Постанова

від 24.06.2021 по справі 182/2435/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/890/21 Справа № 182/2435/20 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Газети Інший погляд на події про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2020 року до Нікопольського міськрайоного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до Газети Інший погляд на події про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Нікопольського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Газети Інший погляд на події про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Нікопольського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року по справі №182/2435/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайоного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Газети Інший погляд на події про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач посилався, що інформація, поширена редакцією газети Другой взгляд щодо належності будинку зображеного на фото та розташованого по АДРЕСА_1 або його проживання у цьому будинку не відповідає дійсності, є недостовірною, тому її розповсюдження є таким, що порушує його конституційні права і, оскільки він не є публічною особою, вважає, що своїми публікаціями та викладанням інформації в мережі Інтернет, редакція газети ІНФОРМАЦІЯ_1 допустила втручання в його особисте життя. Автор статті та редакція такими діями ставить під загрозу його репутацію, фізичну, моральну та матеріальну безпеку його та його сім`ї, а також належного йому майна.

Судом першої інстанції встановлено, що у газеті Другой взгляд , а саме у випуску № 4 за місяць лютий 2020 року на першій сторінці надрукована стаття кореспондента ОСОБА_2 Жизнь обычного Никопольского чиновника , в якій розміщено фото будинку без вказівки його місцезнаходження чи адреси, а також без зазначення його власника чи особи, що у ньому проживає (а.с. 37). Вказана стаття має вказівку, що відеоматеріал на цю тему можна подивитися у вільному доступі на каналі YouTube та сторінці Facebook -сторінка ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серії ДП 2283-1021Р від 18 жовтня 2019 року (а.с. 56), зареєстровано газету Інший погляд на події , засновником газети є Громадська організація Інший погляд , вид видання за цільовим призначенням, інформаційне, сфера розповсюдження та категорія читачів місцева (Дніпропетровська область: м. Нікополь); усе населення; програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість - інформування населення з питань життєдіяльності міста, розвиток кругозору, цікаве та корисне дозвілля.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У зв`язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

При вирішенні спору про захист гідності, честі та ділової репутації необхідно забезпечити баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За змістом ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Згідно роз`яснень п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації, поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Згідно п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецендентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Окрім того, оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справ судами України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини мають використовуватися як джерела права.

Європейський Суд звернув увагу на необхідність розрізнення фактів та оціночних суджень: На думку суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна , зазначив суд у рішеннях по справах Лінгенс проти Австрії (п. 46) від 18.07.1986 та Українська Пресс-Група проти України (п. 41) від 29.03.2005. Тобто, якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню.

Імплементуючи зазначене у національному законодавстві, зокрема, у ст. 30 Закону України Про інформацію , законодавець вказав, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 30 Закону України Про інформацію , ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Разом з тим, необхідно зауважити й на тому, що журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій. Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль сторожового пса суспільства (рішення Європейського суду з прав людини у справі The Observer and The Guardian v. the United Kingdom , від 26 листопада 1991 року). У таких справах необхідно розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення Європейського суду з прав людини у справі Газета Україна-Центр проти України заява № 16695/04 від 15 липня 2010 року, остаточне 15 жовтня 2010 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 26 Закону України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні передбачено, що журналіст має право на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації.

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Відтак, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що інформація, на яку позивач посилається в своєму позові як на недостовірну та таку, що зачіпає його конституційна права, не містить фактичних даних, а оспорювана інформація є лише припущеннями, особистою думкою особи, що її висловлює та надає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями, а тому не може бути перевірена на предмет її відповідності дійсності, у зв`язку із чим на підставі ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію зазначена інформація є оціночними судженнями.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта що судом першої інстанції під час ухвалення судового рішення неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи, не відповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильного застосування норм матеріального права не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.

Між тим, колегією суддів повно та всебічно була оцінена інформація у надрукованій статті, інформація, розташована на сторінці газети в соціальній мережі Facebook та відеороліку під назвою Благоустройство по-никопольски. Как чиновники… на каналі газети в YouTube ( ІНФОРМАЦІЯ_2 й встановлено, що вона не стосується позивача, не вказує на нього, крім того не називає адреси місцезнаходження будинку, не конкретизує, хто є його власником.

Отже, жодного певного зазначення про те, хто має відношення до цього житлового будинку немає, а тому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що дана інформація не порушує та не може порушувати конституційні або особисті немайнові права позивача ОСОБА_1 .

Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

За таких обставин справи, колегія судів вважає, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2020 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді М.Ю. Петешенкова

В.С.Городнича