Постанова

від 21.12.2020 по справі 640/11407/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11407/20 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ,-

в с т а н о в и л а:

Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просила визнати протиправним нарахування відповідачем в період з 01 січня 2017 року по 16 квітня 2020 року ОСОБА_1 єдиного внеску, сума якого станом на 31 грудня 2019 року становила 29293,44 грн. та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 16 травня 2019 року №Ф-84207-17 зі сплати боргу платника єдиного внеску станом на 30 квітня 2019 року на суму 12750,78 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплаті єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що відповідачем не спростовуються доводи щодо не здійснення позивачем підприємницької діяльності в період нарахування їй ЄСВ. Також податковим органом не спростовується факт працевлаштування позивача в спірний період, в який її роботодавець, як податковий агент, сплачував за неї ЄСВ.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19 січня 2000 року ОСОБА_1 була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (номер запису: 2 074 017 0000 003751). Дата припинення державної реєстрації - 16 квітня 2020 року (а.с.38).

ОСОБА_1 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець, яка у період з 01 квітня 2012 року до 01 квітня 2015 року обрала спрощену систему оподаткування та з 01 квітня 2015 року перейшла на загальну.

16 травня 2019 року було сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-84207-17, якою визначено, що станом на 30.04.2019 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 12750,78 грн.

Листом від 28.04.2020 №1267/АДВ/26-15-33-07-10 (а.с.22-26) позивача повідомлено, що за даними інтегрованої картки платника податків за кодом платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність), за позивачем обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік та щоквартальні нарахування за періоди: ІІІ квартал 2013 року по І квартал 2015 року; І квартал 2018 року по IV квартал 2019 року у розмірі мінімального страхового внеску згідно з обраною системою оподаткування. Станом на 01 жовтня 2013 року від територіальних органів Пенсійного фонду України було передано інтегровану картку платника за кодом платежу 71040000 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з позитивним сальдо у розмірі 11527, 53 грн. та за кодом платежу 71010000 (єдиний внесок, нарахований роботодавцями на суми: заробітної плати, винагороди за договорами ЦПХ, допомоги по тимчасовій непрацездатності) з негативним сальдо у розмірі 940,26 грн. Станом на 16 квітня 2020 року в ІКП 7104 позивача виникла заборгованість у розмірі 20073, 06 грн.

Наведене також відображено в інтегрованій картці позивача (а.с.72-74).

Вважаючи протиправними дії щодо нарахування єдиного внеску та оскаржувану вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що у період, за який відповідачем нараховано позивачу суму недоїмки зі сплати єдиного внеску вона не здійснювала підприємницької діяльності, як фізична особа-підприємець, доходу від такої діяльності не отримувала, разом із тим працювала у зазначений період як найманий працівник, отримувала заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець сплачував відповідні внески.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абз.7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 19 січня 2000 року, номер запису 2 074 017 0000 003751, видами діяльності за КВЕД зазначено: 52.24.1 роздрібна торгівля хлібом та хлібобулочними виробами; запис про припинення підприємницької діяльності: 20740060003003751 від 16 квітня 2020 року.

Разом з цим, позивач з 18 липня 2013 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах із Київським зоологічним парком загальнодержавного значення (код ЄДРПОУ 02221171) та обіймає посаду завідувача господарством., що підтверджується записами в трудовій книжці серії НОМЕР_2 (а.с.34-35) та наказом Київського зоологічного парку загальнодержавного значення від 18 липня 2013 року № 227-к Про прийняття на роботу ОСОБА_1 (а.с.36).

Також, протягом всього періоду, в межах якого контролюючим орган було автоматично нараховано зобов`язання за сплати єдиного внеску (починаючи з ІІІ кварталу 2013 року), позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець, що прямо встановлено законодавством України та підтверджується, зокрема, наявною в матеріалах справи копією довідки від 14 травня 2020 року № 07/207 про суми нарахованого єдиного соціального внеску (а.с.33).

Колегія суддів зауважує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником . В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З аналізу наданих позивачем матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 з 2013 року є найманим працівником, отримує заробітну плату та є застрахованою особою, і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, що свідчить про неправомірне автоматичне нарахування єдиного внеску за відповідний період.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала, що свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зазначає наступне.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону).

Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 цього Закону (в редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року) платники єдиного внеску, зазначені у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому, у редакції вказаної статті, яка діє з 01 січня 2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4, 5 та 5-1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з ч.4 ст.25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

У той же час, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469).

У відповідності до п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з п. 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абз. 2 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абз.3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у пп.1, 2 п.1 р.II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у пп.3, 4, 6 п.1 р.II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем тривалий час на адресу позивача не направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки).

Доказів того, що процедура формування та направлення оскаржуваної вимоги потребувала додаткового часу з огляду на необхідність відображення в інтегрованій картці позивача даних документальних перевірок та процедур судового оскарження, які потягли збільшення та/або зменшення сум до сплати, матеріали справи не містять.

Вказане свідчить також про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливості передбачати наслідки, та, у випадку необхідності і з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, внаслідок чого призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

З огляду на викладені обставини за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірного нарахування позивачу єдиного внеску, внаслідок чого позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду

Текст постанови виготовлено 21 грудня 2020 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма