Рішення

від 19.08.2020 по справі 640/11407/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2020 року м. Київ № 640/11407/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним нарахування відповідачем в період з 01 січня 2017 року по 16 квітня 2020 року ОСОБА_1 єдиного внеску, сума якого станом на 31 грудня 2019 року становила 29 293,44 грн.;

скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-84207-17 зі сплати боргу платника єдиного внеску станом на 30 квітня 2019 року на суму 12 750,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій з боку контролюючого органу щодо нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та прийняття оскаржуваної вимоги, з огляду на те, що починаючи з липня 2013 року ОСОБА_1 не здійснювалась підприємницька діяльність, не отримувався дохід (прибуток) та не подавалась податкова звітність. Водночас, позивач зазначила, що упродовж вказаного періоду, за який нарахований борг, вона перебувала у трудових відносинах, була застрахованою особою та єдиний внесок сплачував за неї роботодавець.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою суду від 27 травня 2020 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Відповідач у своєму відзиві просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки під час нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним податковим законодавством.

Позивачем надано відповідь на відзив, в якому вона наполягає на заявлених позовних вимогах.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

19 січня 2000 року ОСОБА_1 була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (номер запису: 2 074 017 0000 003751). Дата державної реєстрації припинення - 16 квітня 2020 року.

Як зазначено відповідачем, що не було заперечено позивачем, ОСОБА_1 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець та у період з 01 квітня 2012 року до 01 квітня 2015 року знаходилась на спрощеній системі оподаткування та у період з 01 квітня 2015 року по 16 квітня 2020 року - на загальній.

Контролюючим органом зазначено, що в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) позивача обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 38 045, 89 грн., а саме: як фізична особа-підприємець, що перебувала на спрощеній системі оподаткування 3-4 квартали 2013 року - 1 194, 03 грн. та 1 218, 67 грн., 1-4 квартали 2014 року - 1 267, 95 грн., 1 267, 95 грн., 1 267, 95 грн., 1 267, 95 грн., 1 квартал 2015 року - 1 267, 95 грн.; як фізична особа-підприємець, що перебувала на загальній системі оподаткування січень-грудень 2017 року - 8 448, 00 грн., 1-4 квартали 2018 року - 2 457, 18 грн., 2 457, 18 грн., 2 457, 18 грн., 2 457, 18 грн., 1-4 квартали 2019 року - 2 754, 18 грн., 2 754, 18 грн., 2 754, 18 грн., 2 754, 18 грн.

При цьому, станом на 01 жовтня 2013 року від територіальних органів Пенсійного фонду України було передано інтегровану картку платника за кодом платежу 71040000 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з позитивним сальдо у розмірі 11 527, 53 грн. та за кодом платежу 71010000 (єдиний внесок, нарахований роботодавцями на суми: заробітної плати, винагороди за договорами Ц П Х, допомоги по тимчасовій непрацездатності) з негативним сальдо у розмірі 940, 26 грн.

У зв`язку з зазначеним, відповідачем 16 травня 2019 року було сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-84207-17 відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, згідно з якою за позивачем визнано суму боргу станом на 30 квітня 2019 року в розмірі 12 750, 78 грн.

З огляду на те, що кошти не були сплачені в повному обсязі, станом на 16 квітня 2020 року в ІКП 7104 позивача виникла заборгованість у розмірі 20 073, 06 грн.

Незгода із діями суб`єкта владних повноважень щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та прийнятою вимогою обумовила позивача на звернення до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також - Закон).

Відповідно до положень статті 1 вказаного Закону (тут і далі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні, зокрема:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.

При цьому, до вказаного Закону з 01 січня 2017 року Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Так, стаття 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає, що платниками єдиного внеску, в тому числі, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1).

Відповідно до ч. 2 статті 6 зазначеного Закону, платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з п.п. 1,2 ч. 1 статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абз. 3 ч. 8 статті 9 Закону, у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому, у редакції статті 9 Закону, яка діє з 01 січня 2018 року (в редакції Закону № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року) встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 статті 9 Закону).

