Рішення

від 18.08.2020 по справі 182/2435/20

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/2435/20

Провадження № 2/0182/1650/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.08.2020 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Газети ІНФОРМАЦІЯ_1 про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 30.04.2020 року звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Газети ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі засновника - Громадської організації Інший погляд про спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди та просив суд :

- визнати недостовірною інформацію щодо належності зображеного на фото будинку по АДРЕСА_1 області Нікопольському чиновнику ОСОБА_4 , розповсюджену газетою ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у випуску газети № 4 за ІНФОРМАЦІЯ_3 в статті кореспондента ОСОБА_3 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_4 на сторінці газети в соціальній мережі Facebook та відеоролику під назвою ІНФОРМАЦІЯ_5 на каналі газети в YouTube (ІНФОРМАЦІЯ_8) від ІНФОРМАЦІЯ_6 .

- зобов`язати Газету ІНФОРМАЦІЯ_1 в найближчому номері газети після набрання судовим рішенням законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію у такий саме спосіб, яким вона була поширена, оприлюднивши відповідну заяву про спростування недостовірної інформації з зазначенням того, що зображений на фото до статті житловий будинок по АДРЕСА_1 не має жодного віношення до ОСОБА_4 , в тому числі не є його власністю і місцем його проживання, а належить іншій особі, яка мешкає у ньому разом зі своєю сім`єю, оприлюднити відповідну заяву про спростування інформації на сторінці газети в соціальній мережі Facebook та видалити відеоролик з каналу газети на ресурсі YouTube (ІНФОРМАЦІЯ_8) від ІНФОРМАЦІЯ_6 .

- зобов`язати Газету ІНФОРМАЦІЯ_1 принести свої публічні вибачення за розповсюдження недостовірної інформації в найближчому номері газети після набрання судовим рішенням законної сили, на сторінці газети в соціальній мережі Facebook та каналі газети на ресурсі YouTube.

- стягнути з Газети ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь у якості відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації 50 000,00 грн.

В обгрунтування позову позивач посилався на наступне.

Нещодавно він та його дружина, ОСОБА_5 , побачили у невідомій їм до цього газеті ІНФОРМАЦІЯ_1 (випуск газети № 4 за місяць лютий 2020 року), офіційна назва газети ІНФОРМАЦІЯ_1 , зображення належного йому на праві приватної власності житлового будинку, що розташований за адресою - АДРЕСА_1 на фото у статті кореспондента ОСОБА_3 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_4 , до якого ні він ні його будинок не має жодного відношення.

Зображення на фото його будинку виявилося складовою частиною вищезазначеної статті і безпосередньо на цьому фото нанесений текст дом обычного чиновника

Ця ж стаття була викладена на сторінці газети в Facebook, а відеоролик , на якому зображено його будинок було викладено на каналі YouTube (ІНФОРМАЦІЯ_8 ) та при зображенні його будинку на цьому ролику було вмонтовано текст Дом, в котором живет ОСОБА_4 - вход с улицы Михайличенко , що фактично є твердженням про доведеність цього.

Зазначений будинок належить йому, ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 2009 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 203902870 від 12 березня 2020 року.

Враховуючи вказане, йому є очевидним, що інформація, поширена редакцією газети ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо належності будинку зображеного на фото та розташованого по вул. Михайличенко , чиновнику ОСОБА_4 або його проживання у цьому будинку не відповідає дійсності, а її розповсюдження є таким, що порушує його конституційні права.

Оскільки інформація, викладена в статті ОСОБА_3 в газеті ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладена на сторінці газети в Facebook та на ресурсі каналу YouTube щодо належності його будинку ОСОБА_4 є недостовірною, він у письмовій формі звертався до редакції газети ІНФОРМАЦІЯ_1 з проханням спростувати дану інформацію в газеті, на сторінці газети в Facebook та видалити відеоролик на каналі YouTube, але безрезультатно.

Зазначає, що всупереч ст.ст. 10,30 Закону України Про інформацію інформація щодо його будинку у вказаних вище джерелах інформації не носить характер оціночного судження, а носить стверджувальний характер про те, що саме в зображеному будинку по вул. Михайличенко проживає ОСОБА_4 .

Вважає, що відповідачем було порушено три основні принципи інформаційних відносин, викладених у ст. 2 Закону України Про інформацію , а саме - достовірність і повнота інформації; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Оскільки він не є публічною особою, вважає, що своїми публікаціями та викладанням інформації в мережі Інтернет, редакція газети ІНФОРМАЦІЯ_1 допустила втручання в його особисте життя.

Автор статті та редакція такими діями ставить під загрозу його репутацію, фізичну, моральну та матеріальну безпеку його та його сім`ї, а також належного йому майна.

Доступ до каналу газети ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі YouTube та сторінці Facebook є необмеженим, відеоролик з зображенням його будинку та статтю змогло переглянути необмежене коло осіб.

На даний час він переживає за свої життя та здоров`я, життя та здоров`я членів своєї родини, за безпеку свого майна.

Також вважає, що діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, яка виразилася в переживаннях, пов`язаних із розповсюдженням недостовірної інформації про те, що належний йому будинок нібито нележить та в ньому проживає ОСОБА_4 , реакцією на дані статті та відеоролик громадськості, образливими коментарями представників газети в адресу його дружини у Facebook , яка залишила коментар про те, що вищезазначений будинок ніяким чином не стосується ОСОБА_4 . Така реакція з боку адміністратора Facebook сторінки газети ІНФОРМАЦІЯ_1 призвела його дружину до стресового стану, внаслідок чого значно погіршився стан її здоров`я.

Моральну шкоду він оцінює в 50,000 грн.

Враховуючи викладені обставини, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Ухвалою про відкриття провадження від 05 травня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.

29 травня 2020 року від головного редактора газети ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди (а.с. 53-55), згідно якого зазначає, що позовна заява є безпідставною та не обґрунтованою, тому у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.

Свої заперечення проти позову мотивує тим, що позивач звернувся до неналежного відповідача - Громадської організації Інший погляд , а у самій опублікованій статті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 під рубрикою ЖКХ города не згадується позивач, члени його сім`ї, не називається його прізвище. На світлині до статті зображено будинок без зазначення місця його знаходження, адреси та інших даних, які б могли вказувати на власника. Таким чином в статті відсутня недостовірна інформація щодо позивача та членів його сім`ї. Посилання позивача на публікацію статті в YouTube з коментарями про адресу будинку, зображеного на світлині до статті не має відношення до редакції газети ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки редакцією ця публікація не здійснювалася, а інших доказів позивачем не надано. Також позивачем не доведено, що йому завдано моральної шкоди, оскільки у статті відсутні дані про те, що на його власність претендує інша особа.

16 червня 2020 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив головного редактора газети ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 (а.с. 60), згідно якої позивач вказує, що жодного дозволу на фотографування належного йому будинку та розміщення його в друкованих ЗМІ, YouTube та Facebook не давав. Також зазначив, що переживання у контексті моральної шкоди стосуються побоювань від посягань на його власність, життя та здоров?я його та його сім?ї, які можуть виникнути через некоректне викладення відповідачем інформації щодо належності його будинку до чиновника ЖКГ та потенційним підбурюванням цією інформацією певного кола осіб до неправомірних дій щодо нього, членів його родини, його майна.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що у газеті ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме у випуску № 4 за місяць лютий 2020 року на першій сторінці надрукована стаття кореспондента ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якій розміщено фото будинку без вказівки його місцезнаходження чи адреси, а також без зазначення його власника чи особи, що у ньому проживає (а.с. 37). Вказана стаття має вказівку, що відеоматеріал на цю тему можна подивитися у вільному доступі на каналі YouTube та сторінці Facebook -сторінка ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зазначеній газеті є відомості, що головним редактором газети ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_6, засновником та видавником газети є Громадська організація Інший погляд , свідоцтво про реєстрацію ДП 2283-1021Р від 18 жовтня 2019 року.

Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серії ДП 2283-1021Р від 18 жовтня 2019 року (а.с. 56), зареєстровано газету ІНФОРМАЦІЯ_1 , засновником газети є Громадська організація Інший погляд , вид видання за цільовим призначенням, інформаційне, сфера розповсюдження та категорія читачів місцева (Дніпропетровська область: м. Нікополь); усе населення; програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість - інформування населення з питань життєдіяльності міста, розвиток кругозору, цікаве та корисне дозвілля.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_6 , Головного редактора газети ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладені у відзиві на позов про те, що позов подано до неналежного відповідача, оскільки вони спростовуються вищезазначеними обставинами, встановленими судом та матеріалами справи.

