Рішення

від 11.08.2020 по справі 923/453/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2020 року м. Херсон Справа № 923/453/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. , за участю секретаря судового засідання Степанової Н.Д., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Строй Мастер" (73000, м. Херсон, вул. Стрітенська, 21-А, код ЄДРПОУ 36236056)

до:

відповідача-1: Головного Управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (73003, м. Херсон, вул. Старообрядницька, 21, код ЄДРПОУ37959517)

відповідача-2: Чорноморської митниці Держмитслужби (73000, м. Херсон, вул. Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 43335608)

про стягнення 3 911 грн.09 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Віштал Д.А., адвокат, ордер 98564 від 21.07.2020;

від відповідача-1: Бондаренко Ю.І., представник, довіреність № 13-14/1545 від 08.04.2020;

від відповідача-2: Димченко О.П., представник, довіреність № 7.16/08-02/10-10/10/323 від 21.01.2020.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Строй Мастер" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Головного Управління Державної казначейської служби України у Херсонській області (надалі - відповідач-1) та до Чорноморської митниці Держмитслужби (надалі - відповідач-2), якою просить суд:

- стягнути з Державного бюджету України через Головне Управління Державної казначейської служби України у Херсонській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Строй Мастер" 3 911,09 грн. шкоди, що полягає у знеціненні неправомірно стягнутих у Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Строй Мастер" грошових коштів, внаслідок дії інфляційних процесів, завданої неправомірними діями Херсонської митниці Державної фіскальної служби України;

- стягнути з Чорноморської митниці Державної фіскальної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Строй Мастер" витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 09.06.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду; відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи. Призначено перше засідання по справі на 21 липня 2020 року о 11:00.

Судове засідання 21.07.2020 відкладалось на 11.08.2020 за клопотанням позивача.

В судовому засідання спір розглянутий по суті. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Обставини справи та виклад позиції позивача

06.07.2017 між ТОВ КФ Строй Мастер (Покупець) та NINGBO E-STAR ІNTERNACIONAL CO. LTD (Продавець) був укладений контракт № UA-17/07/06.

Відповідно до умов контракту Продавець зобов`язався продати, а Покупець прийняти та оплатити Товар: меблева фурнітура в асортименті, кількості та цінам згідно супровідних документів.

07.09.2017 під час декларування вказаних товарів у порядку, встановленому Митним кодексом України, Позивачем була заявлена митна вартість товарів, визначена ним самостійно, а саме в сумі 18000,60 доларів США. Митна вартість визначалась за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у відповідності до ст. 57, 58 Митного кодексу України.

23.08.2017 Херсонською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів N UА508070/2017/000012/2, відповідно до якого митну вартість продукції визначено за резервним методом:

У зв`язку із таким рішенням Відповідача, позивач був змушений додатково надмірно сплатити:

Інструмент для ремонтних робіт (код 82119400); суму ПДВ в розмірі 3052,00 грн., суму ввізного мита в розмірі 1387,27 грн.

Інструменти ручні: Ніж будівничий універсальний (код 82119300); суму ПДВ в розмірі 1731,79 грн., суму ввізного мита в розмірі 412,33 грн.

Скоби металеві (з чорних металів) (код 83052000); суму ПДВ в розмірі 11865,30 грн., суму ввізного мита в розмірі 15393,32 грн.

Інструмент ручний: Степлер. (код 82055980); суму ПДВ в розмірі 5261,17 грн. суму ввізного мита в розмірі 1948,59 грн.

Інструмент ручні з недорогоцінного металу: бур, сверло по бетону (82075090); суму ПДВ в розмірі 4345,83 грн., суму ввізного мита в розмірі 1609,57 грн.

Інструмент ручні для ремонтних робіт, кліщі (82032000); суму ПДВ в розмірі 1636,98 грн. суму ввізного мита в розмірі 744,08 грн.

Інструмент ручні для ремонтних робіт.ключ розвідний (82041200); суму ПДВ в розмірі 494,59 грн., суму ввізного мита в розмірі 224,81 грн.

Інструмент ручні для ремонтних робіт.ножиці (82034000); суму ПДВ в розмірі 2529,61грн. суму ввізного мита в розмірі 248,00 грн.

Вироби виготовлені із штучних волокон (63014090) суму ПДВ в розмірі 1347,99 грн., суму ввізного мита в розмірі 722,13 грн.

Позивач доводить, що загалом, внаслідок незаконного рішення митного органу про коригування митної вартості позивачем було зайво сплачено 44 955,36 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням митного органу, позивач звернувся з позовною заявою до Херсонського окружного адміністративного суду. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду по справі № 821/1618/17, було визнано незаконним та скасовано рішення митного органу про коригування митної вартості товарів. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду по справі № 821/1618/17 рішення Херсонського окружного адміністративного суду залишено без змін, а апеляційну скаргу митного органу без задоволення.

На думку позивача, вказаними вище рішеннями судів першої та апеляційної інстанції встановлено незаконність прийнятого митним органом рішення щодо збільшення митної вартості товарів, і, як наслідок, збільшення платежів, що необхідно сплатити до бюджету. Зазначені вище дії щодо прийняття рішення митного органу, призвели до необхідності сплати позивачем додатково нарахованих платежів до бюджету, а саме: мита та ПДВ, у відповідних розмірах. Після встановлення судовими інстанціями у справі 821/1618/17 незаконності рішення митного органу, на підставі заяви позивача, митним органом були повернуті, сплачені внаслідок незаконного рішення грошові кошти позивач доводить, що незаконне рішення митного органу призвели до завдання позивачеві збитків, які полягають у знеціненні грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Позивач звернув увагу, що рішення митного органу № UA508070/2017/000012/2, що визнано незаконним, та стало підставою для перерахування до бюджету зайвих грошових коштів було прийнято 23.08.2017. На підставі вказаного рішення, позивач був змушений сплатити додатково нараховані митним органом платежі з метою уникнення негативних наслідків, а саме відмова у розмитнені товару та, як наслідок, неможливість використання вказаного товару до вирішення питання щодо законності або незаконності рішень митного орану. Після визнання вказаного рішення митного органу незаконним, тобто набрання законної сили судовими рішеннями по справі 821/1618/17, грошові кошти було повернуто позивачу 11.06.2018.

Таким чином, період протягом якого, позивач доводить, що він не міг використовувати належні йому грошові кошти внаслідок незаконного рішення митного органу, становить з 23.08.2017 по 11.06.2018 та нараховує інфляційні втрати за вказаний період суму у розмірі 3 911.09 грн., які просить стягнути з відповідача-1, а судові витрати покласти на відповідача-2.

Свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 1212 ЦК України, ч. 1, 2 статті 509 ЦК України, ст. 625 Цивільного кодексу України правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16,наказом Мінекономіки (з 2005 р.) від 08.12.2010р. № 1551 "Деякі питання прогнозування цінової ситуації на споживчому ринку".

Щодо залучення Управління Державної казначейської служби України у Херсонській області у якості належного відповідача у справі позивач зазначає, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади. Відшкодування шкоди, що є предметом даного позову, може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету, що також зазначено у рішенні Конституційного суду України № 12-рп/2001 від 03.10.2001р. у справі №1-36/2001.

Позивач вважає, що звернення з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а саме до органу казначейства за місцезнаходженням органу, яким заподіяно шкоду, яким у Херсонській області є Головне Управління у Херсонській області Державної казначейської служби України. Зазначені висновки він обґрунтовує ст.ст 23, ч. 2 ст. 25, 48,112 Бюджетного кодексу України, п. 1 "Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011, п. 2 ч. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України Положення про Державну казначейську службу України", яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Виклад позиції відповідача - 1 (Головного управління державного казначейської служби у Херсонській області)

Головне управління Казначейства з позовними вимогами в частині стягнення зазначеної шкоди за рахунок Державного бюджету України не погоджується, вважаючи, що посилання позивача на ч. 2 ст. 625 ЦК України є помилковим.

Звертає увагу на Постанову Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15, якою визначено: При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують ці правовідносини та виключають застосування цієї статті .

Відповідач-1 доводить, що аналіз положень статей 1166 та 1174 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що покладення на особу передбаченої статтею 1174 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов`язань, зокрема, статті 625 ЦК України.

Також відповідач-1 звертає увагу, що в Постанові Верховного Суду України від 25 червня 20І8 року № 910/13889/17 зазначено: Обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав. Отже, дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із відшкодуванням шкоди, як деліктного зобов`язання .

Виходячи з вищесказаного цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є цивільно-правові угоди. Зобов`язання виникають між суб`єктами договірного зобов`язання з цивільно-правових угод, тобто правочинів.

Головне управління Держказначейства доводить, що в жодних відносинах з Товариством з обмеженою відповідальність Комерційна фірма Строй Мастер не перебувало та ніяких цивільно-правових угод (правочинів), з яких могли б виникнути грошові зобов`язання, не укладало.

Виходячи з наведеного Головне управління Казначейства прийшло до висновку, що воно не являється боржником, тому норма ч.2 ст.625 ЦК України не може бути застосована як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності.

Головне управління Казначейства також вважає неправомірним посилання позивача на норми ст.1212 ЦК України, оскільки, на його думку, дана стаття визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов`язань, що виникають у зв`язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідач-1 звертає увагу, що між ним та позивачем, жодних цивільно-правових зобов`язань щодо набуття або збереження майна без достатньої правової підстави - не виникало.

Відповідач-1 доводить, що шкода за рахунок Державного бюджету України відшкодовується виключно у випадках, прямо передбачених Законом України від 01.12.1994 № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Відповідач-1 вважає, що спірні правовідносини під дію цього Закону не підпадають.

Відповідач-1 наголошує, що виконання рішень про стягнення коштів державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 .

Відповідно до пункту 38 Порядку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною Казначейською службою України за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відповідач-1 доводить, що згідно із Порядком територіальні органи Державної казначейської служби України лише приймають документи від стягувачів і не мають право проводити операції із коштами бюджету на відшкодування шкоди за рішеннями суду, а Державна казначейська служба України безпосередньо здійснює безспірне списання коштів для відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України.

У разі стягнення за рахунок державного бюджету моральної шкоди відповідачем має бути виключно Державна казначейська служба України, яка є окремою юридичною особою, а не її територіальні органи.

Головне управління Казначейства доводить, що воно, як суб`єкт владних повноважень, прав та законних інтересів позивача не порушувало, у правовідносинах із позивачем не знаходилося і шкоди йому не заподіювало.

Оскільки в позовній заяві не наведено жодного доказу вини Головного управління Казначейства як окремої юридичної особи, щодо спричинення шкоди позивачеві, та покладення стягнення на відповідача-1, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Виклад позиції відповідача- 2 (Чорноморської митниці Держмитслужби)

Чорноморська митниця Держмитслужби вважає, що вона не може бути відповідачем в даній справі, оскільки відповідно до ст. 1174 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою. Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ №215 від 15.04.2015, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів (п.1 Положення).

Згідно з п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ №215 від 15.04.2015 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує в тому числі казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, управляє наявними фінансовими ресурсами, що консолідуються на єдиному казначейському рахунку, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Крім того, відповідно до п.2 розділу І Порядку обліку та перерахування до державного бюджету митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України 01 листопада 2017 року № 898 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 25 жовтня 2019 року № 454) - надалі Порядок, грошова застава - кошти декларантів, уповноважених ними осіб, перевізників або гарантів, громадян, які внесено ними для забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань перед органами доходів і зборів і сума яких еквівалентна сумі передбачених законодавством митних та інших платежів, що сплачуються при митному оформленні товарів у вільний обіг на території України або при вивезенні товарів за межі території України в митному режимі експорту.

Згідно з п.1. розділу II вказаного Порядку, для зарахування авансових платежів (передоплати), що вносяться підприємствами до/або під час митного оформлення, на балансі Казначейства на ім`я Держмитслужби у встановленому порядку відкривається депозитний рахунок (далі - єдиний рахунок) і відповідно до п.3 розділу II вказаного Порядку, кошти, що обліковуються на єдиному рахунку та депозитних рахунках митниць Держмитслужби, не належать митним органам.

Відповідно до пунктів 6,7 розділу IV Порядку, кошти, що підлягають зарахуванню до державного бюджету як митні та інші платежі, не пізніше наступного робочого дня після дати завершення митного оформлення товарів Держмитслужба та митниці Держмитслужби перераховують з єдиного рахунку, депозитних рахунків митниць Держмитслужби та банківських рахунків у розрізі митниць Держмитслужби та кодів класифікації доходів бюджету.

Відповідач-2 пояснює, що Казначейство здійснює операції із перерахування митних та інших платежів до державного бюджету на підставі реєстрів Держмитслужби та митниць Держмитслужби, надісланих в електронній формі, протягом операційного дня у день отримання таких реєстрів. А Держмитслужба забезпечує автоматизований обмін реєстрів між митницями Держмитслужби та Казначейством.

Відповідач-2 доводить, що територіальний орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює обслуговування, управління та списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності), а отже є уповноваженим державою органом в справах про стягнення коштів державного бюджету.

Також відповідач-2 посилається на те, що відповідно до єдиної правозастосовчої практики, якої дійшла Велика Палата Верховного Суду України при розгляді справи №910/23967/16 за висновками якої, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України), яку мають представляти в даних справах органи Державного казначейства України.

Відповідач-2 зазначає, що позивач в даній позовній заяві просить стягнути з держави інфляційні витрати в розмірі 3911,09 грн, які нараховані ним за період з 23.08.2017 по 11.06.2018 на суму, яка не зазначена в позовній заяві, яка нібито, на думку позивача, безпідставно та надмірно зберігалася на рахунках державного бюджету.

Згідно аркушів 1-2 позовної заяви, при митному оформленні товарів , щодо яких митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості №UА508070/2017/000012/2 від 23.08.2017 позивачем було сплачено до бюджету ввізне мито та податок на додану вартість (розрахунок фактично сплачених митних та податкових платежів позивачем до позовної заяви не надавався). Також позивач стверджує, що ним за ці товари було зайво сплачено 44955,36 грн., без надання будь яких доказів як сплати цієї суми так і доказів, що саме ця сума надмірно сплачена до бюджету і без зазначення її цільового призначення (чи то сума ПДВ, чи то ввізне мито). Тобто позивачем не зазначено в позовній заяві та не надано до суду жодного належного доказу в розумінні ст.ст.73,76 ГПК України, як то платіжних доручень про перерахування коштів до бюджету, розрахунку сум надмірно сплачених платежів, на підтвердження вказаної заяви, доказів дати звернення до митного органу про повернення надміру сплачених митних та податкових платежів.

Відповідач-2 також звертає увагу суду, що в судовому рішенні Херсонського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 в справі №821/1618/17 зазначена зовсім інша сума як надмірно сплачена позивачем до бюджету в результаті прийняття рішення про коригування митної вартості №UА508070/2017/000012/2 від 23.08.2017 - 54955,36 грн., що не відповідає сумі, яка зазначена в позовній заяві в даній справі, а рішення суду апеляційної інстанції в цій же справі в своїй мотивувальній частині не містить взагалі посилань на будь-які суми надміру сплачених позивачем до бюджету. Таким чином вказані судові рішення не є доказом факту переплати та розміру податкових та митних платежів позивачем, на які він посилається в позові, в розумінні ст.75 ГПК України.

