Постанова

від 18.08.2020 по справі 640/16203/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 640/16203/19

адміністративне провадження № К/9901/32446/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу № 640/16203/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС , Товариства з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС Україна до Реєстратора філії міста Києва та Київської області Державного підприємства Національні інформаційні системи Казновецької Олесі Олександрівни, Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання протиправним та скасування запису, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О., Федотова І.В. від 04 листопада 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС , Товариство з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС Україна звернулись до суду з позовом до Реєстратора філії міста Києва та Київської області Державного підприємства Національні інформаційні системи Казновецької О.О., Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання протиправним та скасування запису, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову зазначили, що 19 липня 2019 року реєстратором Філії міста Києва та Київської області Національні інформаційні системи Казновецькою О.О. за заявою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстроване публічне обтяження № 26813332 на невизначене майно. Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 19 липня 2019 року № 60874603 боржниками та, відповідно, власниками об`єкта обтяження вказано Товариство з обмеженою відповідальністю ЕН-АИ-ЕС та Товариство з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС Україна . Однак у розумінні закону позивачі не є власниками об`єкта обтяження, а отже і не є належними боржниками.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС , Товариства з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС Україна до Реєстратора філії міста Києва та Київської області Державного підприємства Національні інформаційні системи Казновецької О.О. , Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання протиправним та скасування запису, зобов`язання вчинити певні дії повернуто особі, яка її подала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його прийнятим з порушенням норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана до суду 22 листопада 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 листопада 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/16203/19.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року апеляційну скаргу повернуто представнику скаржника Горьовому В.В. з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що додана до апеляційної скарги копія довіреності від 22 серпня 2019 року не є достатнім підтвердження необхідних повноважень на здійснення представництва в адміністративних судах. Крім того суд зазначив, що представництво у судах апеляційної інстанції у провадженнях, розпочатих після 30 вересня 2016 року, має здійснюватися адвокатами. Разом з тим, апеляційна скарга, будучи підписаною від імені Товариства з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС Горьовим В.В., за відсутності оригіналу чи належним чином завіреної копії довіреності на вчинення відповідної дії, не містить жодних доказів на підтвердження того, що Горьовий В.В. є адвокатом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу скаржник обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права прийнято рішення про повернення апеляційної скарги. Вказує на те, що Шостий апеляційний адміністративний суд неправильно застосував статтю 59 КАС України, оскільки право адвоката посвідчувати копії документів у справах, які він веде, передбачене у пункті 9 частини першої статті 20 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність . Жодна норма чинного законодавства не визначає способу та порядку посвідчення адвокатом копії довіреності. Крім того зазначає, що в апеляційній скарзі була зазначена інформація, що підписант апеляційної скарги є адвокатом, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 001105, виданого Радою адвокатів Черкаської області від 15 березня 2019 року.

Окрім того, суд не застосував частину п`яту статті 94 КАС України, в якій зазначено, що учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Від відповідачів відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку.

Пунктом 9 частини першої статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18 Велика Палата Верховного Суду, зазначила, що законодавством не встановлено жодних обмежень щодо зазначення у змісті довіреності посилання на уповноваження представника на засвідчення копій документів, у тому числі й довіреності, а також щодо подання таких копій до будь-якого підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, державних органів, суду.

Зважаючи на вищевикладене, у разі коли до адміністративного суду звертається представник юридичної особи, закон не встановлює обов`язок засвідчення копій довіреності на представництво нотаріусом або ж безпосередньо керівником юридичної особи, що видав довіреність.

Трактування положень статті 59 КАС у протилежному аспекті, на думку Великої Палати Верховного Суду, є неправомірним обмеженням права на доступ до правосуддя. Наведене випливає і з практичної реалізації нотаріального посвідчення копій довіреності та (або) посвідчення копій довіреності керівником юридичної особи, що її видав, пов`язаної із настанням збитків матеріального характеру, часовими затратами та ін. Таке неправомірне обмеження права на доступ до суду полягає у надмірному формалізмі .

Крім того суд зазначає, що Шостий апеляційний адміністративний суд, повертаючи апеляційну скаргу зазначив, що вона не містить жодних доказів на підтвердження того, що Горьовий В.В. є адвокатом. Натомість в тексті апеляційної скарги зазначена інформація, що підписант апеляційної скарги є адвокатом, і це підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 001105, виданого Радою адвокатів Черкаської області від 15 березня 2019 року.

Відтак, суд апеляційної інстанції мав змогу перевірити в Єдиному реєстрі адвокатів підтвердження того, чи є підписант апеляційної скарги адвокатом.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про те, що суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу без наявних на те підстав.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист; воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

У своєму рішенні від 8 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 36 рішення Беллет проти Франції (Bellet v. France № 23805/94) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Такий підхід корелює з правовою позицією Європейського суду з прав людини, який у пункті 39 рішення по справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain № 58695/97) зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "не примушує Держав-учасниць створювати апеляційні або касаційні суди. Однак, якщо такі суди існують, то гарантії, які передбачені статтею 6, повинні бути забезпечені".

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France № 29731 /96).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться в статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх „цивільних прав та обов`язків" (пункт 65 рішення у справі „Гофман проти Німеччини" (Hoffmann v. Germany № 34045/96) та пункт 122 рішення у справі „Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland № 30210/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції на підставі неправильного застосування норм процесуального права повернуто апеляційну скаргу.

З огляду на викладене, ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року підлягає скасуванню, а справа - направленю до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕН-АЙ-ЕС задовольнити.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко