Рішення

від 03.08.2020 по справі 910/1220/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2020Справа № 910/1220/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженіус Енд Ком"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс"

про стягнення 398 040, 20 грн.

Представники учасників справи:

Від позивача: Земницький Д.П.; ОСОБА_1.;

Від відповідача: Луцик М.М.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженіус Енд Ком (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс" (далі - відповідач) про стягнення 398 040, 20 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 26.02.2020.

Представник відповідача у судове засідання 26.02.2020 у судове засідання не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по справі до 18.03.2020.

18.03.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники учасників справи у судове засідання 18.03.2020 не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по справі до 22.04.2020.

Представник відповідача у судове засідання 22.04.2020 не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по справі до 27.05.2020.

21.05.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішення у справі № 756/12632/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по справі до 22.06.2020.

19.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові пояснення та заперечення щодо клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по справі до 08.07.2020.

08.08.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 08.07.2020 судом відмовлено у задоволення клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішення у справі № 756/12632/19, у зв`язку з тим, що у суду наявна можливість розглянути даний спір без розгляду іншої справи.

Представник відповідача у судове засідання 08.07.2020 не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по справі до 03.08.2020.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.08.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представникiв сторiн, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач у позовній заяві, у вересні - жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЕКІПАЖ СЕРВІС звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖЕНІУС ЕНД КОМ із пропозицією укласти Договір про надання послуг із зедення бухгалтерського обліку та надання консультацій з питань оподаткування.

Договір підписаний не був однак між сторонами виникли фактичні договірні відносини, що підтверджується складанням та акцептуванням рахунків, актів надання послуг та часткової оплатою наданих послуг.

Надання послуг позивачем відповідачу тривало в період з листопада 2017 року по червень 2018 року.

Так, за результатами наданих послуг, позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату:

- Рахунок на оплату № 7 від 30.11.2017;

- Рахунок на оплату №1 від 31 грудня 2017 року;

- Рахунок на оплату №10 від 01 січня 2018 року;

- Рахунок на оплату №42 від 28 лютого 2018 року;

- Рахунок на оплату №41 від 30 квітня 2018 року;

- Рахунок на оплату №44 від 30 червня 2018 року;

- Рахунок на оплату №46 від 30 червня 2018 року;

- Рахунок на оплату №47 від 30 червня 2018 року

За всіма рахунками сума становить 490 836, 85 грн.

За доводами позивача, усі вищевказані рахунки на оплату, були виписані Директором ТОВ ДЖЕНІУС ЕНД КОМ ОСОБА_1 та на кожному з них Директором ТОВ ЕКІПАЖ-СЕРВІС Павлюком Миколою Миколайовичем було проставлено напис К оплате , підписано та скріплені печаткою відповідача.

Надання позивачем відповідачу вищевказаних послуг підтверджується відповідними Актами надання послуг, підписаними за допомогою Електронного цифрового підпису система Вчасно ) зі сторони позивача та зі сторони відповідача без будь-яких зауважень та застережень.

Так між сторонами були підписані акти наданих послуг:

- № 8 від 30.11.2017;

- № 9 від 30.11.2017;

- № 10 від 30.11.2017;

- №11 від 31.12.2017;

- №18 від 01.01.2018;

- № 3 від 31.01.2018;

- № 11 від 28.02.2018;

- № 26 від 30.04.2018;

- №35 від 31.05.2018;

- №40 від 30.06.2018;

- №4 від 30.06.2018;

- №18 від 30.06.2018;

- №19 від 30.06.2018

Згідно виставлених рахунків відповідачем було здійснено часткову оплату наданих послуг у розмірі 122 916, 65 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2030 від 07.12.2017; № 2014 від 08.12.2017; № 2074 від 18.12.2017; № 2212 від 17.01.2018; № 2309 від 28.02.2018; № 2405 від 13.03.2018; № 2406 від 13.03.2018; № 2505 від 04.04.2018; № 2775 від 25.05.2018; № 2959 від 06.07.2018; № 2987 від 13.07.2018; № 3005 від 16.07.2018.

Таким чином, відповідач не оплатив за надані послуги позивача, факт наданнях яких підтверджується Актом надання послуг № 4 від 30 червня 2018 року на суму 6 040,00 грн (по даному Акту не доплачено 40,00 грн), Актом надання послуг №18 від 30 червня 2018 року на суму 134 000,00 грн (Рахунок на оплату №46 від 30 червня 2018 року) та Актом надання послуг №19 від 30 червня 2018 року на суму 264 000, 20 грн (Рахунок на оплату №47 від 30 -ервня 2018 року).

Як зазначає позивач, факт наявності вказаної заборгованості відповідача перед позивачем, також стверджується відповідним Актом звірки взаємних розрахунків між ТОВ ДЖЕНІУС ЕНД КОМ і ТОВ ЕКІПАЖ-СЕРВІС , підписаний Директором ТОВ ДЖЕНІУС ЕНД КОМ ОСОБА_1. та Директором ТОВ ЕКІПАЖ-СЕРВІС Павлюком М.М.

Згідно вказаного Акту звірки взаємних розрахунків відповідач має заборгованість перед Позивачем у сумі 398 040,20 грн (триста дев`яносто вісім тисяч сорок гривень 20 копійок).

Таким чином, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у сумі 398 040,20 гри (триста дев`яносто вісім тисяч сорок гривень 20 копійок).

27 листопада 2019 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимоги в порядку чистини другої статті 530 Цивільного кодексу України, у якій позивач вимагав погасити заборгованість за надані послуги на загальну суму 398 040,20 грн.

Відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість не оплатив.

У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 398 040, 20 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти доводів позивача заперечив та зазначив, що відповідно до обвинувального акту в межах кримінального провадження ОСОБА_1 заподіяв ТОВ Екіпаж-Сервіс майнову шкоду на загальну суму 3 043 970,44 грн.

Обґрунтоване обвинувачення ОСОБА_1 свідчить про те, що останній в період часу 27.10.2016 року по 13.11.2018 року, злочинним шляхом, будучи засновником та керівником ТОВ Дженіус Енд Ком здійснював незаконні операції щодо заволодіння коштами ТОВ ЕКІПАЖ-СЕРВІС .

За твердженням відповідача, вказані обставини дають підстави вважати, що позов ТОВ Дженіус Енд Ком , який доданий до суду керівником ОСОБА_1 є безпідставний та служить лише для затягування іншої справи, в якому керівник ТОВ Дженіус Енд Ком ОСОБА_1. має статус обвинуваченого, а ТОВ Екіпаж - Сервіс має статус потерпілої сторони.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно частин 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

У свою чергу, відповідно до ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст.642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У ч.1 - 3 ст.180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України послуга є самостійним об`єктом цивільних прав.

Тобто з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору про надання послуг, до яких віднесено, зокрема, предмет, ціну та строки, які сторони повинні погодити в будь-якому разі.

В матеріалах справи № 910/1220/20 наявні рахунки на оплату в яких зазначено вид послуги - консультування з питань оподаткування, кількість та ціну.

В свою чергу, відповідачем було частково оплачено вказані послуги у розмірі 122 916, 65 грн., що на думку суду, є свідченням того, що між сторонами мало місце укладення правочину у спрощений спосіб.

Щодо підписання актів наданих послуг зі сторони відповідача електронним цифровим підписом, суд зазначає наступне.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частини перша статті 9 Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ),

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (абзаци перший та третій пункту 2.5 Положення №88).

Статтею 1 Закону України Про електронний цифровий підпис передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувана. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст.4 вказаного Закону, електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувана та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до статті 3 Закону України Про електронний цифровий підпис електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Частинами 1-3 статті 4 Закону України Про електронний цифровий підпис передбачено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувана та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Згідно зі статтею 6 Закону України Про електронний цифровий підпис сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувана - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

У зв`язку з тим, що вартість та обсяги наданих послуг фактично відповідачем не заперечуються, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо тверджень відповідача про те, що в межах кримінального провадження досліджуються обставини того, що ОСОБА_1. заподіяв ТОВ Екіпаж-Сервіс майнову шкоду на загальну суму 3 043 970,44 грн., суд не приймає їх до уваги, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не доведено того факту, що дана шкода має значення до стягнення заборгованості у розмірі 398 040, 20 грн. та має відношення до предмету розгляду у справі № 910/1220/20.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 231, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженіус Енд

Ком" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс" (04070, м. Київ, вул. Почайнинська, буд. 28; код ЄДРПОУ 38391325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженіус Енд Ком" (04073, м. Київ, Проспект Степана Бандери, буд. 6; код ЄДРПОУ 41568389) суму заборгованості у розмірі 398 040 (триста дев`яносто вісім тисяч сорок) грн. 20 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 970 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят) грн. 61 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.08.2020.

Суддя М.Є.Літвінова