Разом з цим у рішенні Херсонського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 в справі №821/1618/17, яким позивачу було відмовлено в стягненні з митниці зайво сплачених коштів внаслідок прийняття рішення про коригування митної вартості, зазначено, що сума переплати сплачена підприємством відповідно до Порядку обліку та перерахування до державного бюджету митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України 01 листопада 2017 року № 898 (надалі Порядок №898). Відповідно до п.п.4,5 частини 1 ст.289 МК України, обов`язок із сплати митних платежів виникає: після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання та в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України. А відповідно до ст.291 МК України обов`язок із сплати митних платежів вважається виконаним (митні платежі вважаються сплаченими) з моменту списання коштів, що перебували у грошовій заставі, з відповідного рахунку митниці при перерахуванні цих коштів до державного бюджету в рахунок сплати митних платежів. Суми митних платежів, нараховані декларантом (уповноваженою ним особою) або митним органом, підлягають перерахуванню безпосередньо на єдиний казначейський рахунок (ч.1 ст.298 МК України), а сплата митних платежів може здійснюватися із застосуванням авансових платежів (передоплати) ( ч. 1 ст.299 МК України).

Відповідно до ч.4 ст.299 МК України, кошти авансових платежів не вважаються митними платежами, доки особа, яка внесла такі платежі, не зробить розпорядження про це митному органу та не будуть виконані відповідні митні формальності. З моменту початку виконання таких митних формальностей кошти авансових платежів у сумі, на яку зроблено розпорядження, не підлягають використанню на будь-які інші цілі. Після завершення митних формальностей кошти у сумі, на яку зроблено розпорядження, перераховуються митним органом до державного бюджету. А одним із способів забезпечення сплати митних платежів є фінансові гарантії (ст.306 МК України). Види фінансових гарантій визначено п.1 ст.309 МК України, і одним з таких видів здійснюється у формі внесення коштів на відповідний рахунок митного органу (грошова застава), яка сплачується за письмовою заявою особи, яка внесла грошову заставу, або уповноваженої нею особи і кошти, внесені як грошова застава, можуть бути використані для сплати митних платежів або для забезпечення сплати митних платежів за іншим зобов`язанням зазначеної особи перед митними органами (ч.1 ст.313 МК України). Відповідно до ч.4 ст.313 МК України, відсотки на суму грошової застави не нараховуються.

Відповідач-2 також зазначає, що відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, згідно з яким датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. А базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів (п. 190.1 ст.190 ПК України). З цього слідує, що з моменту сплати позивачем платежів зі сплати ПДВ при митному оформленні товарів із ввезення їх на митну територію України, ці суми відносяться до податкового кредиту такого платника податків (п.14.1.181 ПК України - податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу), тобто власно є податковими активами такого платника, які він використовував для погашення власних податкових зобов`язань. А отже сума навіть надмірно сплаченого ПДВ не є збитками в розумінні ст.22 ЦК України.

Відповідач-2 пояснив, що після коригування митної вартості товару згідно рішення №UА508070/2017/000012/2 від 23.08.2017, зазначений в рішенні товар було випущено у вільний обіг за митною декларацією №UА508070/2017/000472 від 23.08.2017, і податкові та митні платежі позивача за цією декларацією , відповідно до картки його рахунку в митниці, сплачені за рахунок гарантії.

Відповідач-2 звернув увагу, що позивач у позовній заяві зазначив, що рішення Одеського апеляційного адміністративного суду в справі №821/1618/17 було постановлене та набрало чинності 9 квітня 2018 року, що давало можливість позивачу вже наступного дня звернутися до митниці із заявою про повернення надміру сплачених ним митних та податкових платежів, натомість така заява була подана позивачем лише 29 травня 2018 року. А відповідно до документів вказані суми були повернуті митним органом в строки, визначені Порядком №643.

Відповідач-2 дійшов до висновку, що вказані факти та обставини свідчать про відсутність самих збитків у позивача, оскільки суми надмірно сплачені ним в результаті рішення про коригування митної вартості були оплачені ним за рахунок наданої ним самим фінансової гарантії, на яку згідно норм МК України відсотки не нараховуються, а надміру сплачені суми ПДВ згідно закону віднесено до податкового кредиту, що є податковим активом такого платника податків . Тому відсутня одна з основних складових деліктної відповідальності державного органу - самі збитки, що виключає відповідальність за нормами ст.ст.1173, 1174 ЦК України.

Мотивувальна частина рішення та висновки суду

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання є відшкодування збитків.

Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статті 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.

Відповідно до статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачено принцип відповідальності Держави за шкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або його посадової особи при здійсненні ними своїх повноважень, яка відшкодовується державою незалежно від вини цих органів (особи).

Застосування деліктної відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою, і вини. Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань безпосередньо пов`язано з наявністю чи відсутністю вищевказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

На підставі зазначених правових норм, з урахуванням пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27.03.1992 року №6 та з урахуванням пункту 6 Роз`яснення Вищого Арбітражного суду України Про деякі питання практики вирішення спорів пов`язаних з відшкодуванням шкоди від 01.04.1994 року №02-5/215, задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатися законним та обґрунтованим у разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є: наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони. Разом з цим поняття збитків визначено ч.2 ст.22 ЦК України, відповідно до якої збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби ії право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) розміру збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками.

Суд, розглядаючи спір по суті досліджував наявність складових цивільного правопорушення.

Частиною 2 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України визначено спосіб захисту цивільних прав та інтересів, якими, зокрема, є відшкодування збитків ( шкоди) та інші способи відшкодування майнової шкоди, завданих діями відповідача, що суперечить законодавству та порушує права і законні інтереси позивача.

Належним способом захисту слід вважати спосіб, який прямо передбачений законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

Статтею 15 ЦК України також передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизначення або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов`язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права.

Між тим, як відповідно до ст. 45 ГПК України сторонами у судовому процесі -позивачами та відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачем є особа, якій пред`явлено позовну вимогу.

Згідно з п.2 ст.4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Зазначені вище чинні норми права передбачають необхідність доведення наявності порушень прав і інтересів позивача при його звернені з позовом до господарського суду.

Позивач просив стягнути шкоду, яка нарахована на підставі ст.625 ГПК України, з Головного управління Державної казначейської служби України Херсонської області.

Відповідно до ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В ході розгляду справи встановлено, що у Головного управління Державної казначейської служби України відсутні будь-які договірні грошові зобов`язання перед позивачем. Відносин, які виникли між позивачем та Чорноморською митницею Держмитслужби щодо сплати додатково нарахованих платежів до бюджету на підставі рішення останнього, визнання таких дій незаконними за судовим рішенням та повернення зайво сплачених платежів урегульовані податковим, митним та бюджетним законодавством. Тобто, за своєю природою, правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем-2 не є цивільними, не засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності учасників, а носять адміністративний характер, побудований на власному підпорядкуванню однієї сторони іншій.

Відповідно до ч.2 ст.1 ЦК України цивільне законодавство не застосовується до адміністративних, бюджетних та податкових відносин.

При таких обставинах, дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється на вищезгадані правовідносини, що досліджуються в ході розгляду даної справи. Тому позивачем безпідставно нарахована сума шкоди в розмірі інфляційних втрат від суми заборгованості відповідача-1 перед позивачем, яка не існує в реальності. Позивач в ході розгляду справи не послався на інше законодавство, яке регулює виниклі між сторонами відносини, яке б передбачало нарахування шкоди за незаконні дії з боку Чорноморської митниці Держмитслужби, які були визнані адмінсудами у справі 821/1618/17.

За тих же обставин, позивач безпідставно посилається на ст. ст. 509, 1212 ЦК України як правове обґрунтування позовних вимог.

Крім того, позивачем не надано жодного доказу, який би підтвердив наявність зайво сплаченої позивачем суми 44 955,36 грн, яка використана ним у розрахунку шкоди.

Посилання позивача на рішення Одеського апеляційного адміністративного суду у справі № 821/1618/17 від 19.04.2018 безпідставне, оскільки рішення про коригування митної вартості товару приймалось митницею на суму 54955,36 грн, що було предметом оскарження за адміністративною справою.

При таких обставинах, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено в ході розгляду справи ні реальної шкоди. ні її розміру , ні вини відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області, відповідно в ході розгляду справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області цивільного правопорушення, яке тягне за собою притягнення Головного управління до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

Відповідно до норм ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

1.Відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів ч.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення оформлено і підписано 20.08.2020

Суддя Л.М. Немченко