок пені, останнім її нараховано за такі періоди прострочення з 07.12.2017 по 19.12.2017 на суму 20073,48 грн., з 23.12.2017 по 29.05.2018 на суму 169725,00 грн., з 27.12.2017 по 27.06.2018 на суму 190092,00 грн.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок пені, суд констатує, що його здійснено з певними арифметичними помилками та неточностями.

Однак, з огляду на те, що за змістом ст. 14 ГПК України формування позовних вимог є диспозитивним правом особи, яка звернулася до суду з відповідним позовом, а суд розглядає справу в межах заявлених нею вимог, у даному випадку суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 53450,97 грн. пені.

Щодо вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних за таке прострочення.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, 3% річних позивачем нараховано за прострочення оплати боргу в сумі 20073,48 грн. за період з 07.12.2017 по 20.12.2017; за прострочення оплати боргу в сумі 169725,00 грн. за період з 23.12.2017 по 29.05.2018; за прострочення оплати боргу в сумі 190092,00 грн. за період з 28.12.2017 по 18.05.2020.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок річних, суд констатує, що його здійснено з певними арифметичними помилками та неточностями.

Однак, з огляду на те, що за змістом ст. 14 ГПК України формування позовних вимог є диспозитивним правом особи, яка звернулася до суду з відповідним позовом, а суд розглядає справу в межах заявлених нею вимог, в даному випадку суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 15800,42 грн. 3% річних.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок інфляційних, позивачем нараховано відповідні нарахування за прострочення оплати боргу в сумі 20073,48 грн. за період з 07.12.2017 по 20.12.2017; за прострочення оплати боргу в сумі 169725,00 грн. за період з 23.12.2017 по 29.05.2018; за прострочення оплати боргу в сумі 190092,00 грн. за період з 28.12.2017 по 30.04.2020.

В пункті 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань зокрема зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок інфляційних суд також констатує його арифметичну невірність, факт безпідставного нарахування інфляційних за грудень на суму боргу 20073,48 грн., інфляційних за грудень на суму боргу 169725,00 грн., інфляційних за грудень на суму боргу 190092 грн. (оскільки прострочення платежів в цьому місяці становило менше 15 днів), а також неврахування при здійсненні розрахунку вказаних вище правил.

Здійснивши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 17753,19 грн. інфляційних.

В решті позову про стягнення інфляційних слід відмовити в зв`язку з безпідставністю їх нарахування до стягнення.

Щодо позову в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з п. 8.5. договору, в разі прострочення покупцем оплати більше товару, ніж на 60 календарних днів, постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% (двадцяти п`яти) річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплати постачальнику.

Порядок нарахування процентів за користування чужими коштами визначається нормами Цивільного кодексу України. Так, згідно з частиною 1 статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до частини 2 статті 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, за змістом цієї статті у договорі може бути передбачена умова для боржника у вигляді плати за користування чужими коштами, розмір якої у вигляді процентів може визначатися у договорі. Підставами для застосування до сторін правовідносин статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 692 ЦК України, що застосовується до договорів поставки згідно з частиною 2 статті 712 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Водночас статтею 625 ЦК України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною третьою статті 692 ЦК України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим, згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у постановах від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13, а також Верховний Суд, зокрема у постанові від 30.10.2018 у справі № 917/63/18.

Таким чином, встановлена п. 8.5 договору відповідальність щодо сплати значно підвищених в порівнянні з п. 9.3 договору "процентів за користування чужими грошовими коштами", за своєю правовою природою є пенею (ч. 3 ст. 549 ЦК України), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, у п. 9.3 договору сторонами вже передбачено відповідальність покупця у вигляді сплати пені за прострочення виконання зобов`язання. Нарахована позивачем на підставі п. 9.3 пеня стягується за даним судовим рішенням.

Однак, ст. 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Стягнення встановлених п. 8.5 договору "процентів за користування чужими грошовими коштами" суперечить як вимогам Конституції України, так і призводить до безпідставного та надмірного збагачення однієї сторони за рахунок іншої.

За таких обставин, у позові в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами слід відмовити.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, в зв`язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвоката з метою надання останнім правової допомоги, в т. ч. пов`язаної зі зверненням до суду з позовом у даній справі.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем (далі за текстом - клієнт) та адвокатом Александровою Дар`єю Станіславівною (далі за текстом - адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 5 від 06.05.2020 (а. с. 78-79), за умовами якого (п. 1.1) адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу, зокрема, щодо надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства).

Додатковою угодою до договору про надання правової допомоги № 1 від 06.05.2020 сторони узгодили, що загальний розмір за надання правової допомоги (представництво) в суді першої інстанції (господарський суд Харківської області) становить - 10000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.).

Позивач сплатив на користь адвоката 10000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3695 від 18.05.2020 (а. с. 84).

Зазначену суму витрат на професійну правничу допомогу позивачем заявлено до стягнення.

Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат підтверджується матеріалами справи, і відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність розподілу судових витрат виходячи з суми сплачених позивачем витрат на послуги адвоката в розмірі 10000 грн.

Крім того, як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 6534,04 грн.

Згідно з п. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що заявлений позивачем позов в межах даної справи підлягає задоволенню частково, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 4156,44 грн. судового збору та 6361,22 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерго" (адреса: 61001, м. Харків, пр.-т Гагаріна, буд. 1, офіс 516; код ЄДРПОУ 38384627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Лайт Проджект" (адреса: 36014, м. Полтава, вул. Шевченка, буд. 121-А; код ЄДРПОУ 40067081; IBAN НОМЕР_1 в АТ КБ ПриватБанк , МФО 331401):

190092,00 грн. основного боргу;

17753,19 грн. індексу інфляції;

15800,42 грн. 3% річних;

53450,97 грн. пені;

4156,44 грн. судового збору;

6361,22 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "18" серпня 2020 р.

Суддя О.І. Байбак