Постанова

від 25.11.2020 по справі 910/1220/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2020 р. Справа№ 910/1220/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 25.11.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 03.08.2020 (повний текст складено 20.08.2020)

у справі №910/1220/20 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженіус Енд Ком"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс"

про стягнення 398 040.20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженіус Енд Ком (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 398 040, 20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженіус Енд Ком" задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженіус Енд Ком" суму заборгованості у розмірі 398 040 (триста дев`яносто вісім тисяч сорок) грн. 20 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 970 (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят) грн. 61 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 у справі №910/1220/20 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Зокрема скаржник зазначає, що відповідач по справі, а ні попередні договори, а ні усні домовленості з позивачем не мав, жодні платіжні документи не підписував та переведення коштів не здійснював. Саме протиправна поведінка директора позивача дала можливість незаконно здійснити операції щодо підписання відповідних документів цифровим підписом та переведення коштів. Вказана обставина підтверджується обвинувальним актом відносно директора позивача, що перебуває на розгляді в Подільському районному суді міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 у справі №910/1220/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 у справі №910/1220/20. Призначено справу до розгляду на 25.11.2020.

26.10.2020 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скарги залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 у справі №910/1220/20 залишити без змін.

В судовому засіданні 25.11.2020 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 у справі №910/1220/20 залишити без змін.

Відповідач в судове засідання 25.11.2020 не з`явився.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності відповідача та його повноваженого представника за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 25.11.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, позивач у позовній заяві зазначає, що у вересні - жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЕКІПАЖ СЕРВІС" звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЖЕНІУС ЕНД КОМ" із пропозицією укласти Договір про надання послуг із ведення бухгалтерського обліку та надання консультацій з питань оподаткування.

Договір підписаний не був однак між сторонами виникли фактичні договірні відносини, що підтверджується складанням та акцептуванням рахунків, актів надання послуг та часткової оплатою наданих послуг.

Надання послуг позивачем відповідачу тривало в період з листопада 2017 року по червень 2018 року.

Так, за результатами наданих послуг, позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату:

- Рахунок на оплату № 7 від 30.11.2017;

- Рахунок на оплату №1 від 31 грудня 2017;

- Рахунок на оплату №10 від 01 січня 2018;

- Рахунок на оплату №42 від 28 лютого 2018;

- Рахунок на оплату №41 від 30 квітня 2018;

- Рахунок на оплату №44 від 30 червня 2018;

- Рахунок на оплату №46 від 30 червня 2018;

- Рахунок на оплату №47 від 30 червня 2018.

За всіма рахунками сума становить 490 836, 85 грн.

За доводами позивача, усі вищевказані рахунки на оплату, були виписані Директором ТОВ "ДЖЕНІУС ЕНД КОМ" ОСОБА_1 та на кожному з них Директором ТОВ ЕКІПАЖ-СЕРВІС" Павлюком Миколою Миколайовичем було проставлено напис "К оплате", підписано та скріплені печаткою відповідача.

Надання позивачем відповідачу вищевказаних послуг підтверджується відповідними Актами надання послуг, підписаними за допомогою Електронного цифрового підпису система "Вчасно" зі сторони позивача та зі сторони відповідача без будь-яких зауважень та застережень.

Так між сторонами були підписані акти наданих послуг:

- № 8 від 30.11.2017;

- № 9 від 30.11.2017;

- № 10 від 30.11.2017;

- №11 від 31.12.2017;

- №18 від 01.01.2018;

- № 3 від 31.01.2018;

- № 11 від 28.02.2018;

- № 26 від 30.04.2018;

- №35 від 31.05.2018;

- №40 від 30.06.2018;

- №4 від 30.06.2018;

- №18 від 30.06.2018;

- №19 від 30.06.2018

Згідно виставлених рахунків відповідачем було здійснено часткову оплату наданих послуг у розмірі 122 916, 65 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 2030 від 07.12.2017; № 2014 від 08.12.2017; № 2074 від 18.12.2017; № 2212 від 17.01.2018; № 2309 від 28.02.2018; № 2405 від 13.03.2018; № 2406 від 13.03.2018; № 2505 від 04.04.2018; № 2775 від 25.05.2018; № 2959 від 06.07.2018; № 2987 від 13.07.2018; № 3005 від 16.07.2018.