В обґрунтування позову позивач посилався, що інформація, поширена редакцією газети ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо належності будинку зображеного на фото та розташованого по вул. Михайличенко , чиновнику ОСОБА_4 або його проживання у цьому будинку не відповідає дійсності, є недостовірною, тому її розповсюдження є таким, що порушує його конституційні права і, оскільки він не є публічною особою, вважає, що своїми публікаціями та викладанням інформації в мережі Інтернет, редакція газети ІНФОРМАЦІЯ_1 допустила втручання в його особисте життя. Автор статті та редакція такими діями ставить під загрозу його репутацію, фізичну, моральну та матеріальну безпеку його та його сім`ї, а також належного йому майна.

Вирішуючи питання щодо достовірності інформації, розповсюдженої відповідачем через вказані вище джерела, суд приходить до наступного.

За правилами частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У зв`язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спору про захист гідності, честі та ділової репутації необхідно забезпечити баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Враховуючи положення ст.9 Конституції України, та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7, 11 до Конвенції і прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , безумовному застосуванню при вирішенню цього спору підлягають положення п.1 ст.10 вказаної Конвенції, за якими кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві..

Зокрема, суд враховує основоположні принципи в цій сфері, наведені Європейським судом з прав людини у рішенні від 10 серпня 2006 року за результатами розгляду справи Ляшко проти України (Заява № 21040/02):

(а) свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до інформації чи ідей , які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство . Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (cf., Jersild v. Denmark, рішення від 23 вересня 1994, Series A no. 298, p. 23, п. 31; Janowski v. Poland [GC], no. 25716/94, n. 30, ECHR 1999-1; Nilsen and Johnsen v. Norway [GC], no. 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VIII; and Fuentes Bobo v. Spain, no. 39293/98, п. 43, 29 лютого 2000). Преса відіграє важливу роль в демократичному суспільстві. Хоча вона не повинна переступати певні межі, зокрема, що стосується захисту репутації та прав інших, а також розголошення конфіденційної інформації, обов`язком преси, тим не менш, є поширення інформації та ідей у спосіб, сумісний із її обов`язком і відповідальністю, щодо всіх питань, що становлять громадський інтерес, включаючи питання правосуддя (див. De Haes and Gijsels v. Belgium, рішення від 24 лютого 1997, Reports 1997-1, pp. 233-34, п. 37 та, mutatis mutandis, Cumpana and Mazare v. Romania [GC], no. 33348/96, nn. 92-110, ECHR 2004-...). Це не тільки завдання преси поширювати подібну інформацію та ідеї суспільство також має право отримувати їх. Інакше чи здатна була б преса відігравати цю життєво важливу роль вартового пса демократії (див. Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, рішення від 25 червня 1992, Series A no. 239, p. 27, п. 63). Стаття 10 захищає не тільки ідеї як такі або висловлену інформацію, а також форму, в якій їх подано (див. Oberschlick v. Austria (no. 1), рішення від 23 травня 1991, Series A no. 204, p. 25, п. 57). Свобода журналістських висловлювань також припускає певний ступінь перебільшення чи навіть провокації (див. Prager and Oberschlick v. Austria, рішення від 26 квітня 1995, Series A no. 313, p. 19, п. 38, and Thoma v. Luxembourg, no. 38432/97, пп. 45та46, ECHR 2001-111). Свобода преси надає громадськості один з найкращих засобів отримання інформації та формування ідей та ставлення до політичних лідерів. Більш загально, свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. Межі припустимої критики відповідно ширші, коли йдеться про політика, ніж коли йдеться про пересічного громадянина. На відміну від останнього, кожне слово та дія першого неминуче та свідомо стають об`єктом ретельного вивчення з боку журналістів та громадськості, і, отже, він повинен виявляти вищий ступінь толерантності (див. Lingens v. Austria, рішення від 8 липня 1986, Series A no. 103, п. 42). Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб. Проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов`язків (див. Janowski, процитоване вище, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, n. 48, ECHR 2002-II). Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права,

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Згідно роз`яснень п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Згідно п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецендентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Окрім того, оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справ судами України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини мають використовуватися як джерела права.

Європейський Суд звернув увагу на необхідність розрізнення фактів та оціночних суджень: На думку суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна , зазначив суд у рішеннях по справах Лінгенс проти Австрії (п. 46) від 18.07.1986 та Українська Пресс-Група проти України (п. 41) від 29.03.2005. Тобто, якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню.

Імплементуючи зазначене у національному законодавстві, зокрема, у ст. 30 Закону України Про інформацію , законодавець вказав, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Таку саму позицію підтримує і Верховний Суд України. Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 30 Закону України Про інформацію , ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, у рішенні від 07.12.1976 у справі Хендісайд проти Сполученого Королівства , Європейський Суд з прав людини зазначив і знову підкреслив у п. 41 свого рішення від 08.07.1986 у справі Лінгенс проти Австрії, що свобода вираження поглядів, гарантована ч. 1 ст. 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання ч. 2 ст. 10 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Крім того, необхідно зауважити й на тому, що журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій. Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль сторожового пса суспільства (рішення Європейського суду з прав людини у справі The Observer and The Guardian v. the United Kingdom , від 26 листопада 1991 року). У таких справах необхідно розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення Європейського суду з прав людини у справі Газета Україна-Центр проти України заява № 16695/04 від 15 липня 2010 року, остаточне 15 жовтня 2010 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 26 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні передбачено, що журналіст має право на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації.

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що інформація, на яку позивач посилається в своєму позові як на недостовірну та таку, що зачіпає його конституційна права, не містить фактичні дані. Оспорювана інформація є лише припущеннями, особистою думкою особи, що її висловлює та надає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями, а тому не може бути перевірена на предмет її відповідності дійсності, у зв`язку із чим на підставі ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію зазначена інформація є оціночними судженнями.

Також з матеріалів справи вбачається, що інформація у надрукованій статті, інформація, розташована на сторінці газети в соціальній мережі Facebook та відеороліку під назвою ІНФОРМАЦІЯ_5 … на каналі газети в YouTube (ІНФОРМАЦІЯ_8) не стосується позивача, не вказує на нього, крім того не називає адреси місцезнаходження будинку, не конкретизує, хто є його власником. Жодного певного зазначення про те, хто має відношення до цього житлового будинку немає, тому суд приходить до висновку, що дана інформація не порушує та не може порушувати конституційні або особисті немайнові права позивача ОСОБА_1 .

Будь-яких доказів того, що поширена інформація завдала шкоди особистим немайновим благам позивача ОСОБА_1 , або перешкодила якимось чином позивачу повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права суду не надано.

Судом оглянуто також наданий позивачем відеозапис. Проаналізувавши наведену у в ньому інформацію, суд приходить до висновку, що у ньому інформація також подана у формі припущень та оціночних суджень, оскільки речення не містять стверджувальних висловів щодо належності зображеного на фото будинку позивачу чи іншій особі.

Отже, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами те, що відповідачем поширено неправдиву інформацію щодо належності зображеного на фото будинку по АДРЕСА_1 нікопольському чиновнику ОСОБА_4 , розповсюджену газетою ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у випуску газети № 4 за ІНФОРМАЦІЯ_3 в статті кореспондента ОСОБА_3 під назвою ІНФОРМАЦІЯ_4 на сторінці газети в соціальній мережі Facebook та відеоролику під назвою ІНФОРМАЦІЯ_5 на каналі газети в YouTube (ІНФОРМАЦІЯ_8) від ІНФОРМАЦІЯ_6 та є лише припущенням позивача про порушення відповідачем його конституційних та особистих немайнових прав.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду у позадоговірних відносинах передбачені ст. ст. 23 і 1167 ЦК України. За загальним правилом така відповідальність наступає за наявності протиправності і вини особи, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недостовірної інформаціїщодо належності зображеного на фото будинку по АДРЕСА_1 нікопольському чиновнику ОСОБА_4 , яка порушує конституційні права позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки вказані вимоги є похідними.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, враховуючи обставини справи, враховуючи положення ст.ст. 28, 32, 68 Конституції України, ст. 30 Закону України Про інформацію , ст.ст.16, 94, 201, 277, 302, 1167 ЦК України,постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , суд приходить до висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати відшкодовуються за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 3,28,32, 34,62,68 Конституції України, ст.10,30 Закону України Про інформацію , ст.ст. 1,13,15,20 201,269,270,275- 277,299 ЦК України, ст.ст.12,13,76-89,223,258,259,263-265 ЦПК України

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає - АДРЕСА_1 ) до Газети ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ 43214256, місцезнаходження - АДРЕСА_2) про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 18.08.2020 року.

Суддя: О. В. Рунчева