Суд зазначає, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону, за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 19 січня 2000 року, номер запису 2 074 017 0000 003751 , видами діяльності за КВЕД зазначено: 52.24.1 роздрібна торгівля хлібом та хлібобулочними виробами; запис про припинення підприємницької діяльності: 20740060003003751 від 16 квітня 2020 року.

Разом з цим, позивач з 18 липня 2013 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах із Київським зоологічним парком загальнодержавного значення (код ЄДРПОУ 02221171) та обіймає посаду завідувача господарством.

Тобто, протягом всього періоду, в межах якого контролюючим орган було нараховано податкові зобов`язання, є застрахованою особою і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець, що підтверджується, зокрема, наявними в матеріалах справи наказом Київського зоологічного парку загальнодержавного значення від 18 липня 2013 року № 227-к Про прийняття на роботу ОСОБА_1 та довідкою від 14 травня 2020 року № 07/207 про суми нарахованого єдиного соціального внеску (т. 1 а.с. 33, 36).

Суд зауважує, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.

Таким чином, у зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, а також нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у останнього відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.

Суд наголошує, що сплата позивачем єдиного внеску ще й як фізичною особою-підприємцем не призведе до покращення його становища у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки у такому разі він не набуде права на отримання додаткових видів соціального забезпечення чи збільшення їх розміру у разі настання страхового випадку.

Натомість, покладення на нього обов`язку зі сплати єдиного внеску у такому випадку буде надмірним тягарем та фактично подвійним обкладенням єдиного соціального внеску.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у даному випадку позивач є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

Згідно ч. 3 статті 9 Закону, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пп. 6 ч. 1 статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 4 статті 25 Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція № 449).

Згідно з п. 1 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Отже, чинним законодавством передбачений обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом, і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. При цьому, у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що жодною нормою спеціального Закону не передбачено обов`язок фізичної особи-підприємця, яка перебуває на спрощеній чи загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок, якщо вона не здійснює підприємницької діяльності та не отримує доходу від неї.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11 квітня 2013 року по справі Вєренцов проти України , в якому суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 03 квітня 2008 року по справі Корецький та інші проти України , Європейський суд з прав людини наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

У рішенні від 09 січня 2013 року по справі Олександр Волков проти України (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 судом наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи доброго врядування і належної адміністрації .

Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Суд звертає увагу на те, що у період, за який відповідачем нараховано позивачу суму недоїмки зі сплати єдиного внеску вона не здійснювала підприємницької діяльності, як фізична особа-підприємець, доходу від такої діяльності не отримувала, разом із тим працювала у зазначений період як найманий працівник, отримувала заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено.

Враховуючи вищенаведене, у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-84207-17, тому вона визнається судом протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Положеннями статті 245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

У своїй позовній заяві позивач просить суд скасувати акт індивідуальної дії, а саме: вимогу від 16 травня 2019 року №Ф-84207-17 зі сплати боргу платника єдиного внеску станом на 30 квітня 2019 року на суму 12 750, 78 грн., прийняту Головним управління ДФС у м. Києві.

Крім того, вказану вище позовну вимогу продубльовано із зазначенням органу прийняття - ГУ ДПС у м. Києві.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України , зокрема, утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1 та реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у м. Києві, яке є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві.

Згідно з ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 840, 80 грн., стягується на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 255 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РПОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.

Визнати протиправним нарахування Головним управління ДПС у м. Києві в період з 01 січня 2017 року по 16 квітня 2020 року ОСОБА_1 єдиного внеску, сума якого станом на 31 грудня 2019 року становила 29 293,44 грн. (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три гривні сорок чотири копійки).

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-84207-17 зі сплати боргу платника єдиного внеску станом на 30 квітня 2019 року на суму 12 750, 78 грн. (дванадцять тисяч сімсот п`ятдесят гривень сімдесят вісім копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк