Рішення

від 13.08.2020 по справі 439/1453/19

БРОДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БРОДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №439/1453/19

Провадження № 2/439/30/20

13 серпня 2020 року м. Броди

Бродівський районний суд Львівської області в складі головуючого судді Бородійчук О.І., з участю секретаря судового засідання Скорик І.Б., представника позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції), відповідача ОСОБА_2 , під час розгляду у відкритому судовому засіданні у м. Броди справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, -

в с т а н о в и в:

В провадженні Бродівського районного суду Львівської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Представник позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції) позов підтримав, просить суд його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов заперечив, просить суд відмовити в його задоволенні.

Взявши до уваги пояснення сторін, з`ясувавши обставини по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з слідуючих підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-4 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які мстять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

З пояснень представника позивача встановлено, що 25 лютого 2019 року о 14:01 ОСОБА_3 з особистої банківської картки № НОМЕР_1 , виданої AT КБ Приватбанк , за допомогою сервісу електронного банкінгу Приват24 помилково перерахував ОСОБА_2 на його особисту банківську картку № НОМЕР_2 , видану AT КБ Приватбанк , грошові кошти у сумі 20 000 гривень, а 04 березня 2019 року о 16:59 позивач повторно здійснив аналогічний платіж на користь відповідача у сумі 15 000 гривень. Позивач неодноразово звертався до відповідача по телефону із проханням повернути ці помилково направлені платежі, водночас, відповідач спочатку обіцяв повернути, а потім перестав відповідати на телефонні дзвінки та СМС-повідомлення. 09 та 16 вересня 2019 року на адресу відповідача направлено претензію-вимогу про повернення грошових коштів у сумі 35 000 гривень, яку відповідач залишив без відповіді на відповідного реагування. Позивач є особою похилого віку (62 роки) та має проблеми із зором (підтверджується довідкою), що стало причиною для безпідставного перерахування коштів. Позивач не знайомий особисто із відповідачем, ніколи його не бачив, ніколи не був за місцем проживання відповідача у місті Бродах Львівської області, а проживає в Черкаській області в селі Білозір`я. Між позивачем та відповідачем не було укладено жодного правочину щодо зазначених 35 000 гривень. Так, між учасниками цього спору не було укладено будь-якого правочину в розумінні статті 202 ЦК України. Позивач не підписував будь-яких договорів чи документів, не домовлявся усно, щодо будь яких правовідносин, що можуть створювати зобов`язання для сторін на суму 35 000 гривень. Зазначена сума є великою для позивача. Вона становить близько 10-ти його середньомісячних заробітних плат, а тому немає підстав вважати, що він міг подарувати таку суму незнайомій йому особі.

Відповідач в судовому засіданні не заперечив того, що позивач дійсно перерахував на його картковий рахунок 35 000 грн.

Проте, з пояснень відповідача, наведених у заяві від 04 травня 2020 року, вбачається, що він вже тривалий період часу особисто знає ОСОБА_3 , як директора ТзОВ Золоті Жорна . Будучи директором ТзОВ Юлія Трейд він 04 лютого 2019 року підписував договір поставки № 04/02/2019/1, за яким ТзОВ Юлія Трейд зобов`язувалось поставити до 20 лютого 2019 року, а ТзОВ Золоті Жорна зобов`язувалось прийняти й оплатити товар, а саме, овес 2018 року урожаю у кількості 50 тонн, загальною вартістю 260000,00 грн.

ОСОБА_2 стверджує, що цей договір поставки також підписав позивач і своїх зобов`язань за цим договором не виконав (а.с. 79-82). На підтвердження цього відповідач надав суду копію вищезгаданого договору (оригінал суду не надано). Проте, представник позивача не підтвердив того, що такий договір підписаний позивачем.

На думку суду, за таких обставин твердження відповідача про те, що ТзОВ Золоті Жорна , де директором є позивач ОСОБА_3 , є боржником в господарських правовідносинах з ТзОВ Юлія Трейд , де директором є відповідач ОСОБА_2 , не заслуговують уваги, так як не мають стосунку до спірних правовідносин.

Також у письмових поясненнях відповідач покликається на те, що За змістом статті 1212 ЦК України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення та його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Системний аналіз положень ч.1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177. ч. 1 ст. 202. ч. ч. 1.2 ст. 205. ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою для набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені в ч. 2 ст. 11 ЦК України. До такого висновку дійшов Верховний Суд, розглядаючи справу № 367/6344/16-ц (постанова від 05 грудня 2018 року) .

Частиною 1 статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 статті 321 ЦК України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до статті 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Встановлено, що 05 вересня 2019 року позивач ОСОБА_3 сплатив судовий збір за подання даного позову до суду 768,40 грн. згідно Закону України Про судовий збір .

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частина 2 статті 137 ЦПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається із матеріалів справи, 04 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та Адвокатським об`єднанням Дісп`ютс було укладено договір № 2019/38 про надання правової допомоги.

Представник позивача у клопотанні від 18 вересня 2019 року зазначив, що сторони домовились про можливий перелік надання послуг, надав опис робіт, виконання яких передбачено гонораром та стверджує, що 05 вересня 2019 року ОСОБА_3 сплатив на рахунок об`єднання 5000,00 грн.

Окрім того, у письмовому запереченні від 12 червня 2020 року представник позивача на підтвердження обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу надав розрахунок часу на виконання роботи, передбаченої договором, яка усього станом на 12 червня 2020 року становить 12 год. 40 хв.

За таких обставин суд не погоджується із твердженням відповідача про те, що в матеріалах справи немає жодних доказів, які б підтверджували конкретний обсяг безпосередньо наданої Адвокатським об`єднанням Дісп`ютс правової допомоги (в тому числі, надання консультацій, подання клопотань, тощо), як доконаного факту. А за відсутності відповідного документу (зокрема, підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг) немає підстав вважати, що відповідні послуги дійсно були надані об`єднанням.

Керуючись ст. 4, 7, 12, 13, 43, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов задоволити.

Стягнути із ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 , працює директором Приватного підприємства Марсель трейд за адресою Рівненська обл., м. Радивилів, вул. Кременецька, 52 на користь ОСОБА_3 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ) безпідставно набуті грошові кошти у сумі 35000,00 (тридцять п`ять тисяч) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 5768,40 грн., які складаються із витрат на оплату судового збору 768,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Бродівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складено 18 серпня 2020 року.

Суддя О. Бородійчук