Таким чином, відповідач не оплатив за надані послуги позивача, факт наданнях яких підтверджується Актом надання послуг № 4 від 30 червня 2018 року на суму 6 040,00 грн. (по даному Акту не доплачено 40,00 грн.), Актом надання послуг №18 від 30.06.2018 на суму 134 000,00 грн. (Рахунок на оплату №46 від 30.06.2018) та Актом надання послуг №19 від 30.06.2018 на суму 264 000, 20 грн. (Рахунок на оплату №47 від 30.06.2018).

Як зазначає позивач, факт наявності вказаної заборгованості відповідача перед позивачем, також стверджується відповідним Актом звірки взаємних розрахунків між ТОВ "ДЖЕНІУС ЕНД КОМ" і ТОВ "ЕКІПАЖ-СЕРВІС", підписаний Директором ТОВ "ДЖЕНІУС ЕНД КОМ" ОСОБА_1 та Директором ТОВ "ЕКІПАЖ-СЕРВІС" Павлюком М.М.

Згідно вказаного Акту звірки взаємних розрахунків відповідач має заборгованість перед Позивачем у сумі 398 040,20 грн. (триста дев`яносто вісім тисяч сорок гривень 20 копійок).

27.11.2019 позивачем було направлено на адресу відповідача вимоги в порядку чистини другої статті 530 Цивільного кодексу України, у якій позивач вимагав погасити заборгованість за надані послуги на загальну суму 398 040,20 грн.

Відповідач відповіді на вимогу не надав, заборгованість не оплатив.

У зв`язку з вищевикладеним позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 398 040, 20 грн.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначив, що відповідно до обвинувального акту в межах кримінального провадження ОСОБА_1 заподіяв ТОВ "Екіпаж-Сервіс" майнову шкоду на загальну суму 3 043 970,44 грн. Обґрунтоване обвинувачення ОСОБА_1 свідчить про те, що останній в період часу 27.10.2016 року по 13.11.2018 року, злочинним шляхом, будучи засновником та керівником ТОВ "Дженіус Енд Ком" здійснював незаконні операції щодо заволодіння коштами ТОВ "ЕКІПАЖ-СЕРВІС".

За твердженням відповідача, вказані обставини дають підстави вважати, що позов ТОВ "Дженіус Енд Ком", який доданий до суду керівником ОСОБА_1 є безпідставний та служить лише для затягування іншої справи, в якому керівник ТОВ "Дженіус Енд Ком" ОСОБА_1 має статус обвинуваченого, а ТОВ "Екіпаж - Сервіс" має статус потерпілої сторони.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що вартість та обсяги наданих послуг фактично відповідачем не заперечуються, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно частин 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно ч.1, ч.4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За змістом ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

У свою чергу, відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У ч.1 - 3 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтею 177 Цивільного кодексу України послуга є самостійним об`єктом цивільних прав.

Тобто з наведеного полягає, що чинним законодавством України визначено істотні умови договору про надання послуг, до яких віднесено, зокрема, предмет, ціну та строки, які сторони повинні погодити в будь-якому разі.

В матеріалах справи № 910/1220/20 наявні рахунки на оплату в яких зазначено вид послуги - консультування з питань оподаткування, кількість та ціну.

В свою чергу, відповідачем було частково оплачено вказані послуги у розмірі 122 916, 65 грн., що на переконання судової колегії, є свідченням того, що між сторонами мало місце укладення правочину у спрощений спосіб.

Щодо підписання актів наданих послуг зі сторони скаржника електронним цифровим підписом, судова колегія зазначає наступне.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частини перша статті 9 Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"),

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (абзаци перший та третій пункту 2.5 Положення №88).

Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувана. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст.4 вказаного Закону, електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувана та підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Частинами 1-3 статті 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувана та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Згідно зі статтею 6 Закону України "Про електронний цифровий підпис" сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувана - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

У зв`язку з тим, що вартість та обсяги наданих послуг фактично скаржником не заперечуються, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

Твердження скаржника, що в межах кримінального провадження досліджуються обставини того, що ОСОБА_1 заподіяв ТОВ "Екіпаж-Сервіс" майнову шкоду на загальну суму 3 043 970,44 грн., судова колегія не приймає їх до уваги, оскільки скаржником належними та допустимими доказами не доведено того факту, що дана шкода має значення до стягнення заборгованості у розмірі 398 040, 20 грн. та має відношення до предмету розгляду у справі № 910/1220/20.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 у справі №910/1220/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 у справі №910/1220/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екіпаж - Сервіс" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 у справі №910/1220/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/1220/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.11.2020.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді Є.Ю. Шаптала

М.Л. Яковлєв